NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 1971

карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

3.Самовільнебудівництвобудівельабоспоруднасамовільнозайнятійземельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, –

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.Самовільнебудівництвобудівельабоспоруднасамовільнозайнятійземельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, –

карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років. Примітка. Відповіднодоцієїстаттішкода, передбаченачастиноюпершою

цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 1971 в редакції Закону України № 578-V від 11 січня 2007 р.)

Стаття 14 Конституції встановлює: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону». Згідно із цим визначається і суспільна небезпечність посягань на землю.

Безпосереднійоб’єктцьогозлочину– земельнівідносинияксуспільнівідносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами відносин є земля в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини опосередковуються правом власності на землю і регулюються ЗК та іншими нормативно-право- вими актами.

Предметом злочину є земельна ділянка як об’єкт права власності. Земельна ділянка – це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами суб’єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки (ст. 79 ЗК).

Об’єктивнастороназлочинуполягаєусамовільномузайняттіземельноїділянки. Самовільне зайняття ділянки – це активні протиправні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній), яка володіє нею на інших законних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

231

Розділ VІ. Злочини проти власності

Самовільне зайняття земельної ділянки з об’єктивної сторони може полягати урізнихдіях– унезаконномуогорожуванніділянки, знищенніівстановленні«своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт, завезення і розміщення будівельних матеріалів тощо. Але у всіх випадках особа протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як «власник» чи«законнийкористувач» іприцьомупорушуєсуб’єктивніінтереси учасників земельних правовідносин у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель.

Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об’єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків – спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 1971 КК).

Злочин, передбачений ст. 1971 КК, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсяумисноювиною: особаусвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володільцю буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього. Мотив і мета злочину – корисливі та інші.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо вказаний у ст. 1971 злочин вчинює службова особа шляхом використання службового становища, все вчинене охоплюється ст. 364 КК.

У частині 2 ст. 1971 КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тут встановленокримінальнувідповідальність засамовільнезайняттяземельноїділянки, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за цей злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель. Зміст їх полягає у такому.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за зло-

чин, передбачений цією статтею. Йдеться про те, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 1971 КК, вчиняє особа, яка має судимість за розглядуваний злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 1971 КК, і ця судимість не погашена чи не знята в установленому законом порядку.

Самовільнезайняттяземельноїділянки, вчиненегрупоюосіб. Підцієюкваліфікуючою ознакоюслідрозумітидіїдвохчибільшеосіб, якідіютьякспіввиконавцібезпопередньої змовичизапопередньоюзмовоюміжсобою(див. частини1 та2 ст. 28 КК).

Самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель. Під останніми ро-

зуміютьокремівидиземель, щозурахуваннямїхагроекологічних, історико-культурних чиіншихособливостей(високародючість, наявністьунікальнихприроднихкомплексів, історико-археологічнихоб’єктівабооб’єктівкультурноїспадщини) становлятьособливу цінність. Належність до особливо цінних земель наведена у ст. 150 ЗК. На ці землі поширюєтьсяособливийправовийрежимохорони, якийгарантуєзапобіганняїхвикорис-

232

Стаття 1971

таннядляпотреб, непов’язанихіззабезпеченнямрежимутакихземель. Алеукожному випадкувисновокщодовизнаннянезаконнимзайняттяділянкиякземлі, щоєособливо цінною, має вирішуватися на підставі екологічної експертизи.

Самовільне зайняття земельної ділянки, на яку є певні обмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом), земель в охоронних зонах. Охоронні зони створю-

ються: а) навколоособливоціннихприроднихоб’єктів, об’єктівкультурноїспадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти (ст. 112 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель в зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об’єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним тавідкритим джерелам водопостачання, водозабірним іводоочисним спорудам, водоводам, об’єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені

(ст. 113 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки, земель в санітарно-захисних зонах. Сані-

тарно-захиснізонистворюютьсянавколооб’єктів, якієджереламивиділенняшкідливих речовин, запахів, підвищенихрівнівшуму, вібрації, ультразвуковихіелектромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструктури та інших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах особливого режиму вико-

ристання. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповіднодозаконодавства України, длязабезпечення функціонування цихоб’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК).

