КПК_комент_2012_ч2

Глава 44. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

слідчий суддя переходить до перевірки запиту про видачу та наявних матеріалів екстрадиційної перевірки положеннями КПК та міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана ВР України, та надає слово прокурору та іншим присутнім учасникам судового засідання. Водночас при розгляді скарги слідчий суддя не дослі­ джує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (екстрадицію).

5.За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою:

1)залишає скаргу без задоволення;

2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).

У зв'язку з тим, що коментована стаття не містить вказівки на винесення даної ухвали в нарадчій кімнаті, ухвала слідчого судді на підставі ч. 4 ст. 371 КПК заносить­ ся секретарем судового засідання до журналу судового засідання.

Ухвала слідчого судді повинна відповідати загальним вимогам щодо форми і зміс­ ту ухвал у кримінальному провадженні та ухвал про застосування запобіжних заходів, передбачених статтями 196 та 372 КПК.

6.Ухвала слідчого судді на підставі ч. 6 ст. 591 КПК може бути оскаржена в апе­ ляційному порядку прокурором, особою, стосовно якої прийнято рішення, її захис­ ником чи законним представником. Зміст апеляційної скарги повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 396 КПК. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. При цьому для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Порядок розгля­ ду зазначених відповідних скарг регулюється гл. 31 КПК. Подання апеляційної скар­ ги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

7.Ухвала суду апеляційної інстанції на підставі ч. 7 ст. 591 КПК може бути оскар­ жена в касаційному порядку лише прокурором. Єдиною підставою такого оскаржен­ ня є неправильне застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому проваджен­ ню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою. Зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 427 КПК. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ВССУ) протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеля­ ційної інстанції, а особі, яка тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручен­ ня їй копії судового рішення. Порядок розгляду зазначених відповідних скарг регу­ люється гл. 32 КПК.

Стаття 592

Відстрочка передачі

1. Після прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) центральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іноземної держави у разі, якщо:

1) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), притягаєть­ ся до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді позбавлення

580

Стаття 592

чи обмеження волі за інший злочин на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття покарання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав;

2) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання.

2.Після прийняття рішення про відстрочку передачі прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за дорученням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за процесом відбування особою покарання або контролює хід її лікування.

3.У разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи, пе­ редбачених частиною першою цієї статті, прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя забезпечує застосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

4.Якщо в період відстрочення настали обставини, які можуть перешкоджати видачі особи, центральний орган України має право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію).

1.Відстрочка передачі, окрім коментованої статті, передбачається багатосторон­ німи міжнародними договорами України, зокрема:

1)згідно зі ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. Україна, прийнявши рішення про задоволення запиту щодо видачі правопорушника, може відстрочити передачу відповідної особи з метою розгляду її справи Україною або, якщо така особа вже засуджена, з метою відбуття нею на території України свого покарання за інше правопорушення, ніж те, у зв'язку з яким запитується видача. Вод­ ночас Україна може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну осо­ бу запитуючій стороні на умовах, які визначаються сторонами за спільною згодою;

2) відповідно до ст. 63 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 p., якщо особа, видача якої потріб­ на, притягнута до кримінальної відповідальності або засуджена за інший злочин на території України, її видача може бути відстрочена до припинення кримінального переслідування, звернення вироку до виконання або звільнення від покарання.

2. Рішення про відстрочку передачі виноситься та підписується керівником цен­ трального органу України (Генеральним прокурором України чи міністром юстиції України) або уповноваженою ним особою.

Про своє рішення центральний орган України зобов'язаний негайно повідомити компетентний орган запитуючої сторони, а також особу, стосовно якої воно прийнято, при цьому особі повинні вручити копію такого рішення. Копію рішення надсилають також захиснику, законному представнику особи та відповідній прокуратурі Авто­ номної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Нагляд за процесом відбування особою покарання або контроль перебігу її ліку­ вання здійснює відповідна прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за письмовим дорученням (якщо центральним органом України є Генеральна прокуратура України) або письмовим зверненням (якщо центральним органом України є МЮ).

581

Глава 44. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

3.Якщо немає підстав відстрочки передачі особи, прокуратура Автономної Рес­ публіки Крим, області, міст Києва і Севастополя зобов'язана негайно звернутися з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) до слідчого судді в порядку, ви­ значеному ст. 584 КПК.

4.Частиною 4 коментованої статті передбачено, що коли в період відстрочення настали обставини, які можуть перешкоджати видачі особи, центральний орган Укра­ їни має право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію).

