NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 13214

Порушення певних правил може вчинюватися з прямим умислом або злочинною недбалістю. До наслідків можлива лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо зараження вказаними хворобами буде вчинено умисно, то відповідальність настає за умисний злочин проти життя і здоров’я особи.

8.Суб’єктомзлочинуєособа, якадосягла16-річноговіку. Цеможутьбутимедичні та фармацевтичні працівники, які надають медичну допомогу, проводять діагностикузахворювання, здійснюютьпрофілактичнізаходипротипоширенняВІЛ-інфекції таіншихзахворювань. Крімтого, суб’єктомможутьбутипрацівникиправоохоронних органів, місць позбавлення волі, які зобов’язані при виконанні своїх обов’язків запобігати поширенню ВІЛ-інфекції, або інших хвороб серед підслідних або засуджених до позбавлення волі.

9.Частина 2 ст. 133 КК передбачає більш сувору відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб.

Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовоюособоюлікувальногозакладу, допоміжнимпрацівником, якийсамочинноздобувінформацію, абомедичнимпрацівникомвідомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечноюдляжиттялюдини, абозахворюваннянасиндромнабутогоімунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк дотрьохроків, зпозбавленнямправаобійматипевніпосадичизайматисяпевною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.Суспільна небезпечність цього злочину виражається в тому, що повідомлення хоча б одній людині того, що та чи інша людина є ВІЛ-інфікованою або хворою на СНІД, спричиняє страждання останній, принижує її честь і гідність, завдає істотної шкоди її доброму імені та її близьким особам.

2.З об’єктивної сторони злочин виражається в розголошенні відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД.

3.ПредметомцьогозлочинуєінформаціяпровиявленнязараженняВІЛ-інфекцією або захворювання на СНІД, або іншою невиліковною інфекційною хворобою, яка

єнебезпечною для життя людини.

81

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

Інформація про сам факт проведення медичного огляду на виявлення зараження вказаними захворюваннями, а також інформація про те, що при медичному огляді таких захворювань не виявлено, не є предметом цього злочину.

4.Медичний огляд навиявлення циххворобпроводиться добровільно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р., якою затверджені Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих

іхворих на СНІД та медичного нагляду за ними (ОВУ. – 1998. – № 51. – С. 42). Ці Правила визначають категорію громадян, які підлягають медичному огляду, порядок та умови його проведення.

5.Дослідженню підлягає кров та її компоненти, інші біологічні рідини, клітини, тканини та органи людини.

6.Розголошення відомостей, які є предметом цього злочину, – це протиправне ознайомлення із цією інформацією іншої особи, якій ці відомості не повинні бути передані. Способи передачі цихвідомостей іншійособі можутьбутирізними: підчас бесіди, викладуїївпублікаціях, увиступахпорадіо, телебаченню тощо. Розголошення може мати місце і при наданні можливостей стороннім особам ознайомитися з різними документами, висновками тощо, у яких є інформація про вказані захворювання певних осіб.

7.Злочинєзакінченимзмоменту, колицівідомостісталивідоміхочабоднійособі.

8.Медичні працівники, інші особи, яким ці відомості стали відомі по службі, не мають права розголошувати відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ-інфекцією чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, яка є небезпечною для життя людини, а також результати цього огляду.

9.Із суб’єктивної сторони розголошення цих відомостей може бути вчинене як умисно, так і через необережність. Умисне розголошення має місце тоді, коли особа усвідомлює, що вона розголошує відомості, які не повинна, не має права передавати цій особі, і бажає вчинити такі дії. Розголосити ці відомості винна особа може і з непрямим умислом. Наприклад, коли дві особи, яким ці відомості стали відомі по службі, обговорюють це питання у присутності сторонніх осіб, яким не можна передавати ці відомості. Розголошення може мати місце при злочинній самовпевненості. Так, особа в письмовому повідомленні (листі) повідомляє про виявлене захворювання певних осіб, передбачає можливість ознайомлення з цією інформацією сторонніх осіб. Вона розраховує, що ніхто не виявить інтересу до цієї інформації. Проте її розрахунки виявились легковажними і стороннім особам стало відомо про ці відомості. Насамкінець, розголошення може мати місце через злочинну недбалість. Наприклад, коли особа забуває зачинити двері кабінету, в якому на столі знаходяться документи з такою інформацією. У цьому випадку особа не передбачала, що може у такий спосіб розголосити ці відомості, хоча за обставинами справи повинна була і могла передбачити, що інші особи ознайомляться із цією інформацією. Форма вини не впливає на кваліфікацію і може враховуватись лише при індивідуалізації покарання.

