КПК_комент_2012_ч2

Глава 28. Судовий розгляд

14)як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

2.Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд вирішує питання, зазначені у пунктах 1- 8 части­ ни першої цієї статті, окремо за кожним кримінальним правопорушенням.

3.Якщо обвинувачуються декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.

4.Примусовий захід медичного характеру, передбачений пунктом 9 частини першої цієї статті, може бути застосовано до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, лише за наявності акта психіатрич­ ної експертизи та висновку лікувальної установи.

5.Примусове лікування, передбачене пунктом 10 частини першої цієї статті, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

6.Обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені в його ухвалах, у випадках, передбачених частиною другою статті 455 і частиною другою статті 456 цього Кодексу.

1. Нарадою суду під час постановленім судового рішення незалежно від його скла­ ду (здійснюється судове провадження колегією суддів чи судом присяжних) керує голо­ вуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ч. 1 коментова­ ної статті, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання ви­ рішуються простою більшістю голосів. Головуючий для збереження суддями або/та присяжними об'єктивності при прийнятті рішення з того чи іншого питання, а також для уникнення впливу, зокрема авторитету головуючого, на їх думку голосує останнім. Ніхто зі складу суду не має права утримуватися від голосування, за винятком випадку, коли вирішується питання визначення міри покарання (виду та розміру основного та у передбачених законом випадках і додаткового покарання), а суддя чи присяжний голо­ сував за виправдання обвинуваченого. У таких випадках голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого (пом'якшена міра покарання, призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК, звіль­ нення обвинуваченого від покарання у зв'язку з випробуванням тощо). При виникнен­ ні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування простою більшістю голосів.

Ухвалюючи вирок, суд на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтвер­ джені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відпо­ відно до ст. 94 КПК, має вирішити питання, передбачені ч. 1 коментованої статті. Розглянемо деякі з них.

Зокрема, вирішуючи питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить таке діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, а також чи винен обвинуваче­ ний у вчиненні цього кримінального правопорушення, суддя має пам'ятати, що:

- обвинувальний вирок згідно ч. З ст. 373 КПК не може ґрунтуватись на припу­ щеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення;

120

Стаття 368

-усі сумніви щодо доведеності вини особи відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК тлума­ чаться на її користь;

-саме сторона обвинувачення має довести винуватість особи.

У разі якщо стороною обвинувачення не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (вчинене нею діяння підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, оскільки, наприклад, не було доведено настання суспільно небезпечних наслідків, які є обов'язковою ознакою інкримінова­ ного обвинуваченому кримінального правопорушення та які є основою для відме­ жування кримінального правопорушення від адміністративного); 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (доведено факт вчинення кримінального правопорушення, але не доведено вину обвинуваченого у його вчиненні); 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (не доведено, що вчинене обвинуваченим діяння вміщує всі обов'язкові ознаки інкримінованого йому кримі­ нального правопорушення), - суд має ухвалити виправдувальний вирок. Слід зверну­ ти увагу, що виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні відсутнос­ ті події кримінального правопорушення або відсутності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК).

При вирішенні питання, чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення, суд має враховувати думку складу суду щодо попередніх питань, оскільки наявність негативної відповіді суду хоча б на одне із зазначених питань тягне за собою постановлення виправдувального вироку, що відповідно ви­ ключає потребу вирішувати це питання. Крім того, суд має враховувати: положення пп. 4-8 ч. 1 ст. 284 і ч. 2 ст. 284 КПК та в разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження; наявність підстав для застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Вирішуючи питання, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання, суд має виходити з положень статей 66, 67 КК, наявних у матеріалах кримінального провадження відомостей, належно перевірених та оцінених судом, ураховувати по­ ведінку обвинуваченого під час судового провадження тощо.

