Розділ 1. Феноменологія волонтерського руху

1.1. Волонтерство в інституційному просторі

У зв'язку з підвищенням ролі громадських і добродійних організацій в системі соціального захисту населення слід розглянути питання про третій сектор як про нове соціальне явище в сучасній Україні. Поняття «Третій сектор» з'явилося в світі не так давно, його становлення відображає тенденції, що виникли одночасно з розвитком ринкової економіки.

Сучасне громадянське суспільство можна представити у вигляді трьох невід'ємних складових, які дозволяють виділити основні інститути, що функціонують в ньому [29, с. 104–107]:

перший сектор – державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, що діють в будь-якій сфері діяльності, зокрема соціальній, заснованих на державній і змішаній формах власності, з переважаючою часткою державної участі;

другий сектор – комерційний (бізнес-сектор): неурядова прибуткова організація;

третій сектор називають недержавним, неурядовим, незалежним, некомерційним, неприбутковим, добродійним, сектором добровільної активності (волонтерським, добровольчим), філантропічним або, як називають ці організації в країнах Заходу, – «не для прибутку» (nоt fоr рrоft).

Цей сектор є:

недержавним, неурядовим, тому що організації, що входять в нього, не мають в своєму розпорядженні в повному об'ємі влади і повноважень уряду, хоча якісь з них можуть через своїх членів мати владний вплив, а деякі навіть виконують функції уряду (приклад – освітні організації США, які володіють повноваженнями по видачі ліцензій); з іншої точки зору, термін «неурядовий» може означати широке залучення населення до суспільного життя, що відображає тенденцію соціальної організованості на всіх рівнях, і зв'язано це з процесом становлення громадянського суспільства, тобто термін «недержавний» означає також те, що створення складових його організацій відбувається спонтанно, як реакція на необхідність вирішення якого-небудь соціального протиріччя або реалізації якої-небудь соціальної потреби.

Багато некомерційних організацій, що діють, не реєструються через різні зовсім не кримінальні причини. Ці структури часом відомі тільки тим, хто в них брав участь і хто з ними взаємодіяв, тому що вони стихійно виникають і зникають в процесі організації і розвитку;

незалежним, тому що множинність фінансових джерел діяльності робить його відносно незалежним і від держави, і від бізнесу. На певних етапах суспільного розвитку організаціям третього сектора доводиться діяти на противагу іншим суспільним силам, відстоюючи ті права і свободи громадян, які ущемляються бізнесом або державою.

Багато організацій цього сектора є неформальними, тобто, не будучи офіційно зареєстрованими, вони часто користуються свободами і можливостями, недоступними державним організаціям або приватному бізнесу;

некомерційним, неприбутковим, тому що це найважливіша конституююча ознака, що відрізняє його від комерційних організацій. Третій сектор існує не ради отримання прибутку.

Це не означає, що його організації не можуть отримувати прибуток (наприклад, зароблені надходження складають 23 % від загального об'єму грошових надходжень не комерційних організацій в Угорщині, до 59 % у Франції і 70% в Германії. У Росії ця цифра за різними джерелами складає від 30 до 75 % [17, с. 3].

Але некомерційні організації не мають права розподіляти отриманий прибуток серед засновників, а повинні використовувати її на статутні цілі (виключно для цілей проголошеної місії). Оскільки організації вельми різноманітні (суспільні, політичні, релігійні, добродійні, освітні і т.д.), сам цей сектор вельми об’ємний, неоднорідний і багатоликий.

Ці організації, звичайно, не є альтруїстичними, але економічний інтерес з категорії рушійної сили розвитку суспільства перетворюється на механізм реалізації іншого імперативу – розвитку демократичного суспільства, і некомерційний сектор є істотним елементом його становлення на сучасному етапі;

сектором добровільної активності (волонтерським, добровольчим), оскільки тут широко використовується добровільна праця волонтерів. Наприклад, 54 % дорослого населення США віддають добровільній роботі близько 4 годин на тиждень, а у Великобританії близько 30 % населення займаються добровільною роботою 3–7 годин на тиждень [5, с. 53]. Причому добровільна оплачувана праця є основою функціонування організацій третього сектора і формою громадянської активності широких мас населення; філантропічним, добродійним, оскільки ці визначення відображають стійке історичне коріння виникнення третього сектора добродійної активності, внаслідок чого істотну частину цього сектора складають добродійні організації.

