NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 1881

є відносини, пов’язані із забезпеченням електроенергією та тепловою енергією споживачів.

2.Предмет злочину – електрична або теплова енергія, які самовільно використовуються суб’єктом злочину. Електрична енергія – це різновид енергії, пов’язаної

звикористанням електричного струму, який передається від джерела електроенергії до споживача по електричних мережах. Призначенням електричної енергії є перетворювання її у теплову чи механічну енергію шляхом застосування теплонагрівальних чи інших приладів і приборів.

Тепловаенергія – цегаряча вода іпара, щовиробляються паровими або атомними електростанціями, геотермальними, геліотермальними та іншими нетрадиційними джерелами, котельнями, теплоутилізаційними установами. Теплова енергія передається від джерела до споживача через теплові мережі, тобто систему теплопроводів (трубопроводів).

Загальним і притаманним всім вказаним видам енергії є те, що вони: 1) пов’язані

знаявністю певних енергоносіїв, які здатні перетворюватися в інші види енергії; 2) пов’язанізнаявністюпевногоджерелаенергіїіокремовідньогоіснуватинеможуть.

3.Об’єктивнасторонацьогозлочинухарактеризуєтьсявикраданнямелектричної або теплової енергії шляхом: а) самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове); б) внаслідок умисного пошкодження приладів обліку; в) у будь-який інший спосіб; г) якщо унаслідок цих дій власнику заподіяно значної шкоди.

Викрадення електричної або теплової енергії полягає в протиправному вилученні чужої для суб’єкта злочину електричної чи теплової енергії і використанні її у своїх чи іншихосібінтересах. Вилученнявказаноїенергіїможебутитаємнимівідкритим, щоне впливаєнакваліфікацію, алемаєзначеннядляоцінкисуспільноїнебезпечностівчиненого злочину. Протиправність вилучення енергії виявляється в тому, що особа не має на енергію, якавикрадається, нідійсного, ніпередбачуваного права, вонадлянеїєчужою.

Викрадення електричної і теплової енергії шляхом її самовільного використання безприладівобліку(якщовикористанняприладівоблікуобов’язкове) полягаєупротиправному підключенні до мереж електро-, тепло-, газопостачання і самовільному використанні енергії, що надходить цими мережами, винними чи іншими особами. Причому використання енергії здійснюється в обхід приладів обліку, тобто безконтрольно і без підрахування кількості (обсягів) енергії, що протиправно споживається.

Викрадення електричної або теплової енергії внаслідок умисного пошкодження приладівоблікувиявляєтьсяутому, щошляхомпошкодженняприладівобліку(лічильників електричного струму, газових лічильників, лічильників споживчої теплової енергії – гарячої води, пари та ін.) винна особа ухиляється від обліку енергії, яку споживає, ухиляється відповідно і від сплати вартості фактично споживаної енергії. У випадках коли пошкодження приладів обліку енергії, що споживається, містить у собі склад злочину, передбаченого ст. 194 КК (див. коментар до ст. 194 КК), все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Викрадення електричної або теплової енергії у будь-який спосіб характеризу-

ється тим, що винна особа використовує інші, не вказані у ст. 1881 КК способи,

наприклад, обман, зловживання довірою та ін. Вони не мають значення для встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності і правильної

211

Розділ VІ. Злочини проти власності

кваліфікації розглядуваного злочину, але впливають на оцінку його суспільної небезпечності. Проте і в даному випадку слід встановити, що особа протиправно, самовільно споживає чужу для неї енергію і спричиняє тим самим власнику цієї енергії майнову шкоду.

