КПК_комент_2012_ч2

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

-призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди. За­ значимо, що згідно з ч. 1 ст. 475 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд призна­ чає узгоджену сторонами (між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим у разі укладення угоди про примирення, між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим, якщо укладається угода про визнання винуватості) міру покарання (вид та, як прави­ ло, розмір основного, а у відповідних випадках - і додаткового покарання). Наприклад, між потерпілим і обвинуваченим унаслідок вчинення останнім злочину, передбачено­ го ч. 1 ст. 127 КК, та завдання першому шкоди було укладено угоду про примирення та узгоджено покарання у виді позбавлення волі строком на один рік. Суд першої ін­ станції, розглянувши таку угоду, призначив обвинуваченому покарання у виді по­ збавлення волі строком на два роки, взявши за основу нижчу межу санкції частини статті, а апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і залишив таке рішення без зміни;

-ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання. Із змісту статей 471, 472 КПК випливає, що, укладаючи угоду про примирення або визнання винуватості, сторони, узгодивши між собою міру покарання, повинні письмово за­ свідчити свою згоду щодо виду і розміру такого покарання. З огляду на викладене в угоді про примирення сторони повинні власноруч після викладу узгодженої міри по­ карання вказати, що із погодженими між ними видом та розміром покарання вони згодні, скріпивши угоду своїм підписом. Відсутність в угоді підтвердження такої згоди є підставою для оскарження ухваленого вироку. Крім того, ухваленням вироку без згоди засудженого на призначення покарання може визнаватися й таке: сторони, узгодивши між собою міру покарання, дійшли згоди щодо звільнення обвинувачено­ го від його відбування з випробуванням, натомість суд, постановляючи обвинувальний вирок на підставі цієї угоди, не звільнив особу від відбування покарання, а призначив попередньо узгоджену сторонами міру покарання. У цій ситуації обвинувачений, укладаючи угоду, був згоден з остаточним рішенням - звільненням його від відбуван­ ня покарання з випробуванням, але не давав свою згоду щодо призначення реального покарання, навіть якщо воно попередньо й було узгоджене між сторонами. Слід заува­ жити, що такі випадки можуть виникати на практиці, оскільки звільненню від від­ бування покарання передує визначення міри (виду і розміру) такого покарання;

-невиконання судом вимог, установлених частинами 4-7 ст. 474 КПК, у тому числі у разі нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди. До переліку вста­ новлених законом обов'язкових дій суду перед ухваленням рішення про затверджен­ ня угоди (як про примирення, так і про визнання винуватості) слід віднести:

1)з'ясування судом під час судового засідання в обвинуваченого, чи повністю він розуміє: а) що має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона об­ винувачення (прокурор або потерпілий чи його представник) зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обви­ нувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі для отримання правової допомоги безоплатно в порядку та у випадках, передбачених законом, або захищатися само­ стійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення; подати клопотан­ ня про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; б) наслідки укла-

250

Стаття 424

дення та затвердження угод, передбачених у ст. 473 КПК; в) характер кожного обви­ нувачення; г) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього

уразі затвердження угоди судом;

2)вжиття заходів стосовно з'ясування, що укладення угоди обвинуваченим є до­ бровільним. Суд має переконатися в добровільності дій обвинуваченого, а тому в разі виникнення сумнівів щодо цього (наприклад, зовнішній вигляд обвинуваченого вказує на те, що до нього застосовувалося насильство) суд має право витребувати необхідні документи, викликати в судове засідання осіб, які можуть дати пояснення щодо цього;

3)перевірку угоди на її відповідність вимогам КПК та закону України про кримі­ нальну відповідальність, а також прийняття судового рішення, у випадках, передба­ чених законом, про відмову в затвердженні угоди.

