КПК_комент_2012_ч2

Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

ти пою першою статті 296 (хуліганство без обтяжуючих обставин), частиною другою статті 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислю­ вальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, за обтяжуючих обставин), частиною другою статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислю­ вальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї) Кримінального кодексу України - якщо вони вчинені чо­ ловіком (дружиною) потерпілого;

3) статтею 185 (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), статтею 186 (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), статтею

189(вимагання, крім вимагання, вчиненого організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи), статтею

190(шахрайство, крім шахрайства, вчиненого організованою групою), статтею

191(привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), статтею 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), частинами першою або другою статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом без особливо обтяжу­ ючих обставин), статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання докумен­ тів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження) Кримінального кодексу України - якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким роди­ чем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо по­ терпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

1.Кримінальне провадження у своїй основі є дкльністю публічною (офіційною). Засада публічності (ст. 25 КПК) зобов'язує прокурора, слідчого у межах своєї компе­ тенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього вияв­ лення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчи­ нення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Досить значним за обсягом винятком із цього загального правила, який визнача­ ється засадою диспозитивності (ст. 26 КПК), є кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, проти прав, свобод та законних інтересів якого вчине­ но кримінальне правопорушення, і відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Наведений у коментованій статті перелік кримінальних правопорушень, щодо яких можливе кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, є ви­ черпним.

350

Стаття 477

Та обставина, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється щодо значно меншого обсягу кримінальних правопорушень, ніж у фор­ мі державного обвинувачення, не дає жодних підстав для применшення його значен­ ня у кримінальному провадженні загалом. По-перше, на нього, як і на кримінальне провадження у формі державного обвинувачення, поширюються загальні завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК). По-друге, перелік кримінальних правопору­ шень, щодо яких можливе кримінальне провадження у формі приватного обвинува­ чення, передбачає понад 50 складів кримінальних правопорушень, більшість яких належать до правопорушень середньої тяжкості, а деякі - до тяжких, наприклад зґвалтування, передбачене ч. 2 ст. 152 КК, за яке передбачене покарання до десяти років позбавлення волі. З дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, визнається такою, що має судимість з усіма її негативними правовими наслідками для цієї особи (ст. 88 КК), як і в кримі­ нальному провадженні у формі державного обвинувачення.

В інтересах можливого відновлення і збереження подружніх, сімейних та інших близьких родинних стосунків законодавець відповідно у пп. 2 і 3 коментованої стат­ ті передбачив для потерпілого можливість вибору стосовно подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, якщо воно вчинене його дружиною (чоловіком), іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого. На розсуд потерпілого винесено і можливість подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, передбаченого п. З, якщо воно вчинене особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно влас­ ності потерпілого.

Про коло близьких родичів та членів сім'ї див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

Заява потерпілого, як правило, є єдиним законним приводом для початку кримі­ нального провадження у формі приватного обвинувачення. Якщо потерпілим є не­ повнолітня особа або особа, яка визнана в установленому законом порядку недієздат­ ною чи обмежено дієздатною, або яка через хворобу, фізичні або психічні вади чи з інших поважних причин не може сама подати заяву, її може подати його законний представник.

Як законні представники потерпілого до участі у кримінальному провадженні можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, пі­ клувальники потерпілого, інші повнолітнГблизькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи пі­ клуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний (ч. 2 ст. 44 КПК).

Отримавши заяву потерпілого (або його законного представника) про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного в ст. 477 КПК, слідчий, прокурор зобов'язані внести відповідні відомості до ЄРДР і розпочати розслідування.

