NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 179

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь

Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь – караються штрафом додвохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадянабогромадськимироботаминастроквідшістдесятидодвохсотсорокагодин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох

років, або позбавлення волі на той самий строк.

(Стаття 179 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

У частині 1 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). У частині 9 ст. 17 Закону передбачено заборону самовільного захоплення культових будівель чи привласнення культового майна.

1.Безпосереднійоб’єктзлочину– правонабезперешкоднепоклоніннясвятиням, додатковий обов’язковий об’єкт – відносини власності, додатковий факультативний об’єкт – діяльність релігійної організації.

Предмет злочину – релігійна святиня – споруда, інші предмети матеріально світу, шановані в певній релігії (релігійній організації), які єудержавній або приватній власності чи у власності релігійної організації, а також місце поклоніння певної релігії.

2.Об’єктивна сторона – утримання чи осквернення релігійної святині, а також

їїзнищення шляхом вчинення дій будь-яким способом.

Утримання – самовільне протиправне залишення у своєму користуванні релігійної святині. Утримання буде незаконним і в тому разі, коли отримання в користування відбулося на законних підставах, але для подальшого утримання такі підстави відсутні.

Осквернення– глумнадрелігійноюсвятинею, опоганювання, щопорушуєсвятість предмета злочину: поховання, релігійної споруди, ікони тощо. Глум над святинею можливий різними способами, утомучислі шляхомїїпошкодження абозруйнування

(див. коментар до ст. 178 КК).

Знищення (зруйнування) релігійної святині – це доведення до повної непридатності щодо цільового призначення святині, внаслідок чого вона втрачає свою специфічну цінність або взагалі перестає існувати як така. Об’єктивна сторона має місце лише у випадку, коли релігійна святиня знищена саме в результаті суспільно небезпечного діяння.

Знищення релігійної святині – об’єкта культурної спадщини (пам’ятки національного значення) тягне за собою додаткову кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Спосіб вчинення осквернення чи знищення релігійної святині та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, як правило, не впливають на кваліфікацію.

Уразівчинення знищеннярелігійної святині загальнонебезпечним способом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів – за ст. 179 і ч. 2 ст. 194 чи ст. 196 КК.

191

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини...

Моментом закінчення злочину слід вважати скоєння утримання чи осквернення релігійної святині, тоді як при знищенні – настання цього суспільно небезпечного наслідку.

Місцем скоєння злочину може бути місце проведення релігійного заходу, у тому числі місце паломництва.

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо злочин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільно небезпечний наслідок настав до здійснення запланованого обряду, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 179 і ч. 1 ст. 180 КК.

3.Суб’єктивна сторона – прямий умисел щодо утримання та осквернення, при знищеннісвятині– умиселщододіяннятаумиселабонеобережністьщодонаслідку– знищення релігійної святині.

Мотив не впливає на кваліфікацію, але наявність хуліганського мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства.

Метою утримання святині може бути її осквернення, а метою осквернення може бути знищення предмета злочину саме як релігійної святині. Наявність мети перешкоджання здійсненню релігійного обряду свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК і потребує додаткової кваліфікації як замах чи закінчений злочин залежно від настання суспільно небезпечних наслідків, що сталися

врезультаті перешкоджання здійсненню обряду.

4.Суб’єкт злочину як загальний – фізична особа, яка досягла 16-ти років, так і спеціальний – службова особа (у тому числі керівник релігійної організації).

Якщоутримання, оскверненняабознищеннярелігійноїсвятиністалосяякрезультат діяння, вчиненого службовою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбаченого ст. 179 КК, і злочину, передбаченого статтями 364, 3641, 365, 3651, 3652 чи 367 КК.

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду

1.Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд, –

караєтьсяштрафомдоп’ятдесятинеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2.Примушуваннясвященнослужителяшляхомфізичногоабопсихічногонасильства до проведення релігійного обряду –

караєтьсяштрафомдоп’ятдесятинеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадян або арештом на строк до шести місяців.

(Стаття 180 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

У частині 3 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено: «Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягають лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,

192

Стаття 180

життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов’язанням України».

Отже, заважання віросповідуванню поза встановленими межами і є незаконним.

1.У частині 1 ст. 180 КК безпосереднім об’єктом злочину є право на безперешкодне здійснення релігійного обряду, додатковим факультативним об’єктом – діяльність релігійної організації.

2.Об’єктивна сторона полягає в діях з незаконного перешкоджання будь-яким способом здійсненню релігійного обряду, що призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, указаних у диспозиції статті, що розглядається.

