КПК_комент_2012_ч2

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

Порядок вручення письмових документів і письмових доручень суду, регламенто­ ваний ст. 7 Європейської конвенції, які їй для цього надсилаються запитуючою Сто­ роною. Вручення може здійснюватися шляхом простої передачі відповідній особі письмових документів або наказів суду. Якщо запитуюча Сторона звертається з ясно висловленим проханням про це, запитувана Сторона здійснює вручення у спосіб, передбачений її власним законодавством для вручення аналогічних документів, або у спеціальний спосіб, сумісний із цим законодавством. Підтвердження вручення здій­ снюється шляхом надання розписки, датованої і підписаної відповідною особою, або заяви запитуваної Сторони про здійснення вручення, в якій зазначаються спосіб і дата такого вручення. Такий документ негайно надсилається запитуючій Стороні. На про­ хання запитуючої Сторони запитувана Сторона зазначає, чи було вручення документів здійснено відповідно до законодавства запитуваної Сторони. Якщо вручення доку­ ментів не може бути здійсненим, запитувана Сторона негайно повідомляє про це за­ питуючу Сторону. Будь-яка Договірна Сторона під час підписання Європейської конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про приєднання, шляхом перепровадження відповідної заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, може просити, щоб повістку про виклик до суду обвинуваче­ ної особи, яка перебуває на її території, було передано її властям за певний час до дати, встановленої для явки. Цей термін визначається у вищезгаданій заяві, і не по­ винен перевищувати 50 днів. Зазначений термін враховується при встановленні дати явки і передачі доручення про виклик. Відповідно виключно на прохання (відповідний запит) можливим є вручення консульськими установами або дипломатичними пред­ ставництвами інших держав документів громадянам держави, яку вони представляють, при цьому добровільні засади саме щодо такої дії також слід ураховувати, хоча дис­ позиція норми напряму відносить добровільність тільки до отримання пояснень, речей, документів від громадян держави, яку представляють відповідні дипломатичні пред­ ставництва та консульські установи. Так, особисте вручення із наданням розписки про отримання особою документа прямо залежить від її волевиявлення. Слід врахо­ вувати також імовірність відмови цих осіб від отримання документів. Виключно на добровільних засадах можливим є одержання пояснень та речей, документів, і при цьому підставою для таких дій може бути як прохання (запит про надання правової допомоги) України, так і власна ініціатива іншої держави, якщо вона не порушує її національне законодавство чи інтереси, а так само інтереси її громадян.

Стаття 548

Запит про міжнародне співробітництво

1.Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво склада­ ється органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами цього Кодексу та відповідного міжнародного до­ говору України, а за його відсутності - згідно з цим Кодексом.

2.Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, за­ свідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу.

490

Стаття 548

3.Запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим у вста­ новленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору - офіційною мовою запиту­ ваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою.

4.Запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках електрон­ ним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання електрон­ ною поштою, факсимільним або іншим засобом зв'язку.

5.Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його оригіналу. Направлення ком­ петентному органу іноземної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання українською стороною оригіналу запиту.

1.Більшість країн у практичній діяльності із кримінального переслідування осіб, що скоїли правопорушення, постає перед необхідністю співпраці з іншими країнами. Актуальність такої співпраці постійно зростає. Для її забезпечення держави зобов'язуються надавати одна одній, відповідно до міжнародних договорів, конвенцій, якнайширшу взаємну допомогу з усіх видів міжнародного співробітництва за умови, що вчинені дії та покарання за них на момент звернення підпадають під кримінальну юрисдикцію держави, що її потребує. За відсутності міжнародних договорів між дер­ жавами діє принцип взаємності, відповідно до якого правове врегулювання обмежуєть­ ся національним законодавством держав, що потребують правової допомоги або її надають, зокрема, для України це КПК (див. коментар до ст. 544). Як правило, таке законодавство має відповідати основним міжнародним принципам і стандартам спів­ праці у кримінальному провадженні, щоб його норми були прийнятними для іншої держави.

Безпосередньо на практиці така співпраця виникає за ініціативи уповноважених (центральних) органів та реалізується через запити (доручення, клопотання) про між­ народне співробітництво, які складаються органом, що здійснює кримінальне про­ вадження, або уповноваженим ним органом. Щоб результати запитів мали доказову силу в кримінальному процесі України, запити мають відповідати вимогам КПК (ст. 548), а за наявності міжнародних договорів із Україною, що застосовуються у конкретному випадку, - також і їх вимогам. Стаття 548 КПК передбачає загальні вимоги до запиту, які деталізуються залежно від форми співробітництва під час кри­ мінального провадження в інших статтях КПК.

Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво - це оформлене згідно з вимогами відповідного чинного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з КПК офіційне письмове звернення, підготовлене органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим органом, у якому на адресу іноземного центрального органу висловлено прохання про вручення документів, ви­ конання окремих процесуальних дій, необхідних для встановлення у кримінальному провадженні певних обставин або отримання речових доказів чи предметів. Запит

491

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

може бути складений у формі доручення чи клопотання. Незважаючи на різні назви, по суті вони є тотожними.

З огляду на суттєві відмінності кримінального процесу різних держав (у тому числі учасників, які здійснюють слідство, їх повноважень) під компетентним органом або уповноваженим ним органом слід розуміти ті органи, які відповідно до національ­ ного законодавства держави, яка направляє запит, мають право на здійснення розслі­ дування кримінальних правопорушень та прийняття процесуальних рішень. Так, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах та додаткові протоколи до неї такі органи визначає як судові. Проте згідно зі ст. 24 Конвенції Україна при її ратифікації відповідно до ЗУ № 44/98-ВР для цілей цієї Конвенції як «судові органи» України визначила: суди загальної юрисдикції, прокурорів усіх рівнів, органи попереднього слідства. Згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція 1993 р.) такі органи визначені як компетентні установи юстиції Договірних Сторін. Отже, для кожної іншої держави національне кримінально-процесуальне законодавство буде визначати відповідні уповноважені органи, але для більшості держав такими органа­ ми будуть суди та органи прокуратури.

Перевірка дотримання визначеного порядку підготовки, складання та направлення запиту (доручення, клопотання) про міжнародну співпрацю відповідальним органом іншої держави повинна здійснюватись центральним органом України, якому такий запит направлений. Відповідно до згаданої Європейської конвенції такими органами є МЮ (у справах на стадії судового слідства) і Генеральна прокуратура України (у справах на стадії досудового слідства), проте такі запити за наявності для цього правових підстав можуть у зв'язку із терміновістю направлятися безпосередньо судам, прокурорам, ор­ ганам попереднього слідства. Згідно із Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція 1993 р.) для країн СНД такими є центральні органи компетентних установ юстиції, для Укра­ їни - це Міністерство юстиції. Відповідно до ст. 5 цієї Конвенції в редакції Протоколу до Конвенції при її виконанні компетентні установи юстиції Договірних Сторін зно­ сяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо цією Конвенцією не встановлено порядок зносин. Тобто для України це можуть бути цен­ тральні органи влади (МВС, СБУ, ДПС). Водночас, згідно зі ст. 80 Конвенції в редакції Протоколу до неї, зносини з питань видачі правопорушників і кримінального переслі­ дування здійснюються Генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін. Зносини з питань виконання процесуальних та інших дій, що потребують санкції про­ курорів (суду), здійснюються органами прокуратури у порядку, встановленому Гене­ ральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін.

2. Відповідно до практики міжнародного співробітництва запит готується лише тоді, коли правопорушення є предметом розслідування або судового розгляду в Україні. Під час його підготовки передусім необхідно: перевірити наявність та чинність для обох сторін відповідних договорів, конвенцій; з'ясувати, в якому обсязі для України та іно­ земної держави вони діють та які заяви і застереження до них зроблені кожною із сторін; з'ясувати, чи є підстави для одержання допомоги на засадах взаємності.

Сам запит (доручення, клопотання) про міжнародне спшробітництво і долучені до ньо­ го документи згідно з ч. 2 коментованої статті складаються у письмовій формі, обов'язково

492

Стаття 548

засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу. У такій формі цей документ (див. коментар до ст. 550 КПК) не буде потребувати додаткового за­ свідчення за наявності міжнародного договору із державою, яка направила запит.

Міжнародні договори також містять чітку вимогу щодо письмової форми запиту, зокрема: у ст. 15 Європейської конвенції в редакції Другого додаткового протоколу; у ч. 1 ст. 5 Угоди між Україною та Гонконгом, Спеціальним Адміністративним Районом Китайської Народної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних спра­ вах 2003 р.; у ч. 1 ст. 25 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію до­ ходів, одержаним злочинним шляхом, 1990 р. та ін. У такій же формі мають бути і долучені до запиту документи.