Ще одним питанням, яке вирішується судом при постановленні вироку, є визна­ чення міри покарання, що має бути призначене обвинуваченому, та потреби в його відбуванні. Слід зазначити, що суд, визначаючи міру покарання, має керуватись у першу чергу загальними засади призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. Звернемо увагу на те, що індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, яка виходить із того, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчи­ нила злочин (статті 2, 18, 50 КК). Тому призначення покарання з урахуванням ступе­ ня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та об­ тяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхід­ ність та доцільність застосування покарання, ураховуючи суспільну небезпечність засудженого, суд може, а в деяких випадках за наявності передбачених кримінальним законом обставин зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та його від-

121

Глава 28. Судовий розгляд

бування. Слід зазначити, що при прийнятті рішення щодо звільнення особи від від­ бування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79, 104 КК суд має ви­ значити тривалість іспитового строку, обов'язки, які покладаються на обвинувачено­ го, трудовий колектив або особу, на які за їх згодою або на їх прохання покладається обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Вирішуючи питання, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, суд має виходити із доведе­ ності підстав і розміру позову, ураховуючи, що в разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд згідно із ч. 2 ст. 129 КПК має відмовити у позові,

ау разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК) або його непричетності до вчинення криміналь­ ного правопорушення, тобто у зв'язку з недоведеністю обставин, передбачених ч. 1 ст. 373 КПК, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК, - залишити позов без розгляду. Слід мати на увазі, що у випадку задоволення цивільного позову суд згідно

зч. 2 ст. 170 КПК за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити пи­ тання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набран­ ня судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

2.Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримі­ нальних проступків, суд зобов'язаний вирішувати питання, визначені у пп. 1-8 ч. 1 цієї статті, окремо за кожним кримінальним правопорушенням. З огляду на наведене,

атакож беручи до уваги положення ч. 2 ст. 217 КПК щодо неможливості об'єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального про­ ступку та злочину, такі кримінальні правопорушення не можуть бути предметом одно­ го судового провадження.

Слід зазначити, що суд, вирішуючи окремо за кожним кримінальним правопору­ шенням (у випадку обвинувачення особи у декількох злочинах чи декількох кримі­ нальних проступках) питання, необхідні для постановлення законного та обґрунтова­ ного судового рішення, може визнати винуватим обвинуваченого у вчиненні одних кримінальних правопорушень і невинуватим у вчиненні інших. Такий вирок у кінце­ вому підсумку є обвинувальним.

3.Якщо обвинувачених декілька, суд зобов'язаний вирішити питання, передбачені

упп. 1-14 ч. 1 коментованої статті, окремо щодо кожного з обвинувачених. Слід зазна­ чити, що з огляду на положення ст. 510, ч. З ст. 512, ч. 6 ст. 9 КПК, у випадку коли щодо однієї особи кримінальне провадження здійснюється в загальному порядку, а відносно іншої щодо застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімна­ ті відносно першої - вирішує питання, визначені коментованою статтею, а відносно другої - питання, визначені ст. 513 КПК, відповідно ухвалюючи вирок щодо обвинуваче­ ного та ухвалу щодо застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

4.Суд може застосувати до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення

устані обмеженої осудності, тобто у стані, зумовленому наявним у неї психічним розладом, через який особа під час вчинення кримінального правопорушення не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, примусовий захід медичного характеру, визначений ч. 1 ст. 94 КПК, лише за умови

122

Стаття 368

наявності у матеріалах кримінального провадження акта психіатричної експертизи, проведеної на підставі постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді, суду та висновку лікувальної установи (висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрун­ товує необхідність застосування примусового заходу). При цьому, як зазначив ПВСУ у п. 7 постанови від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами при­ мусових заходів медичного характеру та примусового лікування», з огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовуєть­ ся щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК), судам слід ураховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Крім того, варто звернути увагу на те, що наявність акта психіатричної експертизи та висновку лікувальної установи є обов'язковими умовами для застосування судом примусового заходу медичного характеру, відсутність яких виключає таке застосування, у той же час їх наявність не зобов'язує суд застосувати такі заходи, оскільки визнання особи обмежено осудною відповідно до ч. 1 ст. 20 КК належить виключно до компетенції суду.

5. Примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначено­ го покарання до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та лише за наявності висновку ліку­ вальної установи (висновку медичної комісії) про наявність захворювання та необхід­ ності їх лікування у примусовому порядку.

