5. Міні-лекція. «Соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги людям з особливими потребами» (10 хв.)

Мета: надати учасникам інформацію про соціальну політику та її вплив на здійснення соціальної допомоги людям з особливими потребами.

Хід проведення: Тренер надає інформаційне повідомлення (Додаток 22).

Політика – складне явище. Упродовж усієї історії людства вона мала суттєвий вплив на долю народів та країн. І сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним впливом політики на всі сфери суспільного життя. У політиці зачіпаються інтереси різних соціальних груп та утворень, концентруються та осмислюються важливі проблеми людського буття, напрацьовуються способи їх вирішення.

Політика означає державні та суспільні справи, сферу діяльності, що пов'язана із стосунками між людьми, соціальними групами, класами, партіями, націями та державами, в яких суттєвим елементом є влада.

Політику створює держава. Пригадаємо визначення поняття «держава». Держава – це ядро політичної системи. До політичної системи входять держава, політичні партії, ЗМІ та інші суспільні інститути, які сприяють формуванню влади і потребують її підтримки для реалізації своїх інтересів.

Держава – основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством, охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою соціального механізму.

Політика поділяється на зовнішню та внутрішню. Зовнішня політика тієї чи іншої держави здійснюється стосовно інших держав, обумовлена специфікою проявів та реалізацій соціальних, національних, державних інтересів на міжнародній арені. Однією з умов успіху держави на міжнародній арені є її авторитет, міра впливу на тенденції та процеси міжнародного життя. Внутрішня політика держави спрямована на вирішення та управління суспільними процесами, які відбуваються на території держави. Соціальна політика є складовою внутрішньої політики.

Розглянемо визначення соціальної політики.

Ричард Тітмус у 1955 у своєму есе «Соціальний розподіл соціального захисту» зазначає, що вплив політики соціального захисту неможливо зрозуміти у відриві від усього суспільства.

Соціальна політика – це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують в суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп.

Тітмус підкреслює необхідність задоволення інтересів представників різних соціальних прошарків. Мета соціальної політики, на його думку, полягає у захисті населення від негативних соціальних явищ, сприянні встановленню соціальної справедливості у суспільстві. Соціальна політика держави спрямована на підтримання в суспільстві соціальної рівноваги.

Вона розробляється державою на основі соціального законодавства. Важливим моментом соціальної політики є зняття протиріч, своєчасні революції, реформи. Призначення соціальної політики і в тому, щоб пом'якшувати соціальні конфлікти.

Одним із основних завдань соціальної політики є зростання добробуту громадян. Соціальна політика держави створюється урядом на державному, регіональному та локальному рівнях.

До суб'єктів соціальної політики відносять:

державу, її представників та виконавчі органи влади; партії та громадські організації; соціальні служби; соціальних працівників та соціальних педагогів.

Умовою для реалізації соціальної політики є баланс між інтересами суспільства та особистими інтересами громадян.

Держава визначає, інтереси яких соціальних груп будуть пріоритетними.

Соціальна політика реалізується через певні механізми.

Першим механізмом соціальної політики є створення нормативно-правової бази, яка забезпечує соціальний захист населення. Так, наприклад, важливим кроком у формуванні соціальної політики в Україні є прийняття Закону України «Про охорону дитинства», де вперше визначено поняття «дитина», а діти-інваліди розглядаються як група, що потребує першочергової допомоги.

Другий механізм соціальної політики забезпечується через перерозподіл матеріальних ресурсів, узгодження організаційних зусиль, спрямованих на забезпечення та підвищення відповідного рівня життя шляхом впровадження податків та їх розподілу, а також через розвиток благодійності, підприємництва та державного контролю.

Через застосування пільг та податків держава може стимулювати керівників підприємств державної та приватної форм власності робити свій внесок у розвиток соціальної сфери.

Система оподаткування забезпечує безкоштовну середню освіту, медичні послуги, допомогу в кризових ситуаціях. Наприклад, у країнах з розвинутою економікою і соціальним законодавством широко застосовується практика впровадження пільг для підприємств, що беруть на роботу людей з особливими потребами або надають благочинну допомогу громадським організаціям, які організовують соціальну допомогу даній групі клієнтів та їхнім родичам.

Завдяки даному механізму соціальної політики в Німеччині люди з особливими потребами отримали право на працевлаштування. Уряд зобов’язує кожне підприємство незалежно від форми власності створити кілька робочих місць (залежно від кількості працівників) для людей з особливими потребами, включаючи спеціальне обладнання. Якщо підприємство створює такі робочі місця, то відповідно знижується й сума податків. Установи, що не забезпечують людей з особливими потребами робочими місцями, сплачують штраф.

