4. Проблема людини і світу в її філософському тлумаченні.

В межах філос знання можна виділити 4 аспекти:

1. Онтологічний – знання про буття – в межах його поруш питання про сутність, походження, принципи, устрій взаємодії людини і світу. Що являє собою світ як такий? Яка його природа? Що являє собою людина за своєю природою та сутністю? Як влаштований світ? В чому сенс людського буття? Основне питання – співвідношення між матерією і духовністю. Всі ці питання онтологія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні передумови буття, про найбільш загальні взаємовідносини між світом та людиною, про загальні закономірності буття як такого.

2. Гносеологічний – вчення про знання та закономірності пізнавальної діяльності людини – комплекс питань про можливість пізнання світу, шляхи, засоби, методи, форми. На відміну від онтології, яка шукає закономірності самого буття, від загальної аксіології, яку цікавлять ціннісні людські виміри, гносеологію цікавлять наступні питання: як можна отримати знання про буття будь-якого об’єкта? Як це знання співвідноситься з самим об’єктом?

Агностицизм – неможливість вирішення питання щодо істинності пізнання світу, скептицизм – неможливість отримання достовірного знання, емпіризм – джерелом знання є чуттєвий досвід, раціоналізм – основою пізнання є розум, сенсуалізм – знання отримується за допомогою органів відчуття.

3. Праксеологічний – вчення про практичну діяльність людини – питання щодо принципової можливості, напрямків практичної діяльності людини, основних засобів досягнення результату, виявлення прийомів активізації суб’єкта діяльності, дослідження умов ефективної та раціональної людської діяльності. філософія досліджує граничні засади практичної діяльності людини, виробляючи загальну систему норм діяльності, її параметри та обмеження. Питання свободи волі людини.

Фаталізм – все наперед визначено, немає випадковостей та вільного вибору, волюнтаризм – воля є найвищим принципом буття, суб’єктивізм – абсолютизація активної ролі суб’єкта в різних областях діяльності.

4. Аксіологічний – наука про цінності – усвідомлення цінностей людського існування, загальна оцінка людського буття у світі. Це філос вчення про буття істинних цінностей, що виступають міцною основою цілепокладаючої та оціночної діяльності людини та дозволяють їй вести творче та гармонійне існування у світі.

Песимізм, оптимізм, нігілізм, індивідуалізм, колективізм, аморалізм.

Одним з найважливіших питань є проблема співвідношення між людиною і світом, між матерією і свідомістю. Енгельс вважає це основним питанням Ф і виділяє 2 аспекти:

Онтологічний – що первинне – матерія чи свідомість, що в основі всього сущого – матеріальне чи духовне.

Гносеологічний – чи здатна свідомість відобразити матерію, чи здатна людина пізнати світ.

Залежно від відповіді філософи поділ на

матеріалістів (основа сущого – матерія) – Маркс, Епікур,

ідеалістів (основа – слово) – суб’єктивні – суще результат творчої активності людської свідомості – Берклі, Юм, Кант, та об’єктивні – надприродне начало, космічний розум, світовий дух – Платон, Гегель.

Теоретично строго довести істинність матеріалізму чи ідеалізму неможливо. Вони виконують функції філос аксіом, тобто не доводяться а сприймаються як вихідні начала. Окрім того, філос підхід – не просто довести, що первинне, а що вторинне, а показати їх взаємодію за цієї абстрактності.