Слід зазначити, що примусове лікування відповідно до ч. 2 ст. 96 КК здійснюєть­ ся за місцем відбування покарання у разі призначення такій особі покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі, при призначенні інших видів покарання при­ мусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. Наприклад, лі­ кування алкота наркотично залежних осіб проводиться у спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров'я (стаціонарні спеціалізовані наркологічні диспан­ сери, наркологічні відділення при психіатричних лікарнях тощо).

6. Обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відпо­ відальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний ураховувати висновки ВСУ, викладені у резолютивній частині ухвали, у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК, обов'язкові для всіх суб'єктів владних повноважень, діяльність яких пов'язана з виконанням відповідної норми за­ кону України про кримінальну відповідальність та має преюдиціальне значення для всіх судів загальної юрисдикції України. Зокрема, останнє означає, що суд будь-якої інстанції, розглядаючи справу щодо подібних суспільно небезпечних діянь, має за­ стосовувати норму закону України про кримінальну відповідальність саме таким чином, як зазначено у висновку ВСУ (у судовому рішенні може міститись посилання на справу, яку розглядав ВСУ), вважаючи обставини, викладені у таких висновках встановленими, істинними та такими, що не потребують нового доведення. Загалом постановлення судового рішення ВСУ у преюдиціальному порядку забезпечує одна­ кове тлумачення і застосування норми матеріального права в усіх судах загальної юрисдикції судової системи України.

123

ГЛАВА 29

СУДОВІ РІШЕННЯ

Стаття 369

Види судових рішень

1.Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається

уформі вироку.

2.Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

1.Судові рішення - це правозастосовні акти суду, судді, слідчого судді або суду присяжних, які викладені у формі вироку або ухвали та в яких вирішено обвинува­ чення по суті або інші питання кримінального провадження.

Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Вирок та ухвала повинні бути законними, обгрунтованими та вмотивованими. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати

вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК.

Коментована стаття передбачає дві форми (у назві - види) судових рішень: вирок і ухвала.

Суд першої інстанції або апеляційної інстанції ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. При ухваленні вироку апеляційною інстанцією слід брати до уваги (тут і надалі з урахуванням оновленого кримінального процесуального законодавства) ППВСУ від 15.05.2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку». Ухвалений судом вирок може бути виправдувальним або обвинувальним.

Різновидом обвинувальних вироків є вироки на підставі угод про примирення або про визнання винуватості. А саме, якщо суд переконається, що угода може бути затвер­ джена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обви­ нувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених ч. З ст. 475 КПК.

Вимоги до змісту вироку викладені в ст. 374 КПК.

2. Ухвали суду поділяються на два види: ухвали, які постановлені в нарадчій кім­ наті, та ухвали, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати.

Ухвали, які постановлені в нарадчій кімнаті, викладаються окремим документом. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Слід знати, що лише у випадку, передбаченому п. З ч. 1 ст. 407 КПК, суд апеляцій­ ної інстанції ухвалює вирок. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали (ст. 418 КПК). Також з усіх процесуальних питань суд касаційної ін­ станції постановляє ухвали (ст. 441 КПК).

124

Стаття 369

Крім того, висновки ВСУ, викладені у його ухвалах, у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів Украї­ ни. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену за­ коном (ст. 458 КПК).