10.Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть бути особимедичногоперсоналу, працівникиправоохороннихорганів, місцьпозбавленняволі тощо, як службові, так і не службові особи.

82

Стаття 13314

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1.Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, –

караєтьсявиправнимироботаминастрокдодвохроків, абоарештомнастрок дошестимісяців, абообмеженнямволінастрокдодвохроків, абопозбавленням волі на той самий строк.

2.Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою зазараження іншої особи венеричною хворобою, атакожзараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.Дії, передбаченічастинамипершоюабодругоюцієїстатті, якщовониспричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1.Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він приводить або можепризвестидотяжкихінфекційнихзахворюваньпотерпілих. Заподіюючисерйозну шкоду здоров’ю окремих громадян, такі захворювання можуть потягти за собою, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя та ін.). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють в першу чергу органи охорониздоров’я. ВідповіднодозаконодавстваУкраїнипроохоронуздоров’язметою охорониздоров’янаселенняорганиохорониздоров’язобов’язанівживатиспеціальних заходівпрофілактикиілікуваннязахворювань, небезпечнихдляоточуючих. Дотаких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов’язковому лікуванню у відпо- віднихлікувально-профілактичнихустановах, атакождиспансерномуспостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпорядженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захворювання за умови своєчасного лікування і найсуворішого додержання режиму цього лікування.

2.Об’єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої особи венеричною хворобою.

Венеричні хвороби – це інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс(люес), гонорея(перелой, трипер), м’якийшанкр, паховийлімфогранулематоз тощо.

Характервенеричнихзахворювань, методитатривалістьїхлікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3.Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насильницьких дій, які по-

83

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

збавили хворого можливості відвернути ці наслідки, наприклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричноюхворобою(наприклад, шляхомуведеннясобіін’єкції

зносіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є караним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК – ухилення від призову на строкову військову службу).

4.Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, порушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впливають.

5.Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, коли потерпілийзахворівнавенеричнухворобу. Необхідним елементом об’єктивноїсторони даного злочину є також причинний зв’язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобтозараженнямпотерпілого. Усправіповиннобутивстановлено, щовенеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6.Із суб’єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене

зпрямим або непрямим умислом, а також зі злочинною самовпевненістю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

Із прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, приведуть або можуть привести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи у статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину має місце там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, можуть привести до зараження потерпілого, не бажає такого наслідку, але свідомо його припускає (наприклад, вступивши у статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до можливого зараження іншої особи). Унаслідок вчиненого сталося зараження потерпілого венеричною хворобою.

Даний злочин визнається вчиненим зі злочинною самовпевненістю, коли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на ненастання цього наслідку (наприклад, застосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які, на думку винного, повинні відвернути зараження потерпілої).

7.Для з’ясування суб’єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб винний

обов’язковознавпронаявністьуньоговенеричноїхворобивзаразнійстадії. Томувина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в таких випадках особа не знала про наявність у неї венеричної хвороби.

8.Суб’єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16 років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворювання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу

84

Стаття 1314

цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необережне заподіяння тілесного ушкодження.

9.Відповідно до ч. 2 ст. 133 КК передбачена відповідальність за зараження венеричноюхворобою: 1) особою, ранішесудимоюзазараженняіншоїособивенеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18 років. Зазначені обставини обтяжують кримінальну відповідальність.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень).

