35. Суспільство та природа. Динаміка взаємодії.

У міфологічному мисленні ще немає протиставлення людини і природи. Власне теоретичне ставлення до природи складається з відокремлення філософії від міфології. У ціннісному плані це ставлення виявляється двоїстим:

• та частина природи, що залучена до людської діяльності, тлумачиться з утилітарно-прагматичної точки зору як джерело ресурсів для людини і місце її проживання;

• природа ж у цілому сприймається як ідеал досконалості, гармонії. Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям теоретичних роздумів про природу.

В античній філософії природа трактується як осередок логосу, еталон організації, мірило мудрості. Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням християнства, яке розглядає її як втілення матеріального першопочатку, як «низ», що протистоїть абсолютному, духовному, тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не злиття з природою, а піднесення над нею. Відродження знову звертається до античних ідеалів тлумачення природного як втілення гармонії і досконалості. Цей ідеал відношення до природи в Новий час відіграв значну роль у перетворенні природи на об'єкт наукового досл­ідження. Згодом утилітарно-прагматичне ставлення до природи доповнюється усвідомленням залежності самої природи від лю­дини. На цьому підґрунті складається новий тип ціннісного ставлення до природи (соціально-історичний), що виходить з оцінки природи як унікального і універсального простору, де міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання потреб людства і можливостей природи. У науково-теоретичному плані цій ціннісній переорієнтації відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над приро­дою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків парт­нерів, сумірних за своїм потенціалом.

Нині термін «природа» вживається: у широкому розумінні - все, що ото­чує нас, об'єктивна матеріальна дійсність в усій бага­томанітності і єдності її форм. У більш вузькому розумінні - це об'єкт науки, а точніше - сукупний об'єкт природознавства. Найбільш вживаним є тлумачення поняття природа як су­купності природних умов існування людського суспільства. У цьому розумінні поняття природи характеризує її місце і роль у системі історично мінливого ставлення до неї людини і сусп­ільства.

Реальне підґрунтя ставлення людини до природи утворює її діяльність, яка завжди здійснюється в природі і з наданими нею матеріалами. Процес виробництва, взятий у його найбільш загальному вигляді, являє собою вплив людей на предмети й сили приро­ди з метою добути і створити необхідні для їхнього життя за­соби існування: їжу, одяг, житло тощо.

Людська праця в справжньому розумінні цього слова являє собою цілеспрямовану діяльність, внаслідок чого створюється предмет, який вже був до цього в уявленні людини, тобто іде­ально. Людська праця відрізняється від діяльності навіть найбільш розвинених тварин тим, що: являє собою активний вплив людини на природу, а не просте пристосування до неї, передбачає системне використання і виробництво знарядь праці; означає цілеспрямовану свідому діяльність людини; має суспільний характер.

Основою взаємозв'язку між природою і суспільством є пред­метно-чуттєва, доцільна практика. Природа утворює для лю­дини сукупність природних умов існування людської цивілі­зації, предмет людської праці, об'єктивний матеріальний початок у самій людині, загальний і головний об'єкт наукового знання і незнання. Виробництво - це процес взаємодії суспільства і природи. У процесі виробництва люди не тільки створюють матеріальні продукти, засоби існування. Виробляючи матеріальні блага, люди тим самим виробляють і відтворюють свої власні суспільні відносини.

Безпосередньо або опосередковано на розвиток суспільства й діяльності людей впливає географічне середовище. Географічне середовище - частина земного природного оточення, яка вклю­чена на даному історичному етапі в процес суспільного виробниц­тва і е необхідною умовою існування й розвитку суспільства. З його існуванням пов’язане виникнення геополітики - доктрини, яка намагається обгрунтувати загарбницьку політику держав географічним середовищем, зокре­ма особливостями їхнього географічного положення, багатством чи бідністю надр, темпами приросту населення. Звичайно, спрямованість господарської діяльності людей неоднакова в різних народів, багато в чому вона залежить від географічних умов їхнього життя, але значення цього фактора не слід перебільшувати.