29. Практика як специфічно людський спосіб буття.

Філософи-матеріалісти заперечують субєктивний підхід у питанні про істину і звертаються до такого обєктивного її критерія як практика. Бекон, Дідро, Фейєрбах вважали критерієм істини саму практику Проте вони обмежено розуміли її. Вони тлумачили практику лише як науковий експеримент, чуттєвий досвід Поза їх увагою залишалась виробнича діяльність людей, яка є реальною основою розвитку суспільства і наукового пізнання

Сучасна наука і матеріалістична філософія вбачають критерій істини у цілеспрямованій матеріальній діяльності людей Якщо істиною є вірне відображення обєкта у свідомості субєкта, то переконатися в істинності тих чи інших знань можна шляхом їх співставлення з обєктом пізнання Таке співставлення відбувається у процесі практичної діяльності. Практика є загальним критерієм істини. Вона - критерій як у відношенні до наших чуттєвих знань, так і до абстракцій Визнання практики як головного критерія істини не означає, що кожне поняття, будь-який акт пізнання треба безпосередньо перевіряти практикою, реально процес доведення відбувається у формі виведення одного знання з іншого, тобто у формі ланцюга міркувань Тільки окремі його ланки перевіряються шляхом виходу в практику У цьому пізнавальному процесі велике практичне значення належить формальній логіці

Практика - це чуттєво-матеріальна діяльність людей, спрямована на перетворення світу в їх інтересах Як гносеологічне поняття практика включає до свого місту усю матеріальну діяльність людства протягом всієї історії його існування, тобто практика має суспільно-історичний характер Саме у цьому і полягає відмінність діалектико-матеріалістичного розуміння практика від ідеалістичного та метафізичного Основою практики є суспільне виробництво матеріальних благ, тобто процес перетворення речей природи у відповідності з потребами людей Але зміст практики не слід обмежувати тільки матеріальним виробництвом. Можна виділити лише три найбільші форми практики :

1) трудова діяльність;

2) соціально-перетворююча діяльність (політичні, ідеологічні відносини);

3) практика наукового експерименту (спостереження, дослід).

Практика виступає як основа, рушійна сила пізнання і критерій істини. Практичні потреби породжують науку, яка є вищою формою пізнавальної діяльності. Породивши науку практика виступає як постійний стимул та рушійна сила її розвитку Коли у суспільстві виникають якісно нові технічні потреби, відповідно зявляються нові наукові напрями На кожному етапі історії суспільства практика визначає основні напрями розвитку наукової думки, а також найважливіші проблеми тієї чи іншої науки Аналіз ролі, яку відграє практика у пізнанні людиною світу, приводить до висновку, що вона також є кінцевою метою пізнання

Остаточною метою пізнання є застосування знань у практичній діяльності людини задля задоволення певних потреб. Пізнання прислуговує практиці, і у свою чергу рухає її, створює для неї нові можливості подальшого розвитку Пізнання найістотнішим чином впливає на практику і виступає як її вирішальна рушійна сила Чим складнішим стає матеріальне виробництво і разом з ним вся суспільна практика, тим більшу роль відіграє пізнання. Практика і пізнання розвиваються в нерозривному зв’язку. Теорія виникає з практики, розвиваючись на її основі, є її узагальненням З іншого боку, відображаючи закономірності розвитку світу, теорія визначає основні напрями подальшого розвитку практики. Практика без теорії сліпа, теорія без практики безпредметна; єдність теорії і практики, їх взаємопроникнення і перехід одного в інше є умовою розвитку суспільства.

Отже, практика виконує в процесі пізнання винятково важливу роль, адже вона:

• Основа наукового пізнання;

• Вихідний пункт пізнавального процесу;

• Рушійна сила розвитку пізнання;

• Критерій його істинності;

• Кінцева мета.