2.3. Ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання

Проблема професійних ризиків у соціальній роботі та соціальній практиці актуальна та мало вивчена.

У сучасному світі безліч людей потребує допомоги. Зростає кількість дітей і підлітків, які не вчаться і не працюють, чия поведінка виходить за рамки моральних і правових норм. Значним явищем стає соціальне сирітство. Допомоги чекають інваліди, ветерани війни і праці, самотні літні люди.

Велика кількість волонтерів сьогодні допомагають професіоналам соціальних служб вирішувати проблеми клієнтів і, отже, як і соціальні працівники, зазнають психологічну напругу.

У процесі безпосередньої роботи в умовах складної взаємодії з різними категоріями клієнтів часто виникають негативні враження і стресові ситуації, в які потрапляють волонтери. Постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність негативно впливають на здоров'я волонтера, який є свого роду емоційним донором.

Стосунки з клієнтом у соціальній роботі визначаються:

професійними вміннями та компетенцією, ціннісними настановами та, більш виразно, етичними нормами, відповідними законодавчими актами.

Це формує «професійні межі» у взаємодії з клієнтом. Діяльність волонтера менше визначена і лімітована професійними межами. Для соціального працівника прийнятним є емоційно нейтральне ставлення до клієнта, певна відстороненість, тоді як волонтер, зазвичай, демонструє емоційну залученість до процесу допомоги. Цей факт зумовлює більшу вразливість волонтерів порівняно з професіоналами. Волонтери – їх ще називають непрофесійними фахівцями або парапрофесіоналами – добровільні помічники професіоналів соціальної роботи, чия трудова кваліфікація ґрунтується або на життєвому досвіді, або на освітній підготовці в галузях, що формально не належать до соціальної роботи [39].

На жаль, на сьогодні не розроблена єдина модель роботи волонтерів, яка включала б підготовку, організацію роботи і підтримку волонтерів.

Це також обумовлює велику схильність до стресу волонтера, ніж професіонала, велику уразливість його психічного здоров'я.

Серйозною проблемою волонтерської роботи залишається психологічна реабілітація волонтерів у випадках, коли ані вони, ані їхні команди, ані соціальні служби не спроможні нічого змінити в долі конкретної людини або в системі соціальних відносин та соціальної політики.

У волонтера з'являється відчуття відчаю, виникає питання: «Що робити, якщо…»:

що робити, коли з дівчиною працювали два роки, вона припинила приймати наркотики, почала допомагати волонтерському загону, сама працювала як волонтер, а потім – старі знайомі, повернення до наркотиків, передозувати і смерть, яка страшніше за самогубство…? що робити, коли дитину неможливо повернути в сім'ю, оскільки відносини в ній несприятливі для нормального існування, а інтернат або притулок – це теж не найкращий варіант…? що робити, коли підлітку-інваліду потрібно 15.000 доларів на операцію, він поступово «гасне» і прощатися з ним приходить весь волонтерський загін, який майже три роки опікав його…? що робити, коли працівники міліції вважають, що краще не працювати з розповсюджувачами наркотиків, а вислідити вуличних волонтерів, які достатньо помітні в своїх, наприклад, яскраво-жовтих куртках, і через них виходити на ін'єкційних споживачів наркотиків...? [29].

Накопичення таких випадків може призвести до порушення психічного здоров’я добровільних помічників. Звідси наявна необхідність привертання уваги громадськості, органів влади, соціальних працівників до проблеми попередження порушень психічного здоров’я, своєчасної реабілітації волонтерів [41].

Психічне здоров’я – стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності. Це поняття включає в себе медичні і психологічні аспекти, суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини.

Норму психічного здоров’я можна визначити за декількома критеріями:

адекватність суб’єктивних образів, які відображають об’єкти дійсності, і характер реакцій на зовнішні подразники, значення життєвих подій; рівень зрілості, що відповідає віку, емоційно-вольової і пізнавальної сфери особистості; адекватність у мікросоціальних відносинах, адаптивність до їхньої динаміки; здатність до саморегуляції поведінки, розумного, раціонального планування життєвих цілей і забезпечення активності в їх досягненні [38].

 

А ознаками негативного впливу стресових ситуацій є:

почуття емоційного виснаження; присутність ворожості по відношенню до інших; присутність психосоматичного захворювання; порушення апетиту; негативна самооцінка; зростання відчуття провини та інше [47].

