КПК_комент_2012_ч2

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

снення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжна­ родними договорами, згоду на обов'язковість яких надано ВР України. До обов'язкових ознак офіційного документа відносять: чітко встановлений порядок його виготовлен­ ня; форму та вимоги до змісту; необхідні реквізити (дата, підписи, штампи, печатка тощо).

Стаття 550 КПК визначає доказову силу лише одного виду джерел доказів - офі­ ційних документів. Натомість її російський аналог - ст. 455 КПК РФ - визначає юри­ дичну силу усіх доказів, отриманих на території іноземної держави, прирівнює їх за юридичною силою до доказів, отриманих на території РФ у повній відповідності до вимог КПК РФ і не обмежується тільки документами. Таке врегулювання було б до­ цільним і в Україні, адже на виконання запитів про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження надається можливість отримати від інших держав не тільки документи, а й інші предмети, речі (речові докази), показання, цінність яких безпосередньо пов'язана з набуттям ними доказової сили. У практиці міжнародного співробітництва замість доказової сили застосовується термін «дійсність документів».

Частина перша ст. 550 КПК стосується виключно документів, які складено, за­ свідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу іншої держа­ ви як запитуючої сторони або запитуваної сторони, які скріплено гербовою печаткою компетентного органу і направляються у зв'язку із запитом про міжнародне співро­ бітництво для підтвердження їх дійсності на території України та в кримінальному провадженні. При цьому такі документи, як зазначено у цій частині статті, прийма­ ються на території України без додаткового засвідчення (легалізації), якщо це перед­ бачено міжнародним договором України та коли дотримано всіх перелічених вище вимог, що заявляються до цих документів. Так, згідно зі ст. 13 «Визнання документів, виданих органами іноземних держав» ЗУ «Про міжнародне приватне право» перед­ бачено, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у вста­ новленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Уконтексті цієї статті легалізація - процес, який повинен забезпечити підтвер­ дження дійсності документа та можливості використання його як доказу у криміналь­ ній справі та цивільному позові, пред'явленому в ній. На сьогодні найбільш пошире­ ними є два способи такого посвідчення: консульська легалізація та проставляння апостиля.

Упереважній більшості міжнародних актів та договорів України про правову до­ помогу зазначається про те, що всі офіційні документи, видані компетентними орга­ нами однієї Договірної Сторони, приймаються без будь-якого додаткового засвідчен­ ня на території іншої Договірної Сторони. Це, зокрема, договори із: Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах 2004 р.; Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 р.; Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 р.; Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1995 р.; Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.; Республікою Македонія про правову допомогу в ци-

500

Стаття 550

вільних справах 2000 р.; Республікою Молдова про правову допомогу та правові від­ носини у цивільних і кримінальних справах 1993 р.; Республікою Польща про право­ ву допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р.; Руму­ нією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах 2002 р.; Респуб­ лікою Узбекистан про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах 1998 р.; Чеською Республікою про правову допомогу і правові відносини у цивільних справах 2001 р.; між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фе­ деративною Народною Республікою Югославія про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1962 р. (у відносинах із Сербією); Сирійською Арабською Республікою про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивіль­ них і кримінальних справах 2009 р. та з Великою Соціалістичною Народною Лівій­ ською Арабською Джамахирією про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах 2009 р. Таке положення міститься і в ст. 13 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (далі - Мінська конвенція 1993 р.), що застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь; Азербайджанською Республікою; Республікою Узбекистан; Російською Федерацією; Республікою Казахстан; Республікою Таджикистан; Республікою Вірме­ нія; Киргизькою Республікою; Республікою Молдова; Грузією і Туркменістаном. Ця конвенція є актуальною для обміну документами із Республікою Таджикистан, Кир­ гизькою Республікою, Туркменістаном, оскільки решта держав СНД нині також ко­ ристуються Гаазькою конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Саме Гаазька конвенція стала вагомим кроком у спрощенні процедури консульської легалізації: вона скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, оскільки документи, на яких був проставлений апостиль, приймаються на території іншої дер­ жави - учасниці зазначеної вище Конвенції без будь-якого додаткового оформлення чи засвідчення. Згідно зі статтями 1-3 Конвенції держави, які її підписали, звільнили від легалізації документи, що були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави, бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція поширюється і на офіційні документи та документи, які виходять від органу або поса­ дової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця.

Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється лише формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якос­ ті, в якій виступала особа, що підписала документ, а у відповідному випадку - автен­ тичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Єдиною формаль­ ною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є простав­ ляння передбаченого у ст. 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ було складено. Однак дотримання згаданої формальної процедури не може вимагати­ ся, якщо закони, правила чи практика, що діють у державі, в якій документ представ-

501

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

лено, або угода між двома чи кількома договірними державами скасовують чи спро­ щують цю формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Отже, легалізація офіційних документів, складених і засвідчених іншою державою, відбу­ вається у зазначений вище спосіб лише у разі відсутності міжнародних договорів між державами з цих питань. (Статус Конвенції на 24 серпня 2011 р. щодо 68 держав, які її ратифікували або приєднались до неї, можна переглянути на http://zakon2.rada.gov, ua/laws/show/998_197.)

Положення про те, що докази або документи, які надсилаються на виконання за­ питу Договірної сторони, не потребують встановлення автентичності, містить Євро­ пейська конвенція 1959 р. у ст. 17. Умови дійсності та реалізації вироків передбачає Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р.

2. До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх досто­ вірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих питань кримінального провадження, так і його в цілому. Змістом же оцінки процесуальних джерел доказів є визнання допустимості їх використання у кримінальному проваджен­ ні і повноти відомостей, що містяться в них.

Допустимість доказів означає, що: по-перше, фактичні дані як докази повинні бути отримані уповноваженими на те суб'єктами; по-друге, фактичні дані (відомості) по­ винні бути отримані з відомого, доступного для перевірки і не забороненого законом джерела; по-третє, такі дані повинні бути отримані в установленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян; по-четверте, фактичні дані і сам процес їх одержання мають бути належним чином закріплені і засвідчені; по-п'яте, зібрані докази й інші матеріали кримінальної справи загалом дають змогу здійснити аналіз і перевірку достовірності й законності одержання фактичних даних. Отже, реалізація принципу допустимості доказів є га­ рантією захисту законних прав та інтересів громадян, а також гарантією одержання достовірної доказової інформації.

Частина друга ст. 550 КПК логічно продовжує та розвиває положення допусти­ мості доказів з урахуванням специфіки отримання матеріалів у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави. За своїм змістом вона регламентує відсутність потреби легалізації відомос­ тей, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, та додатково визначає вимоги для суду щодо визнання їх допустимими. Вони стосуються визнання судом відомостей, які містяться в таких матеріалах, допустимими лише за умови, Що під час їх отриман­ ня не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основопо­ ложні свободи, що повною мірою відповідає статтям 86-87 КПК (детальніше див. коментар до статей 86-87 КПК). При цьому суд повинен по кожному провадженні індивідуально відповідно до обставин перевіряти відсутність порушень не тільки міжнародних норм права, основного закону та законодавства запитуваної держави пр отриманні матеріалів, й а прав людини згідно із її правовим статусом.

На відміну від частини першої, частина друга не обмежується лише документам а визначає таку категорію, як відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у р

502

Стаття 550

зультаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, ор­ ганами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запиту­ ваної держави. Ця категорія об'єктивно включає в себе як процесуальні джерела дозів, так і будь-які інші відомості, що мають певну процесуальну форму та можуть мати цінність для кримінального провадження, але можуть не мати статусу доказів у

справі.

Частина друга статті надає можливість зробити висновок про те, що відсутність потреби у легалізації таких відомостей не залежить від наявності міжнародного до­ говору, дії принципу взаємності у міжнародних відносинах. Відповідно її можна кваліфікувати як норму національного законодавства, яка легалізує (визнає юридичну дійсність у кримінальному процесі України) відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співроітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавтвом запитуваної держави, проте із обов'язковим вирішенням питання їх допусти­ мості згідно із її вимогами та вимогами КПК у цілому, навіть за відсутності міжна­ родних договорів. Проте доцільно зазначити, що суд повинен не тільки визначити допустимість таких відомостей, а й здійснити їх перевірку та оцінку за загальними правилами КПК.

