ОСНОВИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА ЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇТА ЕКОНОМІКИ

ст.викл. Сідак Святослав Васильович

ОСНОВИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

КУРС ЛЕКЦІЙ

Затверджено

кафедрою

“__ ”__________ 2009 р.,

протокол №

Ужгород – 2009

1. Корпоративне управ­ління в Україні

Корпоративне управління широко використовується у західній економічній теорії і практиці господарювання і досить швидко запроваджується в транзитивній економіці України. Це пояснюється поширеністю форми корпоративної власності і гос­подарювання, необхідністю ефективного управління нею і стрімким розвитком такої власності в Україні.

Сьогодні у світі великі корпорації стали фактично приват­ними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, соціальне становище багатьох країн. 10 % корпорацій у світі дають 80 % обсягу реалізації продукції та послуг і 90 % прибутку в еко­номічно розвинутих країнах.

Розвиток корпоративного сектора в Україні має вирішальне значення не лише для підвищення ефективності системи керівництва господарського товариства, а й для успішного функціонування економіки країни в цілому в умовах ринкової трансформації, зокрема на рівні державного управління.

За результатами сертифікатної приватизації в Україні влас­никами іменних цінних паперів стали близько 17,2 млн фізичних осіб. При цьому налічується приблизно 35 тис. акціонерних това­риств, серед яких близько 12 тис. — відкритих. Процес корпорати-зації економіки України триває, що часто виявляє себе через дра­матизм корпоративних конфліктів.

2. Вітчизняна специфіка розвитку корпоративних

Українська специфіка розвитку корпоративних відноснії полягає в наступному:

• левова більшість акціонерних товариств (АГ), яких в Ук­раїні налічується приблизно 35 тис, серед яких близько 12 тис. — відкритих, є номінальними власниками акцій, вплив яких на діяльність "своїх" АТ є дуже сумнівним. Та­ке становище об'єктивно ускладнює процеси управління,

• контролю та концентрації капіталів, процес консолідації пакетів акцій, достатніх для вирішення названих завдань, і воно є закономірним.

• існування найпотужніших олігархічних угруповань, які контролюють цілі сектори економіки і є активними учас­никами боротьби за ліквідні об'єкти приватизації, а в тих галузях, де приватизація вже здійснена, — ініціаторами пе­рерозподілу власності із застосуванням того, що назива­ють адміністративним ресурсом. Наслідком цього є безвідповідальні і не правові судові рішення, приховані за тим чи іншим варіантом тлумачення законодавства;

• в Україні існує близько 1,5 тис. АТ, в статутному фонді яких є участь держави. Стратегії контролю держави задіяльністю таких підприємств та відчуження пакетів акцій, що є у власності держави (близько 25%), сьогодні оцінюються як низько ліквідні, що гальмує їх відчуження, а відповідно, і розвиток корпоративних відносин;

• існування тіньової економіки впливає на інвестиційний контекст розвитку господарських товариств, головним чи­ном АТ. Приховані, штучно мінімізовані прибутки під ти­ском податкового та адміністративного тягаря впливають на дивідендну політику АТ, що, в свою чергу, не сприяє попиту на акції і фактично підриває фондовий ринок, а та­кож є перешкодою залученню коштів громадян через обіг цінних паперів;

• синтетична інфраструктура корпоративних відносин (яка включає в себе інфраструктуру ринку цінних паперів, а та­кож більш загальну інфраструктуру ринку фінансових по­слуг, інфраструктуру інвестиційних відносин) не є ефек­тивною, відпрацьованою, завершеною як на законодавчо­му, так і організаційному, функціональному рівнях. Сьо­годні відсутнє законодавче регулювання діяльності недер­жавних пенсійних фондів, установ довірчого управління майном тощо. Існування в Україні домінуючого поза біржовоіо обігу акцій, робить етап фондового ринку практично непрозорим і погано передбачуваним;

• низька корпоративна культура стримує розвиток корпора­тивних відносин. Дотримання принципів корпоративного управління і впровадження Кодексу корпоративної по­ведінки, що є реальним регулюючим чинником у розви­нутих країнах, буде сприяти залученню інвестицій в ЛТ.