1.3. Організаційно-нормативно-правові засади волонтерства в Україні

Волонтерський рух існує вже багато сторіч. І хоча в різних країнах це явище має різні назви: у Ботсвані – mephato, в Еквадорі – minga, в Індонезії – gotongroyong, у Руанді – kwitango, у Південній Африці – ubuntu, Південній Азії – shramadana, воно є універсальним людським феноменом, який зустрічається в усіх культурах, на всіх рівнях економічного розвитку, серед представників обох статей і людей різного віку.

Не буде перебільшенням оцінка сучасного волонтерства як світового феномену:

це підтверджується масштабами його розповсюдження; за думкою дослідників «вибух» організованої приватної волонтерської діяльності є проявом «глобальної суспільної революції», пов'язаної зі зростанням самовизначення особистості в сучасному суспільстві; все більше проявляється тенденція його організаційного упорядкування від міжнародного до всесвітнього рівня (велика кількість міжнародних асоціацій самих різноманітних волонтерських організацій і рухів; діяльність Міжнародної Асоціації Волонтерів, Європейського волонтерського центру, Волонтерської організації ООН, систематичне проведення міжнародних і всесвітніх волонтерських форумів).

Результатом одного з таких форумів, а саме 11-го Конгресу Міжнародної Асоціації Волонтерів стало прийняття 14 вересня 1990 року Загальної декларації волонтерів – нормативного акту, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності.

Згідно Декларації зміст волонтерства визначений наступним чином:– це добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті людських співтовариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій.

В якості основних принципів руху були визнані:

право на об'єднання за всіма чоловіками, жінками, дітьми, незалежно від їхньої расової належності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального і матеріального становища; повага гідності й культури всіх людей; надання взаємної допомоги, безплатних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства; визнання однакової важливості особистих і колективних потреб, сприяння колективному забезпеченню цих потреб; перетворення волонтерства в елемент особистого процвітання, придбання нових знань і навичок, удосконалення здібностей, мобілізація для цього ініціативи й творчості людей, надання кожному можливості бути творцем, а не користувачем; стимулювання почуття відповідальності; заохочення сімейної, колективної і міжнародної солідарності.

Визнаючи органічну єдність індивідуального й колективного аспектів волонтерства, Декларація нормативно закріпила взаємні обов’язки волонтерів й асоціацій.

Волонтери повинні: сприяти тому, щоб індивідуальна участь перетворювалася в колективну діяльність; активно підтримувати свої асоціації, бути відданим їхнім цілям і обізнаним з питань їхньої політики і діяльності; прагнути, у міру своїх здібностей і наявності вільного часу, доводити до успішного завершення спільно вироблені програми; співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння і взаємної поваги; не ухилятися від нових знань; не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності.

Зі свого боку, асоціації повинні:забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, визначати межі добровільного співробітництва, ясно формулювати завдання і шанобливо ставитися до функцій волонтерів; доручати кожному діяльність, яка йому найбільше підходить, забезпечуючи необхідне навчання і допомогу; забезпечувати регулярне підведення підсумків діяльності і їхнє оприлюднення; забезпечувати, у разі потреби, компенсацію ризику, пов'язаного з діяльністю волонтерів, а також збитку, мимоволі нанесеного третім особам у результаті діяльності волонтерів; забезпечувати загальний доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи, у разі потреби, здійснені виграти; передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності, як з ініціативи асоціації, так і з їх власної.

Декларація чітко визначає гуманістичну спрямованість волонтерського руху:

на індивідуальному рівні – в ім’я поваги людської гідності, визнання права індивіда на влаштування своєї власної долі і здійснення своїх громадянських прав; на соціетальному – для вирішення соціальних і екологічних проблем, з метою створення більш гуманного і справедливого суспільства при сприянні розвиткові міжнародного співробітництва.

Зростання значущості волонтерства як універсального й світового феномену демонструє той факт, що Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції № 1997/44 від 22 липня 1997 р., на 52 сесії проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ).

