анатомія людини

в) постійна, або тазова {metanephros).

2.Переднирка закладається у зародка людини на 3-му тижні ембріонального роз­ витку і складається з 5 — 8 канальців, відкритих у порожнину тіла, та вивідних проток — ductus pronephricus. Через 40 — 50 год канальпД проток зникають, а вивідна протока переднирки зберігається, перетво­ рюючись у протоку первинної нирки.

3.Первинна нирка та її протока (duc­ tus mesonephricus) є найранішими функціо­ нальними утвореннями.

На 15-й день протока первинної нирки з'являється в мезодермі у вигляді нефротичного тяжа на присередньому боці порожнини тіла, а на 3-му тижні в ньому утворюється порожнина і протока досягає клоаки. Первинна нирка складається з багатьох (до 25) поперечних сегментованих звужених канальців, які закінчуються сліпо. Первинна нирка є первинним секреторним органом з вивідною протокою.

Постійна нирка змінює первинну нир­ ку і утворюється з того ж нефрогенного тя­ жа та канальцевої истеми, тобто з структур первинної нирки. З нефрогенного тяжа і канальців розвивається власна паренхіма постійних нирок (кіркова і мозкова речови­ на). Таким чином, починаючи з 3-го місяця, постійні нирки замінюють собою первинну нирку як тимчасовий видільний орган. Оскільки тулуб видовжується каудально, то нирки займають своє місце в поперековій ділянці.

Ниркова миска і сечоводи розвивають­ ся з дивертикулів (випинів) каудального кінця протоки первинної нирки і впадають в ту частину клоаки, з якої розвивається дно сечового міхура.

4. Розвиток сечового міхура пов'язаний з перетворенням клоаки і сечового мішка {allantois). Клоака — це загальна порожнина, куди попередньо відкриваються сечові, ста­

теві шляхи і задня кишка. Вона має вигляд сліпого мішка, закритого зовні клоакальною перетинкою (membrana cloacalis). У подальшо­ му в середині клоаки фронтальна перетинка (membrana urosacrole) поділяє клоаку на дві ча­ стини: вентральну — сечово-статеву пазуху

(sinus urogenitalis) та дорсальну — прямокишкову (rectum). Після прориву клоакальної перетинки обидві ці частини відкриваються назовні двома отворами: сечово-статева пазуха — переднім отвором (отвором сечової та статевої систем), прямокишкова частина — заднім отвором (відхідником).

Із сечово-статевою пазухою пов'яза­ ний сечовий мішок, який у нижчих хребет­ них виконує функцію резервуара для про­ дуктів виділення нирок, а у людини частина його перетворюється в сечовий міхур.

5. Розвиток внутрішніх та зовнішніх статевих органів має свої суттєві особли­ вості і різні джерела.

На 4-му тижні зародка людини з медіального боку від мезонефроса закла­ дається основа індиферентної статевої зало­ зи, з якої в подальшому формується або яєчко, або яєчник.

Протока первинної нирки, яка зали­ шається після редукції первинної нирки, трансформується в протоки статевих чо­ ловічих залоз. Паралельно з протокою первинної нирки з'являється нова структу­ ра — парамезонефрична протока (ductus paramesonephricus), з якої у жінки форму­ ються маткові труби, матка, частина піхви.

Зовнішні статеві органи заклада­ ються у зародка на 7-му тижні ембріо­ нального розвитку в індиферентній формі у вигляді горбка, статевих скла­ док та валиків. З цих закладок потім розвиваються зовнішні чоловічі та жіно­ чі органи.

6. Деталізуючи ембріональні про­ цеси розвитку внутрішніх статевих ор-

ганів чоловіка, необхідно зауважити, що на 7-му місяці внутрішньоутробного роз­ витку із сполучної тканини, розташованої навколо яєчка, формується білкова обо­ лонка. До цього часу статева залоза стає більш округлою, в ній утворюються тяжі, які перетворюються в сім'яні канальці.

У ході розвитку чоловічої статевої за­ лози з канальців первинної нирки форму­ ються виносні канальці яєчка, а з краніаль­ ної частини мезонефричної протоки — протока придатка яєчка. Інші краніально розташовані канальці первинної нирки пе­ ретворюються в додаток над'яєчка та його канальці.

