- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Роль Тараса Шевченка у становленні норм української літературної мови
- •Писемна і усна форми сучасної укр. Літ. Мови. Функціональні стилі укр. Літ. Мови.
- •Фонологія. Поняття фонеми. Інваріант /основний вияв/ і варіанти фонем: позиційні, комбінаторні, факультативні. Фонетична і фонематична транскрипції.
- •Система фонем сучасної укр. Літ. Мови, їх класифікація. Варіанти голосних і приголосних фонем.
- •Закономірності сполучуваності звукових одиниць. Палаталізація приголосних. Асиміляція приголосних. Дисиміляція приголосних. Спрощення в групах приголосних.
- •Чергування голосних фонем (з історичним поясненням).
- •Чергування приголосних фонем (з історичним поясненням).
- •Склад, типи складів. Наголос в українській мові.
- •Українська орфоепія. Суспільне значення орфоепічних норм. Сучасні орфоепічні норми.
- •Графіка й орфографія. Принципи української орфографії.
- •Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово і поняття. Поняття лексеми. Типи лексичних значень слів в укр. Мові.
- •Моносемія і полісемія. Пряме і переносне значення слів. Типи перенесення значень слів. Розширення і звуження значень слів.
- •Омоніми, їх тип. Синоніми, їх типи. Пароніми. Антоніми.
- •Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.
- •Активна і пасивна лексика української сучасної мови. Архаїзми, історизми, неологізми, їх стилістичне використання.
- •Лексика сучасної укр, літ. Мови з експресивно-стилістичного погляду (загальновживана, міжстильова, розмовно-побутова, книжна, термінологічна, експресивно-емоційна лексика). Жаргонізми, арготизми.
- •Українська фразеологія. Класифікація фразеологічних одиниць. Стилістичні функції фразеологізмів.
- •Українська лексикографія. Типи словників. Характеристика найважливіших словників укр. Мови.
- •Морфемна структура слова в українській мові. Поняття морфеми. Типи морфем.
- •Словотвір як розділ мовознавства. Поняття про твірну основу і словотворчий формант. Словотвірне значення. Словотворчий тип як основна одиниця класифікації похідних слів.
- •Основні способи творення слів у сучасній українській літературній мові.
- •Граматика, її розділи. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи вираження граматичних значень слова в українській мові.
- •Іменник. Лексико-граматичні розділи іменників.
- •Граматичні категорії іменника.
- •Відмінювання іменників. Принципи поділу іменників на відміни і групи. Невідмінювані іменники. Система закінчень іменників і відміни (в історичному освітленні).
- •Відмінювання іменників першої відміни. Відмінкові форми іменників першої відміни Тверда група
- •Відмінкові форми іменників другої відміни
- •Відмінкові форми іменників четвертої відміни
- •Система закінчень іменників II відміни в історичному освітлені.
- •Множина
- •Система закінчень іменників іii-іv відміни в історичному освітленні. Словотвір іменників.
- •Множина
- •Множина
- •Словотвір іменників
- •Прикметник. Значеннєво-граматичні розряди прикметників. Словозміна прикметників. Способи прикметникового словотвору.
- •Числівник. Значеннєві розряди числівників. Словозміна числівників.
- •Відмінювання числівників
- •3. Відмінювання числівників від п'яти до десяти та числівники на -дцять і –десят:
- •5. Відмінювання числівників двісті - чотириста та числівників на -сот:
- •Займенник. Розряди займенників за значенням та за співвідношенням з іншими частинами мови. Відмінювання займенників.
- •2. Зворотний займенник
- •3. Присвійні займенники
- •4. Вказівні займенники
- •5. Означальні займенники
- •6. Питальні (відносні) займенники
- •Дієслово. Система дієслівних форм сучасної української літературної мови. Інфінітив як початкова форма дієслівної парадигми.
- •Категорія виду дієслова. Творення видових пар дієслів. Способи дієслівної дії.
- •Категорія перехідності-неперехідності. Дієслівна категорія стану.
