КПК_комент_2012_ч2

Розділ VIII. Виконання судових рішень

тяжкі форми туберкульозу, ВІЛЛСНІД, лепра, променева хвороба). Клопотання про звільнення від покарання через хворобу вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання. Одночасно з клопотанням до суду направляються висновок відповідної комісії і особова справа засудженого (ст. 154 КВК). При вирішенні цьо­ го питання суд повинен врахувати тяжкість вчиненого кримінального правопору­ шення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання. Суд має право також у разі необхідності одночасно зі звільненням від покарання застосувати до засудженого відповідно до статей 92-95 КК примусові заходи ме­ дичного характеру.

Якщо на психічну або іншу тяжку хворобу занедужала особа, засуджена до ви­ правних чи громадських робіт або штрафу, вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому випадку.

Щодо застосування до засуджених примусового лікування та його припинення див. коментар до ст. 514 КПК.

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є невиконання покладених на нього обов'язків, систематичні вчинен­ ня правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК). Приводом для вирішення судом цього питання є клопотання органу виконання покарань, щодо не­ повнолітнього - спільне клопотання органу відбування покарань і служби у справах дітей, військовослужбовця - командира військової частини. Суддя, вирішуючи це питання, повинен з'ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покла­ дені на нього обов'язки, у чому полягали правопорушення, чи відбувалися вони сис­ тематично, які стягнення були покладені на засудженого, чи можна розглядати ви­ кладені в поданні факти як свідчення про небажання засудженого стати на шлях ви­ правлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення іспитового строку засуджений, який виконував покладені на нього обов'язки і не вчинив нового кримінального правопо­ рушення, має бути звільнений судом від покарання. Приводом для вирішення цього питання є заява засудженого або клопотання органу відбування покарань.

У частині 5 ст. 53 КК передбачено, що суд може замінити несплачену суму штра­ фу громадськими або виправними роботами. При цьому має бути дотримане співвід­ ношення: а) десять годин громадських робіт за один встановлений законом неоподат­ ковуваний мінімум доходів громадян; б) один місяць виправних робіт за чотири встановлені законом неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, тобто не більше максимального строку виправних робіт як виду покарання. Неможливість сплатити штраф, що пояснюється об'єктивними умовами життя засудженого, необхідно відмежовувати від умисного ухилення його від вико­ нання цього покарання, що є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 1 ст. 389 КК. Порядок виконання покарання у виді штрафу передбачений гл. 5 КВК.

ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового ви­ конання рішень судів та інших органів» від 4 листопада 2010 р. з переліку повноважень

450

Стаття 537

Державної виконавчої служби України виключено примусове виконання покарання у виді штрафу. Наведені повноваження не покладено на жоден інший орган. Разом з тим згідно зі ст. 2, п. 8 ч. З ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про виконавче проваджен­ ня» від 21 квітня 1999 р. органи Державної виконавчої служби зобов'язані виконува­ ти судові рішення у кримінальних справах, у тому числі й у частині примусового стягнення штрафу, та уповноважені звертатися до суду про зміну порядку і способу виконання його рішення (заміну штрафу іншим видом покарання).

На підставі ч. З ст. 57 КК, якщо особа стала непрацездатною, тобто інвалідом І або II групи, після постановлення вироку, її звільняють від відбування виправних робіт або ж суд може замінити їх штрафом із розрахунку: три неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Особа, яка до повного відбуття ви­ правних робіт досягла пенсійного віку, а також жінка, яка стала в цей час вагітною, має бути звільнена від покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК суд у порядку виконання вироку може прийняти рі­ шення про призначення службових обмежень для військовослужбовців на строк від шести місяців до двох років (крім військовослужбовців строкової служби) замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років, з урахуванням обставин справи та особи засудженого. Стосовно військовослужбовців строкової служби суд вправі, враховуючи ті самі обставини, замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). Роз'яснення щодо порядку застосування зазначених положень містить ППВСУ від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні».

Питання визначення порядку застосування покарання за наявності декількох ви­ років можуть вирішуватися в стадії виконання вироку у випадках, якщо:

-стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відо­ мо суду, що постановив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за правилами ст. 71 КК (п. 25 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику при­ значення судами кримінального покарання»);

-під час виконання покарання, призначеного на підставі ст. 71 КК, перший із них скасований касаційною інстанцією, внаслідок чого необхідно виключити призначену відповідно до нього міру покарання.

Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого є не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов'язаний керуватися ст. 71 КК. Шляхом винесення ухвали про призна­ чення покарання за наявності декількох вироків встановлюється загальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак вироки і після цього зберігають своє само­ стійне значення. Також після скасування одного з них інші залишаються в силі.

Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або пере­ ведення його з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується з необхідністю участі засудженого у про­ вадженні досудового розслідування або в судовому розгляді щодо інших осіб чи за фактом вчинення інших кримінальних правопорушень, за які зазначену особу не було засуджено.