Склад злочину, передбачений ст. 1881 КК, може мати місце лише у випадку, коли унаслідок викрадення електричної або теплової енергії власнику такими діями завдано значної шкоди, тобто такої, яка в сто і більше разів перевищує н. м. д. г. При обчисленні розміру збитків, завданих власнику енергії, слід керуватися підзаконними нормативно-правовими актами. Наприклад, при вирішенні питання про обчислення розміру збитків, завданих електропостачальнику внаслідок порушення споживачем правил користування електричною енергією для населення, слід користуватися відповідними «Методиками», затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 р. № 1416 (ОВУ. – 1999. – № 52. – Ст. 2603), а при обчисленні розміру обсягу електричної енергії, недоврахованої унаслідок порушення споживачем – юридичною особою правил користування електричною енергією, – «Методиками», затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 5 грудня 2001 р. № 1197 (Інформаційний бюлетень НКРЕ. – 2002. – 23 січ. (№ 1)).

4.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, поєднаним із корисливими мотивом і метою.

5.Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК – зловживання владою або службовим стано-

вищем (див. коментар до ст. 364 КК).

6.Частина 2 ст. 1881 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (див. коментар до ст. 33 КК), або за попередньою змовою групою осіб (див.

коментар до ч. 2 ст. 28 КК), або якщо вони завдали шкоди у великих розмірах, тобто таку, яка в двісті п’ятдесят разів і більше перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 1881).

7.Диспозиції статей 1881 та 192 КК співвідносяться як спеціальна і загальна норми. У випадках, коли вчинене діяння одночасно підпадає під ознаки обох норм, застосовуватися повинна спеціальна норма, тобто ст. 1881 КК.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькимиродичами, обмеженняправ, свободабозаконнихінтересівцихосіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

212

Стаття 189

2.Вимагання, вчиненеповторно, абозапопередньоюзмовоюгрупоюосіб, або службовоюособоюзвикористаннямсвогослужбовогостановища, абозпогрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3.Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіскацією майна.

4.Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1.Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, але і право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру – це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

2.Об’єктивнасторонавимаганнявиражаєтьсяунезаконнійвимозіпередачічужого майна чи права на майно або вчиненні будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свободабозаконнихінтересівцихосіб, пошкодженнячизнищенняїхньогомайнаабо майна, щоперебуваєвїхньомувіданнічипідохороною, аборозголошеннявідомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння може виявлятися лише в активній поведінці – у незаконній вимозі: а) чужого майна; б) права на чуже майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Цієюознакоювимаганнявідрізняєтьсявідскладупримушуваннядовиконаннячи невиконанняцивільно-правовихзобов’язань(ст. 355 КК), якізасвоїмзмістомєдійсно законними (наприклад, вимога віддати борг, пов’язана з погрозою насильством до особи, яка дійсно є боржником).

Потерпілими від вимагання можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законнійпідставі, близькіродичіцихосіб(батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

3.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вимагання – погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не лише погроза насильством (наприклад, нанести побої), а й обмеженням прав, свободабозаконнихінтересіввказанихосіб(наприклад, заборонитироботунаринку), пошкодженнямчизнищеннямїхньогомайнаабомайна, щоперебуваєвїхньомувіданні чи під охороною (наприклад, спалити гараж), або розголошенням відомостей, які

213

Розділ VІ. Злочини проти власності

потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оголосити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або ні, важливо лише, щоб потерпілий чи його близькі родичі бажали зберегти їх у таємниці.

Погрозаможебутивираженаусно, письмово, жестами, демонстрацієюзброїтощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, залякує потерпілого, прагнедотого, щобупотерпілогосклалосяпереконанняпрореальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред’явленої вимоги. Тому, навітьутомувипадку, якщовиннийінедумаврозголошувативідомостіабопогрожував непридатною зброєю чи її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну (на що саме і розраховував винний), – вчинене є вимаганням.

4.При вимаганні суб’єкт злочину вимагає передати майно чи право на майно або вчиненнядіймайновогохарактерувмайбутньому(черезгодину, завтра, черезтиждень таін.). Прицьомусамапогрозатакожзверненавмайбутнє: вонабудереалізованалише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення – виконуватичиневиконуватицювимогу. Якщовиннийвимагаєнегайнопередатийому майно під загрозою негайного застосування насильства (або його фактичного застосування), то все вчинене становить грабіж або розбій (залежно від тяжкості насильства).