Третій сектор тісно пов'язаний з іншими секторами економіки. Межі між ними вельми прозорі і надзвичайно рухомі.

Держава і некомерційний сектор зацікавлені в розвитку бізнес-сектора в якості джерела фінансових надходжень (державі – у вигляді податків, некомерційному сектору – у вигляді пожертвувань). Комерційні і некомерційні організації розглядають державу як гаранта правової і економічної стабільності і безпеки. Бізнес-сектор зацікавлений в розвитку некомерційного сектора (наприклад, біржа, торгівельно-промислові палати, асоціація підприємців), діяльність якого направлена на обслуговування інтересів бізнесу, хоча у ряді випадків некомерційні організації можуть бути конкурентами бізнес-сектора.

Дослідження третього сектора в 12 країнах, проведені Університетом Джона Хопкинса, показали, що в третьому секторі зайнято більше людей і його діяльність менше залежить від пожертвувань, чим прийнято було думати:

у 10 країнах в неприбутковому секторі зайнята одна людина з 11, що працюють у сфері сервісу. У трьох країнах неурядові організації створили 13 % робочих місць в 80-і рр. (спочатку дослідження проводилися в 6 країнах – Франції, Німеччині, Угорщині, Італії, Японії і Об'єднаному Королівстві Великобританії, а потім ще в 5 країнах – Бразилії, Єгипті, Гані, Індії і Таїланді) [29, с. 107].

Є підстава зробити висновок, що неприбуткові організації є серйозними працедавцями: у третьому секторі працюють 7 млн. чоловік в США, 1,4 млн. чоловік в Японії і по 1 млн. чоловік у Франції, Німеччині і Об'єднаному Королівстві. В середньому це складає 3,4 % робочої сили, починаючи з 1 % в Угорщині до 7 % в США. У Росії, за даними на 1996 р., тільки в громадських організаціях і фондах працює 0,8 % зайнятого населення. Оперативні витрати неприбуткових організацій складають від 1,2 % валового національного продукту (ВНП) в Угорщині до 6,3 % в США, а в середньому – 3,5 % [29, с. 107].

Приватні пожертвування складають невелику частину грошових надходжень неприбуткових організацій – приблизно 10 % від загальної суми надходжень: від 20 % в США і 19 % в Угорщині до 1 % в Японії і 4 % в Німеччині та Італії. У Росії в 1996 р. ця цифра склала 2,09 % ВНП [29, с. 107].

У структурі добровольчого сектора виділяють декілька різних типів організацій. Серед найбільш поширених організаційних форм: фонд, товариство або асоціація, установа.

Перший тип – добродійний фонд. Цьому типу відповідають організації, що збирають кошти і потім розподіляють їх серед нужденних або витрачають їх на реалізацію різних соціальних програм. На початку 1993 р. стали з’являтися фонди, створені при крупних фірмах або приватними особами. Їх призначення – впорядкування благодійної діяльності фірми, поліпшення контролю за витраченням коштів, передача грошей тим, хто безпосередньо має в них потребу. Такі організації найчастіше залучають до своєї роботи волонтерів.

Другий тип – добродійне товариство або асоціація. Воно може мати членську структуру і невеликий штат на чолі з головою.

Робота груп самодопомоги включає спроби допомогти один одному вирішити проблеми здоров'я, зловживання алкоголем або проблеми психічного здоров'я (депресія, фобія та ін.), а також такої гострої соціальної й особистісної проблеми, як самотність. Найбільш відомими є групи анонімних алкоголіків. Є й анонімні групи онкологічних і невротичних хворих, матерів наркоманів, засуджених, а також дітей, що постраждали від сексуального насильства, і багато ін. Всі ці достатньо різні за своїми інтересами групи мають наступні загальні характеристики: всі члени групи рівні в статусі; кожен вступає в групу із-за своїх власних проблем; все, що відбувається в групі, – конфіденційно; членство вільне.