10.Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про сукупність. Наприклад, зараженнявенеричноюхворобоювнаслідокзґвалтуванняабонасильницькогозадоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. 133 КК та відповідно ст. 152 КК або ст. 153 КК.

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до-

ходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, абовиправнимироботаминастрокдодвохроків, абообмеженнямволіна строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.Суспільна небезпечність незаконного проведення аборту виражається в тому, щоприйогопроведенністворюєтьсязагрозадляжиттятаздоров’япотерпілої. Інколи цяскладнаопераціяспричиняєсмерть, безплідність, тяжкітілесніушкодженнятощо. Ці наслідки часто настають тоді, коли аборт вчинюють особи, які не мають спеціальної медичної освіти.

2.Проведення аборту дозволено в нашій країні, але за певних умов і особою, яка має вищу медичну освіту (лікар-гінеколог, лікар-акушер тощо), що дає їй право на оперативне втручання для проведення цієї операції. Незаконним (кримінальним) аборт визнається тому, що його проводить особа, яка не має спеціальної медичної освіти.

3.Аборт – це штучне переривання вагітності шляхом стороннього втручання

ворганізм жінки.

4.З об’єктивної сторони незаконний аборт виражається в активних діях особи, спрямованихнапереривання вагітності. Практицівідомірізніспособивчиненняцьогозлочину: 1) оперативний – колитака операція проводиться задопомогою спеціаль-

85

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

них інструментів; 2) механічний – коли в матку вводять буж, катетер, інші предмети або рідину; 3) токсичний – уведення в організм жінки різних токсичних речовин. Злочинєзакінченимзмоментувигнанняплоду. Вчинення різнихдій, спрямованих на плодовигнання, якщо це не призвело до переривання вагітності, повинно кваліфікуватися як замах на злочин (статті 15 і 134 КК).

5.Якщопереривання вагітності сталося внаслідок нанесення жінці ударів, побоїв або інших насильницьких дій, то скоєне повинно кваліфікуватися як умисне або необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження (статті 121 або 128 КК).

6.Із суб’єктивної сторони незаконне проведення аборту вчинюється з прямим умислом, при якому особа усвідомлює, що за згодою жінки вона проводить операцію для штучного переривання вагітності, передбачає, що внаслідок вчинення цих дій вагітність буде перервана, і бажає настання цього наслідку. Мотиви вчинення аборту можуть бути різними. Вони на кваліфікацію не впливають, але враховуються при призначенні покарання.

7.Суб’єктом злочину може бути особа, яка не має спеціальної медичної освіти

ідосягла 16-річного віку. Це можуть бути і лікарі, які не мають права на оперативні втручання (стоматолог, терапевт), особи середнього медичного персоналу (акушер, фельдшер тощо) й інші особи, які не мають відношення до медичної професії. Указаніособиможутьнепритягуватисьдокримінальноївідповідальності, якщовонидіяли у стані крайньої необхідності, тобто для того, щоб врятувати життя вагітної жінки, вони вимушені були негайно зробити операцію для переривання вагітності.

8.Вагітна жінка, яка сама викликала штучне переривання вагітності, не підлягає кримінальній відповідальності.

9.У частині 2 ст. 134 КК передбачена відповідальність за незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої.

10.Тривалий розлад здоров’я може мати місце при тяжкому і середньої тяжкості тілесному ушкодженні. Безплідність є ознакою тяжкого тілесного ушкодження, яка виділена в окрему кваліфікуючу обставину.

11.При притягненні до відповідальності за ч. 2 ст. 134 КК важливе значення має правильне визначення форми вини по відношенню до тяжких наслідків.

12.Вчинюючи аборт із прямим умислом, винна особа повинна ставитись до тяжкихнаслідківлишенеобережно(злочиннасамовпевненістьабозлочиннанедбалість). У першому випадку особа передбачає можливість настання тяжких наслідків, проте легковажнорозраховуєнаїхвідвернення(розраховуючи, наприклад, навласнийдосвід проведення таких операцій певним способом). У другому випадку особа не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Наприклад, при злочинно недбалому проведенні операції особа пошкодила стінку матки, що викликало кровотечу і смерть потерпілої.