451

Розділ VIII. Виконання судових рішень

Відповідно до ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого усунена за­ коном, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а призна­ чена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Окремі роз'яснення щодо питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, зокре­ ма щодо тлумачення сумнівів і протиріч, які виникають при виконанні вироку, містить ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України про­ цесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків».

Стаття 538

Питання, які вирішуються судом після виконання вироку

1. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою з дня набрання обви­ нувальним вироком законної сили до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення та в інших пе­ редбачених законом випадках. Вчинення злочину особою повторно і рецидив злочинів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК визнаються обставинами, що обтяжують покарання.

Строки погашення судимості передбачені у статтях 89, 108 КК.

Відповідно до ст. 91 КК якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, суд може достроково зняти з неї судимість за умови, що минуло не менше половини передбаченого кримінальним законом строку.

Приводом для розгляду питання про зняття судимості є клопотання особи, яка відбула покарання. Роз'яснення порядку вирішення судом такого питання містить ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України за­ конодавства про погашення і зняття судимості».

Для правильного вирішення питання про зняття судимості у розпорядженні судді повинні бути характеристики з місць проживання, роботи, навчання чи від органів, які здійснювали нагляд за особою, що має судимість; копії вироків, судимість за яки­ ми не знята і не погашена; документи, що свідчать про підстави і час фактичного відбуття покарання, дані про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним право­ порушенням, тощо. Якщо суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він має право відмовити у знятті судимості.

Стаття 539

Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку

1. Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, за­ конного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

452

Стаття 539

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосеред­ ньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

2.Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1)до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунк­ тами 2^4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходить­ ся установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) частини першої статті 537 цього Кодексу;

2)до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої стат­ ті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодек­ су України), 11,13 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3)до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає за­ суджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4)до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, перед­ бачених пунктами 1,10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішен­ ня питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

3.Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суд­ дею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.

4.У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідом­ ляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням пока­ рання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового ліку­ вання або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостереж­ на комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопо­ тання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

5. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання.

453

Розділ VIII. Виконання судових рішень

6. У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні кло­ потання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питан­ ня може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про від­ мову.

7. У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру від­ повідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.

1.Приводом для вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку, є клопотан­ ня (подання) прокурора, засудженого, його захисника чи законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, прав та інтересів яких стосується ухвалене рішення.

2.Клопотання (подання) подається зазначеними вище особами до місцевих судів. Суд, що ухвалив вирок, вирішує питання про застосування відстрочки його виконан­ ня, заміну штрафу на громадські роботи, тимчасове залишення засудженого у слідчо­ му ізоляторі або переведення його з установи виконання покарання до слідчого ізо­ лятора у зв'язку з іншим судовим розглядом, зняття судимості. До компетенції суду, який ухвалив вирок, належить також вирішення будь-яких сумнівів і протиріч щодо виконання власного рішення. Зокрема, в порядку виконання вироку вирішуються, якщо судом першої інстанції вони не обговорювалися і не вирішені, питання про:

-долю речових доказів;

-визначення розміру і розподілення судових витрат;

-оплату праці захисника;

-уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні основного або до­ даткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю допущені неконкретні формулювання;

-застосування акта амністії;

-скасування заходів щодо забезпечення цивільного позову чи можливої конфіс­ кації майна;

-виключення з акта опису майна, на яке законом не допускається звернення стяг­ нення;

-долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам.

Суд, який ухвалив вирок, у порядку його виконання має право також усунути не­ точності при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних

454

Стаття 539

засудженого. Однак у будь-якому разі в порядку виконання вироку не підлягають розгляду питання, які зачіпають суть судового рішення та погіршують становище за­ судженого, звужують або розширюють обсяг обвинувачення, стосуються кваліфікації кримінального правопорушення, призначення покарання та вирішення цивільного позову. Перелік таких питань наведено у п. 12 ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при ви­ рішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків».

Клопотання (подання) подається до суду, в межах територіальної юрисдикції яко­ го засуджений відбуває покарання, у разі необхідності вирішення питань про умовнодострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнен­ ня від відбування покарання вагітної жінки або жінки, яка має дітей віком до трьох років, звільнення від покарання за хворобою, застосування до засудженого примусо­ вого лікування. Клопотання про припинення лікування розглядає суд за місцем роз­ ташування лікувальної установи.

Суд, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вирішує питан­ ня щодо заміни виправних робіт штрафом, обмеження волі чи позбавлення волі - службовими обмеженнями для військовослужбовців, позбавлення волі - триманням в Дисциплінарному батальйоні, застосування покарання за наявності декількох ви­ років, звільнення від покарання у зв'язку з усуненням караності діяння, а також зни­ ження міри покарання у зв'язку із пом'якшенням санкції статті КК.