Збереження психічного здоров’я – це безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження. Для цього кожна людина, особливо соціальний працівник, повинні навчатися самі й навчати своїх добровільних помічників володіти собою в критичних ситуаціях, розуміти емоційний стан і спонукальні мотиви як власної поведінки, так і поведінки інших людей, а також звільнятися від негативних емоцій, не реагуючи на них необдуманими емоційними реакціями і діями [38].

Дуже важливо підвищувати психологічну культуру волонтерів соціальної роботи та проводити психологічні тренінги, консультації з ними. Добровільні помічники повинні добре розуміти свої можливості та обмеження в контексті соціальної діяльності, постійно враховувати свій психофізіологічний та трудовий потенціал. Організація моніторингу їх психічного здоров’я – важливий напрямок діяльності соціальних служб та в цілому системи діяльності та практики соціальних інститутів тому, що головний секрет здорового довголіття – в антистресових навичках і антистресовому характері людини.

Більшість з нас постійно перебуває в стані напруги через нагромадження в організмі стресових гормонів, які викликають не тільки внутрішнє, а й м’язове напруження і, крім того, спазм та звуження судин.

Системність таких ситуацій може призвести до того, що прийнято називати «емоційним вигоранням» (Х.Дж. Френдербергер) або «емоційним виснаженням».

Термін «вигоряння» прийнято вживати у зв'язку із професіями, котрі пов'язані з наданням допомоги. Окрім соціальних працівників, вигоряння виявляється у медичних сестер, лікарів, психологів та представників інших професій, у роботі яких особиста відповідальність перевершує зовнішній контроль. Характерною для діяльності цих професіоналів є асиметрія відповідальності за характер та результат взаємодії працівника і клієнта: відповідальність завжди більшою мірою лежить на працівникові.

Д. Міллер [41] наводить принципові суб'єктивні та об'єктивні діагностичні критерії вигоряння.

Суб'єктивно показники вигоряння супроводжуються зниженням самооцінки, що пов'язане з відчуттям професійної некомпетентності та незадоволеністю роботою, а також множинними фізичними і психічними ознаками дистресу при відсутності соматичних та психічних хвороб: біль різної локалізації, шлунково-кишкові розлади, шкіряні прояви, слабкість, безсоння, тривога, зниження настрою, проблеми зосередження, дратівливість, негативізм.

Вигоряння – це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації в результаті хронічного стресу, фрустрації та внутрішньо-особистісних конфліктів під час виконання професійних обов'язків [26; 29; 31; 41; 47; 43; 54].

Об'єктивно вигоряння значно обмежує продуктивність виконання роботи протягом кількох місяців, що помічається, передусім, споживачами послуг, супервізорами, колегами.

«Синдром» вигоряння формується протягом відносно тривалого періоду, але виникає гостро. Помітними стають нехтування робочими обов'язками, похибки, зниження дисципліни, негативізм, цинізм, фаталізм.

Чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння [25; 26; 32; 33; 38; 41; 42; 47; 48; 49; 54]:

недостатня професійна підготовка; брак практичного досвіду; невизначеність/неадекватність професійних очікувань (щодо результатів роботи, критеріїв успішності); невизначеність/неадекватність професійних ролей та меж (особливо надмірна ідентифікація з клієнтами); обмеженість ресурсів; недостатній рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег, керівників та підлеглих; недостатність супервізії; недосконалість організаційних структур та процесу роботи (особливо брак часу та надмірне навантаження); брак заохочення, визнання успіхів; недостатня участь у прийнятті рішень та відповідальність без повноважень; негативний вплив роботи на сімейне життя; особистісні якості (наприклад, сором'язливість, невпевненість у собі, труднощі в управлінні іншими) та молодий вік; специфічні фактори, наприклад, етичні дилеми, необхідність стикатися зі смертю, горем, небезпечними ситуаціями.

Множинність стресоутворюючих факторів робить проблему попередження й подолання стресу та вигоряння у волонтерів достатньо актуальною.

Процес, який унаслідок стресів веде до нервового виснаження волонтера, має свої стадії:

ЕНТУЗІАЗМ – прагнення бути занадто корисним, ідентифікуватися з клієнтом і мати нереалістичні очікування від роботи; СТАГНАЦІЯ – зниження очікувань до нормальних пропорцій і вихід особистої незадоволеності на поверхню (робота не компенсує витраченого в житті); ФРУСТРАЦІЯ – збільшення труднощів, поява невпевненості у власній компетентності, зниження толерантності і співчуття, початок уникнення відносин як механізм захисту; АПАТІЯ – байдужість або депресія як захист проти хронічної фрустрації.