- •Категорія способу. Дійсний, умовний і наказовий способи дієслів, їх значення і утворення (в історичному освітленні). Вторинні значення форми способу, їх стилістичне використання.
- •Історія форм умовного способу
- •Історія форм наказового способу
- •Категорія часу дієслова. Форми теперішнього, минулого і майбутнього, їх значення і творення (в історичному освітленні).
- •Творення форм минулого і давноминулого часу
- •Історія особових форм теперішнього часу
- •Історія форм минулого часу.
- •Категорія особи, числа і роду дієслів. Безособові дієслова.
- •Дієприкметник, дієприслівник, предикативні форми на -но –то (в історичному освітленні).
- •Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Словотвір прислівників.
- •Означальні прислівники
- •Обставинні прислівники
- •Безособово-предикативні прислівники
- •Прийменник. Принципи класифікації прийменників, їх семантичні типи. Сполучник. Поділ сполучників за структурою і способом уживання. Синтаксичні функції сполучників.
- •Частки. Структурні і функціональні різновиди часток. Вигуки. Розряди вигуків. Інтер'єктивація.
- •Предмет синтаксису. Типи синтаксичних одиниць. Аспекти вивчення синтаксису. Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.
- •Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення
- •Синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення, їх типи.
- •Проблеми словосполучення. Типи синтаксичних словосполучень.
- •Речення як основна одиниця мови і мовлення, його основні ознаки. Парадигма речення.
- •Комунікативна організація речення. Актуальне членування. Тема і рема. Типи речень за метою висловлювання.
- •Типи речень за метою висловлювання
- •Позиційна структура речення. Головні члени речення. Семантико-синтаксична структура елементарного речення. Типи предикатів. Субстанціальні синтаксеми.
- •Другорядні члени речення, їх типи. Субстанціальні і вторинні предикатні синтаксеми, із співвідношення з другорядними членами речення.
- •Односкладні речення, їх типи.
- •Неповні речення, їх типи. Слово-речення. Приєднувальні конструкції. Перервані структури.
- •Речення з однорідними членами і відокремленими другорядними членами.
- •Однорідні присудки
- •Однорідні і неоднорідні означення
- •Речення із вставними і вставленими конструкціями. Звертання і вокативні речення.
- •Складне речення як синтаксична одиниця. Засоби зв'язку частин складного речення. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична і комунікативна організація складного речення.
- •Складносурядні речення, їх типи
- •Складнопідрядні елементарні речення, їх структурно-семантичні особливості. Принципи класифікації складнопідрядних речень. Логіко-граматична класифікація.
- •Складнопідрядні речення з підрядною означальною і з'ясувальною частинами.
- •Складнопідрядні речення з підрядними детермінантними частинами.
- •Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •Складнопідрядні речення з підрядними причини.
- •Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри і ступеня
- •Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •Складнопідрядні речення з підрядними допустовими
- •Порівняльний зворот
- •Складнопідрядні багатокомпонентні речення.
- •Складне безсполучникове речення.
- •Складні речення з різними видами зв'язку (сполучниковим, безсполучниковим; сурядним, підрядним).
- •Пряма, непряма і невласне пряма мова. Основи сучасної української пунктуації.
Фонологія. Поняття фонеми. Інваріант /основний вияв/ і варіанти фонем: позиційні, комбінаторні, факультативні. Фонетична і фонематична транскрипції.
Фонологія - розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія. Сегмента фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза). Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза. На відміну від фонології, фонетика вивчає артикуляційний, акустичний і перцептивний аспекти мови.Фонема - це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Зазвичай виділяють:• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою яких творяться одиниці вищих рівнів;
• ідентифікаційну: із суспільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми - інваріантом. Напр.:
сосна /с о с н а/ [сосна]
/с/- [c] інваріант
/о/-[о] - інваріант
/с/ - [с] - інваріант
/н/ - [н] - інваріант
/а/ - [а] - інваріант.
Варіанти фонеми - це той відтінок у звука, якого він набуває в слабкій позиції, тобто такій, що не сприяє виявленню головного звукового значення фонеми.
