14. Філософські погляди сковороди та юркевича.

Основне спрямування філософії Сковороди – дослідження існування людини. Міркування мають релігійно-філософський характер, вони спираються на християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя.

Пізнання людини – це пізнання віри та любові у всій їх повноті. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. «Скрізь любов та віру людина пізнає себе. Запорука здоров’я душі – радість, кураж. Щастя міститься в нас самих, у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Щастя суспільства полягає у щасті його членів. Людина має обрати собі заняття, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Сам філософ прагнув самотності, бо щастя – у досягненні глибин власної душі.

Поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Перевагу надає нетлінному. Людина прагне зректись тілесного, реалізувати себе в перетворенні духу. Плоть не має істинного значення.

Людина – мікрокосм зі своїми з-нами існування. Є ще макрокосм (Всесвіт) і символічний світ (Біблія). Процес самопізнання триступеневий: пізнання себе як само сущого буття, як суспільної істоти, як буття, створеного за подобою Божою.

Виступав проти феодально-кріпосницьких відносин та буржуазного ладу. Бог є тим початком, що складає першооснову сущого, його внутрішню необхідність, закономірну причину. Бог відповідає з-нам природи, а тому Сковорода заперечує існування чудес, що вступає в суперечність з християнським ученням і ставить філософа в опозицію до церкви.

Юркевич в дусі платонізму намагався знайти нетлінну ідею об’єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкривається не тільки розумом, а і серцем, оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У процесі сходження до істини знання пов’язане з вірою. Без любові не можна пізнати Бога.

Людина починає моральний розвиток з руху серця, вона завжди хоче зігріватись любов’ю, дружбою і взаємною повагою.

Напрями знання: досвідне, розумове, естетичне. Спочатку людина спостерігає, далі міркує, і таким чином пізнає красу і витонченість. Форми пізнання – уявлення, поняття, ідеї.

Серце Юркевич трактує як душевний стан людини, а загальний стан душі вважає неповторним і ідеальним.

15. ЖИТТЄВІ ВИТОКИ ТА ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ.

Поняття буття, його першооснови вивчає вчення онтологія, яке запровадив у 18 ст Гоклініус. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття, система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Але ця проблема розглядається з часів Парменіда. Він говорив, що буття є, небуття немає. Платон пішов від протилежного. Він зводить буття до мислення, під сущим розуміє ідеї, поняття, цінності. Берклі та Юм буття наділяють психологічними переживаннями. Декарт абсолютним буттям вважає свідомість. Кант визначає, що буття і його принципи людина може пізнати через форми буття. Буття має два центри – «Я» та «речі в собі». При їх зіткненні виникає все суще – світ речей. Речі – чисте буття.

У Гегеля буття звелось до логіки. Марксисти були прибічниками Канта та Гегеля і визначали несамостійність онтології. Неокласики розглядають буття як визначення культури. Найбільш вплинув на онтологію Гуссерів, він визначив новий підхід до цієї проблеми, слідом за ним Міллер здійснив підхід до реальності. Далі екзистенціалісти розвинули суб’єктивну онтологію через аналіз людського існування. Ж-П Сартр вважав буття чистою, логічною тотожністю з собою самим. Сучасна філософія говорить, що буття є обмеженим та визначеним, тобто матеріальні речі (людина, рослина, тварина, речі) – суще. Буття значить бути матеріальним.

Сутність онтології виявляється в аналізі відношень, зв'язків та вза­ємодій між такими категоріями і поняттями, як матеріальне і духовне буття, матерія і свідомість тощо. Вона дає змогу охопити єдність багатоманітного, універсального у зв'язках та взаємодіях, що реально і об'єктивно, ідеально і суб'єктивно існують у світі, відобра­жаються у свідомості.

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує

За допомогою категорії "буття" здійснюється Інтеграція основних ідей, які виділяються в процесі осягнення світу "як цілого": світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, інди­віди і суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існу­вання — передумова єдності світу; об'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед зада­на свідомості.

Всезагальні зв'язки буття проявляються через зв'язки між оди­ничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу. Ціліс­ний світ — це всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, струк­тур, систем, людських індивідів та інше.

Отже, загалом можна виділити такі концепції буття:

1.Матеріалістична (буття – це матеріальні речі)

2.ідеалістична (це мислення)

3.Неокласична (представлення буття як мінливість, незавершеність)

Форми буття:

1. Буття речей (тік), процесів, які в свою чергу поділ на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого, буття речей і процесів, вироблених природою.

