6. Головні етапи розвитку та ключові ідеї античної філософії

1. НАТУРФІЛОСОФІЯ. Це філ-ія природи. Античне розуміння природи:1)ототожнення природи з Космосом - природа не хаос, а організоване, упорядковане ціле 2)космоцентризм-природа-центр всього світоустрою 3)погляд на людину як на мікрокосмос 4)ідеал гармонійної і всебічно розвиненої особистості, яка знах.у гармонійній єдності з всесвітом 5)ідея вічного повернення-природа знах. У постійному русі: від хаосу до порядку- символ змія, що хапає себе за хвіст 6)намагаються усвідомити не лише начало, але й основу всього сущого.

Фалес – в основі всього сущого-Вода, що міститься в усьому живому і дає життя. Світ плаває у воді, вода має розум, тому усе суще набуває розумного хар-ру. Анаксімен- основою є повітря. Анаксімандр - основа апейрон - безкінечне. Піфагорейство- ідея метапсихоза, переселення душі, ідея Числа як основа всього сущого. Геракліт: 1) основ.хар-ою всього сущого є мінливість. Основа є Вогонь. Світ, що існує створений не Богом, не людьми, він є був і буде. «Все тече, все змінюється. І всесвіт і наше життя схожі на річку».Ідея мінл-ті всього сущого- найб. здобуток антич.натурфі-її 2) в основі мінл-ті лежить єдність та боротьба протилежностей. «Боротьба- батько всього і над всім» 3) зміни носять не хаотичний, а упорядкований характер згідно з законом всесвіту – Логосом.

Школа елеатів(Парменіт, Зенон)- мінл-ть світу- омана, в основі всього сущого лежить нерухоме і незмінне. Буття вічне і незмінне, оскільки досконале не потребує вдосконалення і зміни. Символ буття – шар. Емпедокл – в основі всього сущого 4 основи :Земля, Вода, Вогонь, Повітря. Атомісти (Левкіт, Демокріт) 1) є 2 начала: буття і небуття. Буття- сукуп-ть атомів, небуття- пустота.2) ні 1 явище не відбув. просто так- причинний зв’язок.Все відбувається під дією фатуму, а світ управ-ся неясною природою. 3) повністю викл. випадковість, доля людини- наперед визначена, людина позбавлена свободи волі 4)людина- тварина, що від природи здатна до навчання і має помічником в усьому руки і розум.Сенс людського існув-ня – досягнення стану душі, коли вона перебуває в спокої. Шлях до цього- міра в усьому. На думку Демокріта богатство і бідність – психол. проблема, ми можемо змінити наше ставлення до цих речей.

2. ПЕРІОД НАЙВИЩОГО РОЗВИТКУ. 6-5 ст до не.

Софісти – першими поставили проблему людини, знання про світ досить умовні, бо отримуються за допомогою органів чуття. Істина може бути лише суб’єктивною. Вчення розглядалось як замах на буття, тому вони переслідувалися. Сократ – учень софістів, проте істину можна отримати за допомогою розуму. Пізнання істини – через пізнання себе. Істина – це добро. Протиріччя між знанням і добром. Користувався таким методом, як майевтика – всебічне обговорення предмета, визначення поняття. Основне завдання філософії – пізнання душі людини, а через неї – світ.

Платон – буття – це сукупність світу ідей (ейдосів). Йому протистоїть світ становленя – світ речей, в якому все мінливе, недовговічне і недосконале. Матер начало світу – Хора. Деміург поєднує світ ідей та речей. Ідеї представлені у речах, а речі уособлюють ідеї. Ідея метампсихозу – подорож душі різними тілами відповідно до її поведінки. Доля людини залежить від начала – раціонального чи емоціонального. Теорія ідеальної держави – спартанського державного устрою. Соц диференціація – філософи, воїни, ремісники та землероби. Кожна людина слугує інтересам держави, приватна власність є джерелом усіх негараздів.

Аристотель – вважає, що світ ділиться на буття сущого та сутності речей, але вони не існують окремо від речей, а притаманні їм як необхідні властивості. Первоначала сущого: морфе – сутності речей, хюле – речовина, з якої все виникає, телекс – мета існування, причина як джерело руху. Поєднання трьох начал утв бога Мус. Людина – тварина, наділена розумом, осн мета існування – евдемонія (щастя), що досягається шляхом якісного виконання свого завдання. Аморальні обставини не можуть бути виправданням для людини. Суп-во – рез-т природного розвитку, за патріархальну форму сімї. Основна мета держави – добробут кожної пересічної людини. За владу кращих – аристократію.

3. ЗАНЕПАД 3 СТ ДО НЕ – 4 СТ НЕ.

Скептицизм – вчення, яке піддає сумніву спроможність отримати достовірні знання про світ. Піррон, Агріппа. Філософ – не вчений, а мудрець, шукає не знань, а мудрості, зщастя. Слід відмовитись від безумовних, категоричних суджень, бо вони є причиною неправильних оцінок, рішень, вчинків.

Епікуреїзм – головне призначення філософії – обґрунтування шляхів до щастя. Людина має головну перешкоду на шляху до щастя - страх. Закликає до більш зваженого ставленя до смерті. Щастя – чуттєві насолоди, відсутність страждань, атараксія. Закликає жити непомітно, держава – не самоціль, а лише засіб досягнення особистого добробуту і щастя.

Стоїцизм – 1. ідея циклічного характеру. 2. телеологізм. Усе на світі має свою мету, виникло заради людини і на її користь. 3. кожна людина – космополіт – людина всесвіту. Повинна піклуватись про загальні інтереси. 4. зароджується почуття особистої гідності. Головна мета – досягнення особистого щастя. Людина не може змінити обставини, вона може лише змінити відношення до них. Ідея покори долі і визначеності людського буття. Ідея загальної визначеності усіх людей.