Так, наприклад, ухвали постановляються: про проведення в залі судового засідан­ ня фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури (ст. 27 КПК); про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрис­ дикції одного суду апеляційної інстанції (ст. 34 КПК); про залучення законного пред­ ставника (ст. 44 КПК); про поновлення пропущеного із поважних причин строку (ст. 117 КПК); про зменшення розміру належних до оплати процесуальних витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати процесуальних витрат на визначений строк (ст. 119 КПК); про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК); про повернення об­ винувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 314 КПК); про призначення судового розгляду (ст. 316 КПК); про доручення проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам (ст. 332 КПК); про доручення проведення слідчої (розшукової) дії (ст. 333 КПК); про об'єднання в одне провадження матеріалів кримінального провадження або виділен­ ня їх в окреме провадження (ст. 334 КПК); про розшук обвинуваченого (ст. 335 КПК); про здійснення дистанційного судового провадження (ст. 336 КПК); про визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження (ст. 349 КПК); про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами (ст. 363 КПК); питання, пов'язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних (ст. 387 КПК); про залишення апеля­ ційної скарги без руху (ст. 399 КПК); про повернення апеляційної скарги (ст. 399 КПК); про відкриття апеляційного провадження (ст. 399 КПК); про закриття апеляційного провадження (ст. 403 КПК); про залишення вироку без змін (ст. 407 КПК); про зміну ухвали (ст. 407 КПК); про скасування ухвали частково та ухвалення нової ухвали (ст. 407 КПК); про скасування вироку і закриття кримінального провадження (ст. 407 КПК); про залишення судового рішення без зміни, а касаційної скарги - без задово­ лення (ст. 436 КПК); про скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції (ст. 436 КПК); про повне задоволення заяви (ст. 454 КПК); про відмову в задоволенні заяви (ст. 454 КПК); про залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення (ст. 467 КПК); про скасування вироку і ухвалення нового вироку (ст. 467 КПК); про продовження до тридцяти днів строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей (ст. 499 КПК); про направлення особи до медичного закладу для проведення психіа­ тричної експертизи (ст. 509 КПК); про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК); про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК); про відмову у відкритті провадження про відновлення втра­ чених матеріалів кримінального провадження (ст. 528 КПК); про відновлення матері­ алів втраченого кримінального провадження (ст. 531 КПК); про закриття розгляду

125

Глава 29. Судові рішення

заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження (ст. 531 КПК); про задоволення клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудже­ ного від відбування покарання (ст. 539 КПК); про застосування тимчасового арешту (ст. 583 КПК); про відмову в застосуванні тимчасового арешту (ст. 583 КПК); про застосування екстрадиційного арешту (ст. 583 КПК); про відмову в застосуванні екстрадиційного арешту (ст. 583 КПК); про затвердження згоди особи на її спрощену видачу (ст. 588 КПК); про виконання вироку суду іноземної держави (ст. 603 КПК); про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави (ст. 603 КПК).

Вимоги до змісту ухвали викладені в ст. 372 КПК.

Стаття 370

Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

1.Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

2.Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами ма­ теріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

3.Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

4.Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

1.Судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому слід неухильно додержувати вимог про законність, обґрунтованість та вмотивованість ви­ року і ухвали в кримінальному провадженні.

Крім того, слід мати на увазі таку властивість судових рішень, як їх загальнообов'язковість, оскільки вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному КПК, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21 КПК).

Водночас ст. 90 КПК встановлено, що рішення національного суду або міжнарод­ ної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією і міжнародними до­ говорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України, має преюдиціальне зна­ чення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Виключення з цього правила визначені у ст. 198 КПК. А саме, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають пре­ юдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи про­ курора під час цього або іншого кримінального проваджень.

У наведеному контексті доцільно навести положення ч. 2 ст. 467 КПК. Адже з на­ бранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рі­ шення інших судів у конкретному кримінальному провадженні.

126

Стаття 370

2. Вимога щодо компетентності судді, який ухвалив судове рішення, випливає з положень ст. 6 КЗПЛ, а саме, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом, встановленим законом. Отже, на рівні європейських стандартів визначено право на суд, встановлений законом. При цьому в ст. 8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено право на повноважний суд. Так, у цитованій статті за­ писано, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. У зв'язку з цим слід зауважити, що у суді функціонує автома­ тизована система документообігу суду, що забезпечує, зокрема, об'єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержан­ ням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді та визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних (ст. 35 КПК).

Склад суду визначається відповідно до вимог ст. 31 КПК. Так, наприклад, за загаль­ ним правилом кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється профе­ сійним суддею одноособово. Проте кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинувачено­ го - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Кримінальне провадження в апеляційному та касаційному порядках, за загальним правилом, здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів, при цьому кількість суддів має бути непарною.

