КПК_комент_2012_ч2

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

480

481

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

Стаття 544

Надання та отримання міжнародної правової допомоги чи іншого міжнародного співробітництва без договору

1.За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допо­ мога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держа­ ви чи запитано на засадах взаємності.

2.Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої дер­ жави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому

їїзапит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

3.Згідно з умовами частини першої цієї статті уповноважений (центральний орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит Укра­ їни на засадах взаємності.

482

Стаття 544

4.Уповноважений (центральний) орган України при зверненні за міжнарод­ ною правовою допомогою до такої держави та наданні такій державі міжнародної правової допомоги керується цим Кодексом.

5.За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшого передання його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом.

1.Цією статтею врегульовано випадки, коли міжнародна правова допомога чи інше міжнародне співробітництво реалізуються між Україною та іншими державами без укладання міжнародного договору.

За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запита­ на на засадах взаємності.

Відповідно до ст. 542 КПК України міжнародне співробітництво під час кримі­ нального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжна­ родної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих проце­ суальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, тимчасової пе­ редачі осіб, прийняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором можуть бути передбачені інші, ніж

уКПК, форми співробітництва під час кримінального провадження.

Значенна терміна «міжнародна правова допомога» роз'яснено у п. 1 ст. 541 КПК. Порядок розгляду та виконання запиту іншої держави визначається статтями

554-571 КПК.

Надання міжнародного співробітництва на засадах взаємності визначається пп. 2-3 коментованої статті.

Поняття «міжнародний договір» розкрито у ЗУ «Про міжнародні договори» (про перелік укладених Україною багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів див. коментар до ст. 543 КПК України).

2.Уповноважений (центральний) орган України визначається у ст. 545 КПК Укра­ їни - це Генеральна прокуратура України та МЮ України. Такий орган, направляючи до держави запит, з якою відсутній договір про надання та отримання міжнародної правової допомоги чи іншого міжнародного співробітництва, письмово гарантує за­ питуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

Ураховуючи відсутність договірних відносин між країнами, які могли б закріпити правовий статус відносин, права та обов'язки сторін щодо надання правової допомоги,

уцій нормі закріплено принцип взаємності, який передбачає, що уповноважений (централь­ ний) орган України (поняття «уповноважений (центральний) орган України розкрито

уп. 6 ст. 541 КПК України), направляючи до іншої держави запит (запит про міжнародне співробітництво - див. ст. 548 КПК), письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

Законом визначено, що гарантії мають бути надані у письмовій формі.

3.Умовою розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави передбачено надання письмової гарантії запитуючої сторони (термін «за-

483

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

питуюча сторона» розкрито у п. 4 ст. 541 КПК) прийняти і розглянути в майбутньо запит України на засадах взаємності.

4.Діяльність уповноваженого (центрального) органу України з надання та отри мання міжнародної правової допомоги чи іншого міжнародного співробітництва без договору з іншою державою регулюється положеннями КПК.

5.Уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання між­ народної допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшого його передання компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом, від­ повідно до ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.

Стаття 545

Центральний орган України

1.Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідуван­ ня та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів.

2.Міністерство юстиції України звертається із запитами судів про міжнарод­ ну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового прова­ дження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.

3.Якщо цим Кодексом або чинним міжнародним договором України передба­ чено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені частинами першою, другою цієї статті.

1.Генеральна прокуратура України визначена у ч. 1 коментованої статті централь­ ним органом України, що звертається із запитами про надання міжнародно-правової допомоги у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та відпо­ відно розглядає аналогічні запити компетентних органів інших держав. Діяльність органів прокуратури регулюється ЗУ «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. та іншими законами, відомчими нормативними актами. Безпосередньо організація цієї діяльності в органах прокуратури України регулюється наказом Генерального про­ курора України «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі між­ народного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах» від 5 травня 2011 р. № 8гн та затвердженою ним Інструкцією про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримі­ нальних справах щодо виконання процесуальних дій та передачі кримінального пере­ слідування.

2.МЮ є органом, що звертається до інших держав із запитами судів про міжна­ родно-правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового проваджен­ ня та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.

Положення про Міністерство юстиції України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011. Відповідно до п. 82 Положення Міністерство забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивіль­ них і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підста­ ві законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу правопо-

484

Стаття 547

рушників (екстрадицію, виконує інші функції, визначені законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України).

Систему судів загальної юрисдикції визначено у ЗУ «Про судоустрій і статус суд­ дів» від 7 липня 2010 р.

3. У випадку якщо КПК або чинним міжнародним договором України передбаче­ но інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширю­ ються повноваження, передбачені частинами першою, другою коментованої статті.

Стаття 546

Інформація, що містить державну таємницю

1. Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допо­ могу отримані відомості, які згідно з законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні виключно через уповноважений (централь­ ний) орган України, за умови, що ці відомості не завдадуть шкоди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні, лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами.