У частині 3 ст. 1971 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небезпечність самовільного зайняття земельної ділянки (ч. 1 ст. 1971), яке супроводжуєтьсясамовільним будівництвом будівельчиспоруд. Самовільним єтакебудівництво житлових чи нежитлових приміщень або інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ тощо, які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать про те, що особа не лише самоправно зайняла земельну ділянку, а й

233

Розділ VІ. Злочини проти власності

умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно спричиняє більш тяжку шкоду еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність.

У частині 4 ст. 1971 КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництвобудівельабоспоруднасамовільнозайнятійземельнійділянці, зазначеній уч. 2 ст. 1971 КК(особливоціннихземель, земельвохороннихзонах, зонахсанітарної охорони, санітарно-захиснихзонахчизонахособливогорежимувикористанняземель); б) абовчиненеособою, ранішесудимоюзатакийсамезлочин(див. коментардостатей 89–91 КК); в) або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 КК.

Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 198 в редакції Закону України № 430-ІV від 16 січня 2003 р.)

1.Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності при виникненні, зміні

іприпиненні права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягаєвдезорганізаціїпорядкупридбанняівідчуженнямайна, внаслідокчого до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

2.Предмет злочину – майно, одержане злочинним шляхом: товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселі, акції), які повинні мати матеріальну цінність і товарну, мінову вартість. Таке майно має бути одержане злочинним шляхом, тобто бути результатом вчиненого суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином. Винятком є предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворюють самостійний склад злочину: зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267 КК), наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чипрекурсори(статті307, 309, 311 КК) тощо(див. коментардостатей263, 267, 307, 309, 311 КК та ін.). Стаття 198 КК в цих випадках не підлягає застосуванню.

3.Об’єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, зберіганнічизбутімайна, завідомоодержаногозлочиннимшляхом.

Придбання майна, одержаного злочинним шляхом, полягаєвздобутті такогомайна в будь-яких формах: купівлі, обміні тощо. При цьому особа, яка придбає майно (відшкодувально чи безоплатно), отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки це майно здобуте злочинним шляхом.

234

Стаття 198

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона – виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Отримання майна, одержаного злочинним шляхом, – це всі інші форми (крім придбання) здобуттятакогомайна, наприклад, прийняттявдарунок, запозиченнятощо.

Зберіганняполягаєвтимчасовомуперебуваннівказаногомайнауволодінніособи або у певному місці (сховищі), що має винний, для наступної реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом. Зберігання може бути як відплатне, так і безвідплатне.

Збут майна може бути відшкодувальним чи безвідплатним та виражатися в будьякихформахйоговідчуження(продаж, передачаякпогашенняборгу, даруваннятощо), а також в інших формах, наприклад, у прийнятті особою на себе зобов’язань з реалізації викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії, вчинені вже після факту вчинення злочину, не перебувають із ним у причинному зв’язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочиннимшляхом. Якщотакаобіцянкамаламісцедовчиненнязлочинуабовмоментйого вчиненняіперебувалазнимупричинномузв’язку, вчиненеслідрозглядатиякспівучасть у цьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка – ст. 185 КК, грабіж – ст. 186 КК, контрабанда – ст. 201 КК тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяневконкретнихвипадках) придбанняабозберіганнякраденогомайнаабоіншого майна, здобутого злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбане (наприклад, для збуту викраденого) або буде прийняте на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198 КК, потрібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (див. коментардост. 209 КК). Віншомувипадку, принаявностіскладулегалізації(відмивання) доходів, одержанихзлочиннимшляхом, всевчиненекваліфікується заст. 209 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання, отримання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

4.Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, отримує, зберігаєчизбуваємайно, набутезлочиннимшляхом, ібажаєцього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину(місце, час, обстановка, спосіб, засобивчиненнязлочинутощо). Достатньо, щоб він усвідомлював, що майно здобуте шляхом вчинення іншою особою суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином (у результаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо).

5.Суб’єктзлочину– будь-якаособа, якадосягла16 років. Дії, вчиненіслужбовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364 КК.