Основними завданнями МРВ були визнані:

1) підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.

2)мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

3) встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації.

4) пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.).

Основними цілями проведення МРВ були визначені: популяризація ідей та цінностей волонтерства, підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння у її поширенні, створення мережі обміну інформацією та досвідом щодо її організації. Умова виконання поставлених завдань – співпраця таких секторів суспільства як громадські організації, держава, приватні особи.

Будучи започаткованим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об’єднує більше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цей поклик часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, внесення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб’єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху.

Так, на сьогодні законодавчо визначений термін «волонтерський рух» як добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер, задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю (Закон України від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»).

У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, в межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. № 67/2001-рп «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів»).

Зокрема, було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено:

сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам; надавати Всеукраїнській школі волонтерів центрів соціальних служб для молоді, осередкам Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», іншим об'єднанням громадян допомогу в роботі, спрямованій на підтримку соціально незахищених верств населення; узагальнити кращий вітчизняний досвід роботи волонтерів і вжити заходів до його поширення.

У 2003 році Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04. 2003 р. № 225-р «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху»), визначено термін «волонтер» як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб’єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 р. № 966-ІV «Про соціальні послуги»).

Основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачено:

підтримку трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об’єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам’ятників бойової та трудової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; розвиток громадянської активності молоді, забезпечення постійної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з молодіжними та дитячими громадськими організаціями: сприяння удосконаленню програм діяльності волонтерів молодіжних і дитячих громадських організацій та запровадженню експертної оцінки їхньої діяльності.

Молодіжні громадські організації, волонтери розглядаються як ресурс поліпшення соціальної роботи з молоддю, зокрема, з молодими сім'ями, молодими інвалідами, сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з особами, що повернулися з місць позбавлення волі.

Намічено також сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху (Закон України від 18.11. 2003 р. № 1281-ІV «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки»), визначено термін «волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг», її основні засади, суб’єкти, які займаються цією діяльністю, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об’єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціальних послуг – Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг»).

«Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» так трактує зміст цього терміну: «Волонтерська діяльність у сфері соціальних послуг – це добровільна неприбуткова діяльність фізичних осіб, яка спрямована на надання допомоги особам, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, і сприяє самореалізації волонтера».

Згідно з цим документом засадами волонтерської діяльності є:

добровільність і доброчинність, законність, гуманність і гідність, гласність, відповідальність, спільність інтересів та рівність прав її учасників, конфіденційність.

Згідно цьому нормативному документу волонтерська діяльність провадиться за такими напрямами:

надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю чи станом здоров'я, відсутність житла або роботи, наслідки стихійного лиха, катастроф тощо);

надання соціальних послуг дітям та молоді, що перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

Волонтерська діяльність провадиться шляхом: а)   надання допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах: за місцем проживання особи; у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування та в інших закладах соціальної підтримки (догляду); б)  залучення пенсіонерів, дітей та молоді до участі у волонтерській діяльності; в)  встановлення зв'язків з міжнародними волонтерськими організаціями. Волонтерські організації (об'єднання), волонтери можуть залучатися соціальними службами до надання таких соціальних послуг:

придбання і доставка медикаментів, продовольчих, промислових та господарських товарів, книг, газет, журналів, гарячих обідів; приготування їжі, годування; допомога у проведенні заходів особистої гігієни; прибирання приміщення, прання білизни; обробіток присадибних ділянок; виконання ремонтних робіт; відвідування хворих у стаціонарних медичних закладах; читання художньої літератури, преси, написання листів; організація дозвілля, тощо.

Документ підтверджує договірну основу співпраці волонтерських організацій (об'єднань), окремих волонтерів із соціальною службою та закріплює механізм її реалізації.

Так, договір про співпрацю з надання соціальних послуг укладається не менш, як на 3 місяці. У договорі визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін, перелік соціальних послуг, які будуть надаватися.