Крім того, з кінцевого відділу первин­ ної нирки формується сім'явипорскувальна протока, яка відкривається в простатичну частину чоловічої уретри. З парамезонефричної протоки утворюється передміху­ ровий мішечок, залишкова частина проток у ембріонів чоловічої статі редукується.

Яєчко з над'яєчком і рудиментарними утвореннями не залишаються на тому ж місці, де вони закладалися, а в процесі роз­ витку змішуються в каудальному напрям­ ку — відбувається процес опускання яєчок. У цьому процесі важливу роль відіграє на­ прямна зв'язка яєчка.

До 3-го місяця внутрішньоугробного періоду яєчко розташоване в клубовій ямці, в 6 міс воно підходить до внутрішнього кільця пахвинного каналу. На 7-му місяці яєчко проходить через пахвинний канал ра­ зом із сім'явиносною протокою, судинами і нервами, які входять до складу сім'яного ка­ натика.

Передміхурова залоза розвивається з епітелію уретри спочатку у вигляді клітин­ них тяжів, з яких у подальшому утворю­ ються часточки залози.

Цибулинно-сечівникові залози розви­ ваються з епітеліальних виростів губчастої

частини сечівника. Протоки передміхуро­ вої залози відкриваються в передміхурову частину сечівника.

7. Ембріональний розвиток внутріш­ ніх статевих органів жінки має свої особ­ ливості. В яєчнику ембріона жіночої статі клітинні тяжі менше помітні. Вони розсіяні в мезенхімній стромі органа. Ча­ стина цих клітин активно росте і пере­ творюється в первинні (премордіальні) фолікули яєчника. У подальшому фор­ мується кіркова і мозкова речовина яєч­ ника. В останні з розвитком яєчників вростають кровоносні судини. Вони та­ кож опускаються, але на значно менше, ніж яєчки. Від місця закладки вони ра­ зом з матковими трубами зміщуються в тазову ділянку, причому труби з верти­ кального положення переходять у гори­ зонтальне. З розвитком яєчників залиш­ ки канальців проток первинної нирки стають рудиментарними придатками жіночої статевої залози, перетворю­ ючись на над'яєчник і прияєчник. Таким чином, у жінок з парамезонефричних проток розвивається матка, маткові тру­ би і проксимальний відділ піхви. Із се­ чово-статевої пазухи формується дис­ тальний відділ піхви та її присінок.

8. Як було сказано вище, розвиток зовнішніх статевих органів починається з утворення індиферентних структур: статевого горбка, розташованого спереду від сечово-статевої борозни, яка обмежована з обох боків статевими складками. По обидва боки від статевого горбка і статевих складок формуються півмісяцевої форми підвищення шкіри і підшкірної клітковини — статеві валики.

У ембріонів чоловічої статі зачатки зазнають складних змін. Статевий гор­ бок починає швидко рости та видовжу­ ватися, перетворюючись на печеристі

тіла статевого члена. На нижній (кау­ дальній) поверхні статеві складки стають вищими. Вони обмежовують сечово-ста­ теву щілину, яка перетворюється спочат­ ку на жолоб, а потім, унаслідок зрощен­ ня його країв, утворюється чоловічий сечівник. У процесі росту статевого чле­ на він збільшується в дистальному на­ прямку і потовщується. Місце зрощення сечівникового жолоба залишається у ви­ гляді рубчика, який називають швом ста­ тевого члена. Одночасно з формуванням чоловічого сечівника над дистальним кінцем статевого члена утворюється пе­ редня шкірочка головки статевого члена.

У ембріона жіночої статі статевий горбок перетворюється на клітор. Ста­ теві складки розростаються і перетворю­ ються на малі соромітні губи, обмежову­ ючи з боків сечово-статеву щілину, яка відкривається в сечово-статеву пазуху. Дистальна частина статевої щілини стає більш широкою і перетворюється на присінок піхви, куди відкриваються зов­ нішнє вічко жіночого сечівника, парні отвори проток присінкових залоз і отвір піхви. Статеві валики перетворюються у великі соромітні губи, в яких наро­ щується велика кількість жирової клітко­ вини, потім вони прикривають малі со­ ромітні губи.

