Розділ VII

Право земельного сервітуту

1. Право сервітуту за римським правом

Право сервітуту має давню історію, яка виходить безпосеC редньо з часів класичного римського права. Якраз у ті часи були розроблені поняття і принципи сервітуту, більшість з яких не втратила значення і тепер. За римським правом сервітутом вваC жалося право на чуже майно, що знаходилось у користуванні і належало певному суб’єкту.

Земельний сервітут за своїм змістом становить різноC видність права на чуже майно. Він невідділимий від права власC ності, оскільки відношення сервітуту – це відношення власниC ка і третіх осіб стосовно використання останніми об’єкта власності (майна). Право сервітуту, в розумінні його як сервіC туту земельного, розвивається в останній час в Україні, супC роводжуючи розвиток права власності на землю. І звичайно, право приватної власності має на цей розвиток найбільш сутC тєвий вплив.

Безумовно, і до цього існували права, подібні за змістом (але не на правовій основі) з сервітутом (право проходу, проїзду по земельній ділянці користувача). Але право сервітуту відносно земель, що знаходяться в приватній власності, – інститут, не відомий земельному праву останніх десятиліть. Тому проблеC ми земельного сервітуту виділяються в окремі розділи дисципC ліни “Земельне право”, без вивчення яких важко зрозуміти деякі сучасні наукові положення.

Отже, у римському праві виділялось два види сервітутів: особисті і майнові.

Особисті сервітути перебували в користуванні майном індиC відуально визначеним суб’єктом (особою). Римським правом відрізнялись чотири види особистих сервітутів:

користування, надане виключно одній особі, – цей сервC ітут полягав у користуванні майном лише однією особою і в особистих цілях;

117

Земельне право України

узуфрукт був набагато ширшим і включав у себе не лише право користування, а й і право привласнення вигоди від майна, тобто право одержувати із майна користь, яка виникає чи добувається із нього внаслідок його природC них властивостей;

право користування житлом – даний сервітут був схожий за змістом з двома попередніми, але лише стосовно житла;

право користування чужими рабами чи тваринами – цей сервітут представляв собою наймання рабів чи тварин.

Схожість особистого сервітуту можна знайти в сучасних законодавчих актах права користування майном. Але користуC вання майном у сучасному розумінні з сервітутом не асоціюєтьC ся і являє собою самостійний вид прав.

Майновий сервітут установлюється на одній земельній ділянці з метою одержання вигоди (користі) для іншої (сусідсьC кої) земельної ділянки.

До майнових сервітутів відносяться два основних види:

різновидність сервітутів, що належать спорудам. ВиконуC ючи вимоги даного сервітуту, одна споруда повинна даC вати вигоду іншій. Наприклад, встановити опору стіні чи надати можливість зливання дощової води з даху: зеC мельні ділянки в даному випадку мали значення “служC бових” відносно будинків;

“сільський” земельний сервітут існував для земельних ділянок без будівель, або ці будівлі існували для обслугоC вування земельної ділянки.

Вигода цього виду сервітутів одержувалась або із поверхні землі (1), де установлено сервітут, або із продуктів, добутих із землі (2).

1. Сервітути, що проявлялися в одержанні вигоди із поC верхні землі, були такими:

право користування існуючою дорогою чи вулицею для проходу чи проїзду. Ширина дороги (вулиці) визначалась для кожного конкретного випадку;

право ходити, переносити вантажі і їздити верхом по чужій землі. Даний сервітут міг бути обмежений у будьC якому із трьох видів користування;

118

Розділ VII. Право земельного сервітуту

право проїзду і прогону худоби, але без визначення будьC якої конкретної дороги. Однак, установлюючи цей інстиC

тут, можна було визначити конкретний напрям, але не більше цього.

До сервітутів, що містять можливості одержувати продукти, відносяться:

а) водні сервітути. Їх змістом було забезпечення доставлянC ня води на земельну ділянку за кошти земельної ділянки, обтяжена таким сервітутом. Розрізнялось декілька водних сервітутів:

право користування водою земельної ділянки, обтяжеC ної сервітутом, і пов’язане з цим право проходу і проC їзду по ділянці до води;

право влаштування водопою на чужій ділянці для своєї худоби;

б) сервітути, що надають їх власнику право вигону худоби для випасання на чужій ділянці;

в) сервітути, що надають право рублення лісу, видобування крейди, піску, вапна і каміння.

Існував також вид сервітуту, що давав право для проведенC ня водопроводу через чужу ділянку. У такому разі сервітут дозволяв проводити воду лише для потреб ділянки власника сервітуту, а не для будьCякої іншої мети.

