Категорія перехідності-неперехідності. Дієслівна категорія стану.

Дієслово - називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити? Має категоріальне значення процесуальної ознаки. Основна функція - предикативна.

Перехідні і неперехідні дієслова

Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (кого? що?) поле, прочитавши (кого? що?) книжку, готуючи (кого? що?) питання, виконано (кого? що?) роботу. Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано). Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити. Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати - готуватися, зустрічати -зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити - біліти, коптити - коптіти тощо. Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий).

Стан дієслова.

Перехідні і дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це досягається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний, середньо-зворотиий (у неперехідних дієсловах стан не визначається). Дієслова, що означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність.

36

Категорія способу. Дійсний, умовний і наказовий способи дієслів, їх значення і утворення (в історичному освітленні). Вторинні значення форми способу, їх стилістичне використання.

Спосіб виражає відношення дії до реальності. Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Форми дієслова в дійсному, умовному або наказовому способі називаються способовими. У реченні способові форми дієслова виступають у ролі присудків.

Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься будували, будуємо, побудуємо. Дієслово в дійсному способі обов'язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писатиму, буду писати, напишу) часі.

Умовний спосіб означає дію, можливу за певних умов або бажану: збудували б, закінчив би. Дієслово в умовному способі на час звичайно не вказує (учора написав би. зараз написав би, завтра написав би), тому й не має часових форм, за винятком віднесення можливої дії до минулого часу, коли дієслово в умовному способі таки вказує на минулий час (був би написав).

Наказовий спосіб означає наказ, заклик, прохання, побажання діяти: розкажи, заспіваймо, збудуйте. Дія, названа дієсловом у наказовому способі, може відбуватися лише після повідомлення про неї, тому часова характеристика такої дії зайва: дієслово в наказовому способі часових форм не має. Способові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивого їм значення, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма майбутнього часу дійсного способу в певному контексті може виражати наказ, побажання, спонукання: І ти поїдеш із людьми, а тоді повернешся назад (Григорій Тютюнник). Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання: Таточку, голубчику, ви б краще лежали (І. Тобілевич).

Форма наказового способу може виступати в значенні дійсного способу: А хтось у нашому загоні візьми та й пусти чутку, що я звідкись переписав той вірш.