Композиція Збручського ідола

Всю складність світосприйняття слов’ян кінця І тис. н.е. відображає так званий Збручський ідол. Ця кам’яна скульптурна композиція являє собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному з чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруси. На нижньому з них висічено фігуру вусатого чоловіка в трьох зображеннях, який підтримує середній ярус. Цей середній, тобто другий ярус заповнений фігурами чоловіків і жінок, що взялися за руки. На горішньому, третьому ярусі розміщені фігури чотирьох божеств, увінчаних спільною шапкою, що, можливо, відбиває розвиток у слов’янській міфології ідеї пошуку єдиного верховного бога.

Загальновизнано, що три горизонтальні яруси ідола символізують три зони всесвіту: горішній ярус - небо, середній - землю, нижній ярус посідає підземний бог, який тримає на своїх плечах землю. Важливим в цьому розташуванні є те, що підземний світ не ворожий людству - адже він тримає його на собі. Це стає особливо зрозумілим під час реконструкції світогляду слов’ян-землеробів, котрі протягом багатьох століть споглядали за появою основи їх існування - хліба - саме з-під землі. Єдине божество Род об’єднало по вертикалі не лише всі світи, а й найважливіші для людини функції незримих сил: світло, добробут, родючість, безпеку й заступництво предків.

Архітектурні споруди Київської Русі

Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. Археологічні розкопки Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі - карнизи, лиштву, гребені, колонки, одвірки тощо. Вони вказують на багатий архітектурний декор будинків давніх русичів Х-ХІІІ ст. Окремі з них становили справжні шедеври народної архітектури. Такими, очевидно, були будинки представників заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою “хороми”. Останні складалися з кількох зрубів, які утворювали цілий комплекс приміщень - “сіни”, “істба”, “кліть”. У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. У "Повести временных лет" згадується: “Он же (дружинник-варяг) стояще на сенях с сыном своим… и посекоша сени под нима”. У верхніх поверхах були “сіни”, які, згідно з описом із літописної статті 983 р., становили галерею на стовпах, а також “тереми”.Пам”ятками архітектури того часу є: Десятинна церква, Софія Київська та багато інших.

Право і законодавство Київської Русі

У IX—X ст. на Русі, певно, існувала система норм усного зви­чаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірни­ках права й літописах, котрі були складені ще у XI—XII ст., і тому не дійшла до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Русь­кої Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII—IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і дого­ворах Русі з Візантією X ст.

Русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pp., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цін­ним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантій­ського й давньоруського права. Значна увага в них приділялася регулюванню торговельних відносин, визначенню прав, якими ко­ристувалися руські купці у Візантії. Водночас русько-візантійські договори чітко фіксують правове становище і привілеї феодалів.

У них можна знайти і норми, запозичені від давнього усного звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім — у Поширену редакцію Руської Правди.