1. Коментованою статтею передбачається випадок, коли внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримуються відомості, які згідно із ЗУ «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. віднесені до державної таємниці. Наказом СБУ від 12 серпня 2005 р. № 440 «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», який зареєстрований у МЮ 17 серпня 2005 р. за

№902/11182, визначено перелік відомостей, що становлять державну таємницю.

Утакому разі відомості можуть бути передані запитуючій стороні виключно через Генеральну прокуратуру України чи МЮ за умови, що ці відомості не завдадуть шко­ ди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні.

При цьому обов'язковою умовою є наявність договору про взаємний захист ін­ формації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами (наприклад, див. ЗУ «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Узбекистан про взаємний захист таємної інформації» від 15 листопада 2001 р.).

Стаття 547

Виконання процесуальних дій дипломатичними представництвами або консульськими установами

1. Консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Укра­ їні мають право одержувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам.

1. До міжнародних правових відносин у сфері кримінального провадження певною мірою можуть залучатися і такі інститути, як дипломатичні представництва й кон­ сульські установи.

485

Стаття 547

в державі перебування. Як правило, це вручення вірчих грамот або повідомлення про своє прибуття і представлення копій грамот міністерству закордонних справ держави перебування.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини підтвердила право дипломатичного представництва здійснювати і консульські функції. Для цього у складі представництва може створюватися консульський відділ або виділятися спеціальний співробітник.

Консульська установа - розташований на території іноземної держави постійно діючий державний орган зовнішніх зносин, який виконує свої функції в межах кон­ сульського округу. Місцезнаходження консульської установи та межі її консульського округу визначаються угодою між Україною і відповідною іноземною державою. До працівників консульської установи належать консульські посадові особи, консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу. До консульських посадових осіб консульської установи належать особи, включаючи главу консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій (ст. 1 Віденської конвенції про консульські зносини). Главою консульської установи визнається призначений іноземною державою і прийнятий як такий урядом України в особі Міністерства закордонних справ Укра­ їни генеральний консул, консул, віце-консул або консульський агент. У період свого функціонування консульські установи мають певні імунітети і привілеї. Водночас становище консульських установ та їх співробітників багато в чому залежить від внутрішнього законодавства країн перебування.

На виконання процесуальних дій (див. коментар до ст. 223 КПК) від імені дипло­ матичного представництва або консульської установи уповноважені посадові особи, у функціональних правах та обов'язках яких є відповідні повноваження та які мають право на їх реалізацію на території України. Так, глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах - при міністрові закордонних справ України. Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків лише після видачі йому Міністерством закордонних справ України консульської екзекватури.

Функціями дипломатичних представництв інших держав в Україні, зокрема, є: представництво акредитуючої держави; захист її інтересів та інтересів громадян (юридичних осіб) у межах, що допускаються міжнародним правом, а також надання допомоги і сприяння громадянам та юридичним особам акредитуючої держави; ви­ конання деяких функцій адміністративного характеру, за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам України, з дотриманням практики та порядку, прийнятих в Україні; представництво або забезпечення належного представництва громадян акредитуючої держави в судових та інших установах України з метою отри­ мання відповідно до законів і правил України розпоряджень про попередні заходи, що обмежують права та інтереси цих громадян, якщо, у зв'язку з відсутністю або з інших причин, такі громадяни не можуть своєчасно здійснювати захист своїх прав та інте­ ресів; передача судових і несудових документів чи виконання судових доручень щодо отримання показань, пояснень для судів власних країн відповідно до міжнародних договорів або за їх відсутності - відповідно до законів та правил України; виконання інших функцій, покладених на консульську установу акредитуючою державою, що не заборонені законами і правилами України, або проти виконання яких Україна не має

487

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

заперечень, або ж тих, які передбачені міжнародними договорами між акредитуючою державою і Україною.

Функції дипломатичних представництв та консульських установ відображено також у багатьох двосторонніх консульських договорах і договорах про правову допомогу у кримінальних справах. Зокрема, повноваження Договірних Сторін щодо вручення документів і допиту власних громадян через свої дипломатичні представ­ ництва або консульські установи передбачені у статтях 8 та 11 договору між Укра­ їною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у ци­ вільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993 р. (ратифікований 17 грудня 1993 р. постановою ВР України № 3737-ХІІ); Республікою Грузія від 9 січня 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 р. ЗУ № 451/95-ВР); Естонською Республікою від 15 лютого 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 р. ЗУ № 450-ВР); Латвійською Республікою від 23 травня 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 р. ЗУ № 452/95-ВР); Монголією від 27 червня 1995 року (ратифікований 1 листопада 1996 р. ЗУ №471/96-ВР) та ін.

Закріплені в них норми, як правило, зведені до таких положень: обсяг правової допомоги, яку дипломатичні або консульські посадові особи мають право надавати компетентним органам акредитуючої держави, обмежується проведенням допитів (отриманням пояснень) і передачею (врученням) документів; особи, щодо яких про­ водяться процесуальні дії, повинні бути громадянами акредитуючої держави; відсут­ ні обмеження щодо процесуального статусу таких громадян і адресатів документів; процесуальні дії, в тому числі вручення документів, здійснюються на основі добро­ вільності, оскільки забороняється застосування засобів примусу або погрози ними.