Діяльність таких груп може мати терапевтичну, соціальну, освітню або дослідницьку спрямованість. Самодопомога є альтернативою або доповненням існуючим службам охорони здоров'я і соціальної сфери, необхідною ланкою, що добудовує систему соціальної допомоги людині. Так, асоціації батьків дітей-інвалідів сьогодні істотним чином доповнюють роботу державних установ, що надають допомогу дітям з обмеженими можливостями і їх сім'ям. Добродійні установи можуть діяти у формі таких організацій, як театри, майстерні, центри реабілітації, клуби здоров'я, які використовують в своїй діяльності нетрадиційні, авторські програми і форми допомоги із залученням волонтерів. Добровільні помічники можуть бути пов'язані з проблемою, якою займається організація лише побічно, або не зв'язані зовсім. Наявність добровольців є ознакою життєздатності добродійної організації, привабливості її програми.

Мотиви для вступу до рядів добровольців можуть бути самими різними: переконання етичного і релігійного характеру; потреба в спілкуванні, активності, реалізації своїх здібностей, суспільному і державному визнанні; бажання придбати нову роботу або професію, добитися поліпшення діяльності соціальної установи. Волонтерами можуть стати студенти під час проходження практики. Їх мотиви – самореалізація, професійна підготовка, написання диплома або наукової роботи. Часто добровільними помічниками стають ті, хто вже отримав допомогу і підтримку від організації і тепер хотів би передати власний досвід подолання критичної ситуації тим, хто цього потребує. Прикладом можуть служити добровільні асоціації батьків, діти яких страждають на хронічні захворювання. Таким чином, третій сектор є одним із уособлень такого феномену сучасного суспільства як волонтерство.

ВОЛОНТЕРСТВО – діяльність, спрямована на допомогу іншим, яка здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі [19, с. 20; 21, с. 11].

Волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій. Волонтерство не має релігійних, етнічних, вікових, політичних і географічних обмежень. Брати участь у добровольчих діях може кожний. Волонтерський рух стрімко поширюється. Якщо у 1987 р. його учасниками були 80 млн., у 1995 – 93 млн., у 1998 – більше 109 млн., то сьогодні у добровольчому русі задіяні близько 150 мільйонів людей по всьому світу [37].

Добровольчі ініціативи розповсюджуються майже на будь-яку сферу людської діяльності – роботу з соціально незахищеними верствами населення (інвалідами, людьми похилого віку, маргіналами); роботу в рамках неформальної освіти, спрямованої на інкультурне спілкування; розвиток проектів, які зміцнюють дух соціальної терпимості; миротворча діяльність, розв’язання конфліктів; екологічний захист; активізація населення у глибинці тощо.

Добровільний труд – один із самих яскравих феноменів людської цивілізації, який свідчить, що на тлі технічного прогресу здійснюється еволюція людського духу. Спираючись на теорію потреб А. Маслоу, можна зробити висновок, що люди, які виконують добровільну роботу, досягли вершини піраміди потреб, тобто реалізують потребу в самоактуалізації.

ВОЛОНТЕРИ – це люди, які роблять що-небудь по своїй волі, за згодою, а не з примусу. Вони можуть діяти або неформально, працювати безкоштовно як в державних, так і приватних організаціях медичної, освітньої сфери або соціального забезпечення, або бути членами добровольчих організацій.

Слово «волонтер» пішло від французького volontaire, англійського voluntееr, яке, у свою чергу, є похідним від латинського voluntarius, що у дослівному перекладі означає доброволець, бажаючий.

У своєму нинішньому значенні слово починає використовуватися з другої чверті двадцятого століття – після того, як по закінченню першої світової війни у 1920 році був здійснений перший добровольчий проект (відновлення ферм, зруйнованих в місцях найзапекліших боїв) за участю німецької і французької молоді під гаслом, яке стало з часом девізом волонтерського руху: «Краще працювати разом, ніж воювати один проти одного!».

Сьогодні доброволець – людина будь-якої статі, віку, віросповідання, яка:

бере участь у добровольчій службі у своїй країні чи за її межами на підставі свого свідомого вибору; утягує, залучає себе в процес особистої соціальної та (або) культурної освіти шляхом участі у заходах, які пропонують рішення та (або) нові підходи до вже існуючих у суспільстві проблем; є часткою процесу змін у суспільстві; проявляє активність у проектах, спрямованих на загальне благо; проявляє активність на основі волонтерської угоди щодо неоплачуваної діяльності на фіксований обумовлений час з певною приймаючою та (або) направляючою організацією.