Якщо для волонтера характерна психологічна напруга, то, як наслідок, у нього підвищується конфліктність. Психологи розглядають конфлікт як особливий вид мук, коли розум розривається між двома протилежностями. Коли індивід вимушений зробити вибір між несумісними потребами, бажаннями, мотивами і (або) зовнішніми вимогами, він виявляється втягнутим в конфлікт [43, с. 249].

Реакція на фрустрацію в конфліктній ситуації виникає, коли шлях до мети затуляє якусь перешкоду, і може бути наступним:

Наполегливість – прагнення продовжувати свою лінію; Посилення – старатися ще сильніше; Обхід – йти до мети обхідним шляхом; Агресія – добиватися свого за допомогою насильства; Звинувачення – шукати помилку або винних; Відхід – відійти від проблеми; Вихід – відійти від всього.

Найважливіше у роботі волонтера, звичайно ж, – це усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати. Але люди почуваються так, коли знають, що вони цінуються і визнаються.

Л. Конвей [32] наголошує, що волонтери мають потреби у приналежності, визнанні й, у деяких випадках – у впливі. Люди докладають більше зусиль і виконують роботу охочіше, якщо їм надається більше простору для творчості, відповідальності, розвитку персональних навичок і талантів. Найзначнішою причиною того, що волонтери працюють в організаціях, є відчуття приналежності та внеску. Зацікавленість та зусилля походять від сенсу власності і спільності цілей, спільного планування, зрозумілості очікувань, відповідальності, прогресу і впевненості в тому, що керівник надасть належні підтримку та визнання [32; 42; 48; 49; 50].

ЕТАПИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

		Підтримка та визнання/заохочення
	Навчання та супервізія
Залучення та відбір

E. Уілліс [50] зауважує, що зміни зовнішнього оточення призводять до підвищення наголосу на ефективності надання послуг, ефективності використання коштів унаслідок залучення волонтерів, оцінці їхніх досягнень. Тому підвищується важливість таких аспектів менеджменту волонтерів як:

стратегічне планування, індивідуальне управління, управління участю волонтерів в організації, інформаційне управління.

Разом з тим, важливим залишається індивідуальний менеджмент волонтерів, елементами якого є їх залучення, відбір, допомога в пристосуванні до виконання обов'язків, що відповідають мотивуючим потребам та цілям організації, забезпечення підтримки, заохочення та навчання [8; 32; 33; 37; 42; 48; 50].

Найважливішими аспектами індивідуального менеджменту волонтерів за Л. Конвей [32] є навчання, супервізія, підтримка та визнання / заохочення. Таким чином, основними елементами та етапами менеджменту є залучення та відбір волонтерів, їхнє навчання та супервізія, підтримка та заохочення.

Стратегії попередження стресу та вигоряння включають формування зрілих захисних механізмів. Сприяє цьому орієнтація волонтерів на реалістичні цілі з урахуванням власних можливостей та вимог організації [8; 43]. Ефективні захисні механізми формуються також при зростанні професійності, постійній рефлексії та концептуалізації досвіду роботи з клієнтами [25].

Очевидна роль індивідуального менеджменту в попередженні вигоряння. Окрім підтримки й визнання, навчання й супервізії, які допомагають визначитися з професійними очікуваннями, ролями, межами та концептуалізувати досвід, на індивідуальному рівні, в разі потреби, повинні здійснюватися консультування, психотерапія. Можна застосовувати тренінг впевненості в собі, але головний наголос робиться на забезпечення конфіденційних підтримуючих стосунків, які дозволяють індивіду обговорити свої проблеми, оцінити та змінити свої механізми захисту. Важливою є також підготовка до розпізнавання та управління стресом [29; 41; 47].

Напрямки управління стресом виділяються окремо і включають, за Д. Міллером [41], стратегії релаксації (медитацію, фантазування, образотворче мистецтво, масаж, вправи), а також проведення семінарів та занять, які присвячені професійній орієнтації, розвитку навичок, управлінню часом, побудові стосунків у команді.

На індивідуальному рівні важливим є також планування часу за межами роботи, що включає заняття спортом, дієту, відпочинок та розваги, неструктуровані проміжки часу, хобі, стосунки з родичами та друзями [41; 47].

