2. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби XIV – перша половина XVII ст.

Ю. Дрогобич, С. Оріховський, І. Вншенський. На зміну бурхливому розквіту Київської Русі з її величезними досяг­неннями в усіх галузях суспільного життя приходить складний і тяжкий період розпаду і занепаду, тривалого іноземного поневолення. Як відзначає Б.Л. Кухга, двохсотлітній період (з середини XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.) в історії України був досить рідкісним фено­меном – періодом справді литовсько-білорусько-українського співжиття. Вся історія Галицько-Волинської держави XIII ст. тісно пов'язана з Литвою, яка пізніше, на початку XIV ст. виступає в ролі збирача розрізнених білоруських та, українських земель, в житті яких Литва до Люблінської унії відіграла вирішальну роль.

Наприкінці XIV ст. уся східна Україна без великого опору була підпорядкована Литві. Набагато складніше було з підпорядкуванням, а головне з утриманням у складі Литви західноукраїнських земель. Іноземна загроза (німецький орден, татари, Московське князівство) змусило Литву до першої унії з Польщею (Кревська унія, 1385), яка передбачала не лише санкціонування загарбання Польщею Галичини, як було раніше, а й перетворення українських земель в польські провінції.

У поглядах І. Вишенського центральною постаттю була людина, але не абстрактна, з її муками та стражданнями, надіями та споді­ваннями, яку він бачив в умовах України XV-XVI ст. Мислитель відстоював, хоч і з релігійних позицій, ідею звільнення трудової людини від земного зла, виявлення і утвердження її гідності, розкрит­тя і здійснення в реальному земному житті начал добра, справедли­вості, рівності, братерства.

І. Вишенський нещодавно викривав експлуататорську природу світських магнатів і шляхти, церковного і вищого духовенства. Зали­шаючись на постулатах християнської релігії, він розглядав питання про суспільні відносини, беручи за основу постулат, за яким усе в світі підпорядоковане вищій волі Бога як об'єктивному закону буття. Як виразник потреб селян і плебеїв І. Вишенський розглядав рівність не тільки в суспільно-політичному і юридичному відношеннях, а й підхо­дить до визначення майнової рівності, спільності майна, "общого житла", вважаючи це принципово настановою Христа. Полеміст вихо­див з того, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадо­би, багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування.

Крім того, І. Вишенський висунув і обґрунтував й такі концепції:

соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей;

виділяючи рівність як головний принцип у ранньому християнстві, поклав його в основу визначення соборності;

виходячи з демократичних засад соборності, відкидав як безпід­ставну, нічим необґрунтовану та неоправдану теорію абсолютного централізму духовної та світської влади папи римського;

у контексті концепції соборності піддав критиці світську владу, далеку від ідеалу раннього християнства;

звернув увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати і захищати грома­дянські права і свободи.

У цілому ж можна виділити наступні загальні напрями суспіль­но-політичної думки І. Вишенського:

По-перше, критика тогочасного суспільного ладу;

По-друге, критика Брестської унії, діяльності ордену ієзуїтів;

По-третє, спроба окреслити певний суспільно-політичний ідеал. Цей ідеал він висвітлив у концепції про “істину” церкву.