КПК_комент_2012_ч2

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

метою засуджена особа може висловити державі винесення вироку або державі ви­ конання вироку своє побажання бути переданою згідно з цією Конвенцією.

Умови передачі засудженої особи викладені у ст. З Конвенції та ст. 605 КПК (див. коментар до ст. 605 КПК).

7) Надання міжнародної правової допомоги шляхом виконання вироків. Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу,

є: гл. 46 (статті 602-604, 608, 610-611, 614 КПК), Європейська конвенція про міжна­ родну правову дійсність кримінальних вироків 1970 р.

Відповідно до п. (с) Європейської конвенції про міжнародну правову дійсність кримінальних вироків - це встановлення санкції.

Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території Укра­ їни у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України.

Виконанню підлягають такі категорії рішень (ст. 2 Конвенції):

a)санкції, що включають позбавлення волі;

b)штрафи та конфіскації;

c)позбавлення прав.

Санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку було встановлено санкцію, була б злочином у разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там (ч. 1 ст. 4 Конвенції).

Держава винесення вироку може запитати іншу Договірну Державу виконати санкцію лише якщо виконано одну чи більше з таких умов (ст. 5 Конвенції):

а) якщо засуджена особа постійно проживає в іншій державі; б) якщо виконання санкції в іншій Державі ймовірно покращить перспективи со­

ціальної реабілітації засудженої особи; в) у разі коли санкція передбачає позбавлення волі, санкція може бути виконана

після виконання іншої санкції, що передбачає позбавлення волі, яку засуджена особа відбуває чи має відбути в іншій державі;

г) якщо інша Держава є державою походження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за виконання такої санкції;

д) якщо вона вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша Держава може.

Щодо законодавства, яке регулює міжнародне співробітництво під час криміналь­ ного провадження, див. коментар до ст. 543 КПК.

Щодо підстав та порядку виконання вироків судів іноземних держав див. коментар до ст. 602 КПК.

Стаття 543

Законодавство, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

1. Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповно­ важеним (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної

470

Стаття 543

судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визна­ чаються цим Кодексом і чинними міжнародними договорами України.

1. Законодавством, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінально­ го провадження є: Конституція України, ЗУ: «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. №1906-ІУ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Укра­ їни щодо видачі особи (екстрадиції)» від 2 червня 2011 р. № 3453-УІ, «Про безоплат­ ну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. № 3460-VI, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ, розд. IX КПК.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.

Україна має широку договірну базу, завдяки якій компетентні органи нашої дер­ жави мають можливість на підставі чинних міжнародних угод ефективно співпрацю­ вати у сфері отримання доказів для цілей кримінального провадження з відповідними установами багатьох держав світу.

Слід зауважити, що найзручнішою для запитуючої та запитуваної сторін правовою підставою при зверненні за наданням міжнародної допомоги є спеціалізований дво­ сторонній договір про правову допомогу у кримінальних справах, який найбільш точно враховує особливості законодавства обох держав. На сьогодні Україна уклала такі договори із 21 державою.

З-поміж міжнародних договорів України у сфері взаємної допомоги у криміналь­ ному провадженні її компетентні органи найчастіше використовують такі конвенції, що є універсальними механізмами співпраці для багатьох держав:

-Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі - Європейська конвенція 1959 р.), а також Додатковий протокол 1978 р. та Дру­ гий додатковий протокол 2001 р. до цієї Конвенції;

-Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних

'кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція) та Протокол до конвенції 1997 р.

Правовою підставою для взаємної правової допомоги у кримінальному проваенні також можуть служити укладені в межах ООН, Ради Європи та інших міжародних організацій багатосторонні конвенції з широким предметом регулювання,

окремі положення яких регламентують питання проведення процесуальних дій:

-Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів

іпсихотропних речовин 1988 р.;

-Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.;

-Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р.;

-Конвенція ООН проти корупції 2003 р. та інші конвенції, характерною ознакою яких є їх чинність для більшості держав - учасниць відповідної міжнародної органі­ зації.

Крім того, у певних обсягах можливе отримання взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні на підставі відомчих угод, укладених Генеральною про-

471

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

куратурою України та низкою компетентних установ іноземних держав. Генеральна прокуратура України, готуючи вказані відомчі угоди, нерідко започатковувала процес встановлення договірних відносин у кримінально-правовій сфері з відповідною дер­ жавою. Така ситуація, зокрема, мала місце у випадку з Канадою (відомча угода з Міністерством юстиції 1992 р., а міждержавний договір - 1996 р.), США (відомча угода з Департаментом юстиції 1993 р., міждержавний договір 1998 р.), Грузією (відом­ ча угода з Прокуратурою 1994 р., а міждержавний договір 1995 р.) та іншими держа­ вами.

Основними відомчими нормативними актами Генеральної прокуратури України, що регулюють міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні, є наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури Укра­ їни у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних спра­ вах» від 5 травня 2011 р. № 8гн та затверджена ним Інструкція про порядок підготов­ ки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах щодо виконання процесуальних дій та передачі кримінального провадження, а також Положення про Головне управління міжнародноправового співробітництва Генеральної прокуратури України, затверджене наказом Генерального прокурора України від 20 квітня 2012 р. № 39.

Також безпосередньо регламентують питання правової допомоги накази Генераль­ ного прокурора України «Про забезпечення виконання органами прокуратури Украї­ ни Угоди між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республі­ ки Польща на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року» від 16 листопада 1998 р. № 27 та «Про забезпечення виконання органами прокуратури України Угоди між Генеральною прокуратурою України та Генеральною прокуратурою Республіки Молдова на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у ци­ вільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року» від 19 липня 2010 р. № 42.

Окрім вищеназваних нормативно-правових актів, підлягають застосуванню спіль­ ні інструкції, зокрема:

- Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань криміналь­ ного судочинства (затверджена спільним наказом МЮ, Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС, ВСУ, ДПА, Державного департаменту України з питань виконан­ ня покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73, зареєстрована в МЮ 7 липня 1999 р. за № 446/3739);

-Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (затверджена спільним наказом МВС, Генеральної прокурату­ ри України, СБУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону Укра­ їни, Державної митної служби України, ДПА від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2, заре­ єстрована в МЮ 26 лютого 1997 р. за № 54/1858);

-Інструкція про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами (затверджена спільним наказом МВС та Держав-

472

Стаття 543

ного комітету у справах охорони державного кордону України від 17 листопада 1998 р.

№474/845 (для службового користування), зареєстрована в МЮ 14 січня 1999 р. за

№16/3309).

Шляхом обміну нотами оформлено правонаступництво України за такими між­ народними договорами колишнього СРСР:

-Угодою між СРСР і Австрійською Республікою з питань цивільного процесу (1970 р.);

-Договором між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та пра­ вову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1978 p.);

-Договором між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги (1982 p.).

Згідно із ЗУ «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 p. № 1543-ХІІ та положеннями Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. застосовуються двосторонні міжнародні договори колишнього СРСР з Єменом, колишньою Югославією, Італією.

Нижче наведено перелік багатосторонніх та двосторонніх договорів у сфері вза­ ємної допомоги у кримінальних справах (перелік не є вичерпним) у вигляді таблиці.

Міждержавні багатосторонні договори України у сфері взаємної допомоги у кримінальних справах

(станом на 21.07.2012)

473

475

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

476

477

479