Варіанти фонем є трьох типів:
Позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється в чітко означеній слабкій позиції: мене [м е н е] /м е н е/: /е/ - [е] - позиційний варіант. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий але можливий у літературній мові звуковий вияв. В сучасній українські літературній мові виділяють 38 фоном: 32 приголосні та 6 голосних.
Комбінаторні варіанти фонем з'являються у різноманітних сполученнях приголосних, що виникають при словотворенні чи зумовлюються іншими фонетичними причинами:
вічно /в і ч н о //а/- [в’] - комбінаторний варіант
[в’ічно]
просьба /просба/ /о/ - [о] - комбінаторний варіант
[прозба] /с/- [з] -комбінаторний варіант
Транскрипція - спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови. Основні принципи транскрипції - обов'язкова однозначна відповідність знака і звука: 1) кожен звук повинен мати окремий знак; 2) знаки повинні бути однозначними.Вимоги до фонетичної транскрипції: словесний наголос - скісна риска над наголошеним голосним. Якщо а о у стоять перед або після м'яких приголосних, то вони зазнають акомодації.( пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного). Це позначають крапкою біля голосного з боку м'якою приголосного.
В – [y] та j – [i]
- на початку слова перед приголосним: вчи [у ч и]; йти [і т и]
- після голосного перед приголосним: вовк [в о у к]; миймо [м и і м о]
- в кінці слова: cтав [с тау]; лий [л и і]
Щ - [шч]
Ї – [ji]
Якщо е ненаголошений стоїть перед складом з наголошеним і и у, то в транскрипції записується як [и]. В інших випадках ненаголошений е -[е]. Ненаголошений е на початку слова залишаємо без змін. Якщо ненаголошений и стоїть перед складом з наголошеними е а, то в транскрипції записується як [е]. В інших випадках ненаголошений и – [и]. Ненаголошений и в інфінітивному суфіксі ти запишається без змін.
Якщо ненаголошений о стоїть перед складом з наголошеними у і (в основі), то записуємо в транскрипції як [о].
Я – [ja], ю – [jy], є – [je].
- на початку слова [j а б л у к о]
- після апострофа [м j а т а]
- після голосного перед приголосним [в о j а к]
Я - [а]; ю- [у]; є - [е] - після приголосного: лялька [л а л к а]
Д т н л перед наступними м'якими (крім р) завжди м'які. Інші приголосні пом'якшуються факультативно. Пом'якшені приголосні перед і (перед ю, я, є, коли вони позначають м'якість попереднього приголосного): б' п' в' м' ф' ґ' к' х' ж' ч' ш' дж' г' б' і к.
Інші приголосні в такій позиції можуть бути м'якими або твердими.
ться - [ц:а], тч - [ч:], тц – [ц:]
Свистячі перед шиплячими змінюються на парні шиплячі і навпаки:
з-ж, ц-ч, с-ш, дз-дж
Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються за винятком слів: легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю і від них похідних. Глухі приголосні перед дзвінкими одзвінчуються.
Наводимо приклад фонетичної транскрипції:
Заболю, затужу, заридаю, в собі закурличу,
а про очі людські засміюсь, надломивши печаль.
Подивлюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе на мовчання моє печать.
[з а б о л у/з а т у ж у/з а р е д а j у/у с о б' і з а к у р л и ч у/а п р о о ч' і л у дз с к і з а с м' і j у с /н а д л о м и у ш и п с ч а л // п о д и у л у с к р а д к о м а н а т в о j е п р а с л о у j а н с к е о б л и ч": а / і з о р а п о к л а д е н а м о у ч а н: а м о j е п е ч а т //].
Фонологічна (або фонематична) транскрипція записує фонеми Для цієї транскрипції української мови пристосовують українську абетку; але без літер ї. є, я, ю, щ; замість в може вживатися у. Ідеально кожна фонема мала б передаватися однією літерою; тому м'які ть, дь також пишуть як т', д'.... а дз, дж позначають спеціальними лігатурами. Також широко вживається транскрипція латинськими літерами (за порядком колонок згаданих табл.).
4