Договір про співпрацю з надання соціальних послуг може бути розірвано в односторонньому порядку у разі, коли: волонтерська організація (об'єднання), волонтер відмовилися провадити волонтерську діяльність; соціальна служба отримала скарги від осіб, яким волонтери надають допомогу.

Нормативно закріплені й основні права та зобов’язання соціальної служби щодо другої сторони договірних стосунків. Зокрема, соціальна служба:

надає волонтерській організації (об'єднанню), волонтерові необхідну інформацію щодо можливої співпраці у сфері надання соціальних послуг; у разі необхідності, забезпечує волонтерські організації (об'єднання), волонтерів роботою, що буде відповідати їх бажанням та можливостям; надає волонтерській організації (об'єднанню), волонтерам всебічну допомогу і підтримку у провадженні їх діяльності; контролює діяльність волонтерських організацій (об'єднань), волонтерів у сфері надання соціальних послуг; може застосовувати заходи щодо заохочення діяльності волонтерських організацій (об'єднань), волонтерів.

Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Формування здорового способу житія української молоді: стан, проблеми та перспективи» від 3 лютого 2004 року, визнавши одним із пріоритетних напрямків роботу з наркозалежними та ВІЛ-інфікованими визначили необхідним:

залучення до співпраці щодо профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу молодіжні громадські організації та об'єднання, у тому числі представників цільових та уразливих груп, які проходили відповідне навчання, для здійснення роботи за методом «рівний-рівному», «соціальна робота на вулиці» та «зменшення шкоди»; забезпечення роботи шкіл, семінарів-тренінгів для відповідної підготовки волонтерів.

З урахуванням такої провідної тенденції розвитку волонтерства в розвинутих країнах як створення національних ресурсних центрів для громадських організацій, у 1998 році було створено Всеукраїнський громадський центр «Волонтер».

Статут Центру нормативно закріпив його статус як громадської організації, що діє на засадах добровільності та самоврядування, рівноправності його членів, законності та гласності.

Основним завданням Центру є:

сприяння розвитку волонтерського руху в Україні: здійснення і захист прав і свобод, задоволення соціальних та культурних інтересів громадян – членів Центру; сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні; створення умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України; вивчення та обробка кращого міжнародного та вітчизняного досвіду з питань волонтерського руху; визначення засад волонтерського руху в Україні, участь у розробці нормативно-законодавчої бази з цього питання.

З метою виконання завдань Центр, в установленому порядку:

апробує та розповсюджує нові форми і методи волонтерської діяльності в Україні; співпрацює з державними та громадськими організаціями і установами в галузі соціальної роботи; створює громадську «Школу волонтерів» для підготовки та перепідготовки кадрів з питань волонтерської роботи; ініціює та проводить громадські волонтерські акції на всеукраїнському, регіональному та місцевих рівнях; відкриває спеціалізовані служби («Телефон довіри», «Консультативний пункт», тощо); методично забезпечує волонтерські програми та проекти: видає інформаційну, методичну, довідкову літературу; пропагує принципи волонтерської діяльності в Україні.

Основними напрямами роботи Центру є:

1) «Я і навколишнє середовище» (рішення екологічних проблем, охорона культурних та історичних пам'ятників);

2) «Я і людина» (тренінги по вихованню лідерських якостей, соціальна реабілітація інвалідів, сиріт, ВІЛ-інфікованих, жертв насильства);

3) «Я і міжнародна спільнота» (допомога в інтеграції України в світову спільноту).

Членами Центру можуть бути громадяни України, які досягли 14 років, визнають Статут Центру, беруть участь у роботі Центру і входять до складу одного з місцевих осередків. Місцевий осередок Центру на добровільних засадах об'єднує не менше 3-х громадян України.

Зазначені нормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Література до розділу 1

• Блемерс В., Виш В.-Г. Побуждай, но не принуждай. – Запорожье: ИПК «Запорожье», 2003. – 312 с.

