2. Політична участь людини. Класифікація типів людей щодо участі в політиці.

У науковій літературі визначають чотири групи мотивів полі­тичної участі людини. Перша з них – група так званого позитивного прагнення до влади з метою самореалізації особистості. Друга група мотивів характеризує політичну участь в силу компенсації в результаті низької самооцінки. Американський політолог Г. Лассуєл каже, що часто людина бере участь в політиці аж до рівня державної діяльності, щоб компенсувати явний або вигаданий дефект своєї природи (чи то фізичної, чи то людської). В даному випадку називають Наполеона, Гітлера, Сталіна та ін. Всі вони мали в тій чи іншій мірі певні недоліки (малий зріст, фізичні вади тощо). Третю групу мотивів об'єднує прагма­тичне прагнення політики, влади в умовах, коли останні істотно впливають на життя людей. Нарешті, четвертий мотив – "золоте прави­ло". А. Токвіля: чим більше матеріального достатку в суспільстві, тим менше людина цікавиться політикою.

У житті різних людей політика посідає неоднакове місце. Пропо­нуємо проаналізувати тилологізаццо людини щодо участі в політиці за М. Вебером і Дж. Алмондом.(типи). Перший – політики за випадком. Стихійна участь в політиці. Другий – політики за сумісництвом. Напівсвідома участь в політиці. Третій – політики за професією. Повністю усвідомлена участь, утвердження в політиці своїх власних, усвідомлених інтересів і цінностей.

Порівняйте ці висновки М. Вебера і Дж. Алмонда щодо типів участі людини в політиці, визначіть спільне і відмінне.

3. Сутність політичної соціалізації людини. Політична соціалізація особи в умовах становлення Української держави.

Що розуміється під політичною соціалізацією? Політична соціалізація – це процес становлення і розвитку політичної свідомості і політичної поведінки людини. Отже, політична соціалізація – це входження людини в політику. В цілому це входження людини в політику, політичні відно­сини соціалізації можна звести до двох моделей.

Перша модель – "підкорення" розвинена в концепції Т. Гоббса. Він вважав, що найпершою характеристикою природи людини є вічне і нескінченне бажання однієї влади за іншою, що окрема людина нерозумна, егоїстична, нездібна справитись зі своїми пристрастями, і тому її підкорення монопольній владі є єдиною альтернативою анар­хії, "війні всіх проти всіх".

Друга модель "інтересу" пов'язана з іменами А. Сміта, Г. Спенсера, У. Годвіна. ЇЇ суть – інтерес є тим соціально-політичним меха­нізмом, який приводить в рух, в політику. При цьому людина робить тільки те, в чому бачить свій інтерес. До цього висновку можна додати, що інтереси, на нашу думку, цілком справедливо називають рушійною силою, "мотором" діяльності людей. Повною мірою це належить до політичних інтересів.

У сучасних умовах ідея "підкорення" кардинальній модифікації практично не піддається, змінився лише її мотив. У Д. Белла, У. Мура, С. Ліпсета – це потреби управління, у Дж. Роулса, К. Дженкса – досягнення більшої рівноправності, у Р. Даля, У. Корнхаузера – сїіикісіь демократії. Перша модель "підкорення" найрішучіше була реалізована в командно-адміністративній системі соціалізму, тобто в підкоренні окремої людини державі чи еліті.

Сучасні дослідники другої моделі виходять з того, що інтереси людини рухають вперед політичний процес, роблячи людину актив­ним суб'єктом політики. До цього можна додати, що політичні інте­реси – це специфічний прояв різноманітних за своїм змістом неполітичних інтересів. Наприклад, збільшення верстви підприємців може відбуватися виключно на економічній основі. Бізнес зацікавлений в певній фінансовій, кредитній, податковій і т.д. політиці держави. Він робить свій вибір в політиці, починає підтримувати ті партії, тих депутатів, лідерів, той уряд, які здібні матеріалізувати його прагнення в політиці і законодавстві.

Ряд дослідників розглядають політичну соціалізацію як "політичну підтримку", формування позитивних установок, добровільне прийняття громадянами політичних цілей і цінностей існуючої полі­тичної системи. Так, Д. Істон, Дж. Денніс вважають, що політична соціалізація – це процес розвитку, в якому особистість набуває полі­тичної орієнтації. Ця точка зору поділяється і рядом російських соціологів і політологів (3. Я. Баталов, Е. Б. Шестопал, В. А. Щегорцов), а також українськими (В. Г. Антоненко, Ф. М. Кирилюк).

Політична соціалізація особи в умовах становлення Української держави. Інтерес громадян до політики спричинений насамперед демократизацією суспільного житія в Україні. Наші вітчизняні політологи визначають наступні загальні умови політичної соціалізації особи в Україні:

1.Відбувається перехід від регіонально-залежного статусу України до створення самостійної держави. В суспільних відносинах поєднуються елементи тоталітарного й демократичного устроїв, різнома­нітні, нерідко протилежні політичні інтереси й потреби людей, які включаються в політичне життя й відповідно реалізують свої позиції.

2.Відбувається перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових механізмів регулювання економічного життя.

3.Процес політичної соціалізації особи відбувається в умовах наявності багатопартійності, певної невизначеності ідейних позицій кожної з партій, що ускладнює політичний вибір громадян.

4. Соціальну диференціацію громадян поглиблює кризовий стан суспільства (погіршення життєвого рівня великої частини населення, розчарування і т.д.).

5.Попередні суспільні ідеали для більшості людей утратили світог­лядну орієнтацію, а формування нових перебуває на стадії оновлення.

Аналізуючи розвиток особистостей у нашій країні київський вчений Е. Головаха виділяє три головні їхні типи. Перший тип – особистість розвинена в суспільстві, вона не виокремилася із системи традиційних суспільних зв'язків і, природно, засвоїла колективістську ідеологію. Цей тип переважав упродовж усієї її соціалістичної історії аж до початку періоду "застою". Особистість другого типу відчужена від суспільства. Третьому, "перехідному", типові властива виразна амбівалентність, тобто подвійне ставлення до перспективи дальшого демократичного перетворення суспільства, поєднання елементів як демократичного, так і тоталітарного розвитку.

.........................................................................................................................