Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Пульмон_метод_РАЗД 1_.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
22.08.2019
Размер:
7.18 Mб
Скачать

Перкусія легень

Топографічна перкусія легень

При топографічній перкусії легень визначають: 1) верхні межі легень або висоту стояння верхівок і їхню ширину (поля Креніга), 2) нижні межі легень, 3) рухливість нижнього краю легенів.

У здорових людей верхівки легенів виступають на 3-4 см над ключицями.

Верхня межа легень ззаду визначається на рівні остистого відростка 7 шийного хребця.

Для визначення ширини верхівок легень (полів Креніга) палець-плесиметр встановлюють на середину трапецієподібного м'яза перпендикулярно до переднього краю і перкутують спочатку медіально, а потім латерально до появи тупого звука. У нормі ширина полів Креніга 3—8 см.

Нижню межу правої легені визначають за такими лініями:

  • білягруднинною (у нормі 5 міжребер’я)

  • середньоключичною (-«»- 6 ребро)

  • передньою пахвовою (-«»- 7 ребро)

  • середньою пахвовою (-«»- 8 ребро)

  • задньою пахвовою (-«»- 9 ребро)

  • лопатковою (-«»- 10 ребро)

— біляхребтовою (-«»- остистий відросток 11 грудного хребця)

Зліва перкусію починають по передній пахвовій лінії. У нормі нижні межі лівої і правої легені однакові.

Мал. 3. Скелетотопія легень та плеври.

Відхилення в положенні нижнього краю легень часто залежать від висоти стояння діафрагми, рівень куполу якої у жінок на одне міжребер’я вищий ніж у чоловіків, а у людей похилого віку нижчий ніж у людей середнього віку. В осіб астенічної статури вона нижче ніж у гіперстеніків.

Активна рухливість нижніх країв легень визначається при максимальному вдиху і видиху. У нормі вона становить по середній пахвовій лінії 6—8 см.

Перкусію півмісяцевого простору Траубе проводять по лівій реберній дузі. Він обмежений зверху діафрагмою, знизу реберною дугою, зліва селезінкою і справа лівим краєм печінки. Ширина простору Траубе 6—8 см.

Аускультація легень. Основні дихальні шуми

Аускультація легень — основний метод фізикального дослідження органів дихання. Введена в клінічну практику Рене Лаеннеком у 1819 р., який описав везикулярне і бронхіальне дихання, сухі та вологі хрипи, крепітацію, шум тертя плеври.

Везикулярне дихання — це самостійний шум, який утворюється в легеневій паренхімі у результаті проникнення повітря в легеневі альвеоли і викликаний їхньою напругою. Вислуховується на вдосі і першій третині видиху.

Ослаблене везикулярне дихання – аускультативний феномен, який полягає в тому, що вислуховується лише невелика частина вдоху, видих не вислуховується взагалі (відмічається при сповільненні розправлення альвеол).

Жорстке везикулярне дихання – аускультативний феномен, коли вислуховується і вдих і видих однаковою мірою (характерно для бронхіту). Виникає внаслідок нерівномірного набряку бронхіальної стінки, що утворює зони звуження, на яких відбувається завихрення повітря.

Бронхіальне дихання — це дихальний шум, який утворюється в гортані під час проходження повітря крізь голосову щілину.

Бронхіальне дихання вислуховується краще всього над гортанню. При патології бронхіальне дихання може вислуховуватися над легенями, якщо: 1) ділянки ущільнення достатньої величини, 2) зберігається прохідність бронхів.

Бронхіальне дихання, пов'язане з утворенням порожнин, набуває часто особливого характеру або тембру (амфоричне або металеве бронхіальне дихання).

Особливі форми везикулярного дихання. До них відносять так зване пуерильне і саккадоване дихання. Пуерильне — це різко виражене везикулярне дихання з ясно вираженим видихом у дітей. Саккадоване або переривчасте — це везикулярне дихання, що відбувається не безперервно, як завжди, а у вигляді ряду окремих коротких вдихів, що перериваються такими ж короткими паузами. Причина такого дихання полягає в нерівномірному скороченні дихальних м'язів (м'язове тремтіння, втома, захворювання м'язів).

Аускультація патологічних дихальних шумів

Патологічними дихальними шумами є хрипи, крепітація, шум тертя плеври. Щоб вислухати побічні дихальні шуми, хворий повинен дихати глибоко, краще через рот, періодично покашлюючи.

Хрипи бувають сухі й вологі, які утворюються в бронхах та вислуховуються на вдиху і видиху. Основне діагностичне значення сухих хрипів полягає в тому, що вони є характерною ознакою бронхіту, бронхіальної астми та інших захворювань, пов'язаних з накопиченням слизу або звуженням просвіту дихальних шляхів.

Вологі хрипи діляться на дрібнопухирчасті, середньо- і великопухирчасті. Дрібнопухирчасті вологі хрипи залежно від характеру патологічного процесу в легенях можуть бути звучними (консонуючими) і незвучними (не консонуючими). Звучні вологі дрібнопухирчасті хрипи вислуховуються за наявності рідкого секрету в бронхах, оточених ущільненою легеневою тканиною, що буває при пневмонії.

Крепітація вислуховується у вигляді легкого одноманітного тріску на вдиху і не змінюється при покашлюванні. Це шум, що утворюється від роз'єднання або розлипання зволожених більш ніж звичайно стінок альвеол.

Поява крепітації спостерігається при вогнищевій пневмонії, крупозному запаленні легень, туберкульозі легень, інфаркті легень, ателектазі, застійних явищах у легенях. Крепітація нерідко вислуховується у немолодих осіб вранці після сну.

Шум тертя плеври з'являється в тих випадках, коли листки плеври внаслідок різних патологічних процесів стають нерівними, шорсткими або сухими.

Шум тертя плеври в безпосередній близькості до серця при залученні в процес перикарда носить назву плевроперикардіальний шум. Він вислуховується не тільки залежно від фаз дихання, але і серцевої діяльності.

Бронхофонія — метод вислухування проведення голосу на грудну клітку. Це еквівалент методу визначення голосового тремтіння, оскільки змінюється паралельно йому і має те саме значення. Хворий вимовляє пошепки слова, що містять букву «Ч», наприклад «чашка чаю».