3.Суспільно-політичний процес в козацько-гетьманській державі.

Враховуючи Ваші знання з курсу історії України, ми не будемо спинятися на харак­теристиці Визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Розглянемо характеристику розвитку українського козацтва. Як відо­мо, Люблінська унія (1569 р.) підготувала доповнення політичного союзу "унією релігійною" (1596 р.). Насправді ж, як написав М. Грушевський, вона була "цепью насилий над чужими правами й убеждениями, осуществленных под давпением правительственной властя й тяжелых обстоятеяьств".

Таким чином, Польща зібрала під свою владу майже всі українські землі. Велике князівство Литовське було для них етапом у переході під владу Польщі, у сферу впливу її державного ладу, права, побуту, культури. Починається широка полонізація українських земель. Найбільше потерпіло від унії українське селянство: воно втратило право на землю, було збільшено панщину, обмежувалося право вільного переходу селян від власників, що все разом несло в собі зерна майбутньої визвольної боротьби проти полонізації.

З тих часів зростає роль південних степових районів України, куди почали втікати від панщини, де освоювали вільні землі. На цих територіях одним з головних завдань стала організація відсічі татар­ським нападам. Для цього сформувався прошарок вільних звитяжних людей, які поступово перетворили військове ремесло на свою професію. По відкритих полях стояли землянки зі стрільницями: тут хова­лися люди під час несподіваного набігу татар. Степові "промисли" давали великі користі, але вимагали важкого завзяття, витривалості і відваги. Йшли на них найбільш підприємливі та енергійні люди, готові на всякі труднощі і небезпеки, на боротьбу, навіть на смерть. Степовий промисловець мусив бути одночасно войовником.

Степові здобичники-вояки дістали ім'я козаків. Ця назва тюркського походження означає вільну, незалежну людину. Назву козаків зустрічаємо в XIV ст. у половецькому словнику і в актах кримських італійських колоній, а близько 1490 р. вона вперше з'являється і в Україні – на означення людей, що ходили в степи для здобичі і боротьби з татарами.

У нижній течії Дніпра, за порогами, в 1522-1554 рр. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький створив військову формацію – Запорозьку Січ. Термін ''козак" спочатку не означало якогось стану чи класу, а лише вказувало на заняття – степові промисли.

Формування козацтва як стану – процес складний і тривалий. Глибоко правий М. С. Грущевський, коди говорив, що лише на рубежі XVI-XVII ст. українське козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічними і суспільними прерогативами. Між: козаком-уходником, степовим воїном-добувачем XV ст. – першої половини XVI ст. і козаком-борцем за всенародні інтереси кінця XVI ст. – початку XVII ст. лежала прірва. Козак-воїн існував поряд з козаком-землеробом, військовий елемент природно вживався в елемент землеробський.

Важливим фактором, що забезпечив українському козацтву швидку й відносно безболісну еволюцію, було те, що воно розвива­лося на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалася і дина­мічно змінювалася. Школу козацтва, зокрема, запорозького, пройшли сотні тисяч представників різник категорій населення українських земель (бояр, шляхти, міщан і насамперед селянства). Як зазначає В. А. Смолій, уклад життя, пов'язаний з постійним переміщенням і контактами з жителями міст і сіл не лише України, а й зарубіжних держав, ламав у колишніх селян традиційні стереотипи, формував у них якісно нове світобачення, що грунтувалося не лише на суспільній практиці окремого села чи регіону, а на прикладах всеукраїнського і навіть європейського масштабу.

Українська держава, що виникла в ході національно-визвольної війни 1648-1654 рр., була, з одного боку, результатом організаційного колективного генія народу, з іншого – це була ціле­спрямована, свідома діяльність Б. Хмельницького та його прибічників щодо створення нових форм суспільних і державних відносин, перет­ворення українського уряду на суб'єкт міжнародних відносин. Пере­моги військ Б. Хмельницького навесні і восени 1648 р. підірвали не лише військові сили, а й політичні та ідеологічні підвалини Польської держави, ліквідували її зверхність на Наддніпрянській Україні і були основними чинниками у відродженні української державності.