Відокремлення законодавцем у п. 1 ч. З ст. 424 КПК такої підстави для оскарження, як «нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди», з огляду на те, що воно вміщене в ч. 4 ст. 474 КПК, недотримання положень якої також визнається підставою для оскарження аналізованих судових рішень, свідчить про істотність такого порушен­ ня і важливість для забезпечення підозрюваним (обвинуваченим) його прав такого роз'яснення. Зазначимо, що відповідно до ст. 473 КПК наслідком укладення та затвер­ дження угоди про примирення для підозрюваного (обвинуваченого) є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та відмова від здійснен­ ня прав, передбачених у п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, а угоди про визнання винуватості - об­ меження права оскарження вироку за положеннями статей 394 і 424 КПК та його від­ мова від здійснення прав, передбачених у абзацах 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Потерпілий, його представник, законний представник може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення після його перегляду в апеляцій­ ному порядку та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок лише з таких підстав:

-призначення судом покарання підозрюваному (обвинуваченому) менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди. Наприклад, обвинувачений, який вчинив необережне пошкодження чужого майна, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому (ст. 196 КК), уклав з останнім угоду про примирення, узгодивши при цьому покарання у виді виправних робіт строком на один рік. Суд, затверджуючи таку угоду, самостійно, за власною ініціативою (без отримання згоди у сторін угоди) при­ значив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в роз­ мірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-ухвалення вироку без згоди потерпілого-на призначення покарання. Таким ви­ роком слід вважати вирок, яким затверджено угоду, в якій не визначені узгоджене покарання та згода сторін на його призначення відповідно до вимог ч. 1 ст. 471 КПК;

-невиконання судом вимог процесуального закону стосовно необхідності пере­ конатися у судовому засіданні, що угоду про примирення потерпілим було укладено добровільно, а також невжиття заходів щодо з'ясування наявності чи відсутності такої добровільності, нездійснення або неналежне здійснення судом перевірки змісту угоди на відповідність її вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність;

-якщо суд перед ухваленням рішення про затвердження угоди про примирення не роз'яснив потерпілому наслідків укладення та затвердження такої угоди. Зазна-

251

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

чимо, що для потерпілого наслідком укладення і затвердження угоди про примирен відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК є:

а) обмеження його права на оскарження вироку. Обвинувальний вирок, яким за тверджено угоду про примирення, може бути оскаржений останнім лише з підста передбачених у статтях 394, 424 КПК;

б) позбавлення потерпілого права вимагати в подальшому притягнення особи д кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і зміню вати розмір вимог про відшкодування шкоди за винятком випадку невиконання зг судженим умов угоди про примирення (ст. 476 КПК).

Слід зазначити, що у разі невиконання останнім умов угоди потерпілий відповід но до ч. 1 ст. 476 КПК має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, клопотанням про скасування вироку. За наслідками розгляду такого клопотання с; своєю ухвалою може відмовити у скасуванні вироку або скасувати його та згідно з ч. З ст. 476 КПК призначити судовий розгляд у загальному порядку чи направити матеріали кримінального провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угоду було ініційовано на цій стадії кримінального про­ вадження. Ухвала про скасування вироку, яким було затверджено угоду, або про від­ мову у скасуванні вироку відповідно до ч. 4 ст. 476 КПК може бути оскаржена в апеляційному порядку, а ухвала про відмову у скасуванні вироку після його перегля­ ду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу, можуть бути визнані таки­ ми, що перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, та бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. (Детальніше про умови угоди див. коментар до ст. 471 КПК, а про наслідки їх невиконання - коментар до ст. 476 КПК).

Прокурор може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про при­ мирення після його перегляду в апеляційному порядку та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок

вкасаційному порядку, виключно з підстав:

-призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди. При цьому під терміном «угода» з огляду на вжите у статтях 471, 472 КПК формулю­ вання «сторони угоди» слід розуміти як угоду про примирення, так і угоду про визна­ ння винуватості. З наведеного випливає, що прокурор при укладенні угоди про при­ мирення не тільки виконує не лише контрольну функцію за дотриманням положень процесуального закону під час складання органами досудового розслідування обви­ нувального акта, а й контролює дотримання принципу законності і під час судового провадження при затвердженні такої угоди обвинувальним вироком. Наведене ви­ пливає також із змісту другої підстави оскарження судових рішень прокурором;

-другою підставою для оскарження прокурором розглядуваних рішень до суду каса­ ційної інстанції є затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена. До таких кримінальних проваджень слід віднести:

1)провадження щодо злочинів невеликої, середньої тяжкості чи тяжких злочинів, унаслідок яких шкоду завдано інтересам фізичної та/або юридичної особи чи громад­ ським інтересам. Слід зазначити, що відповідно до положень цієї статті угода про визнання винуватості може бути укладена між прокурором та підозрюваним чи обви-

252

Стаття 424

нуваченим у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи се­ редньої тяжкості, тяжких злочинів, унаслідок яких шкоду завдано лише державним чи суспільним інтересам. Разом з тим КК поряд із заподіянням шкоди державним чи суспільним інтересам передбачає відповідальність і за спричинення шкоди (істотної, тяжких наслідків тощо) фізичним та юридичним особам, а також громадським інте­ ресам. При цьому, як показує правозастосовна практика, «інтереси суспільства» та «громадські інтереси» різняться за своїм змістом. Зокрема, під громадськими інте­ ресами слід розуміти права та інтереси, які належать певній групі суспільства - тери­ торіальній громаді, трудовому колективу, акціонерам та ін. У той же час семантичне тлумачення слова «суспільство» свідчить про те, що під ним слід розуміти організо­ вану сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Іншими словами, у провадженні щодо злочинів чи кримінальних проступків, унаслідок вчинення яких було заподіяно шкоду громадським інтересам (окремій групі громадян, об'єднаних спільною метою, ділянкою роботи, сферою занять тощо), угода не може бути укладеною;

2)провадження щодо злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, унаслідок яких шкода завдана інтересам фізичної або юридичної особи чи громад­ ським інтересам та державним чи суспільним інтересам;

3)провадження щодо особливо тяжких злочинів незалежно від кола суб'єктів, яким завдана шкода внаслідок їх вчинення, тобто угода про визнання винуватості не може бути укладена у будь-якому випадку.

Зогляду на те, що перелік підстав оскарження судових рішень, предметом роз­ гляду (затвердження) яких була угода, є вичерпним, прокурор не вправі оскаржувати

вкасаційному порядку відповідно до ч. З ст. 469 КПК ці рішення з будь-яких інших підстав, крім випадків, передбачених у ст. 476 КПК.

Таке обмеження права прокурора на оскарження відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК є наслідком укладення та затвердження угоди, на яке він свідомо погоджується, укла­ даючи угоди та ініціюючи її затвердження перед судом.

4.Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку оскарженню

укасаційному порядку не підлягає.

Не може бути оскарженою до суду касаційної інстанції й ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слід­ чого судді, за винятком випадку, передбаченого у ч. 7 ст. 591 КПК. Відповідно до за­ значеної статті ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами роз­ гляду ухвали слідчого судді з приводу рішення про видачу особи (екстрадицію), може бути оскаржена в касаційному порядку за сукупності таких умов:

-якщо касаційну скаргу подано прокурором, тобто зазначене рішення суду апе­ ляційної інстанції оскаржується лише останнім;

-якщо касаційну скаргу подано з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України;

-якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою, наприклад,

уразі, коли видача (екстрадиція) особи необхідна для проведення певних процесуаль­ них дій (допиту, впізнання, експертизи тощо), а скасування судом рішення про екстра­ дицію такої особи перешкоджає подальшому провадженню щодо неї.

253

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

Стаття 425

Право на касаційне оскарження

1.Касаційну скаргу мають право подати:

1)засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що сто­ сується інтересів засудженого;

2)виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів

іпідстав виправдання;

3)підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4)законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів вихов­ ного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5)законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питан­ ня про застосування примусових заходів медичного характеру;

6)прокурор;

7)потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді пер­ шої інстанції;

8)цивільний позивач, його представник або законний представник - у час­ тині, що стосується вирішення цивільного позову;

9)цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується ви­ рішення цивільного позову.

2. Особам, які мають право подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги.