235

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

РОЗДІЛ VII

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марокакцизногозборучиголографічнихзахиснихелементів

1.Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

вУкраїну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2.Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, –

караютьсяпозбавленнямволінастроквідвосьмидодванадцятироківзконфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбаченіцієюстаттею, вважаютьсявчиненимиувеликому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі – якщо сума підробкиучотиристаібільшеразівперевищуєнеоподатковуваниймінімумдоходів громадян.

(Стаття 199 у редакції Закону України № 5283-VI від 18 вересня 2012 р.)

1.Об’єктомзлочинувиступаютьсуспільні відносиниусфері фінансової системи України, а також інших країн у випадку підробки їх валюти. Незаконні дії з марками акцизного збору та голографічними захисними елементами, якими ст. 199 КК доповнена згідно з Законом України від 18 вересня 2012 р. № 5283-VI, посягають на суспільнівідносини, яківиникаютьзприводувиготовленнятавикористанняугосподарській діяльності спеціальних знаків та елементів, що підтверджують сплату акцизного податку, справжність документів і товарів.

2.Предметом злочину можуть виступати: 1) підроблена національна валюта Україниувидібанкнотчиметалевоїмонети, іноземнавалюта, державніцінніпапери, білети державної лотереї; 2) незаконно виготовлені, одержані чи підроблені марки акцизного збору та голографічні захисні елементи.

236

Стаття 199

Під національною валютою України у виді банкнот або металевої монети у цій статті розуміються лише ті гроші, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, алепідлягаютьобмінунагрошовізнаки, щовведенівобіг. Предметомзлочинуможуть бути також підроблені пам’ятні й ювілейні монети, що випускаються НБУ.

Іноземна валюта – іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, щоперебувають вобігу ієзаконним платіжним засобом натериторії відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, щовилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг.

Вилучена з обігу національна валюта України, іноземна валюта (монети старого карбування, гроші, скасовані грошовими реформами, тощо) і валюта, що має лише колекційну цінність, не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК. Виготовлення або збут таких предметів з метою заволодіння чужим майном слід кваліфікувати як готування (з урахуванням положень, передбачених ч. 2 ст. 14 КК) або замах на шахрайство (статті 14 чи 15 та ст. 190 КК).

Державні цінні папери випускаються і забезпечуються державою, зокрема, це державні облігації України (внутрішніх, у тому числі цільових, та зовнішніх державних позик України), казначейські зобов’язання України, приватизаційні папери. Суспільні відносини, щовиникають під час розміщення таобігу державних цінних паперів регулюються законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (ОВУ. – 2006. – № 13. – Ст. 857) та «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВРУ. – 1998. – №15. – Ст. 67), БКтаіншиминормативно-правовимиактами.

Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик України – це державні цінні папери, щорозміщуютьсявідповіднонавнутрішньомутазовнішніхфондовихринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. (ВВРУ. – 1992. – № 24. – Ст. 352) приватизаційні папери визнаються особливимвидомдержавних ціннихпаперів, якізасвідчують правовласника набезоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Такими паперами є приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки.

Підроблені недержавні цінні папери не є предметом цього злочину. Їх виготовлення з метою збуту, збут або використання іншим чином слід кваліфікувати за ст. 224 КК.

237

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

Не є цінними паперами документи на переказ, платіжні картки або інші засоби доступу до банківських рахунків, електронних грошей; виписки з рахунків у цінних паперах, випущених у бездокументарній формі. Їх підробка кваліфікується відповідно за ст. 200, статтями 358 чи 366 КК.

Лотерейний білет – документ встановленої умовами проведення лотереї форми, виготовленийвідповідно довимогзаконодавства, наявність якогозасвідчує внесення гравцем лотереї ставки і надає право одержати приз відповідно до умов проведення лотереї. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва МФ від 12 грудня 2002 р. № 128/1037 (Уряд.

кур’єр. – 2003. – 29 січ. (№ 17)).

