ІІ.Радіопротектори.Антиоксиданти.

Радіопротектори — лікарські засоби, які застосовують у випадках загрози променевого ураження, під час променевої терапії онкологічних хворих, а також роботи з радіонуклідами, завдяки їх здатності запобігати деструктивній дії йонізуючого випромінювання або зменшувати її.

Дляпрофілактикипроменевоїхворобиілікуванняхворихзрізнимиїїформамиістадіямизастосовуютьрізноманітнілікарськізасоби. Існує кілька класифікацій радіопротекторів.

Класифікація радіопротекторів за хімічною будовою

1. Сірковмісні сполуки:

а) сірковмісні амінокислоти (цистеїн, метіонін) та їх похідні (цистаміну гідрохлорид, таурин, ацетилцистеїн);

б) сірковмісні сполуки інших груп (Р-меркаптоетиламід, унітіол, р-аміноетил,

ізотіуроніл гідробромід, цистофос, гамафос).

2. Біогенні аміни (серотоніну адипінат, мексамін, адреналін та ін.).

3. Амінокислоти (кислота глутамінова, кислота аспарагінова) та їх похідні (ас паркам панангін).

4. Похідні нуклеотидів, нуклеозидів (натрію нуклеїнат, метилурацил, АТФ, фосфаден, рибоксин).

5. Спирти (батилол — батиловий спирт).

6. Вітамінні препарати (рутин, кислота аскорбінова, піридоксину гідрохлорид, токоферолу ацетат, нікотинамід, метилметі-онінсульфонію хлорид).

7. Антиоксиданти:

а) прямої дії (токоферолу ацетат, убі-хінон, фітопрепарати);

б) непрямої дії (препарати селену, амінокислот, цинку, міді, кофеїн).

8. Біополімери (зимозан та ін.).

9. Естрогени (естрадіол, похідні вазопресину та ін.).

10. Полісахариди (продігіозан).

11. Комплексони (пентацин, тетацин-кальцій — альгінати та ін.).

12. Сорбенти (ентеросорбент СКН, силікагель, вугілля активоване, карболонг, карбюлоза та ін.).

13. Фітопрепарати (рідкий екстракт і настоянка женьшеню, аралії, лимоннику китайського, елеутерококу, поліфенольні сполуки та ін.).

14. Препарати різних груп (натрію нітрит, метиленовий синій).

В історії розроблення радіопротекторів виділяють три періоди. Перший пов'язаний з відкриттям радіопротекторних властивостей речовин, що містять сірку, другий — з пошуками радіозахисних засобів серед азотовмісних сполук, третій — з пошуками радіопротекторів — похідних різних хімічних груп.

Останніми роками радіопротектори поділяють, залежно від строків розвитку радіозахисного ефекту і тривалості дії, на дві основні групи:

Препарати короткочасної дії і подовженої.

До препаратів короткочасної групи належать препарати, протипроменева активність яких виявляється протягом 0,5 — 4 год після введення в організм. До них відносять сірковмісні сполуки, біогенні аміни і препарати, що порушують в організмі транспорт кисню (метгемоглобіноутворювальні засоби, натрію нітрит та ін.).

Парентеральне введення радіопротекторів забезпечує радіозахисний ефект, як правило, безпосередньо або невдовзі після ін'єкції.

Головне призначення радіопротекторів короткочасної дії — захист організму від одноразового або відносно нетривалого йонізуючого випромінювання достатньо високої потужності. Ці радіопротектори мають найбільший ефект за умови введення їх у максимально переносних або близьких до них дозах.

До препаратів подовженої дії належать радіопротектори різної хімічної структури, що мають подовжений ефект, завдяки цьому вони забезпечують пролонговану дію у випадках тривалого або фракційного опромінювання.

За механізмом радіозахисної дії їх поділяють на засоби гіпоксичної та негіпоксичної дії. До засобів гіпоксичної дії належать біологічно активні аміни (серотоніну адипінат, мексамін), а також метгемоглобіноутворювальні засоби (натрію нітрит, метиленовий синій та ін.).

До засобів негіпоксичної дії належать сірковмісні сполуки (цистеїн, Р-меркапто-етиламід, цистамін, цистафос, гамафос) і препарати інших груп.

Для профілактики променевої хвороби і лікування хворих найбільше застосовуються мексамін і цистаміну гідрохлорид.

Установлено важливу закономірність: гіпоксія різного походження зменшує негативний вплив йонізуючого випромінювання на організм.

Мексамін - за хімічною структурою і фармакологічними властивостями близький до серотоніну .

Мексамін викликає скорочення гладких м'язів, звуження кровоносних судин. Має також седативний вплив, потенціює дію снодійних і анальгетичних засобів.

