Лекція № 10. Тема: Людина у політичних відносинах і процесах.

МЕТА: в ході лекції вивчити сутність та зміст наступних проблем, понять та категорій політології:Політика в системі ціннісних орієнтацій людини. Проблема “політичної” (Арістотель), та “аполітичної” (Т. Гоббс) людини. Зростання значення людини та її участі в політичному житті.

Людина як об’ єкт і суб’ єкт політики. Сутність політичної суб’єктності особи. Особа і громадянин. Конституційні права, обов’ язки та відповідальність громадян. Міжнародні документи про права людини і практика їх реалізації. Права людини як критерій гуманізму в політиці.

Критерії і методи оцінки ролі людини в політиці. Політична поведінка особи (активність, пасивність, індиферентність, екстремізм). Умови політичної соціалізації особи.

Література

1.Головаха Е. Й., Бекейкина Й. 3., Небоженко В. С. Демократизация общества и развитие личиости: От тоталитаризма к демократии. – К., 1992.

2.Ільин М. В., Коваль А. И. Личность и политика: Кто играет короля? // Полис. – 1991. – № 6.

3.Камю А. Бастуюший человек. – М., 1990.

4.Фромм Е. Духовная сущность чсловека. Способность к добру і злу // Филос. науки. – 1990. – № 9.

5.Человек: История – фарс і трагедия // Диалог. – 1990. – № 11.

6.Шестопал Е. Б. Личность і политика. – М., 1998.

7.Політологія / За ред. О. І. Семківа. – Львів. – 2-ге вид. – 1994.

8.Політологія: Курс лекцій / За ред. І. С. Дзюбка. – К., 1993.

9.Муляр В. І. Загальна політологія: Курс лекцій. – Житомир, 1994.

План:

1. Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

2. Політична участь людини. Класифікація типів людей щодо учас­ті в політиці.

3. Сутність політичної соціалізації людини. Політична соціалізація особи в умовах становлення Української держави.

1. Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

На одній із колон при вході до храму Аполлона в Дельфах був вирізьблений напис: "Пізнай самого себе". Ця стародавня вимога пізнання своєї власної природи і взаємозв'язку з суспільством надто актуальна і сьогодні. Феномен людини полягає в тому, що він може відбутися лише в умовах життя суспільства. Удосконалення особис­тості та й самореалізація відбуваються мірою підключення до різних аспектів суспільних відносин. Тому багато століть не втрачає актуаль­ності висновок Арістотеля, що "людина є політична істота". Хоча політика і входить за Арістотелем до родового визначення людини, але, як відомо, політиками не народжуються, а стають.

У Загальній Декларації прав людини, прийнятій 00Н, сказано:

"Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах". У поглядах на людину, її взаємовідносини із суспільством на різних етапах історичного розвитку людського суспільства вчені-мислителі підходили по-різному.

Людину можна розглядати як об'єкт та суб'єкт політики. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливає на політичні процеси на різних рівнях. Будучи же суб'єктом політики, людина бере активну участь в політичних процесах, подіях, відносинах, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою. За марксистською теорією сутність людини визначається сукупністю всіх суспільних відносин. Людина є суб'єктом і об'єктом різноманітних соціальних відносин. При цьому її соціальний статус випливає з того, як реалізуються інди­відуальні творчі можливості в системі суспільних відносин.

Що ж таке суб'єкти політики? Мабуть недостатньо сказати, що це учасники політичного життя. Під суб'єктами політики розуміються ті учасники політичного процесу, які здібні діяти свідомо і самостійно. У політичній науці виокремлюють кілька видів суб'єктів політики. Перший вид – безпосередні учасники полі­тичного життя: держава, партії, лідери, суспільні організації та рухи. Другий вид – це великі соціальні групи (класи, стани, міжкласові і внутрікласові групи і т.д.). Третій вид – політичні еліти і бюрократія.

Людина та особистість. Особистість традиційно розглядається як людський індивід, продукт спілкування і пізнання, як носій соціаль­ний якостей, обумовлених конкретними історичними умовами життя суспільства. Прийнята людиною ідеологія, сформульований нею світогляд визначають її розвиток як особистості. Людина, яка гово­рить одне, думає друге, а робить третє, виступає як безособистіть (термін, введений Ф. Достоєвським). Особистісне в людині – це постійна занепокоєність проблемами ближніх, країни, держави і т.д., зверненість на себе з точки зору вимог особистості: "Хто я?". Людина тільки тоді особистість, коли займає активну соціальну позицію.

В якому розуміння можна говорити про особистість як "суб'єкт політики?" Термін "суб'єкт політики" стосується того, хто творить політику, бере в ній активну та усвідомлену участь. Проте політологія вважає основним суб'єктом політики соціальну групу, інтереси і спосіб функціонування якої й визначають можливу сферу політичної діяль­ності особистості. В цьому плані особистість є вихідним суб'єктом політики, безпосереднім суб'єктом політичної практики. "Середня" людина стає суб'єктом політики, якщо вона знає, які соціальні потреби й інтереси різних соціальних груп, партій, класів і т.д., який зв'язок між її власними потребами і інтересами і станом соціальних можли­востей їх задоволення. Але й цього недостатньо. Особистість як суб'єкт політики повинна орієнтуватися в правилах "гри" в суспільстві, знати, яке місце вона хоче і може зайняти в цій грі. Тільки за цих умов особистість стає повноправним суб'єктом політики.