5.Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимог, пов’язаних

зпогрозою. Якщо потерпілий не погодився виконати вимогу і винний з помсти реалізував свою погрозу та умисно заподіяв потерпілому чи його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної частини ст. 189 і відповідної статті Особливої частини, яка передбачає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприклад, статті 122 або 194 КК).

6.Суб’єктивна сторона – тільки прямий умисел, корисливі мотив та мета, зміст яких розкритий при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

7.Суб’єкт злочину – будь-яка особа, що досягла до вчинення вимагання 14 років

(див. ст. 22 КК).

8.Частина 2 ст. 189 КК передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілеснихушкоджень, абозпошкодженням чизнищенняммайна, аботаке, щозавдало значної шкоди потерпілому. Такі ознаки, як повторність вимагання та вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, були розкриті при аналізі таких самих ознак крадіжки (див. коментар до ст.185 КК).

Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує звернення до ч. 1 ст. 364 КК, в якій розкривається поняття зловживання службовим становищем, та до частин 3 і 4 ст. 18 та до примітки 1 ст. 364 КК, у яких дається визначення службової особи.

Погрозавбивствомповністюохоплюєтьсяч. 2 ст. 189 ККідодатковоїкваліфікації заст. 129 ККнепотребує. Длянаявностіпогрозитяжкимтілеснимушкодженням слід встановити, що шкода, якою погрожував винний, відповідає ознакам тяжкого тілес-

ного ушкодження (див. коментар до ст. 121 КК).

214

Стаття 190

Відповідно до ч. 2 ст. 189 КК кваліфікуючою ознакою є також вимога, поєднана

зфактичнимпошкодженнямчизнищенняммайна. Особливістьтакоговимаганнявтому, що сама вимога підкріплюється вже реальним пошкодженням чи знищенням майна. Тобто для того, щоб досягнути мети, винний, одночасно з вимогою передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому, частково або повністю робить непридатним інше майно потерпілого чи його близьких родичів. При цьому, якщотакепошкодженняабознищеннявчинювалосяшляхомпідпалу, вибухучи іншим загальнонебезпечним способом, або спричинило майнову шкоду в особливо великихрозмірах, абоспричинилозагибельлюдейчиіншітяжкінаслідки, вчиненеповиннокваліфікуватися засукупністюч. 2 ст. 189 тач. 2 ст. 194 КК. Щодозміступонять пошкодження або знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Поняття значної шкоди потерпілому як кваліфікуючої ознаки, передбачене ч. 2 ст. 189, визначено в примітці 2 до ст. 185 КК.

Участині3 ст. 189 ККособливокваліфікованим визнаєтьсявимагання, поєднане

знасильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах. Поняття насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, розкрито в коментарі до ч. 1 ст. 187 КК, а поняття майнової шкоди у великих розмірах – у примітці 3 до ст. 185 КК.

Частина 4 ст. 189 КК передбачає вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із реальним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. Ці ознаки за своїм змістом аналогічні таким же ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше (див. коментар до статей

185, 187 КК).

Вимагання, поєднане з реальним застосуванням насильства, дуже схоже з на-

сильницьким грабежем (ч. 2 ст. 186 КК) та розбоєм (ст. 187 КК), тому, щоб виключити помилки у кваліфікації, слід враховувати, що реальне застосування насильства до потерпілого чи його близьких родичів має на меті підкріплення вимоги, залякування потерпілого більш серйозними наслідками, якщо вимога передачі майна, права на майно, вчинення дій майнового характеру не буде виконана в майбутньому, у зазначений винним строк. На відміну від цього при насильницькому грабежі та в разі розбою мета насильства – негайна передача майна.