Під державними грошовими лотереями відповідно до ст. 14 ПдК слід розуміти лотереї, які передбачають наявність призового (виграшного) фонду у розмірі не менше 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджетуУкраїниврозміріставкиподатку, якавстановлена п. 151.1 ст. 151 ПдК, відчастини тих доходів, що залишилися після формування призового фонду. Відповідно до ст. 1 ЗаконуУкраїни«ПродержавнілотереївУкраїні» від5 липня2012 р. №5204-VI (ГУ. – 2012. – 5 жовт. (№187)) державна лотерея – целотерея, щопроводиться оператором лотерей відповідно до цього Закону.

Під маркою акцизного збору слід розуміти спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного збору, а з 1 січня 2011 р. – акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Основні законодавчіположеннящодомарокакцизногозборуранішепередбачались уЗаконіУкраїни «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 р. (ВВРУ. – 1995. – № 40. – Ст. 297), а з 1 січня 2011 р. основні приписи щодо марок акцизного податку містяться у ПдК (див. ст. 226). Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до Положення, затвердженого Постановою КМУ від 27 грудня 2010 р. № 1251 (Уряд. кур’єр. – 2011. – 13 січ. (№ 5)). Такі марки виготовляються державним спеціалізованим підприємством МФ на замовлення ДПА, яка черездержавніподатковіінспекціїпродаєїхсуб’єктамгосподарювання– виробникам та імпортерам алкогольних напоїв та тютюнових виробів (платникам акцизного податку). Зразки акцизних марок затверджуються КМУ. Марки на алкогольні напої та тютюнові вироби імпортного виробництва мають фіолетовий колір, вітчизняного – зелений. Акцизні марки, зокрема, мають: а) наскрізну нумерацію, яка складається з двох цифр індексу регіону України за місцезнаходженням виробника продукції, серії та окремого для кожної марки номера; б) рік і місяць чи квартал, у якому виготовлено марки; в) написи «ТІ», «ТВ», «АІ», «АВ», що відповідно означають «тютюн імпортний», «тютюн вітчизняний», «алкоголь імпортний», «алкоголь вітчизняний». На марках для алкогольних напоїв також зазначається сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари. Маркуванню марками акцизного податку підлягають усі

238

Стаття 199

алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об’ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об’ємних одиниць не здійснюється. Маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється виробниками цієї продукції.

Голографічний захисний елемент – це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять неможливимйогонесанкціоноване відтворення. Голографічніелементизастосовуютьсядля захисту документів і товарів, які підлягають обов’язковому захисту від підробки, а також інших документів і товарів, голографічний захист яких запроваджується за ініціативою їх власників. За конструктивним виконанням розрізняються такі види голографічних захисних елементів: а) гнучка етикетка-наклейка; б) фольга для гарячого припресування до об’єкта захисту; в) плівка для ламінування документа, що захищається; г) пломба із спеціального матеріалу або речовини; д) зображення або позначка безпосередньо на об’єкті захисту.

Длякваліфікаціїдіяннязаст. 199 ККнеобхідновстановити, щопідробленігрошові знаки, монети, державніцінніпапери, білетидержавноїлотереї, маркиакцизногозбору та голографічні захисні елементи мають суттєву подібність (схожість) за формою, розміром, кольоромйіншимиосновнимиреквізитами(портрет, барельєф, пам’ятниктощо) із справжніми зазначеними предметами, що знаходяться в обігу. У тих випадках, коли явна невідповідність фальшивого грошового знака чи іншого зазначеного предмета справжньому виключає його участь у легальному обігу, а також якщо інші обставини справисвідчатьпроспрямованістьумислувинногонаобманпевнихосіб, такідіїможуть бути кваліфіковані як шахрайство (ст. 190 КК). Наприклад, як шахрайство були кваліфіковані дії Н. і М., які виготовляли з використанням комп’ютерної техніки 10та 20-гривневі купюри, і виходячи із невисокого ступеня підроблення мали намір збувати їх окремим громадянам на ринку, розраховуючи, що ті в темну пору доби не зможуть відрізнити підроблену купюру від справжньої. У справі встановлено, що саме в такий час вони збули підроблені купюри (див. Ухвалу судової колегії в кримінальних справах ВСУ від 3 жовтня 2000 р. // РВСУ. – 2001. – С. 84–86). В іншій справі як шахрайство буликваліфікованідіїХ. таЧ., якіприкупівлісвинейугромадянрозраховувалисьзними підробленими грошима. Колегія суддів аргументувала таке рішення, зокрема, тим, що об’єктом вчинених Х. та Ч. злочинів «було право власності громадян на майно і невідповідність грошових знаків справжнім була настільки очевидною, що виключала їх участь в обігу» (див. Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 3 лютого 2004 р. // РВСУ. – 2004. – Вип. 2 (9). – С. 103–104).