9. Розвиток промежини. Пригадайте, що в ембріона в процесі

розвитку порожнина клоаки поділяється се­ чово-статевою перетинкою на вентральний відділ — сечово-статеву пазуху та дорсальний відділ — пряму кишку. Крім того, сечовостатева перетинка розростається в кау­ дальному напрямку і досягає клоачної пластинки, тобто майбутньої промежи­ ни, яка потім поділяється на передню ча­ стину — сечово-статеву пластинку та задню частину— відхідникову пластин­

ку. У кожній пластинці самостійно утво­ рюються отвори: відхідниковий і сечовостатевий. Навколо цих отворів форму­ ються сфінктери, а потім інші м'язи се­ чово-статевої та відхідникової діафрагми.

10. Варіанти та аномалії розвитку се­ чових органів.

Нирки варіюють щодо свого поло­ ження, форми, розмірів та кількості. Інколи нирки змінюють своє положення, зустрічається дистопія нирки {distopia renis), коли нирки розташовуються на різних рівнях від діафрагми до малого та­ за. Нирки змінюються по формі: бувають довші, ніж у нормі, або надзвичайно ши­ рокі; зустрічаються часточкові нирки, підковоподібні, кільцеподібні або под­ воєні нирки; нерідко одна із нирок відсутня, інколи зустрічається третя нир­ ка, яка буває меншою за розмірами від нормальної нирки.

Зустрічаються аномалії сечоводів у вигляді подвоєння з одного або з обох боків; іноді спостерігають розщеплення сечовода в краніальному, рідше — в кау­ дальному відділі. Трапляються звуження або розширення, а також випини стінки сечовода, тобто дивертикули сечовода.

11. Зверніть увагу на аномалії роз­ витку внутрішніх чоловічих і жіночих статевих органів.

Із аномалій статевих залоз слід від­ значити недорозвиток одного яєчка або його відсутність (монорхізм); у разі затри­ мання опускання яєчок у малому тазі або в пахвинному каналі виникає двобічний крипторхізм.

Пахвовий відросток очеревини мо­ же виявитися не зрощеним. Тоді він спо­ лучається з очеревинною порожниною і може статися випинання в утворену ки­ шеню петлі тонкої кишки, тобто утво­ рюється природжена пахвинна грижа.

Інколи яєчко в процесі опускання затри­ мується, що призводить до незвичного його розташування (ектопія яєчок). При цьому яєчко може розташовуватись у че­ ревній порожнині, в пахвинному каналі, під шкірою промежини або під шкірою зовнішнього кільця стегнового каналу.

У жінок у процесі розвитку яєчників також відзначаються випадки ненормаль­ ного їх розташування (ектопія яєчників): один або обидва яєчники розміщуються біля глибокого пахвинного кільця або про­ ходять через пахвинний канал і залягають під шкірою великих соромітних губ. Крім того, зустрічаються випадки розвитку до­ даткових яєчників, інколи — природжений недорозвиток одного і навіть обох яєчників. Дуже рідко спостерігають відсутність мат­ кових труб, а також закриття (атрезія) їх черевного або маткових отворів.

У разі недостатнього зрощення дис­ тальних кінців правого та лівого парамезонефричних проток розвивається дворога матка, а в разі повного незрощення — подвійна матка і подвійна піхва. У випадку затримки розвитку парамезонефричної протоки на одному боці виникає асимет­ рична або однорога матка. Нерідко матка ніби зупиняється в своєму розвитку. Таку матку називають дитячою (інфантильною), недорозвиненою.

12. Аномалії розвитку зовнішніх ста­ тевих органів.