Злочин вважається закінченим з моменту зриву обряду або загрози такого зриву. Під здійсненням релігійного обряду у статтях 180 і 181 КК слід розуміти одноособове чи колективне відправлення релігійного культу чи ритуального обряду (ст. 35

Конституції України).

Підзривомрелігійного обряду розуміється неможливість розпочати запланованого чи зупинення здійснюваного релігійного обряду.

Під загрозою зриву слід розуміти реальну небезпеку неможливості здійснення запланованого канонічного обряду певної релігії.

3.Суб’єктивна сторона – умисна форма вини: особа усвідомлює, що своїми діями ставить під загрозу здійснення релігійного обряду, передбачає, що в результаті цих дій обряд може бути припинено (не розпочато) і бажає або свідомо допускає цей суспільно небезпечний наслідок.

Мотив злочину не впливає на кваліфікацію.

4.Суб’єкт злочину – як загальний – фізична особа, яка досягла 16-ти років, так

іспеціальний – службова особа (у тому числі керівник релігійної організації).

5.У частині 2 ст. 180 КК передбачена відповідальність за насильницьке здійснення релігійного обряду. Безпосередній об’єкт цього злочину – право на добровільне здійснення релігійногообряду, додатковийобов’язковийоб’єкт– здоров’япотерпілого; додатковий факультативний об’єкт – діяльність релігійної організації.

Потерпілим від цього злочину є священнослужитель тієї чи іншої релігійної організації.

6.Об’єктивна сторона – примушування священнослужителя до виконання релігійного обряду.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення примушування.

Під примушуванням розуміється протиправний вплив на потерпілого з метою здійснення священнослужителем насильницького релігійного обряду.

Спосіб примушування – фізичне чи психічне насильство над потерпілим.

Під фізичним насильством як ознакою об’єктивної сторони примушування священнослужителя слід розуміти фізичний вплив на останнього (нанесення ударів, побоїв, тілесних ушкоджень) з метою подолання опору, який потерпілий чинить чи може чинити примушуванню здійснити обряд.

Під психічним насильством щодо священнослужителя слід розуміти застосування до потерпілого погрози фізичного насильства над ним чи близькою йому особою з метою примусити священнослужителя виконати релігійний обряд всупереч канонам релігії і його волі.

193

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини...

Фізичне чи психічне насильство завжди передує здійсненню насильницького обряду, але може бути застосоване і під час проведення священнослужителем добровільного (канонічного) релігійного обряду.

Результатнасильницькихдійзлочинця, такихяк, наприклад, спричиненнятілесних ушкоджень, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів – примушування до проведення насильницького обряду і злочину проти здоров’я особи.

7.Суб’єктивна сторона – прямий умисел: особа усвідомлює, що насильницьким шляхом примушує священнослужителя здійснювати обряд і бажає так діяти.

Мета і мотив злочину на кваліфікацію не впливають.

8.Суб’єкт злочину – як загальний, так і спеціальний – службова особа (у тому числі керівник релігійної організації).

Стаття 181. Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

1. Організаціяабокерівництвогрупою, діяльністьякоїздійснюєтьсяпідприводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі

на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1.Основнимбезпосереднімоб’єктомзлочинуєрелігійнадіяльністьособищододвох проявівсвободивіросповідання: проповідуваннявіровченьіздійсненнярелігійнихобрядів. Додатковим обов’язковим об’єктом є здоров’я чи життя особи або суспільна моральність, додатковимфакультативнимоб’єктомможебутитакождіяльністьрелігійноїорганізації.

2.Об’єктивнастороназлочинуполягаєувчиненніактивнихдійщодоорганізації

ікерівництва релігійною групою, діяльність якої здійснюється як проповідування віровченьчивиконаннярелігійнихобрядівіпоєднанаіззаподіяннямшкодиздоров’ю (життю) людини чи статевою розпустою.

Визначення «під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів» слід розуміти дійсне або уявне дотримування групою канонів певного віровчення чи його культової діяльності як підстави своєї протиправної поведінки.

Вживання в диспозиції статті множини щодо віровчень чи обрядів слід розуміти як заборону будь-якого з обрядів будь-якого віровчення, якщо вони (віровчення чи обряд) посягають на охоронювані права й інтереси особи.

Факт легалізації в Україні чи за її межами групи як релігійної громади, іншої релігійної чи громадської організації, партії тощо на склад злочину не впливає.

Під організацією групи розуміється вербування до групи, підшукання коштів для її діяльності, тобто будь-які дії, спрямовані на створення винною особою об’єднання двох і більше осіб у релігійну організацію.