1. У частині першій коментованої статті визначено перелік осіб, які мають право подати касаційні скарги на судові рішення, передбачені ст. 424 КПК, а також межі такого оскарження. Встановлення законодавцем меж оскарження судового рішення через використання формулювання «у частині, що стосується інтересів (засудженого, неповнолітнього, потерпілого тощо)» свідчить про наявність обмежень права учасни­ ків судового провадження на оскарження судового рішення в тій частині, яка не сто­ сується їх інтересів, не має жодного правового значення для конкретного учасника судового провадження або ж, навпаки, може слугувати погіршенню його правового становища, та вказує на необхідність контролю (перевірки) судом касаційної інстанції дотримання цих меж з метою уникнення невиправданої тяганини судового проваджен­ ня, безпідставного перегляду судових рішень та погіршення становища його учасни­ ків. Разом з тим межі касаційного оскарження в КПК не встановлено для осіб, зазна­ чених у пп. З, 5 та п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК. Такими є, зокрема:

-підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

-законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

-прокурор.

254

Стаття 425

З аналізу положень частин 2 і 4 ст. 36 КПК у контексті ст. 424 КПК випливає, що прокурор як особа, котра має право на касаційне оскарження, - це службова особа органів прокуратури, яка в судах першої та апеляційної інстанцій здійснювала функ­ ції, передбачені у пп. 13, 14, 15 та 20, а також Генеральний прокурор України, про­ курори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирів­ няні до них прокурори та їх заступники.

Відповідно до положень частин 1 та 2 ст. 424 КПК зазначені прокурори можуть оскаржувати в касаційному порядку судові рішення незалежно від підстав, обумов­ лених для інших осіб, які мають право на касаційне оскарження, а у разі постанов­ ления судових рішень на підставі угоди, - виключно з підстав, передбачених у п. З ч. З ст. 424 КПК.

Участь у касаційному провадженні відповідно до ч. 4 ст. 36 КПК можуть брати службові особи прокуратури вищого рівня.

Межі оскарження судового рішення про застосування до особи примусових за­ ходів медичного характеру її законним представником чи захисником законом не встановлено, а тому вони можуть стосуватися правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та право­ вої оцінки обставин без права дослідження доказів та встановлення і визнання дове­ деними обставин, які не було встановлено і доведено цими судами.

Підозрюваний, обвинувачений, його законний представник та захисник також мають право на касаційне оскарження судових рішень щодо них без зазначення в законі меж такого оскарження. Проте шляхом аналізу процесуального стану особи^ як підозрюваної чи обвинуваченої, зазначеної у частинах 1, 2 ст. 42 КПК, а також можливості прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, слід зроби­ ти висновок про те, що такими є рішення про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного і обвинуваченого у випадках, передбачених в абз. 2 ч. 6 ст. 284 КПК, а стосовно обвинуваченого - судові рішення щодо звільнення його від кримі­ нальної відповідальності на підставі § 2 гл. 24 КПК (див. коментар до гл. 24 КПК).

Зі змісту ч. 1 ст. 425 КПК випливає, що у разі подання касаційної скарги від імені особи, яка не має повноважень подавати таку скаргу, або особою, яка має таке право, але скарга подана в тій частині, яка цією особою не може бути оскаржена, касаційна скарга повертається скаржнику з підстав, передбачених у п. 2 ч. З ст. 429 КПК відпо­ відно до ухвали суду касаційної інстанції, яка приймається колегіально. Повернення такої скарги не позбавляє особу права повторно-звернутися до суду касаційної інстан­ ції в порядку, передбаченому в гл. 32 КПК, за умови дотримання нею строків, уста­ новлених процесуальним законом, на касаційне оскарження, тобто протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудже­ ним, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення (детальніше про строки касаційного оскарження див. коментар до ст. 426 КПК).

2. Для забезпечення права на касаційне оскарження і права на захист, гарантованих ст. 59 Конституції України та п. Ь ч. З ст. 6 КЗПЛ, особам, перелік яких визначено у ч. 1 коментованої статті, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами

255

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги. Реалізацію таких прав особи покладено на суд першої інстанції.

При цьому під матеріалами кримінального провадження слід розуміти матеріали, які були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, а також постанов­ лені ними судові рішення, в тому числі журнали судового засідання, технічні носії інформації, на яких зафіксовано судове провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.

У разі подання письмового клопотання особою, яка має право оскаржити судове рішення до суду касаційної інстанції щодо ознайомлення з матеріалами кримінально­ го провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги, головою суду чи головуючим має бути надана можливість на ознайомлення з матеріалами кримі­ нального провадження в приміщенні місцевого загального суду та в присутності працівника апарату суду в порядку, визначеному положеннями розд. 23 Інструкції з діловодства у місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р № 68.