Характеризуючи гетьманську державу (1648-1781 рр.), професор Українського вільного університету в Мюнхені Л. Окіншевич стверджує, що оскільки повстання козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким, принесло перемогу і козацька влада від того часу зосередила у своїх руках усі функції управління українською придніп­рянською територією, то слід говорити про народження (вірніше відновлення) Української держави. Його колега по університету професор О. Оглоблин робить висновок, що ідея "козацького панства" пов'язана з традиціями старої українсько-руської держав­ності, що існували в Україні й за часів Литовсько-Руської держави та польського панування після Люблінської унії.

Українські політичні концепції прагнули знайти компроміс між ідеями козацької державності та шляхетського Князівства Руського.

Під впливом вищого київського духовенства в 1648 р. виникає, а на початку 1649 р. оформляється концепція двовладдя. Суть її полягає в тому, щоб створити в Наддніпрянській Україні удільне "панство українське", де влада була б поділена між гетьманом (Військом Запорізгким) і Київським митрополитом (українською церквою). Цю ідею підтримав Б. Хмельницький. Тоді Б. Хмельницький рішуче і сміливо висунув власну програму Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності. У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніально синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності.

На думку істориків Українського вільного університету, найвизначніша роль Б. Хмельницького в історії України – не полководця, хоча й видатного, не дипломата, хоча й блискучого, а державного діяча оскільки він "Зумів розбурхане повстванням море... перетворити в міцну державу, зі стрункою системою адміністрації, з новими законами, з новим соціальним ладом... державу, з якою шукали союзних зв'язків великі держави". (Оглоблин О. Думки про Хмельниччину. – Нью-Йорк, 1957. – с. 61).

Переяславська угода 1654 р. і Українська козацька держава. У доповіді на урочистих зборах з нагоди 400-річчя від дня нлродження Богдана Хмельницького Президент України сказав: "По різному сьогодні оцінюють політики цю подію. Підкреслюю: політики, а не вчені. Але звільнившись від численних історичних міфів якими обросла ця подія за 340 років, можна стверджувати, що Переяславська Рада народила нову державу – Україну, а правовою суттю договору з московським царем став легітимний розрив з Польсько-Литовською Річчю Посполитою і вступ України у міждержавні стосунки як суб'єкта тогочасного міжнародного процесу".

Справді, Переяславська угода не змінила державного статусу України. В Україні існували власні уряд, військо, зовнішня політика, суспільний та економічний устрій, законодавство і судочинство, церковно-культурне життя. Слід наголосити на наявності елементів демократичного самоврядування. В руках Б. Хмельницького залишалася вся повнота влади щодо внутрішніх справ України та й зовнішньої політики, яку він проводив самостійно і незалежно.

Говорячи про суспільно-політичні устрої на Січі, серед козацтва слід підкреслити їх високий, як на той час, освітній рівень, особливо старшинської верхівки. На той час Січ була осередком культурно-освітнього життя. У Січі на паланках, які включали до свого складу міста, села та зимівники, діяло багато різних шкіл. У самій Січі, крім загально-освітніх, були військові школи. Відомо про тісні зв'язки запо­рожців з Києво-Могилянською академією. Демократичний устрій Запорозької Січі, дух вільності, рівності і братства, який панував у козацькому товаристві, дав підставу К. Марксу назвати її "християн­ською козацькою республікою", і підкреслював: "дух козацтва розли­вався по всій Україні". Отож можемо говорити, що в ті роки тут було зроблено великі кроки на шляху будівництва української держави, що повинна була відіграти важливу роль у формуванні української нації. Міцно спираючись на традиції українського народу, використовуючи досвід козаччини, українська козацько-гетьманська держава посіла своє осібне місце в сузір'ї європейських держав XVII ст.