28. Людина як предмет філософського аналізу

Людина — "найдивніше з дивних див" — з її неповторністю, із багатоманітними біологічними, соціальними, культурними, моральними, психологічними рисами є об'єктом різних наук. Майже кожен філософ пов'язував сутність людини з якоюсь ознакою, нерідко перебільшуючи її значення. Наприклад, Арістотель тлумачив людину як політичну істоту, що реалізується тільки в державі. Фома Аквінський наполягав на органічній єдності душі та тіла людини, наголошуючи на її божественній сутності. М. Монтень підкреслював рівність усіх людей у суспільстві. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням: «Мислю - отже, існую». Кант підкреслював моральний характер природи людини. За К. Марксом сутність людини визначається сукуп­ністю суспільних відносин. Отже, мислителі підкреслювали, що людина:

• частина природи, бо живе в природному середовищі, спо­живає природні речі;

• діяльна істота, адже виготовляє засоби для існування;

• предметна істота, оскільки втілює в результати своєї діяльності свій розум, інтереси, потреби, почуття;

• мисляча істота, бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві;

• суспільна істота, яка спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває мислення, почуття.

Таким чином, вдалося виявити основні ознаки людини: людина - природна, діяльна, предметна, мисляча (духовна), соціальна (суспільна) істота. Враховуючи всі трактування людини, можна дійти виснов­ку, що людина - жива істота, що має певні потреби, задоволь­няє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це - біопсихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та психічне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психо­логічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному. Всі ці форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.

Проблема особистості у соціальній філософії описується категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Поняттям «індивід» позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Індивід означає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.

Кожен індивід існує окремо і одночасно спільно з іншими. Різниця людей як індивідів - це, по-перше, різни­ця між самими соціальними групами, до яких вони належать, а по-друге, різниця в тому, наскільки повно типові ознаки однієї і тієї ж групи виявлені в різних її представниках.

Поняття «індивід» слід відрізняти від поняття «індивідуальність» як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття «особистість» як деіндивідуалізованих соціальних якостей людини.

Особистість - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально значущих рис і якостей суспільства. Невід'ємними рисами осо­бистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відноси­ни, відповідальність за свої вчинки, певна автономність щодо суспільства тощо.

Поняття «особистість» стоїть поряд з такими категоріями, як людина, індивід, індивідуальність тощо. Якщо людина тлумачить­ся як біопсихосоціальна істота, і це поняття передає універсаль­ну причетність, то індивід - це одиничний, конкретний, унікальний суб'єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльнісний, розумовий, життєвий потенціал). Особистість у такому разі виступає як індивід, що усвідомлює і реалізує свою індивіду­альність соціально. Людина як індивідуальність виявляє себе в продуктивних діях, і вчинки її нас цікавлять в тій мірі, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досяг­нення, відкриття, творчі успіхи).

Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність люди­ни під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття осо­бистості акцентує в ній свідомо-вольовий початок.