Речення із вставними і вставленими конструкціями. Звертання і вокативні речення.

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до свого висловлювання.

Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення і, отже надають мовленню більшої природності, роблять його емоційно й інтонаційно насиченим. У реченні вставні слова й речення

а)виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, справді, певно річ, ясна річ, правду кажучи, щоправда, мабуть, може, а може, певно, очевидно, либонь, здається, сподіваюся тощо;

б)вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, мовляв, чую, бачу, по-моєму, на мою думку. на думку такого-то, за вченням таким-то тощо;

в)виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, слава Богу, нарешті, нівроку, на жаль, на сором, як на зло, як на гріх, соромно казати, чого доброго тощо;

г)привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, бач, знаєш, уявляєш. уяви собі, майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, між нами кажучи, вірите, слово честі тощо;

д) вказують на зв’язок між думками: по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже значить, наприклад, зокрема, взагалі, одне слово. коротко кажучи, зрештою тощо.

Вставлені слова і речення суттєво відрізняються від вставних слів і речень як своїм значенням, так і своєю інтонацією в усній мові, а також уживанням при них розділових знаків на письмі. Вставлені слова і речення вносять додаткову інформацію в речення, не будучи граматично пов'язані з ним. Найчастіше вони являють собою пояснення, доповнення, уточнення до основного повідомлення, як, наприклад, у реченнях Шлях розтинає село навпіл і попід старезними в три обхвати вербами (а їхніх дуплах, що починалися від землі, ховалися в негоду закохані) пнеться на Беєву гору.

Звертання - це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді - предмет, до яких звернена мова Наприклад, у реченні Сій. сіваче, в людські груди правди вічної зерно слово сіваче вказує особу, до якої звернена мова У функції звертання виступає іменник у кличному відмінку. Звертання може виражатися як одним слоном (непоширене), так і групою слів (поширене). У звертання можуть входити особові займенники ти, ви. У діловому стилі при звертанні до осіб вживають означення шаноівний, вельмишановний, високошановний, високоповажний. У приватному листуванні використовують означення дорогий, люб'язний, любий, коханий, милий, рідний тощо Розрізняють власне звертання і риторичне звертання.

Власне звертання називає конкретну особу чи осіб, увагу яких привертає мовець до свого висловлювання: А тепер скажи мені, Оверку, за що ти воюєш: за славу, за віру, за гроші чи все-таки за Вітчизну-Україну-Неньку? Таке звертання вимагає певної реакції названої ним особи на сказане.

Риторичне звертання не розраховане на безпосередню реакцію тих, кому воно адресоване. Воно стосується відсутніх осіб, тварин або неживих предметів: Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости? (М. Рильський). Таке звертання виконує не комунікативну, а стилістичну роль.

Звертання-речення. Ці структури трактують то як еквіваленти речення, то як окремий тип односкладних речень.

Звертання-речення (вокативні речення) - однослівні речення, виражені кличним відмінком іменника, що самостійно передають нерозчленовані думки, почуття, волевиявлення. Головним членом є звертання, ім'я особи до якої звернене мовлення. Залежно від змісту поділяються на спонукально-кличні, емоційно-оцінні.

54