Віденські конвенції і більшість міжнародних договорів містять відсильні поло­ ження про те, що виконання доручень здійснюється відповідно до чинних міжнарод­ них договорів, а за відсутності таких договорів у будь-якому іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування. Стаття 547 КПК, у свою чергу, як норма національного законодавства демонструє згоду України і надання нею права на вчинення дипломатичними та консульськими установами інших держав в Україні певних процесуальних дій, а саме: одержання на добровільній основі пояснень, речей, документів (див. коментар до статей 98-99 КПК) від громадян держави, яку вони представляють, а також вручення документів таким особам. Оскільки процесуальні дії вчиняються установами інших держав, слід враховувати, що їх дії будуть здійсню­ ватись у порядку, який визначений їх законодавством, та відповідно до норм міжна­ родного права. Зокрема, кожна консульська установа буде керуватися власним Кон­ сульським статутом та іншим національним законодавством, яке є обов'язковим до виконання громадянами відповідної держави.

Консульську правову допомогу у зазначеному вище обсязі іноді називають пасив­ ною правовою допомогою. Значимість її реалізації особисто консулом або за його дорученням іншими посадовими особами суттєво зростає, коли здійснення процесу­ альних дій на території зарубіжних представництв органами розслідування іноземних держав або України неможливе, та у тих випадках, коли поінформованість держави перебування про їх зміст є небажаною чи треба забезпечити дотримання інтересів допитуваної особи.

488

Стаття 547

Оскільки зазначеною статтею дії дипломатичних представництв та консульських установ щодо отримання пояснень, речей, документів від громадян держави, яку вони представляють, а також вручення документів таким особам визначено як процесуаль­ ні дії, можна було б зробити висновок, що цим установам надано статус учасника кримінального процесу. Хоча це зовсім не так. Посадові особи дипломатичних пред­ ставництв або консульських установ у наведених вище випадках не мають виражено­ го процесуального статусу учасника судочинства і не здійснюють кримінально-про­ цесуальну функцію, а швидше - допоміжну, з ініціативи уповноважених на те органів чи осіб. Водночас слід урахувати й те, що результати таких дій потребують фіксації відповідно до положень гл. 5 КПК, адже ця стаття жодним чином не обмежила та не розширила вимоги до таких дій, як процесуальних, у тому числі щодо процесуальної форми, підстав їх проведення, прав учасників таких дій. Вона також не містить об­ межень щодо того, що такі дії можуть вчинятися виключно на запити України.

Так, Другий додатковий протокол до Європейської конвенції (статті 4, 11) розріз­ няє процесуальні дії, які можуть здійснюватись на прохання про надання допомоги, та дії, які можуть вчинятися за його відсутності, але без шкоди власним розслідуван­ ням чи судовим розглядам. Порядок отримання пояснень, речей та документів від громадян інших держав дипломатичними представництвами або консульськими установами в Україні недостатньо нормативно регламентований, проте однозначним є те, що воно має здійснюватись відповідно до національного законодавства іншої держави та із урахуванням положень конкретного договору, яким такі повноваження надані, та ст. 547 КПК. Диспозиція цієї статті свідчить лише про отримання, а не про передачу цих пояснень, речей та доказів Україні в особі уповноважених учасників процесу. Також у цій статті не йдеться про отримання показань, які мають відповідну доказову силу, а лише пояснень, які можуть і не бути джерелом доказів, але із отри­ манням яких в інтересах кримінального провадження можуть прийматися процесу­ альні рішення та вчинятися процесуальні дії. Тому, зважаючи на відсутність правових положень у цій статті КПК про передачу отриманих пояснень, речей та документів, правильним було б забезпечувати передачу виключно на запит про надання правової допомоги (див. коментар до ст. 551 КПК) для того, щоб не втрачати можливість ви­ користання пояснень, документів та речей як доказів у кримінальному провадженні.

Дипломатичним представництвам або консульським установам інших держав в Україні доцільно враховувати, що при отриманні пояснень, документів, речей на доб­ ровільних засадах від громадян своїх країн за ініціативою їх держав згідно зі ст. 550 КПК передача інформації про такі дії Україні повинна здійснюватись у порядку ст. 11 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції без факту передачі речей, документів та пояснень від громадян своїх країн, які повинні відбутись у подальшому за результатами розгляду такої інформації на підставі запиту України про надання правової допомоги. Інакше відсутність запиту про міжнародне співробітництво уне­ можливить використання отриманої інформації згідно з наданими документами, речей як доказів. Щодо зберігання отриманих документів (пояснень, зафіксованих письмо­ во або за допомогою технічних засобів), речей, у тому числі дипломатичними пред­ ставництвами або консульськими установами інших держав в Україні, та їх передачу додатково див. коментар до ст. 549 КПК.

489