Відповідно п. 16 ст. 36 КПК запит, підготовлений слідчим, має бути погоджений прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування. Приймаючи рішення про погодження запиту, прокурор повинен враховувати, зокрема, необхідність фактичних даних, які планується отримати в про­ цесі правової допомоги, для встановлення істини у кримінальному провадженні та неможливість їх отримання при проведенні процесуальних дій в Україні, їх важливість для прийняття законного рішення.

Зауважимо, що закон не визначає форми письмового погодження запиту прокурором. На практиці за результатами його вивчення прокурор складає висновок чи довідку, в яких обґрунтовується необхідність звернення за правовою допомогою, а в резолютивній частині вказується можливість погодження такого запиту. Окремого запису або резолюції прокурора про погодження у тексті запиту не вимагається, хоча й не забороняється.

Запит має містити: найменування органу, що є його ініціатором, та закордонної установи, до якої його звернено; посилання на чинний договір, учасницею якого є Україна та запитувана сторона (за відсутності договірних відносин обґрунтовується необхідність надання правової допомоги на засадах взаємності); опис подій, які стали предметом розслідування; вичерпну інформацію, необхідну для його виконання, із зазначенням причинного зв'язку між запитуваною допомогою та вчиненим право­ порушенням; відповідні матеріали та іншу інформацію. При цьому слід враховувати, що допомога надається сторонами в межах їх компетенції.

Запит складається у трьох примірниках державною мовою, засвідчується підписом уповноваженої особи (дізнавачем, слідчим, прокурором) та печаткою відповідного органу. У коментованій статті КПК на відміну від ч. 2 ст. 560 немає чіткого визначен­ ня, якою саме печаткою засвідчується запит та долучені до нього документи. Відпо­ відно до ст. 54 ЗУ «Про прокуратуру», ст. 9 ЗУ «Про Службу безпеки України», ст. 7 ЗУ «Про Державну податкову службу України» органи та установи, які входять до системи названих служб, мають печатки із зображенням державного герба України та інші печатки. З урахуванням викладеного, а також відповідно до вимог низки між­ народних договорів України (зокрема, ч. 1 ст. 13 Мінської конвенції, ст. 6 договору з Латвією, ст. 6 договору з Естонією та ін.) документи, додані до запиту, мають бути засвідчені гербовою печаткою компетентного органу.

3. Частина 3 коментованої статті є імплементацією міжнародних стандартів у цих правовідносинах. Так, для спрощення процедури міжнародного співробітництва біль­ шість держав не обтяжують її обов'язком надавати одночасно із запитом та докумен-

493

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

тами, що до нього додаються, їх переклад. Проте для зручності, уникнення непорозу мінь при виконанні запиту через неправильний переклад, а також через неприйнятнії виконання запиту чи відсутність перекладу (зокрема, при врученні документів особ; які повинні розуміти їх зміст) такий переклад є доцільним, а тому легалізований де­ якими державами як у національному законодавстві, так і відповідно до міжнародні договорів.

Так, згідно із ЗУ «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомо у кримінальних справах 1959 року та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР передбачено, що прохання та документи, які до н додаються, мають надсилатися до України разом із перекладом українською або од нією з офіційних мов Ради Європи, якщо вони не складені цими мовами. Сама ж Європейська конвенція з цього приводу наголошує (ст. 16), що за загальним правилом прохання і документи, що до них додаються, не перекладаються, проте кожна Дого­ вірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамо­ ти або свого документа про приєднання, шляхом перепровадження відповідної заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, може залишити за собою право вимага­ ти, щоб прохання і документи, які до них додаються, надсилалися їй разом із пере­ кладом її мовою, або однією з офіційних мов Ради Європи, або такою з цих мов, яку вона вкаже, при цьому інші Сторони можуть застосовувати принцип взаємності, і це положення не зашкоджує вимогам про переклад прохань або документів, що до них додаються, які містяться в двосторонніх угодах або домовленостях, що вже набрали чинності або будуть укладені між двома або кількома Договірними Сторонами. Стат­ тя 15 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції (Страсбург, 8 листо­ пада 2001 р., ратифікована із заявами та застереженнями ЗУ від 1 червня 2011 р. № 3449-VI) визначає додаткові положення про мову процесуальних документів і су­ дових рішень для вручення. Зокрема, незважаючи на положення статті 16 Конвенції, якщо орган, який склав документи, знає або має підстави вважати, що адресат розуміє тільки якусь іншу мову, документи або принаймні їхні найважливіші частини повинні супроводжуватися перекладом такою іншою мовою, процесуальні документи й судо­ ві рішення для зручності органів запитуваної Сторони супроводжуються стислим викладом їхнього змісту в перекладі мовою або однією з мов цієї Сторони. Ці поло­ ження поширені на будь-яке прохання про вручення на підставі ст. 7 Конвенції (ви­ падки, коли запитувана Сторона здійснює вручення письмових документів і письмо­ вих доручень суду, які їй для цього надсилаються запитуючою Стороною) та ст. З Додаткового протоколу: а) вручення документів, що стосуються виконання вироку, стягнення штрафу або сплати судових витрат; Ь) заходів, що стосуються відстрочення ухвали вироку або його виконання, умовного звільнення, відстрочення виконання вироку або припинення його виконання.