До обставин, що можуть настати в період відстрочення та перешкоджати видачі особи, за яких центральний орган України має право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію), належать:

1)злочин, за який запитано видачу, перестав передбачати покарання у виді по­ збавлення волі за законом України або декриміналізація відповідного діяння за за­ конодавством України;

2)закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;

3)закінчення строку надання на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);

4)якщо за правопорушення, за яким прийнято рішення у видачі, було проголо­ шено амністію в Україні і за яке вона мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством;

5)видача особи (екстрадиція) стала суперечити зобов'язанням України за між­ народними договорами України;

6)особі було надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового за­ хисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, або її здоров'ю, життю або свободі стала загрожувати небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національ­ ності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або по­ літичних переконань у випадку її видачі запитуючій стороні;

6)інші обставини, які унеможливлюють видачу особи.

С т а т т я 593

Фактична передача особи

1.З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), центральний орган України після набрання чинності цим рішенням надає відповідні доручення (направляє звернення) компетентним органам України.

2.Передача особи має бути здійснена протягом п'ятнадцяти днів з дати, вста­ новленої для її передачі. Цей строк може бути продовжено центральним органом України^до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти.

3.Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього об­ ставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встановлює нову дату передачі у строки, передбачені частиною другою цієї статті.

582

Стаття 594

4.Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

5.Доставлений до установ системи виконання покарань особи, щодо якої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про видачу в Укра­ їну, забезпечують компетентні органи України за дорученням (зверненням) цен­ трального органу України.

1.Рішення центрального органу про видачу особи (екстрадицію) набирає чиннос­ ті зі спливом строків на його оскарження, тобто десяти днів з дня вручення копії та­ кого рішення особі, щодо якої воно прийняте. У своєму рішенні про видачу особи (екстрадицію) центральний орган України визначає дату фактичної передачі, про яку обов'язково повідомляє компетентний орган запитуючої сторони.

2.Частиною 2 коментованої статті встановлено п'ятнадцятиденний строк фактич­ ної видачі особи, який може бути продовжений до тридцяти днів.

Водночас ст. 18 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. вка­ зує, що запитувана сторона інформує запитуючу сторону відповідними каналами про своє рішення щодо видачі. При цьому запитуюча сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її передачі. Якщо відповідну особу не було прийнято у визначений день, вона може бути звільнена через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через ЗО днів. Запитувана сторона може відмовити у видачі її за те саме правопорушення. Якщо сторона з незалежних від неї обставин не може пере­ дати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє про це іншу сторону. Обидві сторони домовляються про нову дату передачі правопорушника і застосовують положення про п'ятнадцятиденний та тридцятиденний строк.

3.Згідно зі ст. 67 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. запитувана договірна сторона повідомляє запитуючу договірну сторону про місце і час видачі. Якщо запитуюча договірна сто­ рона не прийме особу, яка підлягає видачі, протягом 15 днів після поставленої дати передачі, ця особа повинна бути звільнена з-під варти.

4.Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави по­ винен бути поінформований про строк перебування її під вартою в Україні.

5.Обов'язок доставлення до установ системи виконання покарань особи, щодо якої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про видачу в Укра­ їну, покладається на компетентні органи України за дорученням (зверненням) цен­ трального органу України.

Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі

1. Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питан­ ня про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку із транзитним пере-

583

Глава 44. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

веденням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважа­ ються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.

1. Із врахуванням положень ст. 118 КПК витрати, пов'язані з вирішенням питанн про видачу особи іноземній державі, складаються з:

1)витрат на правову допомогу;

2)витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судово го провадження;

3)витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4)витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів;

5)витрат, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію ІЇ держави особи, яка видається Україні;

6)інших витрат, які безпосередньо пов'язані з вирішенням питання про видач особи іноземній державі.

Безпосереднє покриття витрат, пов'язаних з вирішенням питання про видачу осо­ би іноземній державі, передбачається міжнародними багатосторонніми договорам України:

1)ст. 24 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., згідне якою витрати, що виникли на території запитуваної сторони у зв'язку з видачею і вопорушників, покриваються цією стороною. Витрати, що виникли у зв'язку із тра зитним перевезенням через територію сторони, у якої запитується дозвіл на транзи не перевезення, покриваються запитуючою стороною. У випадку видачі правопору ників з території, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної стор ни, витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і територією метропо лії запитуючої сторони, покриваються останньою. Таке саме правило застосовуєтьс до витрат, пов'язаних з подорожуванням між територією, яка знаходиться за межам території метрополії запитуваної сторони, і територією метрополії цієї сорони:

2)ст. 71 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімей­ них і кримінальних справах 1993 р., в якій витрати, пов'язані з видачею, несе дог вірна сторона, на території якої вони виникли, а витрати, пов'язані з транзитним пере везенням, - договірна сторона, що звернулася з клопотанням про таке перевезенн

Покриття витрат, пов'язаних з вирішенням питання про видачу особи іноземн державі, може передбачатися міжнародними двосторонніми договорами України, приклад, за ст. 21 Договору між Україною та Республікою Індія про видачу право­ порушників витрати, що виникли на території запитуваної договірної сторони у зв'яз із запитом про видачу правопорушника, покриваються цією стороною.