Третій механізм соціальної політики пов'язаний з тим, що держава гарантує передбачення та подолання негативних наслідків стихійних лих, голоду через прийняття необхідних дій. Держава має дбати щодо прогнозування природних та соціальних криз й забезпечувати захист громадян.

Завдяки механізмам соціальної політики формується модель соціальної політики

За Тітмусом існує три моделі соціальної політики:

Залишкова	Держава витрачає на соціальний захист населення лише незначну частку від загального прибутку	США
Інституціонально-перерозподільча	Держава забезпечує розподіл ресурсів таким чином, щоб задовольнити інтереси всіх верств населення, забезпечує їх соціальний захист	Велика Британія, Швеція
Індустріальних досягнень	Держава сконцентрована на індустріальному розвитку країни й вимагає економічних вкладів кожного громадянина на соціальний захист	Китай

Модель соціальної політики, яка існує в країні, прямо впливає на становище людей з особливими потребами. Так, наприклад, у Великій Британії, яка обрала інстутиційно-перерозподільчу модель або «модель загального добробуту», уряд створює умови для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами, надаючи їм матеріальну допомогу, влаштовуючи спеціалізовані соціальні центри, підтримуючи громадські організації даної категорії людей. Люди з особливими потребами сприймаються як рівні члени суспільства, ресурси розподіляються таким чином, щоб допомогти їм повноцінно жити в суспільстві. Наприклад, з державних ресурсів виділяються кошти для забезпечення людей з особливими потребами житлом, харчуванням та соціальними послугами. В країні існує розгалужена система соціальних служб для людей з особливими потребами: центри по роботі з сім'єю, що виховує дитину з вадами розвитку; центри тимчасового перебування дитини з особливими потребами; невеличкі будинки для навчання та проживання молодих людей з особливими потребами тощо. Послуги соціальних служб для таких людей є безкоштовними. Медичне обслуговування також забезпечується за рахунок держави.

Соціальна робота з людьми з особливими потребами спрямована на те, щоб адаптувати людину, яка має проблему, до життя в суспільстві.

Країни, що створюють соціальну політику за моделлю індустріальних досягнень, пріоритетним напрямом внутрішньої політики визначають розвиток виробництва, вкладаючи матеріальні й людські ресурси. На вирішення соціальних проблем коштів майже не залишається. Дану модель обрав Китай. Люди з особливими потребами у своїй більшості отримують соціальну допомогу не від державних соціальних служб, а від родичів, які традиційно вважають це своїм обов'язком.

Залишкова модель соціальної політики передбачає надання допомоги тим категоріям населення, які опинились у кризовій ситуації. В США діє залишкова модель соціальної політики. Однак, це не означає, що держава не займається організацією допомоги людям з обмеженими можливостями. Вона підтримує діяльність громадських організацій, які беруть на себе відповідальність за організацію допомоги даній категорії населення.

Соціальні служби тісно співпрацюють із загальнонавчальними закладами, де створюються умови для навчання дітей з особливими потребами. Як правило, в рамках залишкової моделі люди з особливими потребами отримують короткочасну допомогу.

Від обраної моделі соціальної політики залежить формування підходів щодо вирішення проблем людей з особливими потребами. Підхід інтеграції, як правило, формується у державах, які обрали інституційно-перерозподільчу модель соціальної політики.

Інтеграція – створення рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами у суспільстві. Підхід інтеграції передбачає створення умов для навчання та працевлаштування, відвідування місць загального користування, ставлення до людей з особливими потребами на рівних.

Прямо протилежним інтеграції є сегрегаційний підхід.

Сегрегація – це відокремлення людей з особливими потребами від життя в суспільстві, створення для них закритих спеціалізованих установ. Наприклад, це створення системи закритих інтернатних закладів для людей з особливими потребами, яка поширена в країнах колишнього СРСР. Підхід сегрегації, як правило, формується на основі залишкової моделі соціальної політики та моделі індустріальних досягнень. Люди з особливими потребами не вважаються значним соціальним ресурсом; для них забезпечується мінімальний рівень життя в умовах інтернату. Вони не мають права на вибір місця роботи, житла, харчування. В них обмежене коло спілкування. Суспільство сприймає людей з особливими потребами як групу, яка не здатна зробити свій внесок у розвиток добробуту держави.

Соціальна політика щодо вирішення проблем людей з особливими потребами в Україні знаходиться у стадії формування. Розвивається соціальне законодавство, змінюється суспільна думка. Творення соціальної політики знаходиться не тільки в руках держави, але й залежить від кожного з нас: спеціаліста із соціальної педагогіки / соціальної роботи, викладача ВНЗ, члена громадської організації, керівника установи освіти, лікаря тощо.