До рідкісних аномалій розвитку ста­ тевих органів відносять так званий герма­ фродитизм (двостатевість). Розрізняють справжній і несправжній гермафроди­ тизм. Справжній гермафродитизм зустрі­ чається дуже рідко і характеризується на­ явністю у однієї і тієї ж людини яєчок і яєчників при чоловічому або жіночому типі будови зовнішніх статевих органів. Частіше зустрічається так званий не­

справжній гермафродитизм, при якому статеві залози відносяться до однієї статі, а зовнішні статеві органи по своїм озна­ кам відповідають іншій статі. Вторинні статеві ознаки при цьому нагадують озна­ ки протилежної статі або є ніби про­ міжними.

Розрізняють чоловічий і жіночий не­ справжній гермафродитизм. При чоловічому несправжньому гермафроди­ тизмі статева залоза диференціюється як яєчко і залишається в черевній порож­ нині. Одночасно затримується розвиток статевих валиків. Вони не зрощуються один з одним, а статевий горбок розви­ вається недостатньо. Ці утворення іміту­ ють статеву щілину і піхву, а статевий гор­ бок — клітор.

При жіночому несправжньому герма­ фродитизмі статеві залози диференцію­ ються як яєчники. Вони опускаються в товщу статевих валиків, які настільки щільно зближуються один з одним, що на­ гадують калитку. Кінцева частина сечовостатевої пазухи залишається звуженою і піхва відкривається в сечово-статеву пазуху так, що отвір піхви стає мало­ помітним. Статевий горбок значно розрос­ тається й імітує статевий член. Вторинні статеві ознаки набувають вигляду, харак­ терного для чоловіків.

Інколи в ембріогенезі в процесі утворення статевого члена трапляється незрощення сечово-статевої щілини з нижнього боку (гіпоспадія), тобто непо­ вне закриття уретри знизу. Якщо чо­ ловічий сечівник розщеплений зверху, то це явище називається епіспадією. Така аномалія може поєднуватися з незрощенням передньої черевної стінки і відкри­ тим спереду сечовим міхуром (ектопія се­ чового міхура). Інколи отвір передньої шкірочки головки статевого члена не

Необхідні препарати та наочні посібники: 1. Препарати окремих залоз внутрішньої секреції дорослої лю­

дини і новонародженого. 2. Скелет. 3. Че­ реп. 4. Таблиці. 5. Схеми.

Методичні вказівки до самостійного вивчення матеріалу

1. Регуляція функцій організму лю­ дини здійснюється крім нервової систе­ ми гормонами ендокринних залоз. У той же час ендокринна, або гуморальна (хімічна), регуляція підпорядкована нер­ вовій системі. Обидві системи функ­ ціонально найтіснішим чином між собою взаємодіють і становлять єдину нейрогу­ моральну регуляцію організму. Крім того, залози внутрішньої секреції перебувають в дуже складних взаємовідносинах між со­ бою, так що порушення роботи однієї з них відображається на діяльності інших. Хімічна регуляція діє протягом тривалого часу, стимулюючи або пригнічуючи про­ цеси обміну речовин і в самій нервовій си­ стемі.

2. Залози внутрішньої секреції {діапdulae endochnae) за їх ембріональним роз­ витком поділяються на такі групи:

• ектодермальні залози:

а) гіпофіз і шишкоподібна залоза, що розвиваються з епітелію ротової бухти та про­ міжного мозку;

б) мозкова речовина надниркових за­ лоз, що розвиваються з нервової трубки;

• мезодермальні залози:

а) кіркова речовина надниркових залоз;

б) ендокринна частина яєчка або яєчника;

в) ендокринна частина передміхуро­ вої залози, що розвивається з епітелію вторинної порожнини тіла;

• ентодермальні залози:

а) бранхіогенна група, що розви­ вається з епітелію ротової бухти, зябрових кишень (щитоподібна залоза; прищитоподібні залози, загруднинна залоза);

б) ендокринна частина підшлункової залози (острівці підшлункової залози), що розвиваються з епітелію кишкової трубки.

За функціональною взаємозалеж­ ністю залози внутрішньої секреції поділя­ ються на кілька груп.

Група аденогіпофіза: а) щитоподібна залоза;

б) кора надниркових залоз (пучкова та сітчаста зони);

в) яєчко чи яєчник.

Основна роль у цій групі залоз нале­ жить аденогіпофізу, його гормонам (аденокортикотропному, соматотропному, тиреотропному і гонадотропному), які регулю­ ють діяльність названих залоз.