2. Буття людини, буття людини у світі речей і специфічне людське буття.

3. Буття духовного (ідейного), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (поза індивідуальне) духовне.

4. Буття соціальне індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне.

Духовне буття у міфології ототожнюється з дією сил природи, а у релігії – з душами людей, які мають розум, волю, а також надприродними силами Бога.

Через сприйняття речей розподіляють реальне буття і уявне та віртуальне буття.

Отже, буття є загальною основою практично-діяльного і пізнавального освоєння людиною світу.

Проблему буття, очевидно, можна вважати вічним питанням філософії. І все-таки розробка філософської категорії буття дала корисні результати: виявлено специфічний зміст буття, обґрунтована логічна і гносеологічна необхідність категорії у філософії тощо.

У широкому розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв’язки і відносини. У формі духовної реальності існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії, казки, міфи. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне.

16. ПРОБЛЕМА СУБСТАНЦІЇ

Пошуки основи світу результувалися у Ф у такій категорії, як субстанція. Під субстанцією розуміли якусь загальну пер­винну основу всіх: речей, яка е їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищувана, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона - причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий шар реальності.

В історії філософії категорія субстанції набула три базових категоріальних розуміння: по-перше, її ототожнювали з субстра­том, з конкретною речовиною, з якої утворюються предмети; по-друге, її сприймають як діяльну духовну першооснову; по-третє, під субстанцією розуміють незмінну основу, з якої розгортаєть­ся все різноманіття предметів та явищ.

Філософи намагалися розв'язати і питання, щодо кількості субстанцій. Так виникли монізм, дуалізм і плюралізм.

Плюралізм - філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини само­стійних рівнозначних духовних субстанцій, що не зводиться до єдиного першопочатку. На позиціях плюралізму стояв Г. В. Ляйбніц (учення про незалежні духовні сутності - мона­ди), ці позиції поділяють деякі представники прагматизму, персоналізму, неореалізму.

Дуалізм - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального. Дуалізм був започаткований Спінозою у вченні про відношення атрибутів мислення і протяжності. Одним з видатних представників дуалізму був Рене Декарт, який вважав, що в ос­нові світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і тілесна (про­тяжна). Дуалізм був властивий і філософії І. Канта, який поділяв дійсність на світ явищ, єдинодоступний пізнанню, та світ надчут­тєвих непізнаних «речей у собі».

Монізм - філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиної пер­шооснови - матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеал­істичний монізм). Як предметний аналог поняття матерії в ан­тичності розглядались першоречовини (вода, вогонь, повітря). Різномаїття було зведене до єдиного. Якщо ідеалісти оцінюють матерію як субстрат, який не здатний до самоформування, а сам формується ідеєю, то матеріалісти характеризують матерію як здатну до самоформування субстанцію.

Матеріальна єдність світу виявляється в тому, що всі предмети і процеси існують об'єктивно, що всі вони мають одне джерело - матерію; відбувається взаємоперетворення одних форм матерії і руху у інші; немає абсолютно ізольова­них речей і явищ; існують загальні фундаментальні закони природи і суспільства.

Ідея про матеріальну єдність світу підтверджується усім розвитком філософії і природничих наук. Сучасна наука глибоко і всебічно обґрунтовує ідею єдності ! світу. Біологічні науки, наприклад, розкривають глибоку єдність живої і неживої матерії, зв'язки фізико-хімічних і біологічних форм руху. Розшифровування єдиного для всього живого ге­нетичного коду, до чого відкриває шлях кібернетика, розкриває фундаментальну єдність природи біологічних явищ. У космо­логії, астрономії вирішується завдання створення єдиної теорії розвитку зірок і галактик, розробляються різні космологічні «мо­делі Всесвіту», у яких виявляється намір винайти єдині закони структурної організації і розвитку космічної матерії. Ідея єдності матерії глибоко проникла в сучасну фізику (спроба побудувати єдину теорію елементарних частинок). Об'єктивна єдність світу виявляється у пізнанні, інтеграції наук, їх математизації. Таким чином, принцип єдності виявляє єдине у різноманітності. Єдність світу і його якісна нескінченість і невичерпність - це дві діалектичне пов'язані сторони матеріального світу.

На відміну від матеріалістичного, релігійно-ідеалістичне ро­зуміння світу визнає в ролі субстанції Божу волю, абсолютний рух, людську свідомість, яка відривається від мозку, абсолюти­зується, обожнюється.