Важливим для визнання доказу, отриманого під час надання міжнародної правової допомоги, допустимим є дотримання всієї процедури підготовки, виконання і пере­ дачі запиту з матеріалами суб'єктами, які беруть участь у міжнародній правовій до­ помозі при проведенні процесуальних дій, та норм КПК. Якщо міжнародним догово­ ром обумовлені спеціальні правила проведення процесуальних дій щодо отримання відповідних матеріалів, відомостей, то докази, отримані в результаті їх проведення, визнаються допустимими за умови дотримання даних правил. Зокрема, учасники Європейської конвенції про правову допомогу 1959 р. відповідно до ч. 2 ст. З повинні враховувати правило, згідно з яким «якщо запитуюча сторона бажає, щоб свідки і експерти дали свідчення під присягою, то вона спеціально про це просить, а запиту­ вана Сторона виконує прохання, якщо законодавство її держави цього не забороняє». Відповідно до Мінської конвенції 1993 р. (ч. З ст. 73) кожен лист матеріалів кримі­ нальної справи, в тому числі слідчої дії, вироблений відповідно до міжнародних до­ ручень, має бути завірений гербовою печаткою, в іншому випадку такий протокол втрачає юридичну силу. У необхідних випадках при провадженні слідчих дій можли­ ва присутність органів запитуючої сторони, які здійснюють провадження у криміналь­ ній справі. У зв'язку з цим на прохання запитуючої установи їй своєчасно мають повідомляти про час і місце виконання запиту (ст. 4 Європейської конвенції про правову допомогу 1959 р., п. З ст. 8 Мінської конвенції 1993 р.). Це положення кон­ кретизовано в деяких двосторонніх міжнародних договорах.

Отримані в результаті виконання міжнародних слідчих доручень матеріали повин­ ні долучатися до кримінального провадження як докази, про що слідчий, орган ді­ знання, прокурор або суддя (суд) виносить постанову (ухвалу). Таким отриманим матеріалам має бути надана належна процесуальна форма, хоча КПК не містить окремої норми щодо процесуального оформлення суб'єктом доказування таких до­ казів.

503

ГЛАВА 43

МІЖНАРОДНА ПРАВОВА ДОПОМОГА ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

Стаття 551

Запит про міжнародну правову допомогу

1. Суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до упо­ вноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову до­ помогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.

2.Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на предмет об­ ґрунтованості і відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України.

3.У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів надсилає запит уповно­ важеному (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо або дипломатичним шляхом.

4.У разі відмови у направленні запиту всі матеріали протягом десяти днів повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або з поясненням причин неможливості направлення запиту.

1.Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження може здій­ снюватися у формі міжнародної правової допомоги. Метою міжнародної правової допомоги є проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою уста­ новою. Тобто фактичними підставами для звернення до запитуваної сторони про правову допомогу є потреба отримання доказів за кордоном та неможливість їх одер­ жання при проведенні процесуальних дій на території України.

Суб'єктами кримінального провадження в Україні, які можуть надіслати запит про міжнародну правову допомогу, є:

-суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції (пп. 20-22 ч. 1 ст. З КПК);

-прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Ге­ нерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Авто­ номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і ра­ йонів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокура­ тур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК (п. 15 ч. 1 ст. З КПК);

-слідчий, тобто службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, ор­ гану, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу

505

Глава 43. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій

державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

При цьому слідчий має право надсилати такий запит виключно за погодженням із прокурором.

Зазначені суб'єкти можуть надсилати запит лише у кримінальному провадженні, яке вони здійснюють, тобто суд - лише у судовому провадженні, а прокурор та слідчий - лише у досудовому розслідуванні.

2. Уповноваженими (центральними) органами України, які уповноважені розгля­ дати запит на предмет обґрунтованості й відповідності вимогам законів та міжнарод­ них договорів України, згідно зі ст. 545 КПК є:

1) Генеральна прокуратура України (у кримінальному провадженні під час досудового розслідування), діяльність якої, окрім КПК, регулюється ЗУ «Про прокурату­ ру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

2) МЮ (у кримінальному провадженні під час судового провадження), діяльність якого, окрім КПК, регулюється Положенням про Міністерство юстиції України, за­ твердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011.