Існує десять заповідей волонтерів усього світу [6]:

Плануючи організацію соціальних проектів, перш за все доцільно визначити, де можуть бути корисними волонтери, а потім добирати необхідних людей. Залучаючи до роботи волонтера, необхідно враховувати його інтереси, бажання, можливості, у тому числі й можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту й освіченість. Не думати, що волонтери можуть виконувати тільки «чорну» роботу. Не варто набирати волонтерів тільки заради волонтерів, робити це потрібно лише у випадку необхідності. Поясніть волонтеру програму діяльності організації, введіть його у відповідну «кухню прийняття рішення». Чітко визначте персональну функцію волонтера. Ставтесь до волонтера як до колеги. Забезпечте волонтеру моральну підтримку. Забезпечте волонтеру можливість зростання його статусу в організації. Використовуйте думки й ідеї волонтера при вирішенні різних питань або проблем організації.

В Україні волонтерський рух, детермінований гуманізацією суспільного життя, є відповіддю на суспільні потреби. Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об’єднує усе більше громадян та залучає значні ресурси. Сьогодні в Україні налічується близько 25490 громадських фондів, 8000 ініціативних груп, основна задача яких – допомога знедоленим: людям похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам [37].

Вважається, що роботу волонтерів можна спрямовувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров’я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культури міста, національних, творчих, релігійних традицій.

На думку М. Дейчаківського, волонтери – «найактивніші представники різних груп населення, які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленні демократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становища маргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфер» [8, с. 13].

Як відзначається в «Словнику-довіднику соціальної роботи» [27, с. 45], волонтерські (добровольчі) організації – це вільні спілки людей, об’єднаних яким-небудь спеціальним інтересом, який відображений у програмі організації. Така програма в основному спрямована на надання спеціальної допомоги й послуг.

Базовими складовими волонтерської програми є три основні принципи:

захист спільних інтересів своїх членів; вступ в організацію тільки за власним бажанням кожного; недержавна сутність організації.

Успішність соціальної роботи на сучасному етапі також залежить від добровільної участі багатьох людей в діяльності по зміні соціальної ситуації. Для виконання деяких завдань соціальному працівникові просто необхідне залучення волонтерів: при організації груп самодопомоги, в роботі з громадою, органами місцевого самоврядування. Невипадково волонтерський рух розглядається як науковцями, так і практиками як ресурс соціальної роботи [5; 15].

Одна з тенденцій розвитку волонтерства – координація на рівні національної моделі: сьогодні 80 країн світу мають мережу волонтерських центрів, причому волонтерські центри в Польщі, Україні й Чехії оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної й Східної Європи [32].

Стійкою тенденцією є вихід волонтерства за рамки географічних і навіть політичних меж, організація й координація добровольчої діяльності на міжнародному рівні. Багаточисельні транснаціональні платформи й утворення залучають до своїх проектів та програм більше сотні мільйонів людей щорічно.

До більш вaгомих міжнародних волонтерських об’єднань сьогодні належать:

Волонтери ООН (UNV (United Nations Volunteers)) – організація безпосередньо підпорядковується ООН, займається підтримкою сталого глобального розвитку на планеті шляхом просування ідей добровольчества й мобілізації добровольців для вирішення конкретних практичних задач. На квітень 2003 року нараховувалось 4000 членів організації, які працювали з біженцями, ВІЛ-інфікованими, дітьми, інвалідами, в галузі освіти дітей і дорослих, охорони здоров’я, міського розвитку, виборчого права й захисту прав виборців, гендерної рівності й прав жінки тощо практично у всіх країнах-учасницях ООН; Міжнародна волонтерська організація (SCI (Service Civil International)) – заснована у 1920 році, має 33 відділення по всьому світу. В її задачі входить просування ідей миру, міжнародного взаєморозуміння й солідарності, соціальної справедливості й захисту оточуючого середовища. Основна діяльність зосереджена на організації міжнародних волонтерських проектів, семінарів, волонтерських програм різної тривалості, освітніх тренінгів і міжнародного обміну; Молодіжна міжнародна організація (YAP (Youth Action for Peace)) – почала свою діяльність у 1923 році з просування ідей миру й співпраці між країнами, виступів проти воєнних конфліктів. Має відділення у 15 країнах. Об’єднує політично активну молодь, займається організацією волонтерських антивоєнних проектів, пацифістських семінарів і тренінгів, розробкою методів ненасильницького вирішення воєнних конфліктів, роботою з біженцями, соціально незахищеними групами, лобіюванням антивоєнних та миротворчих ідей серед політичних партій і організацій; Федерація Міжнародний культурний молодіжний обмін (ICYE (International Cultural Youth Exchange)) – почала свою діяльність у 1949 році, нараховує 30 відділень у країнах Африки, Азії, Європи й Латинської Америки. Місія федерації – у просуванні молодіжної волонтерської активності за міжнародне взаєморозуміння й мир. Глобальна освіта й інтеркультурне виховання – два основних принципи програм федерації по роботі з дітьми, людьми похилого віку й інвалідами, по організації дитячих центрів, екологічних проектів; Альянс Європейських волонтерських організацій (Alliance (Alliance of European Voluntary Service Organizations)) заснований у 1982 році, представляє собою центр європейських національних волонтерських організацій, що спеціалізуються на координації коротко- й довгострокових волонтерських робочих таборів, які просувають ідеї міжнародної співпраці, миру й взаємодопомоги; Координаційний комітет міжнародних волонтерських організацій (CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service)) – створений у 1948 році під егідою ЮНЕСКО. Координує діяльність більш, ніж 250 національних волонтерських організацій у 100 країнах світу; Асоціація волонтерських організацій (AVSO (Association of Voluntary Service Organization)) – координує діяльність європейських добровольчих організацій і просуває інтереси волонтерства на рівні урядів, соціальних інститутів і громадських організацій.