Мінська конвенція 1993 р. у ст. 10 містить вимогу про переклад для доручень про вручення документів. Зокрема, запитувана установа юстиції здійснює вручення до­ кументів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її мовою чи російською мовою або забезпечені завіреним перекладом цими мовами, в іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти. Стаття 53 Мінської конвенції передбачає, що клопотання

494

Стаття 548

про дозвіл примусового виконання рішення і додані до нього документи забезпечу­ ються завіреним перекладом мовою запитуваної Договірної Сторони або російською мовою.

Переклад доручення та супровідних матеріалів до нього мовою запитуваної дер­ жави забезпечує орган, який звертається з клопотанням (дорученням) про надання правової допомоги. Переклади запиту та документів до нього мають бути завірені підписом перекладача та скріплені печаткою організації, яка здійснила переклад. За необхідності до матеріалів приєднується (додається) копія дозволу на здійснення перекладацької діяльності. Оригінали звернення з долученими документами та пере­ кладом офіційною мовою держави, до якої вони направляються, або іншою мовою повинні бути засвідчені печаткою органу, який здійснює кримінальне провадження.

4. Частина 4 коментованої статті врегульовує порядок направлення запитів про міжнародне співробітництво до компетентних органів іноземних держав, а також ви­ значено відповідні канали зв'язку. Так, запит для прискорення його передачі надси­ лається за кордон поштою, а в невідкладних випадках електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. У разі використання таких сучасних комунікаційних можливостей закон зобов'язує уповноважений (центральний) орган надіслати оригінал запиту поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання іншими засобами зв'язку. При цьому недотримання строків направлення оригіналу запиту поштою може поставити під сумнів законність результатів такого запиту та позбавити їх доказової сили. Найбільш поширеним є порядок, коли прохання про надання взаємної допо­ моги надсилають у письмовому вигляді через уповноважений (центральний) орган та повертають тими самими каналами. Так, відповідно до чинної редакції Європейської конвенції 1959 р. запити направляються міністерством юстиції запитуючої Сторони міністерству юстиції запитуваної Сторони та повертаються тими самими каналами, однак вони можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої Сто­ рони судовим органам запитуваної Сторони та повертатися тими самими каналами. Проте деякі запити (доручення, клопотання) про надання взаємної допомоги можуть надсилатися безпосередньо адміністративними, судовими органами, компетентними органами запитуючої Сторони адміністративним, судовим, компетентним органам запитуваної Сторони залежно від випадку й повертатися тими самими каналами. У термінових випадках, коли згідно із цією Конвенцією дозволено безпосереднє пере­ силання, воно може здійснюватися через Міжнародну організацію кримінальної по­ ліції (Інтерпол). Проте кожна держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, залишити за собою право виконувати будь-які або певні прохання про надання взаємної допомоги залежно від однієї чи більше з таких умов: а) що копія прохання надсилається до центрального органу, визначено­ го в заяві; Ь) що прохання, крім термінових, надсилаються до центрального органу, визначеного в заяві; с) що в разі безпосереднього пересилання з причин терміновості копія одночасно передається до міністерства юстиції цієї Сторони; сі) що деякі або всі прохання про надання допомоги надсилаються їй каналами, іншими, ніж передбачені цією статтею. Прохання про надання взаємної допомоги та будь-які інші повідомлен­ ня, передбачені цією Конвенцією або Протоколами до неї, можуть надсилатися за допомогою будь-яких електронних або інших засобів зв'язку за умови, що запитуюча

