4. Походження та сутність держави. Форми державного правління та устрою.

Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує особливий обсяг діяльності по управлінню, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність.

Держава володіє багатьма ознаками, властивими всім інститутам політичної системи. Одночасно вона виступає базовим елементом, визначає її функціонування.

Які ж властивості виділяють державу серед інших ор­ганізацій і об'єднань у суспільстві, роблять її основою всієї політичної системи? По-перше, суверенітет держави. Тільки держава виступає як універсальна, всеохоплююча органі­зація, поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, отже, вона "офіційно представляє суспільство" всередині і за межами країни. Тільки держава має право видавати закони, здійснювати правосуддя. По-друге, держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі вияви інших суспільних властей. Вона застосовує владні методи, а в разі необхідності і примус. По-третє, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає їм загальнообов'язкового змісту. По-четверте, держава завдяки наявності спеціального професійного апа­рату виконує основний обсяг управління справами суспіль­ства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.

Суть держави розкривається через сукупність її істотних ознак. Так, Арістотель розумів державу як об'єднання вільних громадян для здійснення управління справами су­спільства. На думку І. Канта, держава – це об'єднання людей, підпорядковане правовим законам. Відомий фран­цузький мислитель Ж. Боден вважав основною ознакою держави суверенітет. Держава – це право суверенної влади над усіма членами суспільства. Держава утворюється тоді, коли розрізнені члени суспільства об'єднуються під єдиною вищою владою.

Г. Еллінек, розкриваючи суть держави, визначальними називає три елементи держави: територія як просторова основа державного панування ззовні і зсередини; населення як співтовариство членів держави; влада держави – суве­ренна, тобто неподільна, незмінна, рівна для кожної держави як члена міжнародного співтовариства. Згодом Г. Ласкі, вказуючи на таку ознаку держави, як суверенітет, зазначав, що немає абсолютного суверенітету, оскільки суверенні атрибути державної влади обмежуються залежністю держави від інших держав – членів міжнародного співтовариства.

Її істотними рисами є відносини влади і підпорядкування, монопольне викори­стання насильства тими, хто володіє владою, наявність юридичного порядку, інституціональний вимір.

На основі зазначеного можна запропонувати такс визна­чення держави. Держава – це організація публічної полі­тичної влади, яка покликана захищати інтереси людей певної, території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.

Держава виникла як результат процесів, які відбувалися в суспільстві, реагуючи на розвиток його потреб. Є різні погляди на походження держави. Згідно з теологічною теорією (її представники – ідеологи релігій Стародавнього Сходу, середньовікових монархій, католицької церкви, іслам­ської релігії), походження держави пояснюється Божою волею. Звідти випливає ідея необхідності вихваляння держа­ви, її вічності, недоторканості і залежності від релігійних організацій і діячів, одночасно вимога покірності і покора всіх перед державною владою.

Патріархальна теорія (її представники – Конфуцій, Арістотель, Михайловський та ін.) обґрунтовує положення про те, що держава – це результат історичного розвитку сім'ї; абсо­лютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха).

Договірна теорія (її представники – Гроцій, Гоббс, Руссо) доводить, що держава виникла внаслідок угоди (договору) між людьми. Появі держави передував "природний стан", коли люди мали природні права (Руссо), або коли йшла "війна всіх проти всіх" (Гоббс). Ця теорія виводить державу не з економічних відносин, а безпосередньо з волі і свідомості людей, їхнього розуму.

Психологічна теорія (її представники – Петражицький, Фрейзер, Тард) пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпо­рядкуванні. На думку прихильників цієї теорії, держава – це організація, яка створюється для керівництва суспільством з боку визначних осіб.

Теорія насильства (її представники – Гумплович, Дюрінг) пояснює походження держави актом насильства, завоюванням одного племені іншим. З метою їх закабалення і створюється особливий апарат примусу – держава. Завою­вання трактується як підпорядкування слабкого сильному, тобто як закон природи. Історична практика засвідчує, що насильство як політичний акт є похідним від економічних умов. При завоюванні повинен бути певний рівень продук­тивних сил, повинна існувати власність.

Згідно з марксизмом, держава виникла разом з поділом суспільства на класи. Організація, яка народилася із родо­племінних форм, стає державою, коли її зміст і функція зводяться до захисту економічних, політичних і ідеологічних інтересів групи, що володіє основними засобами виробництва.

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів і їх взаємовідносини з населенням. Згідно з цим усі держави поділяються на монархії і республіки.

Форма державного устрою – це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між її складовими части­нами, а також кожної із них з державою в цілому. За своїм територіальним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. Проста чи унітарна (цільна, єдина) держава не має в собі відособлених державних утворень, наділених певною самостійністю. Унітарна держава складається з адмі­ністративно-територіальних одиниць (провінцій, губерній, воєводств). Компетенція їх органів влади і управління не виходить за межі компетенції місцевих органів. В сучасну епоху унітарними є Фінляндія, Франція, Україна. Складні держави – це ті, які мають у своєму складі відособлені державні утворення, наділені певною самостійністю. Це імперії, конфедерації федерації.