2. Парламентська і партійна форми діяльності.

Основне джерело представницької політичної діяльності закладене у волевиявленні народу, який у різних типах виборчої системи обирає своїх представників до державних структур, насамперед до органів влади всіх рівнів, які, як відомо, поділяються на законодавчі, виконавчі і судові.

Представництво в політичній діяльності на рівні законо­давчих органів має свою специфіку. Вона полягає у відомому протиріччі між політичними функціями члена парламенту як загальнонародного органу та інтересами виборців, які вибирають того чи іншого парламентарія, котрий часто викликає у них незадоволення. Воно закономірне, бо віддзер­калює протиріччя суспільного розвитку. Тому вища полі­тична мудрість полягає саме в тому, щоб по змозі зняти ці протиріччя, розробити і прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси як усього народу, так і населення певного виборчого округу.

Важливою обставиною політичне ефективного представ­ництва у системі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалізації інтересів народу, виборців. Стратегічний розрахунок, як правило, пов'язаний з цим фактором, також часто викликає нерозуміння, а звідси неприязнь з боку народу. Загострене усвідомлення інтересів у кризові періоди зде­більшого не враховує реальних можливостей матеріального і духовного виробництва в країні, її дійсного потенціалу. Виникає бажання задовольнити їх будь-якою ціною, незва­жаючи на наявні ресурси. Таке протиріччя викликає перебої у представницькій політичній діяльності, зокрема урядову плутанину. Організація політичної діяльності, особливо в її представницькому варі­анті, є першочерговим завданням, урешті-решт одним із факторів стабілізації політичної обстановки в тих країнах, у яких політика набула верховенства над економікою, перетворилася значною мірою в самоцільне явище.

Другою важливою формою політичної діяльності є партійна. Політична діяльність партії, якщо та функціонує як легальна, здійснюється на основі існуючої в країні консти­туції. Характер цієї діяльності, організаційні її форми повинні відповідати демократичним нормам політичного жит­тя країни. Тому члени партії працюють, керуючись не тільки програмою і статусом своєї організації, а й правовими нормами, які лежать в основі життєдіяльності всього населсння країни.

Партійна діяльність тієї чи іншої легальної партії полягає в розробці теоретичних основ організації життєдіяльності народу (або його частини), в пропагандистсько-організаційній роботі по роз'ясненню мети і методів політичної боротьби, а також в організації мас на їх реалізацію.

Вища мета партійно-політичної діяльності будь-якої ле­гальної, але не правлячої партії – це переконання мас у правильності своїх ідей і методів боротьби за їх здійснення. Після досягнення цієї мети і завоювання на свій бік більшості народу політична діяльність партії полягає в боротьбі за державну владу. Оволодівши нею, той чи інший член партії наділяється вже більш високою відповідальністю за резуль­тати своєї діяльності і несе не партійну, а насамперед державну відповідальність.