13.Якщопринезаконномупроведенніабортубудедоказанопрямийабонепрямий умисел до смерті, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство.

14.Якщо при проведенні законного аборту настали тяжкі наслідки, то відповідальність може наставати не за цією статтею, а за вбивство чи спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень через необережність (статті 119 або 128 КК).

86

Стаття 13514

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1.Завідоме залишеннябездопомогиособи, якаперебуваєвнебезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогунадатиїйдопомогу, атакожуразі, коливінсампоставивпотерпілоговнебезпечний для життя стан, –

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2.Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, –

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3.Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1.Суспільнанебезпечністьцьогозлочинувиражаєтьсявтому, щолюдина, якамає можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Небезпека такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, у якій особа опинилась в небезпечному для життя стані.

2.Об’єктивнасторонацьогозлочинувиражаєтьсявбездіяльності. Людинаможе опинитись у небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідокіншогобезпорадногостану– сп’яніння, приступхвороби, діїстихійнихсил природи, перевтома тощо; не має значення, внаслідок чого людина опинилася в небезпечному для життя стані, тобто коли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з такого стану.

3.Обов’язок піклуватися про цю особу може випливати: 1) із закону або інших нормативнихактів. Так, батькизобов’язаніпіклуватисяпродітей, адіти– пробатьків;

2)із шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину, і навпаки; 3) із характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо); 4) із договору (керівник туристичної групи, тренер); 5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

4.Крім обов’язку особа повинна мати можливість надати допомогу. Якщо особа черезфізичнунеспроможність(наприклад, неможеврятуватилюдину, якатоненаводі, томущоневмієплавати) аботому, щосамазнаходитьсявбезпорадномустанічизінших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

5.Злочинвважаєтьсязакінченимзмоментуненаданнядопомоги(залишеннявнебезпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Не має значення, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.

87

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

6.Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. «Завідомість», про яку зазначено у ст. 135 КК, означає, що винний усвідомлює, що інша особа, знаходиться в небезпечному для життя стані, що він зобов’язаний і має можливість надати їй допомогу і відмовляється від цього. Якщо особа не усвідомлює, що іншаособазнаходитьсявнебезпечномудляжиттястані, товідповідальністьненастає. Так, водійавтомобіля, якийзбивпішоходата, переконавшисьутому, щотоймертвий, залишив його на дорозі, – не відповідатиме за цей злочин.

7.Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов’язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані, або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

8.Частина 2 ст. 135 КК встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.

9.Частина 3 ст. 135 КК передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишеннямунебезпеціітяжкиминаслідкамиповиненбутивстановленийпричинний зв’язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) наступали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком експертів потерпілому були спричинені такі ушкодження, які неминуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв’язку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватись за ч. 3 ст. 135 КК (ВВСУ. – 2002. – № 4. – С. 10–11).

10.Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилась у небезпечному для життя становищі (бездіяльність-невтручання); 2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд автомобілем на пішохода і залишення його в небезпечному стані). У першому випадку при бездіяльності-невтручанні суб’єктивна сторона стосовно наслідків може виражатися як у необережності, так і в умислі. При умислі він може бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. У другій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілоговнебезпечнийдляжиттястаніненадавйомудопомоги, досмертііінших тяжких наслідків може бутилишенеобережність (злочиннасамовпевненість абозлочинна недбалість). Якщо буде доказано умисел (прямий або непрямий) по відношенню до тяжких наслідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.

11.Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати йому крім того злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.

12.Відповідальністьзасукупністюзлочинів(статті286 і135 КК) настаєдляводія, який порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що

88

Стаття 13614

спричинило тілесні ушкодження потерпілому, і завідомо залишив його без допомоги. Якщо водій не порушив ПДР, але причетний до аварії, у якій потерпілий був поставлений у небезпечний для життя стан і залишив його в такому стані, то він повинен нести відповідальність лише за залишення в небезпеці за наявності всіх інших ознак складу злочину (ст. 135 КК).

