Земельне право України

за погодженням з державними органами охорони навколишньC ого природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються оргаC нам водного господарства та іншим організаціям для спеціальC них потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиC ерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробC ничих приміщень.

На судноплавних водних шляхах за межами міських посеC лень для проведення робіт, пов’язаних з судноплавством, встаC новлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються ст. 91 Водного кодексу УкC раїни.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та коC ристування ними визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою охорони об’єктів у районах забору води для центC ралізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровC чих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які подC іляються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюютьC ся місцевими Радами на їх території за погодженням з державC ними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного гносподарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановC люється Кабінетом Міністрів України.

6. Відповідальність за порушення водного законодавства

Порушення водного законодавства тягне за собою дисципC лінарну, адміністративну, цивільноCправову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

582

Розділ XXI. Правовий режим земель водного фонду

Водокористувачі звільняються від відповідальності за поруC шення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства неC суть особи, винні у:

самовільному захопленні водних об’єктів;

забрудненні та засміченні вод;

порушенні режиму господарської діяльності у водоохоC ронних зонах та на землях водного фонду;

руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або поруC шенні природних умов поверхневого стоку під час будівC ництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належC ної потужності;

недотриманні умов дозволу або порушенні правил спецC іального водокористування;

самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівницC тво ставків, дамб, каналів, свердловин);

порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споC руд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встаC новлених режимів їх роботи;

незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об’єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

використанні земель водного фонду не за призначенням;

неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об’єктах;

відмові від надання (приховуванні) проектної докуменC тації та висновків щодо якості проектів підприємств, споC руд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а

583

Земельне право України

також актів і висновків комісій, які приймали об’єкт в експлуатацію;

порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповіC дальність і за інші правопорушення щодо використання і охоC рони вод та відтворення водних ресурсів.

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громаC дянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслC ідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водC ного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальC не водокористування, а також від необхідності здійснення заC ходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законоC давства.

584

Розділ ХХІІ Правовий режим земель

надрокористування

1. Поняття земель надрокористування

Кодекс України “Про надра” від 27 липня 1994 р. визначає надра як частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України “Про охорону навколишнього приC родного середовища”, цим Кодексом та іншими актами законоC давства України, що видаються відповідно до них.

Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідC ним законодавством України.

Надра є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихоC ваній формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду АвтоC номної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження надрами закоC нодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Корисні копалини за своїм значенням поділяються на коC рисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів УкраїC ни за поданням Державного комітету України по геології і виC користанню надр.

Роботи щодо видобування корисних копалин, із надр землі неможливо здійснювати без порушення грунтового шару, без впливу на земну поверхню. Тому землі для надрокористуванC ня мають певну специфіку: вони вилучаються із господарськоC

585

Земельне право України

го обігу і не використовуються в якості самостійного природC ного ресурсу. Це землі, необхідні для проведення робіт, пов’яC заних з геологічним вивченням надр, можуть тимчасово чи постійно відчужуватись для державних потреб з відшкодуванC ням власникам певних земельних ділянок їх вартості відповідC но до земельного законодавства.

Суб’єктами цих відносин виступають, з одного боку надроC користувач, з іншого – власник, володар, орендар земельної ділянки, що вилучається.

Місця розташування гірничодобувних об’єктів і підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення відходів виробництва, інших шкідливих речовин і скидання стічних вод, до початку проектних робіт погоджуютьC ся з органами державного гірничого нагляду, охорони навколишC нього природного середовища, державного санітарного нагляду, з територіальними геологічними підприємствами, відповідними Радами та іншими зацікавленими органами.

У проектах будівництва гірничодобувних об’єктів повинні передбачатися:

розташування наземних і підземних споруд, що забезпеC чує найбільш раціональне та ефективне використання запасів корисних копалин;

способи проведення розкривних робіт, системи розробC лення родовищ корисних копалин і технічні схеми переC робки (підготовки) мінеральної сировини, що забезпечуC ють найбільш повне, комплексне та економічно доцільне вилучення з надр запасів корисних речовин, а також виC користання наявних у них компонентів;

раціональне використання розкривних порід при розробC ленні корисних копалин;

складування, збереження та визначення порядку обліку корисних копалин, які тимчасово не використовуютьC ся, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти;

586