Група периферійних ендокринних за­ лоз, функція яких не залежить від гор­ монів аденогіпофіза:

а) прищитоподібні залози; б) кора надниркових залоз (клубочко-

ва зона); в) острівці підшлункової залози.

Ці залози умовно називають саморегулівними, наприклад гормон острівців підшлункової залози інсулін знижує рівень глюкози в крові, а підвищений

рівень останньої стимулює секрецію ін­ суліну.

Група ендокринних залоз нервового походження:

а) великі та малі нейросекреторні клітини з відростками, що утворені ядрами гіпоталамуса;

б) нейроендокринні клітини, які не мають відростків (хроматофінні клітини мозкової частини надниркових залоз та парагангліїв);

в) парафолікулярні клітини, або кліти­ ни щитоподібної залози;

г) аргірофільні та ентерохромафінні клітини в стінках шлунка, тонкої та товстої кишок.

Нейросекреторні клітини поєднують нервову та ендокринну функцію. Вони сприймають нервові імпульси і виробля­ ють у відповідь нейросекрет, який потрап­ ляє в кров або по відростках нервових клітин транспортується до інших клітин. Так, клітини гіпоталамуса продукують ней­ росекрет, який по відростках нервових клітин надходить у гіпофіз і посилює або гальмує його функцію.

Група ендокринних залоз ней-

рогліального походження:

а) шишкоподібна залоза; 0~/ нейрогемальнї залози (нейро-

гіпофіз та серединне підвищення гіпотала­ муса).

Секрет, що виробляється клітинами шишкоподібного тіла, гальмує виділення гонадотропних гормонів аденогіпофіза і, таким чином, пригнічує діяльність статевих залоз. Клітини задньої частки гіпофіза не продукують гормонів, а забезпечують на­ копичення і виділення в кров вазопресину та окситоцину, що продукуються клітина­ ми гіпоталамуса.

Перейдіть до вивчення окремих ен­ докринних залоз.

3. Щитоподібна залоза {glandula thyroidea) — непарний орган масою 20 — 50 г; у віці після 55 — 60 років об'єм та маса залози зменшуються.

Залоза розташована в передній ділянці шиї на рівні гортані та верхнього відділу трахеї; складається з двох час­ ток — правої частки {lobus dexter) та лівої частки [lobus sinister), з'єднаних вузьким

Якщо перешийок відсутній, частки залози роз'єднані. Верхні краї правої та лівої ча­ сток щитоподібної залози розташовані нижче від верхнього краю відповідної пластинки щитоподібного хряща гортані. Нижні краї обох часток досягають рівня V — VI хрящів трахеї. Задня поверхня кожної частки залози прилягає до гортан­ ного відділу глотки, початкового відділу стравохода, а також межує з передньою поверхнею загальної сонної артерії. У ЗО % випадків зустрічається пірамідна ча­ стка [lobus pyramidalis), яка верхівкою іноді досягає тіла під'язикової кістки.

Щитоподібна залоза покрита сполуч­ нотканинною оболонкою — волокнистою

капсулою (capsula fibrosa), яка зрощена з

гортанню та трахеєю. У зв'язку з ЦЙЖ НЇД час акту ковтання відбувається зміщення щитоподібної залози. У товщу залози від капсули відходять сполучнотканинні пе­ ретинки, які поділяють її тканину на час­ точки [lobuli). Ці часточки вистелені зсе­ редини епітеліальними фолікулярними клітинами кубічної форми.