Кримінальне провадження у ВСУ з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, здійснюється Судовою палатою у кримінальних справах ВСУ. У разі коли підставою для перегляду судових рішень ВСУ були обставини, встановлені п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, справа розглядається на спільному засіданні всіх судових палат ВСУ.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд у такому самому кількісному складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Правила територіальної та істанційної підсудності викладені у статтях 32,33 КПК. Також у ст. 34 КПК викладено правила направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.

На забезпечення законності кримінального провадження, а отже, і рішень, ухва­ лених компетентним судом, спрямована дія засади кримінального провадження - за­ конності (ст. 9 КПК). Так, під час кримінального провадження суд зобов'язаний не­ ухильно додержуватися вимог Конституції, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, вимог інших актів законодавства. При здій­ сненні кримінального провадження судом не може застосовуватися закон, який супе­ речить КПК.

У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВР України, судом застосовуються положення відповідного міжнарод­ ного договору України. При цьому кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

127

Глава 29. Судові рішення

Увипадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.

Участині 2 коментованої статті йдеться про те, що рішення повинні бути ухвале­ ні компетентним судом згідно з нормами матеріального права.

Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо таке рішення ухва­ лено незаконним складом суду або порушено правила підсудності.

3. Обґрунтованість ухвали або вироку означає відповідність висновків суду, слід­ чого судді у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримі­ нальному провадженні. Отже, винесення обґрунтованого судового рішення є резуль­ татом пізнання судом обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному про­ вадженні (ст. 91 КПК). Зазначені обставини повинні бути підтверджені показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Також слід зауважити, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учас­ ників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Отже, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ст. 95 КПК).

Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, до­ пустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому слід мати на увазі, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Прийняття судом або слідчим суддею необгрунтованого рішення може бути на­ слідком істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що, у свою чергу, тягне за собою скасування такого судового рішення.

4. Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елемен­ том права на справедливий суд (ст. 6 КЗПЛ).

ЄСПЛ стосовно мотивованості судового рішення виробив таку позицію. А саме, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненнямчіравосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені під­ стави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 КЗПЛ зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване

128

Стаття 371

рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обгрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Хурк проти Нідерландів», «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Кузнєцов та інші проти Росії», «Руїс Торіха проти Іспанії», «Серявін та інші проти України», «Суомінен проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії», «Хаджіанастасіу проти Греції», «Хіггінс та інші проти Франції», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв'язку з порушенням норм процесуаль­ ного права незалежно від доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скарзі.

Що ж до рішень судів вищестоящих інстанцій, то ЄСПЛ у своїх рішеннях висло­ вив низку наступних міркувань. Так, ЄСПЛ стосовно мотивованості ухвал судів апеляційної або касаційної інстанцій указав, що, відхиляючи скаргу, суд у принципі може обмежитися прийняттям мотивів винесеного попереднього судового рішення. Однак ЄСПЛ у своїх постановах указував, що порушення права на справедливий роз­ гляд за ст. 6 КЗПЛ буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рі­ шенні доводи, засновані на КЗПЛ, які до того ж були ясно і повно викладено, відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції, відмови суду касаційної інстанції в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення нижчестоящого суду (див. рішення ЄСПЛ у справах «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Проніна проти України», «Хелле проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії»).

Наведені вимоги стосуються як судових рішень, прийнятих у формі ухвали, так і у формі вироку. Так, насамперед вмотивованими повинні бути судові рішення у фор­ мі ухвали щодо обмеження основоположних прав і свобод людини: про затримання особи; про проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку; про позбавлення або обмеження права власності тощо.

Вартими уваги в контексті мотивованості вироку є правові положення, викладені в окремих рішеннях ЄСПЛ. Так, у справі «Болдя проти Румунії» ЄСПЛ підкреслив, що суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував докази, надані заявником, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити.

Також вимога до суду наводити мотиви власних рішень має ураховувати і будь-які незвичні риси процесу, зокрема в судах присяжних, у яких присяжні засідателі не зобов'язані наводити мотивів свого внутрішнього переконання (див. рішення ЄСПЛ у справі «Папон проти Франції»).

Стаття 371

Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1.Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судо­ вого розгляду.

2.Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював су­ довий розгляд.

129