2-гий рівень

Походження християнства на укр.. землях

Проникнення християнства на українські землі через місіонерів, за посередництвом торговельних зв'язків, чи походів на Візантію, відоме задовго до кн. Володимира Великого, коли воно стало офіційною (державною) релігією. Після Хрещення Русі була створена Київська митрополія, яка за до-татарських часів охоплювала 16 єпархій, з них 10 на українських землях. Київська митрополія перебувала в юрисдикції царгородського патріарха, але була фактично автокефальною, особливо у внутрішньому управлінні.

Поняття світова і національна культура

Світова культура - це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення гос­подарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокре­ма, виділяють національні культури - українську, російсь­ку, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши­ми народами. В результаті такого спілкування відбуваєть­ся взаємне культурне збагачення. І як наслідок - різні куль­тури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різно­манітнішими.

Світова культура - феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути ре­гіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.

Функції культури

Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі.

Структура культури

Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Структура — означає порядок, будова, зв’язок. Це сукупність стійких зв’язків об’єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослідники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елементів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові. Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім’ї і т. ін.

Розвиток літератури Киїіської Русі

ДАВНЯ українська література бере свій початок від часів давньоруської феодальної держави — Київської Русі. За вісім століть своєї історії пройшла кілька якісних етапів розвитку. Перший — становлення і розквіт літератури часів Київської Русі, або давньоруської літератури. Виникла вона на ґрунті усної народної словесності, слов'янської міфології, засвоєння (після запровадження 988 р. християнства) візантійсько-болгарського літературного досвіду. До наших днів дійшло два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні. Із прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зростає попит на християнську церковну літературу, богослужебні книги, що й обумовило виникнення перекладної літератури (біблійні книги, апокрифи, «житія», патерики й ін.). Перекладна література приходила на Русь головним чином із Візантії. Процес перенесення, «вживления» чужоземних пам'яток сприяв не тільки культурному збагаченню наших предків, засвоєнню ними філософського, культурного, морально-етичного досвіду інших народів, а й стимулював розвиток оригінальної творчості. Оригінальна давньоруська література представлена у жанрах літописання («Повість минулих літ», «Київський літопис»), «повчань» («Поученіє» Володимира Мономаха), ораторсько-моралізаторської прози («Слово про закон і благодать» Іларіона), агіографічних творів, або життєписів святих («Сказання про Бориса і Гліба», «Києво-Печерський патерик») та ін. Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є анонімне «Слово о полку Ігоревім».