Творення форм минулого і давноминулого часу

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:

а) для чоловічого роду - за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих; б) для інших родів і для множини - за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли; затихла, затихло, затихли;

Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами (в однині) і числами (я, ти, він) ріс, (я. ти вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви. вони) росли. Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути: почав був, почала була, почало було, почали були.

Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому: Лукаш нахиляється, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Л Українка).

Від давноминулого слід відрізняти форму минулого часу з вставними словами було, бувало, які не вказують, що дана дія передувала якійсь іншій ії: За медом, було, приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Щоправда, трапляються випадки, коли для творення давноминулого часу використовують і форму було: - Ви, діточки, не скучайте за братиком. - почала було мати, та голос ввірвавсь і завмер. Така форма дієслова не виділяється комами. Слова ж було, бувало, вжиті як вставні, треба виділяти комами.

Історія особових форм теперішнього часу

Особові форми дієслів теперішнього часу утворювалися шляхом приєднання до основи теперішнього часу особових закінчень 1-ї, 2-і, 3-і особи однини, множини та двоїни. У відмінюванні можна виявити ряд особливостей, які відрізняють давньоруські форми від старослов'янських: у 1-й ос одн. і в 3-й ос множ, на місці носових , е (пор. ст-сл нєс ■, зна■, нєс■ть, зна■тъ) вживаються голосні у, а; у 3-й ос одн і множ давньоруська мова має флексію –ть, а старослов'янська -тъ (пор. д-рус нєсєть, нєсуть і ст-сл нєсєтъ, нес■тъ); у давньоруській мові збіглися форми 2-і і 3-і особи двоїни.

Історія форм минулого часу.

У давньоруській мові значення минулої дії виражалося чотирма формами дієслова, успадкованими із спільнослов'янської мови. Дві форми були простими

- аорист і імперфект, і дві - складними - перфект і плюсквамперфект.

Аорист - це проста форма минулого часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. У процесі розвитку категорій виду і часу змінювалися й уточнювалися граматичні значення аориста: Давньоруська мова успадкувала від спільнослов'янської мови два види аориста простий і сигматичний, тобто ускладнений суфіксом -с- (буква грецького алфавіту, яка позначала суфіксальний звук с (о), називається «сигма» - звідки й назва «сигматичний»). Простий (безсуфіксний) аорист у мові східних слов'ян вийшов з ужитку ще до появи перших писаних пам'яток і пам'ятками давньоруської мови майже не засвідчуєтеся. Сигматичний аорист був найбільш вживаною часовою формою для позначення подій, які мали місце в минулому. Він часто зустрічається в описових жанрах, у літописах, у грамотах і, звичайно, у перекладних творах. У давньоруській мові аорист сигматичний утворювався додаванням суфікса -х- (<-*s-) до основи інфінітива безпосередньо, якщо основа закінчувалася на голосний (знахъ, хвалихъ, сълет■х); якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, між нею і суфіксом вставлявся голосний о (несохъ, идохъ, вл■зохъ). Основа на приголосний для утворення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов'янській мові ще до фонетичних змін, наприклад, від давньоруських інфінітивів вєсти, мєсти, плєсти, де ст < *dt’, tt’, аорист утворюється з приголосними д і т в основі (ведохъ, мєтохъ, плєтохъ) від дієслів на -чи (печи, мочи, с■чи), де ч <*kt’, gt’ – пєкохъ, могохъ, с■кохъ).

У давньоруській мові було три форми майбутнього часу, одна проста і дві складені.

Простий майбутній утворювався від основ теперішнього часу доконаного виду: сътворю, напишю, крикну.

Особові форми простого майбутнього нічим не відрізнялися від форм теперішнього часу (пор. несу, нєсєши, нєсеть - теп. ч.; принєсу, принєсєши, принєсєть - майб ч). Розрізняються ці форми за граматичним значенням виду і часу. Проте і значеннєві відмінності між ними не споконвічні.

Внаслідок видової диференціації первісних основ теперішнього часу частина з них, одержавши значення доконаного виду, виділилася в окрему групу дієслів майбутнього часу. Саме тому дієслова цієї групи (простого майбутнього) мають особові закінчення теперішнього часу, а в структурному відношенні вони характеризуються в переважній більшості випадків префіксованими основами.

Крім простого майбутнього у давньоруській мові було дві аналітичні або складені, форми. Перша складена форма майбутнього часу утворювалася шляхом сполучення допоміжних дієслів, таких, як хот■ти, начати, имати, в особових формах теперішнього часу (у значенні майбутнього) з інфінітивом (хочю ити. начьну платити, иму носити). Інфінітив у складі аналітичної форми виражав реальне значення відмінюваного дієслова, а допоміжне дієслово виконувало в основному граматичну функцію, вказуючи на час дії, особу і число.

38