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1.Ненаданнядопомогиособі, якаперебуваєвнебезпечномудляжиттястані, при можливостінадатитакудопомогуабонеповідомленняпротакийстанособиналежнимустановамчиособам, якщоцеспричинилотяжкітілесніушкодження, –

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.

2.Ненаданнядопомогималолітньому, якийзавідомоперебуваєвнебезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам –

караютьсяштрафомвідп’ятисотдотисячінеоподатковуванихмінімумівдоходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3.Діяння передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, –

караютьсяобмеженнямволінастроквідтрьохдоп’ятироківабопозбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

(Стаття 136 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.Суспільнанебезпечністьцьогозлочинувиражаєтьсявтому, щолюдинаповинна надати допомогу іншій людині, яка опинилась в небезпечному для життя стані, для того, щоб відвернути настання тяжких наслідків.

2.Об’єктивнастороназлочинухарактеризується: 1) бездіяльністю; 2) настанням наслідків; 3) причинним зв’язком між ними.

3.Бездіяльність особи може проявлятися у двох формах: а) ненадання допомоги особі, якаперебуваєвнебезпечномудляжиттястані, якщоувинногобуламожливість надатийомудопомогубеззагрозидляньогоабойогоблизькихосіб; б) неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам.

4.Небезпечний для життя людини стан може виникнути внаслідок дії стихійних сил природи, джерел підвищеної небезпеки, диких тварин тощо. Без допомоги іншої людини ця особа позбавлена можливості вийти з небезпечного стану.

5.Неповідомлення належним установам чи особам про такий стан, у якому опинилась іншаособа. Такими установами можуть бутипожежна частина, міліція, служба рятування на воді, швидка медична допомога, а також службові чи інші особи, які зобов’язані і мають можливість надати допомогу потерпілому.

89

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

6.Винна особа повинна мати можливість або надати допомогу іншій особі, або повідомити у відповідну установу чи іншій особі. Це повідомлення повинне бути терміновим(невідкладним) длятого, щобоперативноможнабуловжитизаходівщодо рятування потерпілого.

7.Наслідками цього злочину є тяжкі тілесні ушкодження (ч. 1) або смерть потерпілого (ч. 3). Між настанням цих наслідків і бездіяльністю особи повинен бути встановлений причинний зв’язок.

8.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо бездіяльності. Що стосується наслідків, то ними можуть бути як умисел (прямий або непрямий), так і необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

9.Суб’єктомцьогозлочинуможебутибудь-якаособа, наякійнележитьправовий обов’язокнаданнядопомогиінепоставилаіншуособувнебезпечнийдляжиттястан.

Участині2 ст. 136 ККвстановленавідповідальністьзаненаданнядопомогималолітньому, тобто особі, якій не виповнилось 14 років.

Частина 3 ст. 136 КК встановлює відповідальність за діяння, передбачені ч. 1 або 2 ст. 136, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

10.Відмежування цього злочину від залишення в небезпеці (ст. 135 КК) проводиться за суб’єктом. У злочині, передбаченому ст. 135 КК, суб’єктом може бути лише особа, яказобов’язанапіклуватисяпрозалишеноговнебезпечномустані, абоякасама поставила його в такий стан.

Стаття 137. Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей

1.Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого абонесумлінногодонихставлення, якщоцеспричинилоістотнушкодуздоров’ю потерпілого, –

караєтьсяштрафомвідстадотрьохсотнеоподатковуванихмінімумівдоходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2.Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, –

караютьсяобмеженнямволінастроквідтрьохдоп’ятироківабопозбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 137 у редакції Закону України № 2556-VI від 23 вересня 2010 р.)

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що особи, які займаються вихованням та навчанням дітей, несумлінно виконують свої обов’язки, внаслідок чого спричиняється шкода здоров’ю неповнолітніх або навіть смерть. Така

90