584

ГЛАВА 45

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ПОРЯДКУ ПЕРЕЙНЯТТЯ

Стаття 595

Порядок і умови перейняття кримінального провадження від іноземних держав

1.Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповноваженим здійснювати зно­ сини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження.

2.Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:

1)особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території;

2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено;

3)запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення;

4)діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за за­ коном України про кримінальну відповідальність.

3. У разі перейняття кримінального провадження Генеральна прокуратура Укра­ їни в порядку, передбаченому цим Кодексом, доручає здійснення досудового розслі­ дування відповідному прокурору, про що повідомляє державу, яка надіслала запит.

4. При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна прокурату­ ра України повертає матеріали відповідним органам іноземної держави з обґрун­ туванням підстав відмови.

1. Інститут перейняття кримінального провадження є одним із найдієвіших засобів реалізації принципу невідворотності покарання, який не лише регулює відносини держав у сфері боротьби зі злочинністю, але й виступає гарантією виконання завдань кримінального провадження. Зміст перейняття кримінального провадження становить діяльність визначених державою органів. Оскільки така діяльність безпосередньо пов'язана із кримінальним провадженням і скерована на виконання завдань кримі­ нального провадження, то виявлення й вивчення закономірностей її правового регу­ лювання також входить у предмет дослідження коментованої статті.

Систему досліджуваного законодавства, як і законодавства про правову допомогу у кримінальних справах у цілому, утворюють дві взаємодоповнюючі частини: між­ народна й внутрішньодержавна (національна). Міжнародна частина - це всі укладені чи ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, що повністю чи частково при-

585

Глава 45. Кримінальне провадження у порядку перейняття

свячені процесуальним питанням перейняття кримінального провадження, притому вона відіграє домінуючу і першочергову роль. Міжнародна частина правової бази, яка регулює питання перейняття кримінального переслідування, формувалася з 50-х рр. XX ст. (див. коментар до ст. 543 КПК).

Міжнародно-правові акти, укладені Україною у цій сфері, є необхідною юридич­ ною підставою щодо виникнення зобов'язання розглянути клопотання іноземних установ і за наявності підстав прийняти рішення про перейняття кримінального про­ вадження. До них належать:

1)двосторонні договори:

-які регулюють питання надання правової допомоги у кримінальних справах, у тому числі й перейняття кримінального переслідування (Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримі­ нальних справах 1995 р., Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р., Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р.);

-про екстрадицію (Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію 1998 р.);

2)багатосторонні конвенції, ратифіковані Україною:

-що регулюють процесуальні питання перейняття кримінального переслідування (Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. (далі - Конвенція), Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція));

-які визначають лише загальні засади перейняття кримінального переслідування

іне містять процесуальних норм (Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з екс­ плуатацією проституції третіми особами 1949 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р.);

3)міжнародні договори про правову допомогу колишнього СРСР, щодо яких оформлено правонаступництво України (Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах 1974 р.).

Аналіз законодавства України, яке застосовується у сфері надання міжнародної правової допомоги, міститься у коментарі до ст. 543 КПК.

До відомчої нормативно-правової бази належать:

-наказ Генерального прокурора України «Про забезпечення виконання органами прокуратури України "Угоди між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республіки Польща" на виконання статті 3 Договору між Україною і Респуб­ лікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року» від 16 листопада 1998 р. № 27;

-наказ Генерального прокурора України «Про забезпечення виконання органами прокуратури України "Угоди між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Республіки Молдова" на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кри­ мінальних справах від 13 грудня 1993 року» від 19 липня 2010 р. № 42;

586

Стаття 595

-наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів про­ куратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги» від 5 травня 2011 р. № 8гн;

-Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримі­ нального судочинства (затверджена спільним наказом МЮ, Генеральної прокурату­ ри України, СБУ, МВС, ВСУ, Державної податкової адміністрації України, Держав­ ного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р.

№34/5/22/103/512/326/73, зареєстрована в МЮ 7 липня 1999 р. за № 446/3739).

Перейняття кримінального провадження - здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відпові­ дальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом (п. З ч. 1 ст. 541 КПК).

При перейнятті кримінального переслідування з іншої держави необхідно пам'ятати, що відповідно до ст. 26 Конвенції будь-який процесуальний акт, здійснений з метою судового розгляду в тій державі, яка передала справу, згідно з її законодав­ ством, має таку саму юридичну силу в Україні.

Відповідно до ст. 7 Конвенції кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про по­ рушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.

Частина 1 коментованої статті визначає порядок перейняття кримінального про­ вадження від іноземних держав. Так, виходячи з її положень, клопотання про перей­ няття кримінального провадження від іноземних держав уповноважений подавати компетентний орган.