Визначальним для кримінального провадження у формі приватного обвинувачен­ ня є положення ч. 4 ст. 22 КПК про те, що у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може

351

Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

здійснюватися (крім самого прокурора) слідчим за погодженням з прокурором. На відміну від КПК України 1960 року, який у справах приватного обвинувачення передбачав скаргу потерпілого як процесуальний документ, в якому формулюва­ лося обвинувачення (статті 251, 297), КПК 2012 р. заяву потерпілого про кримі­ нальне правопорушення передбачає лише як законний привід для початку досудо вого розслідування, а з процесуальних документів, які містять формулювання відповідно підозри і обвинувачення, передбачає лише загальні для кримінального провадження письмове повідомлення про підозру (ст. 277) та обвинувальний акт (ст. 291).

Як і в кримінальному провадженні з державною формою обвинувачення, у кри­ мінальному провадженні з приватною формою обвинувачення потерпілий має про­ цесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 56, 57 КПК, і може користувати­ ся допомогою представника (ст. 58 КПК) і законного представника (ст. 59 КПК). Проте важливою особливістю участі потерпілого у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення є те, що йому тут належить ще й право підтриму­ вати обвинувачення або відмовитися від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.

Кодекс передбачає можливість зміни у кримінальному провадженні форми обви­ нувачення - з державної на приватну і навпаки.

Якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у форм: державного обвинувачення виникли підстави для складання письмового повідомлен ня про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією ді яння підозрюваного на кримінальне правопорушення, за яким кримінальне прова­ дження (згідно зі ст. 477 КПК) може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відпо­ відно письмове повідомлення про підозру або нове письмове повідомлення про змі­ нену підозру лише за наявності письмової згоди на це потерпілого. У разі відсутнос­ ті такої згоди прокурор має винести постанову про закриття кримінального прова­ дження за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК як у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачен­ ня у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Якщо ж під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення виникли підстави для складення письмового повідомлен­ ня про підозру або письмового повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на кримінальне правопорушення, яке від­ сутнє в переліках, передбачених ст. 477 КПК, і за яким кримінальне провадження може бути розпочате слідчим, прокурором на загальних підставах (ч. 1 ст. 214 КПК), а не лише на підставі заяви потерпілого, то слідчий чи прокурор при складенні письмово­ го повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри не зв'язаний думкою потерпілого.

У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді голо­ вуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду (частини 2-3 ст. 340 КПК).

352

Стаття 477

Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду. У цьому випадку кримі­ нальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і ійснюється за процедурою приватного обвинувачення (частини 4-5 ст. 340 КПК). Згідно з ч. 6 ст. 340 КПК повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвер­ дження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах 2 і 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за

відповідним обвинуваченням.

На основі цього положення КПК можна також зробити більш загальний висновок про те, що повторна неявка потерпілого в судове засідання у кримінальному прова­ дженні з приватною формою обвинувачення, тобто у кримінальному провадженні, розпочатому слідчим, прокурором на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, за наявності зазначених обставин має прирівнюватися до відмови потерпілого від обвинувачення і мати наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

У кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено угоду про примирення (п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК).

Укладення такої угоди може ініціюватися як потерпілим, так і підозрюваним або обвинуваченим у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно по­ терпілим, підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або ж за до­ помогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слід­ чого, прокурора або судді). У Рекомендації № Я (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р. визначено керівні засади, які поширюються на будь-яку процедуру, що дає можливість потерпілому і правопорушнику в разі їхньої добровільної згоди брати з допомогою нейтральної третьої сторони (медіатора) активну участь у вирішен­ ні питань, що виникли у зв'язку з вчиненим злочином. Зокрема, сторони повинні мати змогу відкликати свою згоду на будь-якому етапі проведення медіації; обговорюване в процесі медіації є конфіденційним і не може бути використане надалі без згоди сторін; медіація у кримінальних справах має бути загальнодоступною послугою і бути можли­ вою на будь-якій стадії кримінального судочинства; в системі кримінального право­ суддя служби медіації мають користуватися достатньою самостійністю (пп. 1-5); перш ніж погоджуватися на медіацію, сторони мають бути повністю поінформовані про їхні права, суть процесу медіації та про можливі наслідки їхнього рішення (п. 10).