До компетенції суду, в межах територіальної юрисдикції якого мешкає засуджений, належить вирішення питань про направлення осіб, звільнених від відбування пока­ рання, для його відбування, а також звільнення від призначеного покарання з випро­ буванням після закінчення іспитового строку.

3.Питання, пов'язані з виконанням вироку, мають бути вирішені не пізніше деся­ ти днів з дня надходження клопотання (подання) суддею одноособово, в судовому засіданні з дотриманням загальних правил судового розгляду. Підготовче судове за­ сідання у цьому разі не проводиться.

4.Зі змісту ч. 4 коментованої статті вбачається, що участь прокурора, засуджено­ го, його захисника і законного представника у судовому розгляді клопотання (подан­ ня) щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, є обов'язковою. У су­ довому засіданні вони користуються правами, передбаченими статтями 36, 42, 44, 46 КПК для сторін обвинувачення і захисту.

Не перешкоджає судовому розгляду неявка належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду представників органу або установи виконання покарань, лікарської комісії, спостережної комісії, служби у справах дітей, цивільного позивача або цивільного відповідача, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або якщо вони заздалегідь письмово повідомили про поважні причини неявки. Пред­ ставників органу або установи виконання покарань, спостережної комісії, служби у справах дітей, лікарської комісії у разі присутності в судовому засіданні допитують як свідків.

Суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку, та обґрунтувати цими доказами своє рішення, ухвалене за результатами розгляду.

455

Розділ VIII. Виконання судових рішень

5. Зі змісту ч. 5 коментованої статті вбачається, що ухвала, постановлена щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироків, може бути оскаржена в апеля­ ційний суд прокурором, засудженим, його захисником, законним представником, потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем через суд, який її поста­ новив, протягом семи днів з моменту оголошення. Оскарження ухвали суду іншими особами (зокрема, представником органу чи установи виконання покарань у випадку відмови у задоволенні поданого клопотання) законом не передбачено. Ухвала суду виконується після проголошення незалежно від її апеляційного оскарження, крім ви­ падків оскарження прокурором ухвали щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

6.Якщо суд відмовить у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звіль­ нення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, повторно розглянути клопотання з цього питання він може лише після закінчення строків, зазначених

уч. 6 статті, що коментується.

7.Якщо суддя, який приймає рішення про звільнення засудженого від подальшо­ го відбування покарання у зв'язку з хворобою, дійде висновку про необхідність за­ стосування примусових заходів медичного характеру, він вправі відповідно до статей 92-95 КК постановити таке рішення. В ухвалі обов'язково мають бути зазначені мо­ тиви цього рішення і тип психіатричного закладу, до якого засудженого має бути госпіталізовано. Роз'яснення щодо застосування судами примусових заходів медич­ ного характеру містяться у ППВСУ від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосу­ вання судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».

Зарахування у строк відбування покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі

1. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі.

1. Якщо особа, засуджена до позбавлення волі, під час відбування покарання пере­ бувала на стаціонарному лікуванні, час перебування засудженого в лікувальній уста­ нові зараховується у строк відбування покарання з розрахунку один день перебування у лікувальній установі за один день позбавлення волі.

Час перебування засудженого на лікуванні повинен бути зарахований у строк по­ збавлення волі незалежно від того, розташована лікарня в місцях позбавлення волі чи за межами установи виконання покарань. Однак зазначена лікарня повинна знаходи­ тися на території України.

Окреслене питання вправі вирішити суддя в порядку, передбаченому ст. 539 КПК.

456

РОЗДІЛ IX

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 42 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Стаття 541

Роз'яснення термінів

1. Терміни, що їх вжито в цьому розділі Кодексу, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:

1)міжнародна правова допомога - проведення компетентними органами од­ нієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового роз­ слідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;

2)видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними орга­ нами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідаль­ ності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть пере­ шкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої осо­ би під юрисдикцію запитуючої держави;

3)перейняття кримінального провадження - здійснення компетентними орга­ нами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом;

4)запитуюча сторона - держава, компетентний орган якої звертається із за­ питом, або міжнародна судова установа;

5)запитувана сторона - держава, до компетентного органу якої направляєть­ ся запит;

6)уповноважений (центральний) орган - орган, уповноважений від імені дер­ жави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної су­ дової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги;

7)компетентний орган - орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно з цим розділом або який забезпечує виконання за­ питу про надання міжнародної правової допомоги;

8)екстрадиційна перевірка - діяльність визначених законом органів щодо встановлення та дослідження передбачених міжнародним договором України,

457

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

іншими актами законодавства України обставин, що можуть перешкоджати ви­ дачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин;

9)екстрадиційний арешт - застосування запобіжного заходу у вигляді три­ мання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції);

10)тимчасовий арешт - взяття під варту особи, розшукуваної за вчинення злочину за межами України, на строк, визначений цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію);

11)тимчасова видача - видача на певний строк особи, яка відбуває покаран­ ня на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій

зїї участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобіган­ ня закінченню строків давності або втраті доказів у кримінальній справі.

