1. - Кварцова лампа; 2 - діафрагма; 3 - заслонка; 4 - фільтр; 5 - кварцова оптика; 6- посудина з досліджуваним розчином; 7- кварцова оптика; 8- світлофільтри; 9- фотоелементи.

Світло від кварцової лампи 1, проходячи через діафрагму 2, світ­лофільтр 4 і кварцову оптику 5, потрапляє на посудину з досліджува­ним розчином. Люмінесцентне свічення досліджуваного розчину прохо­дить через кварцову оптику 7, вторинні світлофільтри 8, потрапляє на фотоелемент 9 . Фотоелемент, перетворюючи світлову енергію в еле­ктричну, подає її на електронний підсилювач, в анодний ланцюг якого підключений мікроамперметр. Покази мікроамперметра прямо пропорційні концентрації люмінесціюючої речовини.

В останні роки отримали розповсюдження газоаналізатори, які використовують емісію випромінення аналізуємої газової домішки. Суть цього методу полягає в тому, що молекули дослідного газа (окси­дів азоту, з'єднань сірки) приводять в стан оптичного збудження, а потім реєструють інтенсивність люмінісценції, яка виникає при повер­танні їх в стан рівноваги .

Аналізатор озону (рис. 1.14) базується на хемілюсцентній реакції озону з етиленом. Аналізуєме повітря через сопло - змішувач 1 попадає в реак­ційну камеру 2 і далі через трубку 3 в аспіратор 4, який забезпечує забір повітря на аналіз. Визначення швидкості забору здійснюється ротаметрами 5.

Рис. 1.14. Схема люмінісцентного аналізатору озону :

1─ сопло-змішувач; 2─ реакційна камера; 3─ трубка; 4─ аспіратор; 5,9─ ротаметри; 6─ балон; 7─ редуктор; 8─ вентиль-дозатор; 10─ фотомножник; 11─ екранований вивід; 12─ електрометр; 13─ мілівольтметр; 14─ перемикач шкал; 15─ тумблери; 16─ резисторний дільник напруги; 17─ блок батарей.

В змішувач подається також етилен з балону 6 (на 5 л), за допомогою редуктора 7 і вентиля-дозатора 8. Витрата етилена визначається ротаметром 9 (на 50 л/хв). Світіння, яке виникає в ре­акційній камері , після виходу повітря в суміші з етиленом із сопла, підсилюється фотомножником 10, трансформується в струм і через екра­нований вихід 11 поступає на електрометр 12. Щоб уникнути зовнішнь­ого засвічення камера 2 і фотомножник 10 вміщені в світлонепроникний кожух. Електрометр має : мілівольтметр 13 із шкалою на 10 поділок; перемикач шкал 14 і 2 тумблера регулювання нуля пристрою 15 (а ─ гру­бо; б─плавно). Живлення фотомножника забезпечується блоком батарей 17, які постійно підключені через дільник напруг 16.

Оптимальна нап­руга ─ 122,0 В, чотири батареї, пристрій вмонтовано в ящик, що закривається.

Порядок вимірювання слідуючий. Електрометр підключають до фотомножника і включають на прогрів (живлення батарейне або від мережі). Далі відкривають редуктор і за­безпечують витрату етилену на 20 л/хв , стрілку електрометра вста­новлюють в нульове положення, потім включають аспіратор і визначають вміст озону в повітрі.

Спектроскопічні методи

Метою цих методів при аналізі речовин є якісне та кількісне визначення елементарного складу аналізуємої проби. В основі методів лежить квантовий перехід валентних або внутрішніх електронів атому з одного енергетичного стану в інший (атомізація).

Для атомізації – використовують різні способи нагрівання проби речовини.Їх можна розділити на дві групи:

а) полум’яні, що використовують хімічне полум’я, яке утворюються при згорянні різних видів палива в спеціальних окислювачах («ацетилен - повітря», «оксид азоту-ацетилен» та ін.). Температура полум’я 2000…3000К;

б) неполум’яні, що використовують електричні розряди, лазерне випромінювання або високотемпературні печі, які нагріваються електричним струмом.

Одною з видатних властивостей атомних спектрів є їх дискретність та індивідуальний характер. На цьому базується якісний аналіз. Визначення концентрації елементу, який нас цікавить, проводять шляхом вимірювання інтенсивності пев­них спектральних смуг, які називають аналітичними.

Розрізняють три основні різновиди спектроскопічних методів:

• атомно – емісійний;

• атомно – абсорбційний;

• атомно – флуоресцентний.