На міжперсональпому рівні зменшення стресових впливів досягається, в першу чергу, за допомогою розвитку соціальної підтримки – створення дружньої атмосфери взаєморозуміння у колективі волонтерів та людей, які співпрацюють з ними [25; 43]. Це найкраще вдається через групові втручання: методи побудови стосунків у команді. Д. Міллер [41; 43] наводить дані щодо незначної кількості випадків виникнення вигоряння у волонтерів-членів релігійних організацій Х'юстона, які працювали з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД людьми, через те, що волонтери мали глибоке співчуття та підтримку серед членів релігійної громади.

Деякі автори наполягають на необхідності спілкування з професійною спільнотою, встановлення зв'язків між волонтерами з метою обміну досвідом, підходами та інструментами роботи [39]. Ефективними методами подолання негативного впливу роботи є також управління психологічними аспектами стосунків, наприклад, підбір пари за принципом психологічного сумісництва, управління міжперсональними стосунками та груповими ситуаціями, застосування нових технологій менеджменту, мультидисциплінарного менеджменту [41].

На організаційному рівні для профілактики стресу серед персоналу необхідні глобальні зміни щодо більшого піклування та залучення персоналу. Перелічені вище заходи повинні стати стабільними процедурами менеджменту.

Профілактика стресу на рівні організації включає:

забезпечення можливості зміни видів діяльності, обмеження роботи наодинці, уникнення перевантаження, обмеження робочого часу, тимчасове припинення діяльності, нормалізацію переживання та вираження робочого стресу, забезпечення тихих місць для персоналу та приємної робочої обстановки, активне заохочення відпочинку персоналу.

Такі заходи є більш складними і можуть вимагати залучення додаткових ресурсів [41; 47]. Безумовно, волонтер випробовуватиме якнайменші ризики в своїй діяльності, якщо:

якісно є підготовлений до виконання своїх обов'язків; є навчений способам і технікам саморегуляції і рефлексії.

З цією метою слід використовувати спеціальну програму підготовки студента-волонтера, основними блоками якої будуть:

ПЕРШИЙ БЛОК – навчання практичним умінням і навичкам роботи з «дітьми вулиці», інвалідами, літніми людьми, асоціальними сім'ями і іншими категоріями клієнтів.

ДРУГИЙ БЛОК – тренінги саморегуляції емоційного стану з фахівцями.

ТРЕТІЙ БЛОК – моніторинг практичної діяльності волонтера і його психічного стану.

В наслідок реалізації такої програми студенти-волонтери виходять на об'єкти, маючи певний запас не тільки теоретичних знань, але і практичних умінь і навичків, сформовану психологічну стійкість до стресових ситуацій, уміння надати собі і колегам-волонтерам першу допомогу після дії стресових чинників, постійно виникаючих в роботі.

У запобіганні та подолання ризиків у волонтерській діяльності нам також допоможуть знання та навички тренінгової роботи, методики самотренінгів, тренінгів вмінь та способи саморегуляції.

Техніка тренінгу вмінь різноманітна та складна, так само як і різноманітні та складні методи виховання та навчання. Вибір конкретних методик обґрунтовується поставленою метою: корекція поведінки, тренінг впевненості в собі, купірування емоційних афектів і таке інше – і тими методами, завдяки яким ця мета буде досягнута.

Серед різних груп тренінгів вмінь зараз найбільш поширені групи тренінгів впевненості в собі або тренінгів ассертивної поведінки [31].

Для опанування власних емоцій та емоційних станів є необхідним володіння методами саморегуляції та релаксації.

Саморегуляція – це свідоме вольове управління внутрішніми процесами своєї психіки, що дозволяє дати «вихід почуттю» у необразливій для інших формі і цілеспрямовано впливати на свій емоційний стан задля його змін. Методи саморегуляції дозволяють витісняти негативні емоції і почуття, замінювати їх позитивними. Це, як правило, позитивні образи і життєстверджуюче самонавіювання, зняття напруги тіла і мозку за допомогою релаксації.

Релаксація – стан спокою і розслаблення, що виникає у суб’єкта в результаті зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль [41].

Релаксаційний тренінг – перебудова впевнень. Учасників тренінгу навчають методам релаксації. Методи можуть застосовуватися самостійно для зняття напруження, тривоги, що виникають у складних випадках.