Незважаючи на всю різноманітність сервітутів, у римськоC му праві всі вони мали певні подібні властивості, що об’єднуC вали їх в один інститут. Перш за все вони представляли собою право на чуже майно і тому володіли низкою майнових прав за римським правом, зокрема:

право сервітуту не можна було перенести на іншу особу чи земельну ділянку, на користь якої сервітут установлюC вався, тобто сервітут був невідчужуваним;

неможливо було перенести і просте здійснення права за сервітутом;

сервітут був неподільним.

Як і всяке право, сервітут мав особливі підстави виникненC ня. Майнові сервітути могли одержувати лише власники чи

119

Земельне право України

добросовісні володарі земельної ділянки чи будівлі, на користь яких установлювався сервітут. Якщо ж земельна ділянка, для якої встановлювався сервітут, належала декільком власникам, то право сервітуту відносилось до кожного з них. Сервітут не існуC вав до тих пір, поки хоча б один із власників його не придбав.

Переважною підставою виникнення сервітутів у римському праві було установлення їх правомочною особою. Виникали вони також і внаслідок давності існування.

Особою, що мала право встановлювати сервітут, був власC ник майна, яким даний сервітут обтяжувався. Аналогічно з придбанням сервітуту, якщо майном на правах власності волоC діли декілька осіб, усі вони були зобов’язані встановити сервіC тут для його виникнення.

До способів виникнення сервітуту відносились договір, усC падковане розпорядження власника майна – відмова, а також судове рішення.

Придбання сервітуту з урахуванням давності було установC лено з метою захисту права сервітуту від можливості зникненC ня доказів даного права з часом. У цьому випадку вважалося, що довгочасне здійснення права замінює докази щодо правоC мірного виникнення даного права.

Серед підстав придбання сервітуту через давність було проC довження здійснення сервітуту на протязі довгого часу. Для доказування права в даному випадку було необхідне посвідченC ня початку і кінця реалізації права сервітуту, а також посвідченC ня здійснення сервітуту. Наскільки дії власника сервітуту були достатніми для доказування його існування, визначав суддя в кожному конкретному випадку.

Наступні підстави, пов’язані з придбанням сервітуту, мали розповсюдження в більшій мірі на особисті сервітути.

Оскільки для сервітуту було встановлено, що він не може бути відчужений і заміна особи чи майна, на користь якої встановлено сервітут, неможливі, то ці обставини дикC тували і особливості припинення сервітуту. Тому вважаC лось, що втрата майном чи особою свого сервітуту веде до ліквідації права сервітуту.

120

Розділ VII. Право земельного сервітуту

Для майнових сервітутів існувало декілька винятків із даC ного загального правила. У випадку, коли сервітут належав відразу декільком власникам, у разі втрати одним із них свого сервітуту сам сервітут не ліквідовувався, а продовжував діяти в “зменшеному” вигляді у решти власників.

Серед підстав ліквідації сервітуту були:

знищення майна, обтяженого сервітутом – як фізичне, так і вилучення його із громадянського обігу;

поєднання права власності і сервітуту в одній особі;

припинення життя особи – суб’єкта особистого сервітуC ту чи майна – для майнового сервітуту. У тому випадку, коли сервітут залишався спадкоємцям, він уважався не успадкованим старим, а розпочатим новим сервітутом.

Ліквідовувався сервітут також і внаслідок вилучення зеC мельної ділянки, на користь якої він був установлений.

Припинення сервітутів виникало і за волею власника сервC ітуту, або шляхом укладення договору з власником майна, обC тяженого сервітутом, чи внаслідок невикористання сервітуту. В такому випадку для речових сервітутів їх припинення настуC пало після двох років невиконання. Ця умова не застосовуваC лась до “городських” сервітутів. Якщо ж здійснення сервітуту було періодичним, наприклад раз у рік, то для такого сервітуту наслідки його припинення наставали за загальним правилом після 20 років невикористання.

Захист права сервітуту за римським правом провадився спеціальним позовом. Позивачем у даному позові був для майC нових сервітутів власник чи добросовісний володар земельної ділянки, для якої встановлювався сервітут.

Приводом для позову служило повне чи часткове порушенC ня сервітуту, яке полягало у повному чи частковому перешкодC жанні використання сервітуту відповідачем. Позов був направC лений на усунення порушення і відшкодування збитків.

Таким чином, видно, що інститут сервітуту за римським правом становить собою достатньо розвинену і багатосторонC ню в проявах правову конструкцію.

121