Керівництво групою є, як правило, одноосібне, інколи – колегіальне управління створеним об’єднанням.

194

Стаття 181

Склад злочину усічений: злочин вважається закінченим з моменту вчинення організаційних дій зі створення групи або дій із керівництва вже створеною групою.

Активніучасникиствореннячидіяльностітакоїгрупиповиннінестивідповідальність як пособники організатора чи керівника групи.

Під заподіянням шкоди здоров’ю в диспозиції статті, що розглядається, слід розуміти нанесення тілесних ушкоджень, розлад психіки тощо.

Під статевою розпустою розуміється участь членів групи у неупорядкованих статевих зносинах чи інших видах розбещення.

Фактичне заподіяння шкоди здоров’ю особи не охоплюється складом злочину

іпотребуєдодатковоїкваліфікаціїзастаттямиКК, щовстановлюютьвідповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.

3.Суб’єктивна сторона – прямий умисел: особа усвідомлює, що організовує групу, діяльність якої буде здійснюватися як проповідування віровчень чи виконання релігійнихобрядівібудепоєднанаіззаподіяннямшкодиздоров’юлюдейчистатевою розпустою, чи що керує такою раніше створеною групою і бажає так діяти.

Мотив злочину може бути різним (корисливий, сексуальний, а також релігійний)

іна кваліфікацію не впливає.

4.Суб’єкт злочину спеціальний – організатор або формальний чи неформальний керівник групи – фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

5.Додатковим обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 181 КК, є здоров’я (життя) або статева недоторканість неповнолітніх.

Потерпілим у цьому злочині є неповнолітня особа.

6.Об’єктивасторона– втягуванняорганізаторомчикерівникомгрупиособи, якій не виповнилося 18 років, до групи, діяльність якої здійснюється як проповідування віровченьчивиконаннярелігійнихобрядівіпоєднанаіззаподіяннямшкодиздоров’ю людини чи статевою розпустою.

Втягуванням неповнолітніх до діяльності групи слід визнавати будь-які діяння (дія або бездіяльність) організатора чи керівника щодо залучення неповнолітніх до діяльності створеної чи такої, що створюється, групи. Так, наприклад, заохочення батьків до участі неповнолітніх у заходах групи є одним із характерних способів втягування неповнолітніх. Втягуванням слід вважати і мовчазну згоду керівника чи організатора групи на участь у групі неповнолітніх.

Спосібвтягування– обман, підкуп, залякуваннятощо– невпливаєнакваліфікацію, але інколи потребує самостійної кваліфікації. Так, наприклад, фізичне чи психічне насильствонадпотерпілимвимагаєдодатковоїкваліфікаціїзастаттямиКК, якіпередбачають відповідальність за злочини проти особи.

Злочин є закінченим з моменту втягування неповнолітньої особи до групи, тобто з моменту початку формування у потерпілого бажання взяти участь у діяльності групи. Разом з тим можливе готування і замах на втягування неповнолітньої особи шляхом підготовки певної літератури чи умовляння батьків на участь дитини у групі.

7.Суб’єктивна сторона – прямий умисел: особа усвідомлює, що втягує у діяльність групи неповнолітню особу, і бажає так чинити.

8.Суб’єктзлочинуспеціальний– організаторабокерівникгрупи– фізичнаособа, яка досягла 16-річного віку.

195

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини...

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

1.Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, –

караютьсяштрафомвідп’ятисотдооднієїтисячінеоподатковуванихмінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2.Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, –

караютьсяарештомнастроквідтрьохдошестимісяцівабообмеженнямволі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальнихзбитків, вважаєтьсятакашкода, якавстоібільшеразівперевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 182 в редакції законів України № 3454-VI від 2 червня 2011 р., № 4343-VI від 13 січня 2012 р.)

1.Конституція України у ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК. Таке право може бути обмежене тільки відповідно до закону на підставі судового рішення.

2.Небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя особи. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Така інформація може закріплюватися на різних матеріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях, міститися

утворі, що публічно демонструється, або у творі, виданому в засобах масової інформації, тощо. До конфіденційних належать відомості, які становлять особисту або сімейну таємницю особи, наприклад, інформація про сімейний стан, стан здоров’я, майновийстан, відомості продатународження тощо, атакожбудь-якііншівідомості, якіпотерпілийбажаєзберегтивтаємниці. Неможевизнаватисяконфіденційною така інформація, яка вже була раніше оприлюднена шляхом публікації або у будь-який інший спосіб.