• Бородкин Ф.М. Третий (неприбыльный) сектор общества / Состояние третьего (неприбыльного) сектора в обществе: экспертные статьи. – Новосибирск, 1996. – 286 с.

• Введення у соціальну роботу: Навч. посібник. – К.: Фенікс, 2001. – 288 с.

• Волонтерство в соціальній роботі / Упоряд.: О. Главник, Н. Романова, Т. Дружченко. – К.: Главник, 2006. – 126 с.

• Волонтерство як ресурс соціальної роботи у громаді: Зб. статей. – К.: Християнський Дитячий Фонд, 2006. – 96 с.

• Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та ін. – К.: Академпрес, 1999. – 112 с.

• Гражданское образование. Пособие для педагогов и работников образования. Сборник материалов, разработанный под эгидой Совета Европы. – К., 1999. – 124 с.

• Дейчаківський М. та ін. Роль громадських організацій в Україні // Громада. – 1995. – С. 10–24.

• Дети ради детей. Программа социальной защиты детей в деятельности детских организаций. – М., 1996. – 85 с.

• Добровольчество в России и в мире в контексте социального партнерства: Сб. ст. / Отв. ред. И.Н. Гаврилова. – М.: Институт сравнительной политологии РАН, 2001. – 284 с.

• Загальна декларація волонтерів. Прийнята 11-м Конгресом Міжнародної Асоціації Волонтерів 14 вересня 1990 року.

• Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки. Затверджена Законом України від 18 листопада 2003 року № 1281-ІV.

• Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року № 966-ІV.

• Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ.

• Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Упорядники: С.Я. Харченко, М.С. Кратінов, Л.Ц. Ваховський, О.П. Песоцька, В.О. Кратінова, О.Л. Караман. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 408 с.

• Ливальд Р. Финансирование социальной сферы в Германии. Роль третього сектора. – М., 1998. – 124 с.

• Материалы Центра социального предпринимательства и исследований «Сounterpart» – Кишинев, 1996. – 96 с.

• О взаимодействии организаций третьего сектора с государственными организациями в сфере социальной политики. – М., 1998. – 214 с.

• Основополагающие принципы движения Красного Креста и Красного Полумесяца. – М.: Международный комитет Красного Креста, 1995. – 54 с.

• Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. – 2-е изд., испр. и доп. М.: ИНФРА-М, 2001. – 395 с.

• Перрюшо Р. Международная ответственность национальных обществ Красного Креста и Красного Полумесяца. – М.: Международный комитет Красного Креста, 1995. – 104 с.

• Постанова Верховної Ради «Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Формування здорового способу житія української молоді: стан, проблеми та перспективи». від 3 лютого 2004 року № 1425-ІV.

• Постанова Кабінету Міністрів «Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» від 10 грудня 2003 р. № 1895.

• Поширення знань про Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного півмісяця та міжнародне гуманітарне право. – К.: Нора-прінт, 2000. – 84 с.

• Розпорядження Кабінету Міністрів «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху» від 23 квітня 2003 р. № 225-р.

• Розпорядження Президента України «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів» від 22 березня 2001 року № 67/2001-рп.

• Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 2000. – 424 с.

• Социалполитиск Форшлаг. Добровольная работа в Дании. – Дания: 1995. – 73 с.

• Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И. Холостова, д.и.н., проф. А.С.Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 427 с.

• Социальное проектирование – ресурс взаимодейтсвия общественности и власти. – М., 1999. – 196 с.

• Статут Всеукраїнського громадського центру «Волонтер».

• inpgo.ru/ Исследования / Аналитические записки

• Ніrst Р. Аsscitive Democracy New Forms of Economis and Social Govermance Cambridg, 1994. – 124 р.

• http// unv. Org

• http// www. Ivr. org. uk.

• http//www companion ua/Articles/Content/ Forprint/?ld=2349&Callback=0

• http//www/sdpuo/com/rus/news/actialarticle/40dd899e4dab3/view print/

• http://moscow-scout.chat.ru/rsbp.htm