495

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

Сторона готова на прохання будь-коли надати їхній письмовий запис й оригінал. Однак будь-яка Договірна Держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генераль­ ному секретарю Ради Європи, визначити умови, за яких вона погоджується приймати й виконувати прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв'язку. Такі положення в будь-якому випадку не обмежують положень тих із чинних двосто­ ронніх угод або домовленостей між Сторонами, які передбачають безпосереднє пере­ силання прохань про надання допомоги між їхніми компетентними органами.

5. Частина 5 коментованої статті визначає залежність прийняття до розгляду за­ питів про міжнародне співробітництво уповноваженим (центральним) органом Укра­ їни від каналу зв'язку, використаного для його направлення. Так, при отриманні за­ питу електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку дозволено прийняття його лише до розгляду, але не до виконання. Виконання буде можливим виключно за умови підтвердження надіслання поштою або безпосередньої передачі його оригіна­ лу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів на виконання запиту можливе тільки після безпосереднього отримання українською стороною оригіналу запиту.

Стаття 549

Зберігання та передання речових доказів і документів

1.Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України у порядку між­ народного співробітництва, зберігаються в порядку, встановленому цим Кодексом для зберігання речових доказів та документів, і після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домов­ леності про інше.

2.Під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових до­ казів і документів на виконання запиту (доручення, клопотання) у порядку між­ народного співробітництва компетентний орган України може відмовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення кримінального провадження

узапитуючій стороні у разі, якщо на території України відсутня потреба їх ви­ користання для досудового розслідування та судового розгляду в іншому кримі­ нальному провадженні або відсутні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір щодо нього розглядається у суді.

1.Відповідно до ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримі­ нально протиправним шляхом. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Визначення документа надано у ст. 99 КПК. Це спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою

496

Стаття 549

письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. У окремих випадках, передбачених частиною другою ст. 99, до документів можуть бути віднесені: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інфор­ мації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними догово­ рами, згоду на обов'язковість яких надано ВР України; складені в порядку, передба­ ченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформа­ ції, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок; матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про проти­ правні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотри­ манням вимог ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті (детальніше див. коментар до статей 98-99 КПК).

Із прийняттям нового КПК України положення міжнародного права щодо збері­ гання та передання речових доказів і документів, одержаних у порядку міжнародного співробітництва, імплементовано в національне законодавство України. Коментована стаття стосовно порядку зберігання речових доказів і документів відсилає до положень, встановлених КПК України. Загальні правила зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них регламентовано у ст. 100 КПК (див. коментар до стат­ ті). У частині другій ст. 100 КПК зазначено, що зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Досі цей порядок КМУ не встановлено, а зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них здійснюється на підставі Інструкції про порядок вилу­ чення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, ціннос­ тей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції), затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, МВС, Державної податкової адміністрації України, СБУ, ВСУ, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125.

Інструкцією встановлюються єдині правила і щодо зберігання та передачі речових доказів на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень зазначених органів стосовно речових доказів у кримінальних спра­ вах (провадженнях), цінностей та іншого майна. Відповідно до її положень речові докази приєднуються до кримінального провадження на підставі відповідних про­ цесуальних рішень (див. ст. 110 КПК) органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Водночас КПК не містить окремої норми щодо процесуального оформлення суб'єктом доказування речових доказів і документів.

Відповідно до законодавства України під час зберігання і передачі (передання) речових доказів, документів, цінностей та іншого майна вживають заходів для забез­ печення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальному провадженні і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей для можливого їх подальшого ці­ льового використання (якщо вони не були передані на зберігання потерпілим, їх ро­ дичам або іншим особам, а також організаціям).

Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді, суду. Порядок та умови

497

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

зберігання речових доказів, предметів і документів обираються відповідно до катего­ рій об'єктів, визначених цією Інструкцією (враховуються: вид доказу; його індивіду­ альні властивості; ким і кому були передані або ким вилучені тощо). Документи, що є речовими доказами, залишаються у кримінальному проваджені протягом усьог строку їх зберігання.

