Система закінчень іменників II відміни в історичному освітлені.

До другої відміни іменників з історичного погляду манежать:

а) іменники чол. р. колишньої основи на -о-, -jo-; це найбільший за обсягом, за кількістю клас іменників давньоруської мови, в межах якого розрізнялися два різновиди:

• тверда грума (з основою на твердий приголосний)

• м'яка група (з основою на м'який приголосний): городь, конь, ножь, край;

б) іменники середнього, р. колишньої основи на -о-, -jо-, в межах яких розрізнялися так само два різновиди:

• тверда група (з основою на твердий приголосний)

• м'яка група (з основою на м'який приголосний): село, мито, добро; поліе, сьрдьце;

в) Іменники чол. р. колишньої основи на -и- (-ъ-), до складу цієї групи входили іменники сьнъ, волъ, полъ (половина);

г) іменники чол. р. колишньої основи на -і- (-ь), які не завжди чітко розмежовуються з іменниками чол. р. давніх основ на -jо; до складу цієї групи входили іменники чьрвь, гость, зять;

д) іменники чол. р. колишньої основи на приголосний -п- (-теп): бредень, гребень;

е) іменники с. р. колишньої основи на приголоний –s-: небес, очес, словес.

Однина

Н.в. і 3.в. В давньоруській мові в наз. і знах відм. одн. іменники чол. р. мали закінчення -ъ-, (медъ), зрідка -о- (сипко), -ь- (огнь), іменники середн, р -о- ( небо) та -е- (море).

У староукраїнських пам'ятках іменники чол. р характеризуються нульовою флексією: судъ.У формах знах. відм. вже чітко розмежовуються назви істот і неістот.

Р.в. У мові давньоруській мав флексії залежно від характеру давньої основи іменника: іменники з колишніми основами на -о-, -jо - мали закінчення -а-,-ы-: Володимира, ведра; іменники з колишніми основами на -і-мали закінчення -оу-: из домоу своєго,;

іменники з колишніми основами на - і- закінчувалися на -и-; іменники з колишніми основами на приголосний вживалися з закінченням -е-.

Д.в. Давньоруська мова засвідчує від іменників колишніх основ на -о-, -jо флексію -у (-ю): близокоу, ко оконцю ; від іменників колишньої основи на -и- флексію -ови- (радость ми рови,

О.в. Характеризується давньоруськими флексіями - ъмь-, -ьмь- братъмь, плачьмь

М.в. У давньоруській мові має флексії -ъ-, -и, -у, -е-: КиєвЬ, чюдесе.

К.в. У давньоруській мові утворювався за допомогою закінчень -е- від іменників твердої та -ю- від іменників м'якої групи з колишньою основою на -о-, -jо-. брате, ДнЬпре,

Множина

Н.в. і к.в. іменників чол р. мають у давньоруській мові флексії -і (-и) (колишні основи на -о-, -jо-), -ове- (колишня основа на -и-), ые: ангели, пастоусі.

Р.в. Від іменників колишніх основ на -о-, -jо- мав у давньоруській мові флексії -ъ- (тверда група) і -ь- (м'яка група): євангелистъ.

3.в. Звичайними закінченнями іменників чол, р. колишньої основи на -о-, -jо- мав у давньоруській мові закінчення -ы- (тверда група) та -ъ- (м'яґ ка група), а для іменників с р- відповідно -а- та -я-: помисли, цвітьі

Д.в., о.в, м.в. Форми д, о., і м. відмінків множини утворювалися у давньоруській мові за допомогою таких закінчень: у в. закінчення -омъ (тверда група) і -емъ- (м'яка група) в іменниках із колишніми основами на -о-, -jо-: княземь.

Двоїна

У н.в., к.в. та з.в. двоїни іменники ч. р. колишніх основ на -о-, -jо- у давньоруській мові мали флексії -а (-ы-), с, р. відповідно -Ъ-, -и-:

а) називний (кличний): птенца;

б) знахідний: посьла дьва брата

У давальному і орудному відмінках двоїни іменники мали флексії -ома, -ыма, -ьма:

а) давальний; к-ь братомо своима

б) орудний: крилома своими.

29