При цьому ч. З ст. 545 вказує, що у випадках коли КПК або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодав­ чими актами орган поширюються повноваження, передбачені ч. 1 та ч. 2 ст. 545 КПК.

Обґрунтованість запиту про міжнародну правову допомогу є його обов'язковою ознакою. Запит є обґрунтованим, якщо прохання про надання міжнародної правової допомоги базується на фактичних обставинах вчиненого кримінального правопору­ шення, при цьому виключається можливість проведення необхідних процесуальних дій іншим шляхом, тобто неможливо їх одержати при проведенні процесуальних дій на території України. Також це стосується зв'язку між кримінальним провадженням по кримінальному правопорушенню та запитуваними на території іноземної держави конкретними процесуальними діями.

Запит повинен відповідати національному законодавству, а докази мають бути отримані у порядку, встановленому КПК. У протилежному випадку отримані за кор­ доном докази відповідно до ст. 86 КПК не будуть визнані допустимими. Особливу увагу слід звертати на ратифікаційні закони (ЗУ «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР, ЗУ «Про ратифі­ кацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР та ін.), а також засте­ реження чи заяви запитуваної держави. У разі відсутності міжнародного договору звернення за міжнародною правовою допомогою відбувається на засадах взаємності (ст. 544 КПК), при цьому обов'язковою умовою є додержання встановленого КПК порядку її отримання.

3. Після надходження запиту про міжнародну правову допомогу уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів повинен прийняти одне з двох рішень: 1) надіслати запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сто-

506

Стаття 551

рони; 2) відмовити у направленні запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони. Окремий процесуальний документ про прийняття одного з двох рішень у цьому випадку виносити не потрібно.

Якщо уповноважений (центральний) орган України вирішив надіслати запит упо­ вноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, він надсилається безпо­ середньо або дипломатичним шляхом (дипломатичними каналами - через Міністер­ ство закордонних справ України та посольства держав-контрагентів).

Безпосереднє надсилання запиту до відповідного центрального органу запитуваної сторони передбачене ч. 1 ст. 15 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кри­ мінальних справах (1959 р.), п. 1 ч. 2 ст. 4 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції (2001 р.), деякими міжнародними договорами України, зокрема Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р., тощо.

Надсилання запиту про міжнародну правову допомогу дипломатичним шляхом відбувається у разі відсутності міжнародного договору з відповідною державою. Уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнарод­ ної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшої передачі його компетентному органу запитуваної сторони.

4. Якщо уповноважений (центральний) орган України вирішує відмовити у на­ правленні запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, то упродовж десяти днів після прийняття такого рішення всі матеріали повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або із за­ значенням причин, з яких неможливе направлення запиту.

У цьому випадку вказівки уповноваженого (центрального) органу України щодо усунення недоліків для компетентних органів є обов'язковими.

Причини неможливості направлення запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони пов'язані з підставами відмови у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, ст. 2 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримі­ нальних справах від 20 квітня 1959 р. прямо визначає випадки відмови у міжнарод­ ній правовій допомозі: 1) якщо прохання про надання допомоги стосується право­ порушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; 2) якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Також це можуть бути застереження чи заяви запитуваної сто­ рони про відмову у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, Королівство Данія у документі про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської кон­ венції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17 березня 1978 р., пода­ ному 15 січня 2003 р., зазначило, що не приймає ст. 17 «Транскордонне спостере­ ження» та ст. 19 «Таємні розслідування». Отже, направлення відповідного запиту є недоцільним.

507

Глава 43. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій

Стаття 552

Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу

1. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні відпо­ відати вимогам цього Кодексу або міжнародного договору України, що застосо­ вується у конкретному випадку. Запит може бути складений у формі доручення.