3.Потерпілимвідданогозлочинуможебутибудь-якаособа, щодоякоїзбиралася, використовувалася або поширювалася конфіденційна інформація.

4.Об’єктивнастороназлочинувиражаєтьсяувчиненніщодоособиоднієїізтаких альтернативнихдій, асамеунезаконному: а) збиранніконфіденційноїінформаціїщодо цієїособи; б) зберіганнітакоїінформації; в) використанні; г) знищенніабод) поширенні вказаної конфіденційної інформації чи е) незаконній зміні такої інформації.

Незаконність стосовно кожної із зазначених дій означає: а) відсутність згоди фізичної особи на її здійснення або б) відсутність передбачених Конституцією України та законами України правових підстав для вчинення цих дій без згоди особи.

196

Стаття 182

5.Піднезаконнимзбираннямконфіденційної інформаціїслідрозумітиотримання не уповноваженим на це суб’єктом конфіденційної інформації про приватне життя іншої особи, що містить її особисту або сімейну таємницю.

Збиранняінформаціїможездійснюватисязбудь-якихджерел: іздокументів, бесід із родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, шляхом викрадення або з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Якщо збирання таких відомостей було поєднане з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефоннихрозмов, телеграфноїтаіншоїкореспонденції, щопередаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 182 і 162 або ст. 163 КК.

6.Незаконнезберіганнявказанихвідомостей– цебудь-якіумиснідії, пов’язанізутриманням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, уприміщенні, сховищі, іншихмісцях), незалежновідтривалостізберігання.

7.Незаконневикористання, знищення, поширеннячизмінаконфіденційноїінформації – це різні види застосування цих відомостей щодо потерпілого. Так, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, що становлять особисту або сімейну таємницю хоча б одній третій особі. Одним із видів поширенняконфіденційноїінформаціїєїїоголошеннявпублічномувиступіназборах, мітингу, засіданні тощо, утворі, щопублічнодемонструється, тобтоїївідтворення на аудіоівідеозаписі, угромадському місці; абошляхомоприлюдненняцихвідомостей

узасобах масової інформації: у пресі, по радіо чи телебаченню тощо. Використання конфіденційних відомостей про особу з метою її шантажу, заляку-

вання, примушування до вчинення певних дій не охоплюється ознаками ст. 182 КК і за наявності до того підстав може кваліфікуватися за сукупністю із злочинами, передбаченими статтями 120, 149, 154, 189, 303, 386 КК тощо.

8.Зачастиною1 ст. 182 ККзлочинмаєформальнийскладівважаєтьсязакінченим

змоменту здійснення хоча б однієї з указаних дій.

За частиною 2 ст. 182 КК злочин буде закінченим з моменту настання наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваними законом правам, свободам та інтересам особи. Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує н. м. д. г.

9.Суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел.

10.Суб’єктом злочину є будь-яка особа, що досягла 16 років. Якщо такі дії були вчинені службовою особою з використанням наданих їй повноважень і заподіяли істотнушкодуохоронюванимправам, свободамтаінтересамокремихгромадян, інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам, то матиме місце сукупність злочинів: ст. 182 КК і статті 364 або 365 КК. У випадках, якщо недоторканність приватного життя була порушена внаслідок службової недбалості, за наявності до того підстав, вчинене може кваліфікуватися за ст. 367 КК як службова недбалість. Якщо предметом поширення була конфіденційна інформація щодо стану здоров’я особи, яку розголосив спеціальний суб’єкт, і таке діяння спричинило тяжкі наслідки, то вчинене підлягає кваліфікації за спеціальною нормою – ст. 145 КК як незаконне розголошення лікарської таємниці.

197

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини...

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

1.Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності –

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах –

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 183 в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.Відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Таке право передбачаєможливістьгромадянинаодержатизасвоїмбажаннямосвітубудь-якоговиду.

2.Небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, які забезпечують право громадян на отримання освіти.

3.Об’єктивна сторона злочину виражається: у незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності.

4.Під навчальним закладом згідно з положеннями Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. (у редакції Закону від 16 жовтня 2012 р. № 5460-VI) розуміють заклади, уякихздійснюєтьсядошкільна, повназагальнасередняосвіта, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура з будьякими формами навчання – денною, вечірньою, заочною, екстернатом тощо. Такими закладами в Україні є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, школимистецтв, дитячо-юнацькіспортивнішколи, професійно-техніч- ні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети, консерваторії.

5.Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють у реалізації її права на освіту. Вказані дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої відмови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у встановленому в законі порядку.