Важливим етапом релаксаційного тренінгу є перенос його з лабораторних умов групи в повсякденне життя. Відчуття тривоги, хвилювання й їх зменшення при тренуваннях об’єктивізуються такими фізіологічними показниками, як частота пульсу, дихання й т.ін.

Соціальні працівники, педагоги та волонтери, які ведуть соціальну практику, для запобігання професійним ризикам емоційного згоряння та психічної напруги, повинні оволодіти набором релаксаційних методик, які допоможуть розслабитися, знизити нервове напруження, відновити душевну рівновагу.

Прийоми релаксації [31; 38] засновані на більш-менш свідомому розслабленні м’язів. Адже людина – єдине ціле: її психічне напруження веде до підвищення м’язової напруги. Звідси справедливе і зворотне твердження.

В цьому випадку процес йде у 2-х напрямках:

У здоровому тілі – здоровий дух. При здоровому дусі – здорове тіло.

Релаксаційні методики вимагають правильної організації занять і певного часу для свого проведення. Затишний куточок, зручна поза, приємний музичний супровід забезпечують ефективність здійснення релаксації. Найкраще цими вправами займатися у вільний час, коли вас нічого не відволікає. Якщо протягом дня ви не змогли вивільнити 10–20 хвилин свого часу, то виконайте ці вправи увечері, перед сном [38].

Вправа 1. «Антистресова релаксація»

Займіть зручну позицію. Заплющте очі, дихайте спокійно і глибоко. Зробіть вдих і на 10 секунд затримайте дихання. Повільно видихайте і подумки говоріть собі: «Вдих і видих, як приплив і відплив». Повторіть цю процедуру 5-6 разів. Потім 20 секунд відпочиньте. Вольовим зусиллям скорегуйте окремі м’язи або групи м’язів. Скорочення утримуйте до 10 секунд. Таким чином пройдіться по всьому тілу. Слідкуйте за змінами в тілі. Повторіть процедуру тричі. Розслабтесь, ні про що не думайте. Спробуйте уявити собі відчуття розслаблення, яке проникає в усі куточки вашого тіла знизу вгору: від пальців ніг вгору через живіт, груди – до голови. Повторюйте подумки: «Я заспокоююсь, мені приємно, мене ніщо не тривожить». Уявіть, як розслаблення проникає в усі частини вашого тіла. Ви відчуваєте, що напруга залишає вас: ваші плечі, шия, м’язи, обличчя розслаблені (рот напіввідкритий). Ви спокійні, подібні до м’якої іграшки-ляльки. Насолоджуйтесь своїми відчуттями – 30 секунд.

Порахуйте до десяти, подумки повторюючи, що з кожною наступною цифрою ваші м’язи все більше розслаблюються. Ваше завдання – насолоджуватися станом розслаблення. Ось настає «пробудження». Порахуйте до десяти, скажіть собі «Коли я дорахую до двадцяти, мої очі відкриються, я буду відчувати себе бадьорим». Неприємне напруження в кінцівках зникає.

Вправа 2. «Внутрішній промінь»

Вправа виконується індивідуально. Допомагає зняти втому, стабілізувати внутрішній стан.

Приберіть зручну позу. Уявіть, що всередині вашої голови, у верхній її частині, виникає світлий промінь, який повільно і поступово рухається згори вниз. Промінь повільно і поступово освітлює обличчя, шию, плечі, руки теплим, рівним і розслабленим світлом. Промінь, проходячи вниз, розгладжує зморшки. У вас зникає напруження в голові, розслаблюються зморшки на лобі, опускаються брови, «охолоджуються» очі, послаблюється напруга в кутиках губ, опускаються плечі, вивільнюються шия і груди. Внутрішній промінь формує зовнішність спокійної вільної людини, задоволеної собою і своїм життям (фахом, метою, настроєм).

Виконайте вправу декілька разів – згори вниз. Закінчуйте вправу словами: «Я став (стала) новою людиною! Я став (стала) молодим і сильним, спокійним і стабільним! Я все буду робити добре!».

Вправа 3. «Подорож»

Візьміть картину або фотографію. Поставте її перед собою на зручній відстані або розмістіть на стіні. Організуйте психологічну «подорож» у середину цієї картини чи фотографії. Програйте надуманий сюжет. Вигадайте всі можливі події під час подорожі. Відчуйте себе всередині картини, в центрі приємних подій. Розкажіть історію вашої подорожі.