Стаття 426

Порядок і строки касаційного оскарження

1.Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

2.Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох мі­ сяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засу­ дженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

3.Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, матеріали кри­ мінального провадження ніким не можуть бути витребувані з суду, який виконує судове рішення, окрім суду касаційної інстанції.

1.Касаційна скарга разом з її копіями та додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового про­ вадження (вимога щодо копій касаційної скарги не поширюється на засудженого, який тримається під вартою), подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо касаційна скарга надійшла до суду першої або апеляційної інстанції, де знаходяться матеріали кримінального провадження або перебували (у разі подання касаційної скарги до суду апеляційної інстанції після повернення останнім таких матеріалів до суду першої інстанції), то суд невідкладно (в день отримання або наступного дня) повертає її скаржникові із роз'ясненням встановленого законом порядку звернення до суду касаційної інстанції.

2.Касаційна скарга подається протягом трьох місяців із моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вар­ тою, - у той самий строк із моменту вручення йому копії судового рішення. Строк на касаційне оскарження судового рішення обчислюється з урахуванням положень, пе-

256

Стаття 426

редбачених у ч. 4 ст. 115 КПК. У разі складання та оголошення відповідно до ч. 2 ст. 376 КПК апеляційним судом лише резолютивної частини ухвали, строк на каса­ ційне оскарження такої ухвали починає спливати лише після проголошення в судово­ му засіданні її повного тексту (детальніше див. коментар до ст. 376 КПК).

Якщо ж суд апеляційної інстанції постановив судове рішення за наслідками пись­ мового провадження, строк на касаційне оскарження починає спливати з дня отри­ мання учасниками судового провадження копії такого рішення.

Строк не вважається пропущеним, коли скаргу до закінчення строку здано на по­ шту або передано особі, уповноваженій її прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-виховній установі, - коли скаргу подано службовій особі відповідної уста­ нови до закінчення строку.

У разі пропущення строку на касаційне оскарження особа, яка має право на каса­ ційне оскарження подає разом із касаційною скаргою клопотання про його поновлен­ ня (таке клопотання може бути вміщено у самій касаційній скарзі), зазначивши при­ чини пропущення такого строку. Пропущений із поважних причин строк відповідно до п. З ч. З ст. 429 КПК має бути поновлено.

Під поважними причинами пропущення строку на касаційне оскарження слід розуміти неможливість особи подати таку скаргу у визначений законом строк у зв'язку з триманням під вартою або відбуванням покарання; обмеженням свободи пересуван­ ня внаслідок дії закону або судового рішення; обставинами непереборної сили (епі­ демії, військової події, стихійного лиха або інших подібних обставин); відсутністю особи за місцем проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подо­ рожі тощо; тяжкою хворобою або перебуванням в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю (за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад); смертю близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозної загрози їхньому життю, а також коли особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або такій особі вчасно не було надіслано рішення, прийняте за її апеляційною скаргою, тощо.

Якщо особа подала касаційну скаргу після закінчення строку на касаційне оскар­ ження без клопотання про його поновлення або у поновленні строку судом касацій­ ної інстанції відмовлено (в разі невизнання причини пропущення строку на каса­ ційне оскарження поважними), така касаційна скарга разом із доданими до неї ма­ теріалами відповідно до п. З ч. З ст. 429 КПК підлягає поверненню скаржникові. Колегія суддів суду касаційної інстанції про повернення касаційної скарги поста­ новляє ухвалу.

3. Протягом установленого процесуальним законом строку на касаційне оскар­ ження для реалізації сторонами кримінального провадження свого права на перегляд судового рішення матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути ви­ требувані з суду, який виконує судове рішення, а останній відповідно не може пере­ давати їх, крім суду касаційної інстанції. У цей строк суд, який виконує судове рішен­ ня (суд першої інстанції), зобов'язаний:

- надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість озна­ йомитися з матеріалами кримінального провадження;

257

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

- отримавши ухвалу суду касаційної інстанції про відкриття касаційного прова­ дження, постановлену колегіально, та ухвалу судді-доповідача про витребування матеріалів кримінального провадження, невідкладно (в день отримання або наступ­ ного дня) направити такі матеріали до суду касаційної інстанції.