Структурно-функціональною одини­ цею щитоподібної залози є фолікул — ут­ ворення кубічної форми, виповнене гус­ тою речовиною (колоїдом). Остання містить гормон щитоподібної залози — тироксин, до складу якого входять білки й

подібна залоза (glandula parathyroidea superior) і нижня прищитоподібна залоза

{glandula parathyroidea inferior) належать до числа життєво необхідних органів (див. мал. 233, б). Розміри кожної залози такі: довжина 4 — 8 мм, ширина 3 — 4 мм, тов­ щина 2 — 3 мм. Загальна маса залоз ста­ новить у середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорос­ лих — жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули, добре кровопостачаються. Прищитоподібні залози виділяють паратгормон (ПтГ), що регу­ лює рівень кальцію в крові та м'яких тка­ нинах. Низький вміст кальцію в крові по­ силює викид ПтГ в кровоносне русло. ПтГ активує остеокласта, які руйнують кісткову речовину, сприяючи її резорб­ ції, при цьому у кровоносне русло надхо­ дить вільний кальцій. Органічна речови­ на кісток розпадається і разом з кальцієм виводиться через нирки. Підвищена кількість кальцію в крові може спричи­ нятися до утворення каменів у сечових шляхах.

5. Надниркова залоза {glandula suprarenalis) — парний ендокринний ор­ ган, розміщений над верхнім кінцем нир­ ки в заочеревинному просторі (мал. 234). Розрізняють три поверхні залози: перед­ ню {fades anterior), задню {fades posterior)

і ниркову {fades renalis). Маса залози 12 — 13 г, довжина 5 см, ширина 3 см, ви­ сота 1 см. На передній поверхні розміщені ворота {hilum), через які із залози вихо­ дить центральна вена {v.centralis). Зовні надниркові залози покриті сполучнотка­ нинною оболонкою, до якої прилягає кір­ кова речовина {cortex). Вона складається з трьох зон: клубочкової {zona glomerulosa), за нею розміщена найширша пучкова зо­ на {zona fasdculusa), а на межі з мозковою речовиною надниркової залози {medul­

la) — сітчаста зона {zona reticularis). Ши­ рина цих зон у товщі кіркової речовини співвідноситься, відповідно, 1:9:3.

Великі клітини (ендокриноцити) пучко­ вої зони розміщуються рядами ("пучками"). Ендокриноцити синтезують глюкокортикостероїдні гормони (кортизон, гідрокор­ тизон, кортикостерон), які регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулю­ ють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі.

Ендокриноцити сітчастої зони синте­ зують статеві гормони, більшою мірою чо­ ловічі стероїди, подібні до тестостерону яєчок, меншою мірою — жіночі статеві гормони — естрогени і прогестерон.

Кора надниркових залоз виробляє кортикостероїди, які поділяються на три групи: а) мінералокортикостероїди (альдо­ стерон) — їх продукує клубочкова зона; б) глюкокортикоєтероїди, до яких крім кортизону, гідрокортизону, кортикостерону належать ще два гормони — П-дегідро- кортикостерон і ІІ-дезоксикортикостерон, які виробляються в пучковій зоні; в) ста­ теві гормони (андроген, естроген, прогес­ терон), які виробляються в сітчастій зоні.

Мозкова речовина надниркової зало­ зи, що розташована в її центрі, побудова­ на з великих клітин округлої або поліго­ нальної форми, які виробляють адреналін і норадреналін. Ці гормони називають катехоламінами, вони мобілізують захисні сили організму. Завдяки підвищенню рівня гормонів у крові розщеплюється глікоген, зменшуються його запаси в м'язах та печінці.

Кіркова і мозкова речовини наднир­ кової залози мають різне походження. Кіркова речовина розвивається з мезо­ дерми (целомічного епітелію) між коре­ нем дорсальної брижі первинної кишки і сечово-статевою складкою. Мезодер-

Мал. 234. Права і ліва нирки з наднирковими залозами:

1 — права нирка; 2 — ліва нирка; 3 — права надниркова залоза; 4 — ліва надниркова залоза

мальні клітини розташовуються між дво­ ма первинними утвореннями нирок і на­ зиваються інтерреналовою тканиною. Вони дають початок кірковій речовині, іноді з неї утворюються додаткові над­ ниркові залози {glandulae suprarenalis accessoriae).

Мозкова речовина надниркових за­ лоз має спільне з нервовою системою походження. Вона розвивається з ембріональних нервових клітин симпатобластів, які формуються із закладок вузлів симпатичного стовбура і відокрем­ люються від нього, перетворюючись на хромафінобласти, а останні — на хро­ мафінні клітини мозкової речовини.