Вправа 4. «Дихання»

Сядьте зручно. Розслабтесь і заплющте очі. За своєю командою спробуйте відключити свою увагу від зовнішнього середовища і сконцентруватись на власному диханні. Не керуйте диханням, намагайтесь не порушувати природний ритм. Виконуйте вправу 5-10 хвилин.

Вправа 5. «Скинь зайве»

Вправа виконується стоячи. Розставте широко ноги, трохи зігніть їх у колінах, нахиліться і вільно опустіть руки. Розставте пальці, нахиліть голову до грудей, напіввідкрийте рот. За тим погойдайтесь у різні боки: вперед – назад, а потім різко струсніть головою, руками, ногами, тілом. Скиньте свою втому, напруження Зробіть глибокий вдих, паузу, повільно видихніть. Якщо відчуття втоми, напруження залишилось, повторіть вправу ще раз.

Завершіть тренінг релаксації тим, що станьте перед дзеркалом, подивіться на себе, відчуйте розслаблення. Ваше обличчя виглядає відпочившим, веселим, спокійним, впевненим. Ще раз подивіться на себе, запам’ятайте вираз свого обличчя. Посміхніться собі, побажайте собі всього найкращого.

Як було зазначено вище, релаксація може використовуватись як частина програми будь-якого тренінгу (спілкування, для розвитку впевненості в собі, для боротьби зі страхами, тривожністю тощо) [38].

Вследствие такого використання приходит удовлетворение от работы, появляется мажорный эмоциональный фон, желание продолжить волонтерскую деятельность.

Література до розділу 2

• Алєксеева О. Третий сектор или благотворительность для «чайников». – М.: ВВС МРМ, 1997. – 235 с.

• Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посібник. – К.: Логос, 2003. – 134 с.

• Блемерс В., Виш В.-Г. Побуждай, но не принуждай. – Запорожье: ИПК «Запорожье», 2003. – 312 с.

• Бородкин Ф.А. Коряк Н.М. Внимание: конфликт! – Новосибирск: Наука, 1989. – 190 с.

• Буасье П. Первые годы Красного Креста. – М.: Международный комитет Красного Креста, 1994. – 154 с.

• Введення у соціальну роботу. Навч. посібник. – К.: Фенікс, 2001. – 288 с.

• Возьмемся за руки, Друзья. Опыт роботы волонтерских групп в Беларуси. – Минск, 2000. – 20 с.

• Волонтери серед молоді / Матеріали семінару в рамках проекту «Партнерство Каунтерпарт Альянс» (САР) Дитячого Християнського Фонду. – Харків. – 1997. – 24-25 листопада. – 94 с.

• Волонтерское движение: опыт, проблемы, перспективы. Рабочие материалы семинара. – Киев, 24-30 сентября 2000. – 60 с.

• Волонтерство в соціальній роботі / Упоряд.: О.Главник, Н.Романова, Т.Дружченко. – К.: Главник, 2006. – 126 с.

• Волонтерство як ресурс соціальної роботи у громаді: Зб. статей. – К.: Християнський Дитячий Фонд, 2006. – 96 с.

• Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху / Укладач: Лях Т.Л., авт. кол.: О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д. Звєрєва, Н.В. Зимовець та ін. – К.: ВГЦ «Волонтер», 2001. – 176 с.

• Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери / Упорядник Кравченко Р.І. – К: Благодійне товариство „Джерело”, 2000. – 92 с.

• Всеобщая декларация волонтеров // Вестник благотворвтельности. – 1997. – №1. – С. 10–15.

• Геллер Н. Основи ефективного залучення ресурсів для некомерційних організацій. – К., 2002. – 134 с.

• Гладков Е., Яровой В. Фандрайзинг и работа с волонтерами. – Хмельницкий, 2000. – 68 с.

• Голованова Т.П., Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства. – Запоріжжя, 1996. – 134 с.

• Гражданское образование. Пособие для педагогов и работников образования. Сборник материалов, разработанный под эгидой Совета Европы. – К., 1999. – 124 с.

• Дейчаківський М. та ін. Роль громадських організацій в Україні // Громада. – 1995. – С. 10-24.

• Дети и война: Сборник статей // Международный комитет Красного Креста. – М., 1994. – 264 с.

• Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє / Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”. – К., 1998. – 55 с.

• Заверико Н.В. Основи управління діяльністю волонтерів: посібник для керівників волонтерських груп та програм. – Запоріжжя, 2004. – 25 с.