Пленум ВСУ у постанові № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» рекомендував судам якомога ширше використовувати у справах приватного обвинувачення інститут примирення потерпілого з обвинуваченим (підсудним) і підтримувати діяльність тих

353

Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до дового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у ра ні (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію (п. 25).

Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого і їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити переші в укладенні угоди про примирення.

Докладніше про ініціювання та укладення угоди про примирення, у тому числі наявності кількох потерпілих та кількох підозрюваних або обвинувачених, див. ст. 4 КПК.

Про зміст угоди про примирення див. ст. 471 КПК.

На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про пр мирення не є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Згі, но зі ст. 474 КПК, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвин1 вальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається прокуроро до суду для вирішення питання про її затвердження вироком суду. Якщо угоди де сягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесу альних дій і переходить до розгляду угоди.

Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під чаї судового засідання повинен з'ясувати у потерпілого і обвинуваченого, чи цілком воні розуміють наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, зокрема, у вигляді обмеження, відповідно до статей 394 і 424 КПК, їхнього права на оскарження вироку, яким затверджено угоду про примирення.

Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ст. 475 КПК).

Стаття 478

Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

1. Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кри­ мінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

1. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинаєть­ ся лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстра­ цію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і за­ реєструвати таку заяву.

Про коло інших службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, див. коментар до ч. 4 ст. 214 КПК.

354

Стаття 479

Згідно зч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання потерпілим або його законним представником заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, зобов'язаний внести від­ повідні відомості, зазначені у ч. 5 цієї статті, до ЄРДР і розпочати розслідування. У невідкладних випадках до внесення відповідних відомостей до Реєстру допуска­ ється проведення огляду місця події (ч. З ст. 214 КПК).

Іншою службовою особою органу, уповноваженого на початок досудового роз­ слідування, може бути: відповідно до ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України від 25 травня 1995 p., капітан судна, яке перебуває у плаванні. У разі отри­ мання ним від потерпілого або його законного представника заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, на морському чи річко­ вому судні, що перебуває за межами України, він зобов'язаний негайно розпочати досудове розслідування.

Про застосування кримінального процесуального законодавства України при здій­ сненні кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, див. ч. 2 ст. 4 КПК та коментар до неї.

Про особливості початку досудового розслідування на морських і річкових суднах, що перебувають за межами України, див. коментар до ч. З ст. 214 КПК.

Заява про вчинення кримінального правопорушення може бути подана потерпілим або його законним представником лише в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановленого кримінальним законом України за це кримінальне правопорушення.

Про строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини різного ступеня тяжкості, їх зупинення і переривання див. ст. 49 КК.

Стаття 479

Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення

1. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.

1. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий, у тому числі і в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 128 КПК потерпілий як особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями під­ озрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

355

ГЛАВА 37

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ ОСІБ

Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження

1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:

1)народного депутата України;

2)судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяж­ ного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

3)кандидата у Президенти України;

4)Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5)Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головно­ го контролера та секретаря Рахункової палати;

6)депутата місцевої ради;

7)адвоката;

8)Генерального прокурора України, його заступника.

1.У коментованій статті вказано перелік категорій осіб, щодо яких кримінальне провадження здійснюється з урахуванням низки особливостей, передбачених кримі­ нальним процесуальним законодавством України.

Особливий порядок кримінального провадження співвідноситься з загальним по­ рядком як логічні категорії «особливого» та «загального». Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно осіб, указаних у переліку, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встанов­ леними КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених

уподальших статтях гл. 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про під­ озру (щодо всіх категорій, перелічених у цій статті); затримання, обрання запобіжно­ го заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народ­ ного депутата України), обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жило­ го чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України). Встановлення в законі особливого порядку криміналь­ ного провадження щодо вказаних осіб спричинене прагненням законодавця забезпе­ чити цим особам найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повно­ важень та захистити їх від можливого незаконного впливу.