Стаття 190. Шахрайство

1.Заволодіннячужиммайномабопридбанняправанамайношляхомобману чи зловживання довірою (шахрайство) –

караєтьсяштрафомдоп’ятдесятинеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадянабогромадськимироботаминастрокдодвохсотсорокагодин, абовиправними роботаминастрокдодвохроків, абообмеженнямволінастрокдотрьохроків.

2.Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або

215

Розділ VІ. Злочини проти власності

обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.Шахрайство, вчиненеувеликихрозмірах, абошляхомнезаконнихоперацій

звикористанням електронно-обчислювальної техніки, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчиненевособливовеликихрозмірахабоорганізованоюгрупою, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

(Стаття 190 в редакції Закону України № 270-VІ від 15 квітня 2008 р.)

1.Предметомшахрайстваєнетількимайно, алейправонамайно(див. коментар до ст. 189 КК).

2.Об’єктивна сторона виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обман– повідомленнянеправдивихвідомостей(дія) абозамовчуваннявідомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанніпідробленихдокументівтощо. Увипадкахколидляобманувиннийпідробляє або використовує підроблений документ, потрібна кваліфікація за сукупністю статей

190 та 358 КК.

Зловживання довірою – це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах. Наприклад, винний входить у довіру допотерпілогоіобіцяє йомудопомогтикупитимашину, длячогопотерпілий передає гроші, які винний привласнює.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним

воману, зовнідобровільно передає винномумайно абоправонамайно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов’язаний це зробити. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права намайноівикликаєупотерпілогоусвідомленняправомірностітакоїпередачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винниймаєвідповідатизакрадіжкуабограбіж(наприклад, особапідвиглядом телефонногомайстра, пред’явившипідробленепосвідчення, проникаєвквартиру, апотім непомітно викрадає зі стола золоту обручку). У цьому випадку він має відповідати за крадіжку івикористання підробленогодокумента (статті185 та358 КК).

3.Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або при-

дбанням права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається відповідно до конкретних обставин готуванням чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затри-

216

Стаття 191

маний при пред’явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст. 358 КК.

4.Суб’єктивнасторона– прямийумисел, корисливі мотивімета(див. коментар до ст. 185 КК).

5.Суб’єктом є особа, яка досягла до вчинення шахрайства 16 років (див. ст. 22 КК). Якщо суб’єктом є службова особа, яка для обману чи зловживання довірою використовує своє службове становище, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 190 та 364 КК.

6.Частина 2 ст. 190 КК передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. 3 ст. 190 КК– зашахрайство, вчиненеувеликихрозмірах, абошляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 ст. 190 КК – за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною кваліфікуючою ознакою шахрайства є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяєзаволодіватизначнимикоштами, завдаючинепоправноїшкодивласникам. Щодо поняття електронно-обчислювальної техніки та незаконних операцій, які можуть спричинити майнову шкоду, див. коментар до статей 361–363 КК.

Всі інші кваліфікуючі ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були проаналізовані щодо кваліфікуючих ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1.Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, –

караєтьсяштрафомдоп’ятдесятинеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадянабовиправнимироботаминастрокдодвохроків, абообмеженнямволіна строкдочотирьохроків, абопозбавленнямволінастрокдочотирьохроків, зпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2.Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

караютьсяобмеженнямволінастроквідтрьохдоп’ятироківабопозбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

217

Розділ VІ. Злочини проти власності

4.Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5.Дії, передбаченічастинамипершою, другою, третьоюабочетвертоюцієїстатті, якщовонивчиненівособливовеликихрозмірахабоорганізованоюгрупою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1.З об’єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення злочину: привласнення, розтрата чужого майна абозаволодіння нимшляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодоцьогомайна. Юридичноюпідставою длятакоговідношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

2.Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні.

Привласнення – це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна

узазначений час(принаявності метипривласнення) свідчить прозакінчений злочин.