1.На сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах інтернаціоналізації всіх сфер суспільного життя і, як наслідок, інтернаціоналізації злочинності, поширення її типо­ вих закономірностей, тенденцій і форм на інші країни і регіони, міжнародна правова допомога у кримінальних справах, її належна правова регламентація в національному законі як одна з найважливіших умов ефективного міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю набуває значення гарантії здійснення правосуддя, оскільки забезпечує можливість одержання доказів у кримінальній справі, виконання прийнятих процесуальних рішень, відшкодування заподіяного злочином збитку, при­ тягнення до кримінальної відповідальності винуватих у вчиненні злочину осіб, ви­ рішення інших завдань кримінального судочинства. Усе частіше у ході розслідування різноманітних злочинів та судового розгляду кримінальних справ національні компе­ тентні органи однієї країни запитують допомогу у іншої щодо надання документаль­ них і речових доказів, забезпечення показань експертів та свідків, а також здійснення екстрадиції обвинувачених або засуджених осіб.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, зго­ да на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України. Тому ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ повторює вищезазначену норму Конституції і додатково визначає, що чинні міжнародні договори України застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який на­ брав чинності, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті зако­ нодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (абз. 2 ППВСУ «Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затри­ мання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією» від 8 жов­ тня 2004 р. № 16).

Одним із основоположних джерел правових норм у правовідносинах між держа­ вами, що виникають у галузі кримінального судочинства, є МПГПП. Норми цього міжнародно-правового документа певною мірою визначають основні правила пово­ дження з людиною, яка потрапила у сферу судочинства. Пакт проголошує, що кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Ніхто не може бути без­ причинно підданий арешту або триманню під вартою, ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як на таких засадах і такою процедурою, які встановлені законом.

458

Стаття 541

Ці основні положення перейняті національним законодавством і застосовуються в міжнародно-правових відносинах, що виникають із приводу судочинства.

Міжнародна взаємодія у сфері кримінального судочинства недостатньо регламен­ тована кримінально-процесуальним законодавством, оскільки є бланкетною і викла­ дена у міжнародних договорах та іншому законодавстві.

1) Аналізуючи запропоновану дефініцію поняття «міжнародна правова допомога», можна виділити такі його ознаки:

-специфічний суб'єктний склад - виключно компетентні органи держави;

-специфічний фактичний склад - полягає у проведенні компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для іншої держави;

-метою є надання допомоги у досудовому розслідуванні, судовому розгляді або

увиконанні вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою уста­ новою.

Наукова доктрина має дещо відмінні від запропонованих законодавцями підходи дефініції поняття «міжнародна правова допомога».

У дослідженнях, присвячених проблемі міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, наводяться різні доктринальні визначення міжнародної правової допомоги у кримінальних справах. Наукові уявлення про обсяг і зміст по­ няття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» змінювалися з розвит­ ком міжнародного кримінально-процесуального права і концепції співвідношення національної і міжнародної правових систем.

На перших етапах становлення інституту міжнародної правової допомоги визна­ чалися такі її основні складові: порядок здійснення державами каральної влади все­ редині країни; умови і розміри взаємної міждержавної правової допомоги у сфері кримінального судочинства. Отже, можна зробити висновок, що для міжнародної правової допомоги в період становлення її як правового інституту були характерні такі сутнісні ознаки, які не втратили свого значення і на сучасному етапі міжнарод­ ного співробітництва: обсяг і умови її надання; взаємні права та обов'язки держав; дії, що були актом міжнародної правової допомоги, які здійснювалися на підставі внутрішнього законодавства держав-учасниць договору; порядок їх здійснення.

Усучасному міжнародному праві поняття «міжнародна правова допомога у кри­ мінальних справах» є предметом правового регулювання ряду двосторонніх і багато­ сторонніх договорів. Водночас слід зазначити, що договори не містять його дефініції,

алише визначають обсяг такої допомоги.

Улітературі можна знайти різні точки зору щодо поняття і характеру міжнародної правової допомоги. Зокрема, під міжнародною правовою допомогою пропонують розуміти: здійснення певних дій на прохання запитуючої сторони, виконання яких необхідне для розслідування, розгляду в суді кримінальної справи чи для виконання призначеного у справі покарання в іншій договірній країні; допомогу, що надається органам певної держави при розгляді конкретної кримінальної справи органами іншої держави; підготовку, передачу до іноземних правоохоронних і судових органів, а також виконання на їх прохання звернень (клопотань, доручень, запитів) про проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, вручення документів, передачу предметів, надання документів та виконання інших процесуальних дій), екстрадицію осіб, які

459