Стаття 427

Вимоги до касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.

2.У касаційній скарзі зазначаються:

1)найменування суду касаційної інстанції;

2)прізвище, ім'я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3)судове рішення, що оскаржується;

4)обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;

5)вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;

6)перелік матеріалів, які додаються.

3.Якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає це

вкасаційній скарзі.

4.Касаційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо касаційну скар­ гу подає захисник, представник потерпілого, до неї додаються оформлені належ­ ним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.

5.До касаційної скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються.

6.До касаційної скарги додаються її копії з додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження і учасникам судового про­ вадження. Ця вимога не поширюється на засудженого, який тримається під вартою.

1.Касаційна скарга подається виключно в письмовій формі із обов'язковим зазна­ ченням:

1)найменування суду касаційної інстанції. У правому верхньому куті скарги із дотриманням правил оформлення та розміщення відповідних реквізитів документа потрібно вказувати, що вона подається до ВССУ та зазначати його повну поштову адресу;

2)відомостей про особу, яка подає касаційну скаргу (процесуальний статус такої особи у даному кримінальному провадженні, прізвище, ім'я, по батькові (наймену­ вання), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є);

3)судового рішення, що оскаржується. Також зазначаються найменування (номер) кримінального провадження та правова кваліфікація кримінального правопорушення

258

Стаття 427

із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ ність;

4)обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того,

учому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;

5)вимог особи, яка подає касаційну скаргу до суду касаційної інстанції;

6)переліку матеріалів, які додаються (клопотання, копії судових рішень, що оскар­ жуються, інші документи на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

2.Якщо особа не бажає брати участь у касаційному розгляді, вона має обов'язково зазначити про це у касаційній скарзі. У противному разі, коли касаційна скарга не містить жодних застережень щодо її участі в касаційному розгляді, суд касаційної інстанції не може розцінювати таке «мовчання» скаржника як його небажання бра­ ти участь у розгляді його касаційної скарги. На таку обставину звертає увагу й ЄСПЛ, зазначаючи, що для того, аби відмова від права брати участь у судовому розгляді

була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (див. рішення у справі «Пуатрімоль проти Франції» від 23 листопада 1993 p., п. 31, Series А

№277-А).

3.Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, із зазначенням дати подан­ ня її до ВССУ Якщо касаційну скаргу подає захисник або представник потерпілого, то ця особа на підтвердження своїх повноважень зобов'язана додати до скарги на­ лежним чином оформлені документи (захисник - копію свідоцтва про право на за­ йняття адвокатською діяльністю в Україні та ордер установленого зразка, доручення центру з надання безоплатної правової допомоги чи договір; близькі родичі, опікуни та піклувальники - документи, що посвідчують їхню особу та факт спорідненості із засудженим; прокурор на бланку відповідної прокуратури подає заяву встановленого зразка із зазначенням вихідного номеру та дати; потерпілий подає копію паспорта громадянина України або інший документ, який посвідчує його особу; близькі родичі

вінтересах реабілітації померлого засудженого - належним чином завірені докумен­ ти, які підтверджують факт смерті особи, стосовно якої подано касаційну скаргу із метою реабілітації, та документ, що підтверджує ступінь родинних зв'язків скаржни­ ка з померлою особою).

4.На підтвердження (обґрунтування) своїх доводів щодо незаконності чи необ­ ґрунтованості судового рішення, яке оскаржується, особа, яка подала касаційну скаргу, повинна додати до неї таке судове рішення. У разі невиконання цієї ви­ моги закону суд касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 429 КПК вправі поста­ новити ухвалу про залишення касаційної скарги без руху (див. коментар до ст. 429 КПК).

5.До касаційної скарги також додаються копії касаційної скарги із додатками у кількості, необхідній для надсилання сторонам і учасникам судового провадження. Цей обов'язок не поширюється на засудженого, який тримається під вартою. У тако­ му разі суд касаційної інстанції самостійно забезпечує інших учасників судового провадження копіями касаційної скарги та додатків до неї засудженого, який пере­ буває під вартою.

259