3.Розтрата – це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, єнаступнимпісляпривласненняетапомзлочину. Алерозтратаможебутиіне пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті на момент пред’явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та ін.).

4.Частина2 ст. 191 ККпередбачаєпривласнення, розтратуабозаволодіннячужим майномшляхомзловживанняслужбовоюособоюсвоїмслужбовимстановищем. Спе-

цифіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

218

Стаття 192

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особапорушуєсвоїповноваження івикористовуєорганізаційно-розпорядчіабоадмі- ністративно-господарчіфункціївсуперечінтересамслужбидлянезаконногоібезоплат- ного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службоваособа, зловживаючисвоїмслужбовимстановищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК. Закінченим злочин у цих формах визнається з моменту незаконного безоплатного

заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

Суб’єктивнасторона– прямийумисел, корисливімотивитамета(див. коментар до ст.185 КК).

Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла 16 років. При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і службова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем – тільки службова особа (див. частини 3 та 4 ст. 18 і примітку 1 до ст. 364 КК).

Кваліфікуючимиознакамицьогозлочинує: вчиненняйогоповторноабозапопередньоюзмовоюгрупоюосіб(ч. 3 ст. 191 КК); увеликихрозмірах(ч. 4 ст. 191 КК); вособливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Всі ці ознаки аналогічнітим, якібулирозглянутіприаналізікрадіжки(див. коментардост.185 КК).

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

1.Заподіяннязначноїмайновоїшкодишляхомобмануабозловживаннядовірою за відсутності ознак шахрайства –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2.Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, –

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах – така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 192 в редакції Закону України № 270-VІ від 15 квітня 2008 р.)

1. Безпосередній об’єкт цього злочину – відносини власності в галузі використаннямайна, щоналежитьвласнику, атакожвідносини, яківипливаютьзрізногороду

219

Розділ VІ. Злочини проти власності

договорів і зобов’язань, внаслідок яких власник мав би отримати дохід (прибуток), – відносини з формування фондів власності.

2.Предметзлочину– чужемайно, щонезаконновикористовуєтьсявсуперечінтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших операцій, договорів, правових приписів тощо, – неодержаний прибуток (упущена вигода).

3.Об’єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отримує права на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування);

2)ухиленні від сплати обов’язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне використаннячужогомайнавсуперечінтересамвласникадляотриманнямайновихвигод.

Майно, щоналежить власнику, незаконно використовується виннимдлявиконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримуєвинагороду(наживу), ітакимчиномпротиправнозбагачується(такзвані«ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різнихзнарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та ін. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою довірою (виходить за межі наданих повноважень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника – право користування належним йому на праві власності майном.

Ухилення від сплати обов’язкових платежів полягає в тому, що суб’єкт шляхом об-

манунепередаєдержаві, організаціїабогромадянинусвоєособистемайно– обов’язкові платежі, які він зобов’язаний був передати власнику. Це може випливати, наприклад, із законів(сплатарізнихобов’язковихплатежів), зцивільно-правовихдоговорівпронадан- нягромадянамукористуваннямайнаіполягаєвобов’язкуздійснити(виплатити) платежі закомунальніпослуги, користуванняелектроенергією, газом, транспортомтощо(наприклад, використання підроблених документів щодонаявності набоці особитихчиінших пільг, за якими вона звільняється частково або в повному обсязі від обов’язку сплатити платежізаотриманікомунальніпослуги) абозвчиненихнакористьвинноготихабоінших послугнемайновогохарактеру– ухиленнявідсплатимитазапосвідченнянотаріальними конторамидоговорів, довіреностейтощо. Цюформузаподіяннямайновоїшкодислідвідрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, – ухилення від сплати податків, зборів, іншихобов’язковихплатежів. Востанньомувипадкузлочинтакожвчиняється(абоможе вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів – податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, заумови, щоцідіянняпризвелидофактичногоненадходженнядобюджетів

220