Компетентний орган - орган, що здійснює кримінальне провадження, який звер­ тається із запитом або забезпечує виконання запиту про надання міжнародної право­ вої допомоги (див. коментар до ст. 541 КПК).

Основні вимоги до складання запитів про передачу кримінального провадження з України до іноземної держави викладені у ст. 600 КПК (див. коментар до статті).

Розглядає таке клопотання центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини.

Згідно зі ст. 545 КПК центральний орган України:

-Генеральна прокуратура України (звертається із запитами про міжнародну пра­ вову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів);

-МЮ (звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримі­ нальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції компетентні органи визначають до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.

Процедура передачі кримінального переслідування визначена у розд. 2 Конвенції. Згідно із застереженням України до ч. 1 ст. 13 Конвенції всі клопотання, а також всі повідомлення, необхідні для застосування Європейської конвенції про передачу

587

Глава 45. Кримінальне провадження у порядку перейняття

провадження у кримінальних справах, надсилаються Генеральною прокуратурою України (щодо запитів органів досудового розслідування) або МЮ (у випадку запи ' судів) до запитуючої сторони, або запитуючою державою до відповідних органі України, або за взаємною домовленістю безпосередньо органами запитуючої держави до органів запитуваної держави. Відповіді надсилаються у такий же спосіб.

У термінових випадках клопотання і повідомлення можуть надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол) (ст. 13 Конвенції).

Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується ори­ гіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою, а запитуюча держава не може подати зазначені документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.

Запитуюча держава також письмово інформує запитувану державу про всі про­ цесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується всіма необ­ хідними документами.

2. Частина 2 коментованої статті містить чотири умови перейняття кримінального провадження від іноземних держав, у яких судовими органами іноземної держави було ухвалено вирок. Ужиті у ній терміни мають таке значення: громадянин Украї­ ни - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст. 1 ЗУ «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. № 2235-ІП).

Відмова у видачі особи (екстрадиції) регулюється ст. 589 КПК (див. коментар до статті).

Стаття 8 Конвенції містить перелік підстав, за яких одна держава може звернути­ ся до іншої з проханням про порушення кримінального переслідування: а) якщо пі­ дозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі; Ь) якщо підозрю­ вана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною її походження; с) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі; d) якщо в запитуваній державі за той самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушене кримі­ нальне переслідування; е) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого; f) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого; g) якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, у той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі; h) якщо вона вважає, що не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстра­ диції, у той час як запитувана держава спроможна це зробити.

588

Стаття 595

Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця дер­ жава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі в одному або декількох випадках, наведених у п. 1 ст. 8, лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або від­ мовляється виконати такий вирок (ч. 2 ст. 8 Конвенції).

Існує два механізми перейняття кримінального провадження: через суд або Гене­ ральну прокуратуру України. Клопотання компетентних органів іноземних держав про перейняття Україною кримінального провадження у визначених законом (міжнародним договором) випадках розглядається уповноваженим органом (на практиці - це про­ куратура обласного рівня).

Механізм передачі запитів судів в Україну: МЮ - управління юстиції - суд - об­ ласна прокуратура - територіальна прокуратура - орган досудового розслідування.

Одержані від іноземного суду матеріали кримінального провадження для судово­ го розгляду направляються через відповідне обласне управління юстиції за підсудніс­ тю до суду за місцем проживання або затримання особи.

Уподальшому на підставі процесуального рішення суду кримінальне проваджен­ ня надсилається територіальному прокурору. Прокурор спрямовує отримані матеріа­ ли до органу, якому воно підслідне, з метою організації досудового розслідування. Компетентний орган за наявності підстав вживає заходів з метою притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Якщо виконання запиту не є можливим, відповідний орган іноземної держави повідомляється про це з мотивованим викладенням відповідних причин.

Уразі закриття кримінальної справи або засудження особи до МЮ надсилається належним чином завірена копія постанови або вироку для подальшого інформування відповідного органу іноземної держави.

Механізм передачі запитів іноземних органів досудового розслідування: Генераль­ на прокуратура - прокуратура обласного рівня - територіальна прокуратура - орган досудового розслідування.

За умов відсутності підстав, які згідно з чинним законодавством України пере­ шкоджають виконанню запиту, кримінальне провадження для розслідування направ­ ляється Генеральною прокуратурою України до центрального апарату компетентної установи за підслідністю з метою подальшої передачі до органу досудового розсліду­ вання. Підслідність кримінальної справи визначається згідно з положеннями кримі­ нального процесуального законодавства.

З урахуванням положень ст. 17 Конвенції до прийняття рішення по суті клопотан­ ня про передачу кримінального переслідування необхідно викликати особу, стосовно якої надійшла кримінальна справа, та отримати її попередні пояснення з питань вчи­ нення злочинів на території іноземної держави.

3.Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівни­ цтва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати органу досудового розсліду­ вання виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні (див. коментар до ст. 36 КПК).

589