2.Запит повинен містити: ^

1)назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного органу запитуваної сторони;

2)посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності;

3)найменування кримінального провадження, щодо якого запитується між­ народна правова допомога;

4)стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом криміналь­ ного провадження, та його правову кваліфікацію;

5)відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повно тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;

6)відомості про відповідну особу, зокрема її ім'я та прізвище, процесуальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв'язок цієї особи із предметом крі мінального провадження;

7)чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрунтування їхньо- зв'язку із предметом кримінального провадження;

8)відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час вико­ нання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності;

9)інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені м' народним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони.

3.До запиту про допит особи як свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого додається належним чином засвідчений витяг відповідни статей цього Кодексу з метою роз'яснення особі її процесуальних прав і обов'язкі До запиту також додається перелік питань, які слід поставити особі, або відо­ мості, які необхідно отримати від особи.

4.До запиту про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арені чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яки надається судом згідно з цим Кодексом, додається інформація про докази, я обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

5.Не вимагається надання інформації згідно з пунктами 4,5, 8 частини дру­ гої цієї статті до запиту про вручення особі документів або викликів до суду.

6.На стадії досудового розслідування запит про міжнародну правову доп могу погоджується у письмовій формі прокурором, який здійснює нагляд за до­ триманням законів при проведенні досудового розслідування.

1. Статтею передбачені загальні правила складання запиту про міжнародну прав ву допомогу.

508

Стаття 552

Будь-який запит про міжнародну правову допомогу складається виключно в письмовій формі. При цьому запит повинен відповідати вимогам міжнародного до­ говору із відповідною запитуваною стороною. Належне оформлення запиту, його обґрунтованість, ясність сприяють ефективності його виконання.

2. Органом, який звертається по допомогу, слід вважати компетентний орган Укра­ їни, що здійснює кримінальне провадження. Водночас у запиті слід вказувати не тільки назву, а й повну адресу такого органу. Пунктом 42 Правил надання послуг по­ штового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. № 270, вста­ новлений такий порядок зазначення адреси на поштовому відправленні:

1) найменування адресата (для юридичних осіб - повне найменування підпри­ ємства, установи, організації, а також посада, ім'я та прізвище адресата);

2)найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулка), номер будинку, квартири;

3)найменування населеного пункту, району, області;

4)поштовий індекс;

5)країна призначення.

Також варто вказувати контактні телефони, факс та адресу електронної пошти (e-mail).

При визначенні компетентного органу запитуваної сторони слід виходити з по­ ложень заяв держав до відповідних міжнародних договорів. Так, у заяві Латвійської Республіки до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. визначено, що запити про надання допомоги надсилаються через: МВС - під час досудового розслідування до початку кримінального переслідування; Генеральну прокуратуру під час досудового розслідування до передачі справи до суду; МЮ - під час суду. Поряд із переліком відповідних органів Латвійською Республікою зазначено адреси цих установ та контактні телефони.

Посилаючись на відповідний міжнародний договір, потрібно вказувати його назву та дату прийняття, при цьому такий договір може бути як багатостороннім, так і дво­ стороннім. Співробітництво за відсутності договірних відносин з державою врегульо­ вані ст. 544 КПК.

Найменування кримінального провадження повинне включати дату реєстрації кримінального правопорушення у ЄРДР, його порядковий номер, а у випадках, коли кримінальне провадження здійснюється щодо певної особи (осіб), - ім'я, по батькові та прізвище цієї особи (осіб).

Стислий опис кримінального правопорушення - зазначення основних обставин кримінального провадження, відомих компетентному органу України. При цьому правову кваліфікацію кримінального правопорушення слід наводити з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відповідальність.

Якщо запит про міжнародну правову допомогу надсилається під час провадження досудового розслідування, у ньому повинні бути зазначені відомості повідомлення про підозру (ст. 277 КПК), якщо воно наявне у матеріалах кримінального проваджен­ ня, з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відпо­ відальність. А у випадках надсилання запиту про міжнародну правову допомогу під час судового провадження - у ньому повинні бути зазначені відомості з обвинуваль­ ного акта (ч. 2 ст. 291 КПК) також із викладенням повного тексту відповідних норм закону України про кримінальну відповідальність.

509