Однією з особливостей волонтерства є те, що великі її організації (асоціації) іноді перетворюються в складні об’єднання з сильно розвиненою бюрократією (наприклад, Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста).

При цьому поняття й сутність терміна «бюрократія» із загального значення часто набуває протилежного змісту.

Наприклад, Армія спасіння здійснює соціальну роботу за такими напрямками [15, с. 16–17]:

надання житла бездомним (30 тис. чоловік, про яких вона піклується); їжа для голодних (діє близько 1,5 тис. їдалень); піклування про літніх людей (близько 15 тис. літніх людей проживають у 258 притулках для старих під патронажем АС); піклування про жінок (50 пологових будинків і клінік, 31 будинок для клінік забезпечують потреби більш ніж 2,2 тис. жінок, які мають у цьому потребу); робота з дітьми (224 дитячих будинки, 334 ясел, 27 будинків відпочинку, 133 табори відпочинку, 531 клуб – для 20 тис. дітей щорічно); освіта (більше тисячі початкових і середніх шкіл для 280 тис. дітей, 28 домашніх, наукових і торгових шкіл для 3,5 тис. студентів); допомога сім’ям (тільки в 1987 р. допомога була надана більш ніж 2 млн. сім’ям); лікарні й клініки (у 237 лікарнях і клініках отримують стаціонарне й амбулаторне лікування більш ніж 3 млн. чоловік); реабілітаційні центри (20 центрів); боротьба з алкоголізмом і наркоманією (105 притулків і центрів); допомога сліпим (15 закладів забезпечують житлом і навчають понад 1,3 тис. сліпих); допомога інвалідам (28 спеціальних притулків для 1,5 тис. чоловік і 14 – для глухонімих); допомога військовослужбовцям (більше 200 їдалень, пересувних підрозділів і гуртожитків); пошук зниклих людей (було знайдено більше 9,5 тис. чоловік); допомога в’язням (надано допомогу в суді у 224 тис. випадках, під опікою перебувають більше 250 тис. в’язнів); виправні й випробні заклади (124 будинки для 2 тис. молодих правопорушників); запобігання суїциду (за рік – 15 тис. чоловік); центри (63 тис. чоловік за рік); піклування про членів АС (28 будинків відпочинку для діючих членів асоціації й 26 будинків – для відставників).

Сьогодні перед волонтерством постала така надзвичайно важлива проблема як прийняття відповідальності за розвиток співробітництва між різними секторами сучасного суспільства, що, зокрема, проявляється у такому новому явищі як корпоративне волонтерство – участь у добровольчій роботі в різних соціальних програмах при підтримці своєї компанії, – яке охоплює приблизно дві третини волонтерів розвинутих країн.

Термін «корпоративне волонтерство» тісно пов'язаний з поняттям «соціально відповідальний бізнес». Сьогодні для того, щоб підприємство було успішним, уже недостатньо тільки виробляти товари чи послуги, – необхідно стати часткою суспільства. Тому сьогодні благодійні проекти – індикатор розвитку компанії.