Мексамін застосовують усередину за ЗО — 40 хв перед сеансом променевої терапії. Засіб добре переноситься.

Побічна дія: нудота, запаморочення, біль у надчеревній ділянці.

Протипоказання: склероз судин і мозку, недостатність кровообігу, бронхіальна астма, захворювання нирок з порушенням екскреторної функції, вагітність.

До найактивніших радіопротекторів належать засоби негіпоксичної дії — сірковмісні сполуки. їх протипроменева активність залежить від сульфгідрильних груп, які легко вивільняються.

Механізм дії пов'язаний з конкуренцією за вільні радикали і пригніченням перехресного окиснення, утворенням дисульфідів, що захищають радіочутливі клітини, утворенням зв'язків з важкими металами, зменшенням синергентної дії з йонізуючим випромінюванням, пригніченням обміну ДНК, підвищенням концентрації цАМФ.

Цистаміну дигідрохлорид -відносять до групи амінотіолів.

Його призначають усередину у вигляді таблеток за годину до опромінювання. Ефект цистаміну гідрохлориду та інших амінотіолів виявляється краще при введенні за 10 — ЗО хв до опромінювання. Захисна дія після одноразового введення триває близько 5 год.

Цистаміну гідрохлорид, як і інші амі-нотіоли, призначають для профілактики і зменшення проявів променевої хвороби (млявість, нудота, блювання тощо), які виникають при застосуванні йонізуючого випромінювання у великих дозах під час проведення радіо- і рентгенотерапії.

Препарат призначають під час проведення тривалого курсу радіотерапії. Одночасно хворим потрібно проводити загальнозміцнювальне лікування.

Призначення цистаміну гідрохлориду хворим на гостру променеву хворобу (значна лейкопенія) лікувального ефекту не дає. Розвитку лейкопенії препарат не запобігає. У таких випадках можна застосовувати його разом із стимуляторами лейкопоезу. За потреби призначають гемотрансфузії.

Побічна дія: нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці (ці явища не є перешкодою для продовження лікування препаратом). Цистаміну гідрохлорид має гіпотензивний ефект, при артеріальній гіпотензії може значно знижувати артеріальний тиск.

Протипоказання (відносні): гострі захворювання травного каналу, гостра недостатність кровообігу, порушення функції печінки.

Механізм дії нітритів та фенілалкілак-цепторів, серед яких найбільші захисні властивості має п-амінопропенофенол, зумовлений переважно «транспортною гіпоксією», яка виникає внаслідок перетворення цими препаратами гемоглобіну на метгемоглобін.

Речовини, що редукують метгемоглобін до оксигемоглобіну і відновлюють транспорт кисню, одночасно ліквідують і радіозахисний ефект цих препаратів.

Протипроменева дія ціанідів пояснюється їх здатністю блокувати активність дихальних ферментів, передусім цитохромоксидази, що забезпечує перенесення електронів від цитохрому до кисню.

Препарати з естрогенною активністю підвищують резистентність організму до впливу йонізуючого випромінювання після введення двох доз і утримують її протягом двох-трьох тижнів.

Захисний механізм препаратів ґрунтується на виникненні стану гіперестрогенізму — підвищення загальної неспецифічної резистентності організму до ушкоджувальної дії та екстремального впливу, в тому числі йонізуючого випромінювання.

Наслідком гіперестрогенізму є, з одного боку, оборотне гальмування проліферативної активності кісткового мозку, що забезпечує меншу його вразливість під час опромінювання і прискорює відновлення гемопоезу. З другого боку, вони впливають на функцію щитоподібної залози і в той же час активізують секрецію кори надниркових залоз. Усе це сприяє ослабленню процесів післярадіаційного катаболізму і стимулює відновлення клітин.

Одночасно відбувається стимуляція системи мононуклеарних фагоцитів, внаслідок чого підвищується резистентність організму до токсинів і бактеріемії, що розвиваються при гострій променевій хворобі.

Радіозахисний ефект полісахаридів, нуклеїнових кислот, спиртів, деяких синтетичних полімерів (кислот поліаденілової, полійонізинової, поліцитиділової та полігістамінової, полівінілсульфату та ін.) у більшості випадків виявляється через 0,5 — 2 год і утримується від кількох годин до двох діб.

Біологічні механізми, що лежать в основі захисної дії високомолекулярних сполук, пов'язують з їх здатністю стимулювати синтез нуклеїнових кислот, а також розселенням в опроміненому організмі молодих, здатних до розмноження клітин кісткового мозку, крім того, зазначені сполуки забезпечують осідання і фіксацію цих клітин в уражених кровотворних тканинах. Усе це сприяє формуванню нових і активізації старих осередків кровотворення та їх збереженню.