Такі винятки із загального порядку кримінального провадження отримали назву «імунітет» (від лат. іттиппаБ - звільнення, позбавлення), який є синонімом ПОНЯТТЯ недоторканності (Президента України, народних депутатів України, суддів).

357

Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

По суті категорії вказаного переліку належать до відповідної професії чи пе посади. Набуття відповідного статусу є чинником, що вирізняє особу із загалы правового поля, в якому перебувають інші громадяни України. Офіційний ста пов'язаний із призначенням чи обранням на певну посаду, створює для особи о< ливий правовий режим за рахунок додаткових прав та обов'язків. Загалом особа вністю набуває правового статусу з моменту набуття повноважень, що у більше випадків пов'язано з прийняттям присяги. Водночас у законодавстві відсутні, за ок мими винятками (наприклад, щодо народних депутатів), положення про те, з як< саме моменту починають діяти відповідні гарантії як елемент правового статусу о> би. Тому щодо окремих вказаних у статті категорій гарантії мають діяти не з момет: набуття повноважень, а саме з моменту призначення (обрання) на посаду.

1) Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 лисі пада 1992 р. № 2790-ХІІ народний депутат України - це обраний відповідно до З «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Е України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснюв: ти повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 80 Конституції України визначено, що народним депутатам України га рантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юри дичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламент та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутата України не можуть без згоди ВР України бути притягнені до кримінальної відпові­ дальності, затримані чи заарештовані.

ЗУ «Про статус народного депутата України» частково дублює вказані положення Конституції України та додатково визначає, що обшук, затримання народного депу­ тата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщен­ ня народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції й застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли ВР України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Депутатська недоторканність як один з основних елементів конституційно-право­ вого статусу народного депутата є гарантією безперешкодного та ефективного здій­ снення покладених на нього повноважень. Особа, визнана народним депутатом України, користується як гарантією особистої недоторканності людини (ст. 29 Кон­ ституції України), так і додатковими гарантіями щодо притягнення до кримінальної відповідальності чи здійснення інших, визначених кримінально-процесуальним за­ конодавством, дій. Депутатська недоторканність не означає абсолютну неможливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності чи здійснення щодо нього окремих дій, а лише передбачає особливий порядок їх здійснення - виключно за згодою ВР України, тобто за наявності додаткових гарантій, які унеможливлюють незаконний вплив на депутата.

Частина 3 ст. 79 Конституції України визначає, що повноваження народних депу­ татів України починаються з моменту складення присяги. Водночас необхідно врахо­ вувати, що гарантії їх недоторканності починають діяти раніше - з моменту визнання

358

Стаття 480

обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої ко­ місії. Так, КСУ у рішенні у справі за конституційним поданням МВС про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії де­ путатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до мо­ менту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Припинення повноважень народного депутата України врегульовано ст. 81 Консти­ туції України. Так, повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу ВР України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського ман­ дата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиня­ ються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Отже, для визначення того, чи припинені повноваження народного депутата Укра­ їни, слід враховувати:

а) чи припинені повноваження ВР України, до складу якої обраний народний де­ путат (достроково чи після спливу загального строку повноважень, який становить п'ять років);

б) чи приймалося ВР України у встановленому порядку (більшістю від конститу­ ційного складу) рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення ВР України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Згідно із ЗУ «Про статус народного депутата України» таке рішення приймається в десятиденний строк за по­ данням комітету ВР України, до відання якого належать питання регламенту. При­ йняте рішення оформляється відповідною постановою ВР України і публікується в газеті «Голос України»;

в) чи ухвалювалося судом рішення про дострокове припинення повноважень цьо­ го народного депутата України у зв'язку з невиконанням вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Порядок дострокового припинення повноважень з цієї підстави визначено ст. 5 вказаного Закону та ст. 223 Регламенту ВР України, а також КАС. Так, відповідно до ст. 180 КАС позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депу­ тата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає. Інформація про таке рішення повідомляється Головою ВР України на пленарному засіданні парламенту.

359