Хромафінобласти мігрують з вузлів симпатичного стовбура й утворюють по­ за ним хромафінні тільця, що розташо­ вані вздовж черевної частини аорти — парні аортальні параганглії (paraganglia

aortica), у товщі вузлів симпатичного стовбура — симпатичні параганглії (para­ ganglia sympathica).

Вивчить функцію надниркових за­ лоз, яка тісно пов'язана з ендокринною функцією нирок. Відомі дві основні гор­ мональні системи нирок — ренінангіотензивна система, що тісно пов'язана з функцією надниркових залоз, печінки, легенів, та система простагландинового комплексу.

У нирці виробляється і виділяється в кров гормон ренін. Він синтезується в спеціальній групі епітеліальних клітин, названих юкстагломерулярними. Ці клітини вистеляють приносну клубочкову артеріолу і розташовані між нею та части­ ною дистального канальця (мал. 237). Різні чинники (зокрема, зниження ниркового перфузійного тиску, посилення актив­ ності симпатичного відділу автономної

Мал. 235. Схема юкстагломерулярного апарату нирки:

1 — клубочок; 2 — інтерстицій; 3 — виносна клубочкова артеріола; 4 — приносна клу­ бочкова артеріола; 5 — юкстагломерулярні клітини; 6 — щільна пляма; 7 — нерви

нервової системи, зменшення загального об'єму позаклітинної рідини в організмі, зміна електролітного складу рідини в дистальному канальні, до яких чутливі юкстагломерулярні клітини стимулюють вихід реніну.

Ренін діє на глобулін плазми крові, що синтезується в печінці та утворює ангіотензин-І. Під впливом особливого ферменту, який знайдено в легенях та нирці, ангіотензин-І розщеплюється, ут­ ворюючи ангіотензин-ІІ. Біологічно ак­ тивний ангіотензин-И є судинозвужуваль­ ним агентом. Таким чином, ренінангіотензивна система бере участь у виник­ ненні та розвитку гіпертонічної хвороби.

Другим основним ендокринним ком­ плексом у нирці є простагландинова гормоноподібна система, яка крім нирок впливає на серцево-судинну систему і нормалізує її діяльність.

Надниркові залози продукують дві групи гормонів: гормони кори наднирко­ вих залоз і гормони мозкової речовини.

Ендокриноцити клубочкової зони кори надниркових залоз виділяють мінералокортикостероїдний гормон альдосте­ рон, який регулює обмін натрію, беручи участь у підтриманні загального гомео­ стазу й водно-сольового обміну. Підви­ щений вміст у крові альдостерону і рені­ ну призводить до виникнення артеріаль­ ної гіпертензії. Крім того, альдостерон має здатність посилювати перебіг запаль­ них процесів.

У разі порушення функції кори над­ ниркових залоз (атрофія, ушкодження) розвивається аддісонова хвороба — пер­ винна недостатність надниркових залоз, для якої характерно зниження синтезу альдостерону і кортизону. Дефіцит цих гормонів (передусім альдостерону) при­ зводить до зниження іонів натрію в крові

Мал. 236. Схема гістологічної будови острівця підшлункової залози:

1 — альфа-клітини; 2 — бета-клітини; 3 — дельта-клітини; 4 — кровоносний капіляр

ітканинах (гіпонатріємія) та підвищення рівня іонів калію (гіперкаліємія).

Зменшення кількості натрію супро­ воджується втратою тканинної рідини і зневодненням. Падіння рівня кортизону призводить до слабкості, сонливості. На шкірі у відкритих місцях з'являється відкладення пігменту меланіну, шкіра на­ буває бронзового кольору.

6.Острівці підшлункової залози

{insulae pancreaticae) відокремлені від ек­ зокринної частини підшлункової залози тонкими сполучнотканинними прошар­ ками (мал. 236). Острівців більше у хвості

іменше в головці підшлункової залози. Величина острівців коливається від 0,1 до 0,3 мм і становить 1 — 3,6 % маси всієї залози. Загальна кількість острівців у за­ лозі від 200 тис. до 2 млн. Вони склада­ ються з ендокринних клітин інсулоцитів, які розвиваються з ентодерми середньо-