• Интервью с А. Крупник // Вестник благотворительности. – 1997. – № 1. – С. 8–13.

• Кордонский М.О. Отношения с государством – добре // Вестник благотворительности. – 1997. – №1. – С. 27–34.

• Кочюнас Р. Психотерапевтические группы: Теория и практика / Пер. с лит. – М., 2000. – 218 с.

• Лешукова Е. Синдром сгорания. Защитные механизмы. Меры профилактики // Вестник РАТЭПП. – 1995. – № 1. – С. 36–47.

• Лютий В.П. Соціальна робота з групами девіантної поведінки: Навч. посібник. – К.: Академія праці і соціальних відносин, Християнський дитячий фонд, 2000. – 51 с.

• Маккарлі С., Лінч Р. Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства. – К.: Ресурсний центр розвитку громадських організацій „Гурт”, 1998. – 160 с.

• Молодежь для молодежи: практическое пособие по проведению волонтерских лагерей. – Донецк: Донецкий молодежный дебатный центр. 2001. – 76 с.

• Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. – К.: Академпресс, 1994. – 208 с.

• Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учеб. пособ. для студ. вузов. – М., 2002. – 416 с.

• Основополагающие принципы движения Красного Креста и Красного Полумесяца. – М.: Международный комитет Красного Креста, 1995. – 54 с.

• Перрюшо Р. Международная ответственность национальных обществ Красного Креста и Красного Полумесяца. – М: Международный комитет Красного Креста, 1995. – 104 с.

• Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей: Методичні рекомендації до проведення тренінгових занять / О.В. Безпалько, С.В. Едель – К: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2001. – 32 с.

• Попов С.Ю. Пошук ресурсів для розвитку суспільного сектору Луганської області. Вип. №2. – Луганськ: Благодійний фонд «Підліток», 2004. – 108 с.

• Про організацію проведення Міжнародного року волонтерів: Розпорядження Президента України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 28 березня. – (Орієнтир. – 2001. – № 13). – С. 11–13.

• Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособ.: В 2 кн. Кн.2.: Работа психолога совзрослыми. Коррекционные приемы и упражнения – М.: Владос-Пресс, 2001. – 480 с.

• Романовська Д.Д. Як зняти емоційне напруження, або що таке релаксація? // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 2. – С. 15–24.

• Сидоров В. Введение в социальную работу. Часть 2. Интервью, как один из основних методов индивидуальной социальной работы. – Донецк, 1997. – 20 с.

• Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 2000. – 424 с.

• Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И. Холостова, д.и.н., проф. А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. 427 с.

• Соціальна робота в Україні: теорія та практика.: посібник для підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді. 4-а частина / За ред. доц. А.Я.Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2003. – 272 с.

• Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-н/Д: Феникс, 1995. – 284 с.

• Стратегія і тактика комунікацій з громадськістю для організацій третього сектора: Методичний посібник / За ред. В.Г.Королька. – К., 2003. – 216 с.

• Теоретичні аспекти і практичні шляхи залучення волонтерів до соціальної роботи: Звіт тимчасового творчого колективу. – К.: Український Інститут соціальних досліджень, 1998. – 296 с.

• Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой. – М. ИНФРА, 2001. – 400 с.

• Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах / За ред. проф. А.Й.Капської. – К.: ДЦССМ, 2001. – 140 с.

• Conway L. Working with Volunteeres: Training / The Volunteere Centre UK. – London, 1994. – 134 р.

• Dartington, Tim. Professional Management in Voluntary Organizations: Some Cautionary Notes // Issues in Voluntary and Non-profit Management / J.; Batsleer, Cornforth, Ch., Patron, R. (Eds/) – London: Open University, 1993. – P. 30–35.

• Fisher L., SchafferK. Older Volunteers: A Guid to Research and Practice. – London, 1993. – P. 113–119.

• Franchet C. Realities and Opportunities in Chi Mimh City // Child Abuse Review. – 1996. – Vol. 5. – P. 261–265.

• Hayslip B., Hayslip L., Joel Jr. Hospice care. – London: SAGE Publications, 1992. – 181 р.

• Hedley, Rodney. Organising and Managing Volunteers // Volunteering in Society. Principles and Practice / R. Hedley, J. Smith (Eds). – London. – 1992. – P. 93–119.

• The Social Work Dictionary. – 3rd.ed. / Barker R. (Ed.) – Washington: NASW Press, 1995. – 134 р.