6.Не може визнаватися незаконною відмовою у прийнятті до навчального закладу наявністьобмеженьдоприйняттязамедичними, віковими, професійними, творчимита іншими показниками, що встановлені відповідно до специфіки цього закладу освіти.

7.Злочин є закінченим із моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на відмову у прийнятті до навчального закладу.

8.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

9.Суб’єкт злочину – спеціальний: службова особа, що володіє правом прийому до навчального закладу (наприклад, директор школи, ректор вищого навчального закладу, відповідальний секретар приймальної комісії, декан факультету тощо).

198

Стаття 184

10.У частині 2 ст. 183 КК передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання в державних або комунальних навчальних закладах. Це єабо прямимпримусом довнесення платизанавчання, абостворенням дляпотерпілоготаких умов, заякихвінзмушенийсплатитизанавчанняунавчальномузакладі. Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце в таких випадках: а) коли вонанепередбаченауданомунавчальномузакладівзагаліабодляданоїкатегоріїосіб зокрема; б) вимагається у розмірах, інших, ніж офіційно встановлені; в) вимагається

віншій, ніж передбачено в договорі (контракті) формі.

11.Відповідальність за ч. 2 ст. 183 КК передбачає незаконну вимогу оплати за навчання вдержавних такомунальнихнавчальнихзакладах. Томупред’явленнятакої вимоги у навчальних закладах іншої форми власності не містить даного складу злочину і може за наявністю до того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК як зловживання владою або службовим становищем чи за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

12.У тих випадках, коли службова особа вимагає передати гроші або інше майно їй особисто, вчинене за наявністю до того підстав може утворювати склад одержання хабара і кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 368 КК.

13.Злочинвважаєтьсязакінченимзмоментупред’явленняособівимогипрооплату за навчання.

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1.Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я –

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2.Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я –

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1.Конституція України у ст. 49 проголошує, що кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. При цьому зазначається, що

вдержавних і комунальних закладах медична допомога надається безкоштовно, а існуюча система таких закладів не може бути скорочена.

2.Небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують громадянам право на охорону здоров’я і медичну допомогу.

3.З об’єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати занаданнямедичноїдопомогивдержавнихчикомунальнихзакладахохорониздоров’я.

4.Підмедичноюдопомогоюзвичайнорозуміютьлікування, профілактичнізаходи, а також різні види медичних послуг, що надаються при захворюваннях, травмах, пологах тощо.

199

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини...

Державними слід вважати такі заклади охорони здоров’я, які створені на базі державної власності і отримують фінансування з державного бюджету. Комунальними є такі заклади, які створені органами місцевого самоврядування як особисто, так

іспільно з місцевою державною адміністрацією на базі комунальної власності та за фінансування з місцевого бюджету.

5.Вимогуоплатизанаданнямедичноїдопомогислідвважатинезаконноювтаких випадках, коли вона: а) взагалі не передбачена у даному медичному закладі або не передбачена для даної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлені. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науко- во-досліднихустановах, затвердженийпостановоюКМУвід17 вересня1996 р. №1138 у редакції від 2 вересня 2005 р.

6.Даний злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.

7.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

8.Суб’єкт даного злочину – спеціальний, ним може бути тільки працівник державного або комунального закладу охорони здоров’я.

9.Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 184 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого у ст. 354 КК. Указані діяння відрізняються за об’єктивними

ісуб’єктивними ознаками. За частиною 1 ст. 354 КК винна особа одержує винагороду для себе шляхом вимагання. При цьому обумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна знаходитись у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. За частиною 1 ст. 184 КК винний незаконно вимагає внесення певних сум (оплати) на користь закладу охорони здоров’я, в якому він працює. Суб’єктом злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 184 КК, є тільки працівник державного чи комунального закладу охорони здоров’я, а суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 354 КК, – працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.

10.За частиною 2 ст. 184 КК настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Підмережею державних такомунальних закладів охорониздоров’яслід розуміти сукупність таких закладів, розташованих на певній території, а під скороченням мережі таких закладів – зменшення їхньої кількості.

11.Даний злочин вважається закінченим з моменту фактичного скорочення кількості медичних закладів.

12.Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 184 КК, характеризується прямим умислом.

13.Суб’єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади, до компетенції якої належить забезпечення існування мережі медичних закладів.

Якщо службова особа при виданні нормативного акта, що передбачає скорочення медичного закладу, перевищила свої повноваження, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів – ч. 2 ст. 184 КК і за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

200