За загальним правилом речові докази й документи, отримані в порядку надані міжнародної правової допомоги на підставі виконання запиту (доручення) компетент­ ного органу іноземної держави, зберігаються при запиті, за винятком громіздких предметів (зберігання яких обумовлюється сторонами), і передаються компетентному іноземному органу.

Відповідно до правових норм ст. 100 КПК передбачено підстави повернення аб передання речових доказів володільцю, порядок зберігання речових доказів, що ви­ магають спеціальних умов зберігання, їх передання для переробки або знищення тощ (детальніше див. коментар до ст. 100 КПК). Проте будь-яких особливостей зберігання речових доказів і документів, отриманих від запитуваної сторони на виконання до­ ручення компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, КПК, міжнародні договори та зазначена Інструкція не містять.

У частині першій коментованої статті йдеться про зберігання речових доказів і документів, переданих запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, кло­ потання) компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, які мають спеціальний правовий статус і дещо відмінний від загального, особливий по­ рядок їх передання. Спеціальний правовий статус цих речових доказів і документів передусім стосується підстав їх отримання і передання та правового регулювання цих питань, що гармонійно поєднує застосування правових норм національного законо­ давства Договірних Сторін та норм міжнародного права.

Так, зазначена категорія речових доказів передається на виконання належно оформ­ леного запиту та з додержанням встановлених процедур, визначених у тексті міжна­ родних договорів. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції 1959 р. та ч. З ст. 78 Мінської конвенції 1993 р. предмети та оригінали документів, що є речови­ ми доказами, передані на виконання запиту про правову допомогу, повертаються за­ питуваною стороною якнайскоріше, якщо запитувана сторона не відмовиться від їх повернення.

Частина 2 ст. 12 Європейської конвенції в редакції Другого протоколу до неї від 8 липня 2001 р. зазначає, що така відмова може бути як до так і після передачі пред­ метів (речових доказів і документів) запитуючій стороні. Коли Договірній Стороні предмети, зазначені у запиті, необхідні як докази у кримінальному провадженні, їх передача може бути відстрочена. Вони також відповідно до положень більшості дво­ сторонніх угод можуть бути передані запитуючій стороні тимчасово за взаємною домовленістю.

Аналогічні норми містять більшість двосторонніх договорів України про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, зокрема із: Рес­ публікою Грузія (ст. 59), Естонською Республікою (ст. 59), Литовською Республікою (ст. 61), Латвійською Республікою (ст. 66), Монголією (ст. 42), Республікою Польща (ст. 76) та ін.

498

Стаття 550

2. Частина друга коментованої статті надає можливість компетентному органу України під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових до­ казів і документів на виконання запиту у порядку міжнародного співробітництва від­ мовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення кримінального про­ вадження у запитуючій стороні. З огляду на викладене, при переданні компетентному органу предметів та оригіналів документів, вилучених у ході виконання запиту, ком­ петентний орган, який виконував його, в обов'язковому порядку зазначає, чи є по­ треба в їх поверненні.

У змісті ч. 2 коментованої статті чітко прописані умови, за яких компетентним органом України може бути прийняте рішення про відмову від вимоги їх повернення: відсутність потреби у використанні речових доказів і документів для досудового роз­ слідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні; відсутність правомірних вимог третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір щодо цього майна, який розглядається в суді. Спори стосовно майна (предметів), якщо не досяг­ нуто взаємної згоди сторін, вирішуються в цивільно-правовому порядку.

Стаття 550

Доказова сила офіційних документів

1.Документи, які направляються у зв'язку із запитом про міжнародне спів­ робітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, якщо це передбачено міжнарод­ ним договором України.

2.Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отри­ мання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи.

3.Правовий статус учасників кримінального провадження в іноземній дер­ жаві не потребує додаткового встановлення за правилами цього Кодексу.

1.Під документом як самостійним джерелом доказів розуміються як офіційні, так

інеофіційні документи. За загальним правилом офіційний документ - це документ, створений установою чи посадовою особою і оформлений в установленому порядку. Відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних доку­ ментів 1961 р., до якої приєдналась Україна у 2002 р., офіційними документами вва­ жаються документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи й ті, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця.

Згідно із ч. 2 ст. 99 КПК до таких документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 цієї статті, можуть належати матеріали, отримані внаслідок здій-

499