Корпоративне волонтерство може здійснюватися у самих різних формах: організація збору пожертвувань на робочому місці, особиста професійна волонтерська діяльність (наприклад, співпрацівники юридичної фірми надають безкоштовні юридичні послуги), допомога у формі «обличчя до обличчя», наприклад, робота з конкретними групами одержувачів допомоги – учнями або неповнолітніми правопорушниками у якості наставника, громадського захисника або тьютора тощо.

Прикладом корпоративного волонтерства є міжнародна корпоративна програма «Avon проти раку молочної залози», що стартувала в Україні у жовтні 2001 року (всього охопила 50 країн світу, на волонтерських умовах у ній беруть участь офісні працівники й представники компанії). На кошти, отримані під час продажу волонтерами спеціальних ручок і брошок «Рожева стрічка» (саме вона є символом програми), відбувається придбання маммографів. З вересня 2002 року збір коштів в Україні підтримали 70 тис. осіб, а в цілому з 1992 року в усьому світі було зібрано більше 250 млн. доларів [36].

Крім того, ведеться просвітницька робота щодо комплексу ранньої діагностики раку молочної залози: зокрема, в Україні розповсюджено більше 2 млн. безкоштовних освітніх буклетів [36], організовано безкоштовну гарячу лінію «Avon проти раку молочної залози», у рамках якої на дзвінки жінок відповідали досвідчені українські лікарі-онкологи.

У розвитку корпоративного волонтерства просліджується тенденція до набуття більшої організованості й плановості. У багатьох західних корпораціях, які мають солідний досвід реалізації волонтерських програм, існують відділи, які такі програми координують. Наприклад, у центральному представництві компанії Lucent Technologies постійно функціонує відділ волонтерства, який щорічно організує «всесвітній день турботи» за участю 10000 співпрацівників компанії з 25 штатів США та 17 країн [36].

У зв’язку з появою проблеми вільного часу як глобальної тенденції в розвитку суспільства сучасного типу волонтерство може розглядатися як технологія соціокультурної анімації, яка забезпечує конструктивне просоціальне наповнення вільного часу. Про це свідчать наступні дані:

Канадці присвячують у середньому 191 годину роботі в якості добровольців, що еквівалентно 578000 місць з повною робочою зайнятістю. В Ірландії близько 33 % дорослого населення є добровольцями; загальна кількість часу на добровольчу діяльність за рік еквівалентна 96454 місцям з повною робочою зайнятістю. У Південній Кореї у 2001 році 3898564 осіб присвятили волонтерству більше 451 млн. годин робочого часу; економічна вартість волонтерства перевищує 2 млрд. доларів за рік. 60 % волонтерів Франції регулярно беруть участь у добровольчій роботі, присвячують їй більше 20 годин на місяць. У США число волонтерів-добровольців досягло 56–62% у жінок, що присвячують у середньому 3,4 години на тиждень цьому роду діяльності, й 49 % у чоловіків, які займаються волонтерством 3,6 години на тиждень.

Волонтерство як діяльність потребує від добровольців не лише бажання та наявності вільного часу, а й певних знань з психології, соціальної педагогіки, соціальної роботи, соціології. медицини, юриспруденції тощо; волонтери повинні володіти навичками спілкування з різними прошарками населення, знайомитись з кращим, як вітчизняним, так і зарубіжним досвідом роботи. З цієї точки зору волонтерство э ефективним методом неформального навчання.

Волонтерський рух – одна з найефективних форм роботи з молоддю. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо. В Україні протягом останніх чотирьох років кількість громадських об’єднань молоді зросло майже втричі [42].

Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді України запровадило популярну в Європі систему соціального замовлення. Вона передбачає розподіл бюджетних коштів через відкритий конкурс проектів і програм молодіжних організацій у пріоритетних напрямах, окреслених Загальнодержавною програмою підтримки молоді на 2004–2008 роки, в розробці якої активну участь узяли саме молодіжні організації. Як свідчить європейський досвід, така практика значно активізує діяльність молодіжних організацій й сприяє залученню молодих людей до розробки законодавства й реалізації соціальних програм і заходів, що дозволяє завдяки волонтерській діяльності молоді здійснювати не тільки її соціальний захист чи підтримку, а її соціалізацію шляхом включення в життя суспільства, створення можливостей для її самореалізації.