3.Об’єктивнастороназлочинуможевиражатися: 1) увиготовленні: а) будь-якого підробленого предмета цьогозлочину; б) незаконному виготовленні марокакцизного збору або голографічних захисних елементів; 2) зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну або збуті будь-якого підробленого предмета цього злочину або незаконно виготовлених чи одержаних марок акцизного збору, голографічних захисних елементів.

4.Виготовлення підробленого предмета полягає як у повному створенні (відтво-

ренні) підроблених грошей чи інших предметів цього злочину, так і в їх частковій

239

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

підробці, тобто підробці окремих реквізитів. Виготовлення також може виявлятися

увнесенні додаткової підробки до придбаних особою підроблених грошей чи інших предметів цього злочину з метою надання їм більшої подібності до справжніх та наступного збуту. Способи підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту.

Якщоособіневдалосядомогтисязначноїзовнішньоїподібностіпідробкизісправжнім грошовимзнакомчиіншимзазначенимпредметом, їїдіїможутькваліфікуватисьякзамах на цей злочин (статті 15 і 199 КК). У разі подальшого обманного збуту такої фальшивки ізаволодіннячужиммайномабопридбанняправанамайно, вчиненедодатково, кваліфікуєтьсяякшахрайство(ст. 190 КК). Виготовленняабопридбанняспеціальногообладнання чи матеріалів із метою виготовлення зазначених у ст. 199 КК предметів є готуванням довчиненняцьогозлочину, якекваліфікується застаттями14 та199 КК.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВРУ. – 1998. – № 15. – Ст. 67) цінні папери в Україні можуть випускатися також

убездокументарній формі. Виготовлення для збуту підроблених державних цінних паперів у бездокументарній формі вчинюється шляхом внесення неправдивих даних в електронні носії відповідних записів, тобто шляхом незаконного втручання в робо- туелектронно-обчислювальних машин(комп’ютерів), системікомп’ютернихмереж, що може за наявності підстав додатково кваліфікуватись за ст. 361 КК.

5.Застаттею199 ККнастає кримінальна відповідальність нелишезавиготовлення підроблених марок акцизного збору або голографічних захисних елементів, а й за незаконневиготовленнямарокакцизногозборучиголографічнихзахиснихелементів, що за своїми характеристиками відповідають встановленим зразкам. Зокрема, йдеться про їх виготовлення: а) законним виробником, який конкретні марки чи захисні елементи виготовляє з порушенням закону – без заявки уповноваженого органу чи осіб або з перевищенням її за кількістю фактично вироблених марок чи захисних елементів; на прохання осіб, які не мають повноважень щодо подання заявки; за обставин, коли підстави для виготовлення були фальсифіковані шляхом подання недостовірних відомостей тощо; б) суб’єктом, який не має права на здійснення діяльності звиготовленнямарокакцизногозборучизахиснихелементів(неналежитьдосуб’єктів, визначених законом, або не отримав ліцензії, був позбавлений ліцензії чи закінчився строк її дії тощо).

При встановленні незаконності виготовлення марок акцизного збору або голографічних захисних елементів необхідно звертатися до нормативно-правових актів, якимиврегульованівідносини, щовиникаютьзприводувикористанняугосподарській діяльності відповідних предметів. Зокрема, це:

а) щодомарокакцизногоподатку– ПдК, ЗаконУкраїни«Проліцензуванняпевних видівгосподарськоїдіяльності» від1 червня2000 р. (ВВРУ. – 2000. – №36. – Ст. 299) (відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягає виготовлення бланків документів суворої звітності, одним із видів яких визнаються марки акцизного податку), Постанова КМУ «Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання, продаж марокакцизногоподаткутамаркуванняалкогольнихнапоївітютюновихвиробів» від

240