NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 143

Перша група – порушення порядку трансплантації, вчинені щодо реципієнта:

1)здійснення трансплантації без необхідних медичних показань консиліуму лікарів;

2)здійсненнятрансплантаціїбезпопередньогонаданняреципієнтуповної, об’єктивної інформації про майбутнє оперативне втручання; 3) здійснення трансплантації без попередньогоотриманнявідреципієнтазгодинаданеоперативневтручання; 4) здійснення трансплантації анатомічних матеріалів людини в закладах охорони здоров’я, наукових установах чи інших організаціях, які не мають права проводити такі оперативні втручання; 5) трансплантація реципієнту органів або тканин, які заборонено пересаджувати, тощо.

Друга група – порушення порядку трансплантації, які вчинені щодо тіла померлої особи, яке використовується як донор анатомічних матеріалів. Такими діяннями є:

1)вилучення органів або тканин у донора-трупа без отримання згоди на такі дії; 2) вилучення у донора-трупа органів або тканин, які заборонено вилучати; 3) порушення принципу колегіальності при констатації смерті, вилученні органів або тканин у до- нора-трупа; 4) вилучення анатомічних матеріалів у донора-трупа особою, яка перебувала у складі консиліуму лікарів із констатації факту смерті цього донора, тощо.

Третягрупа– порушенняпорядкутрансплантації, вчиненіщодоживогодонора. До них необхідно віднести такі діяння, як: 1) вилучення органів або тканин у живого донорабезпопередньогонаданняйомуоб’єктивноїінформації, якастосуєтьсявилучення фрагментівлюдськогоорганізму; 2) вилученняорганіваботканинуживогодонорабез попередньоїзгодинатакевилучення; 3) вилученнятрансплантатівбезвисновкуконсиліуму лікарів; 4) вилучення у донора органів або тканин, які заборонено вилучати;

5)вилучення органів або тканин в осіб, у яких заборонено їх вилучати, тощо. Наведені порушення порядку трансплантації можуть бути вчинені як шляхом дії,

так і бездіяльності, встановлення яких є моментом закінчення цього злочину.

6.Суб’єктивнастороназлочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК, характеризується прямим умислом або злочинною недбалістю.

7.Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК, може бути лише медичний працівник, який, здійснюючи діяльність, пов’язану з трансплантацією органів або тканин людини, порушує порядок її проведення.

8.Участині2 ст. 143 ККвстановленовідповідальністьзавилученняулюдинишляхом примушування або обману її органів або тканин з метою трансплантації. Вилучення анатомічних матеріалів – це процес хірургічного або іншого оперативного втручання

ворганізм людини і позбавлення її органу або тканини. Таке втручання можливе лише шляхом активної поведінки. Примушування – це дії, які полягають у застосуванні до потенційногодонорафізичногонасильства(нанесенняударів, побоїв, мордування, позбавлення волі, заподіяння легких, середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень тощо) і/або психічного насильства (погроза фізичного насильства над донором чи близькими йомуособамиабопогрозапозбавленняїхжиття, знищенняабопошкодженнямайна, розголошення відомостей, які донор бажав зберегти у таємниці тощо), вчинені з метою подальшоговилученняудонораорганіваботканиндлятрансплантації. Обман– цеповідомлення неправдивих відомостей або неповідомлення, замовчування тих відомостей, які особа зобов’язана була повідомити потенційному донору, з метою спонукати його погодитисянавилученняуньогоанатомічних матеріалів дляподальшоїтрансплантації.

101

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

9.Частина 3 ст. 143 КК передбачає відповідальність за дії, передбачені ч. 2 ст. 143 КК, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншійзалежностівідвинного. Безпораднийстандонораможебутиобумовлениййого фізичнимабопсихічнимстаном, унаслідокякогопотерпілийнеможерозумітихарактеру і значення вчинюваних з ним дій або не може чинити опір винному. Матеріальна залежність має місце тоді, коли потенційний донор повністю чи частково перебуває на утриманні винного або одержує іншу істотну матеріальну допомогу від нього. Іншазалежність потерпілого може випливати зродинних, шлюбно-сімейних, партійних, релігійних та інших відносин. Це може бути, наприклад, службова, навчальна чи ситуаційна залежність.

10.Чинним законодавством України заборонено укладення будь-яких угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за виняткомкістковогомозку. Запорушенняцієїзаборонивстановленакримінальнавідповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143 КК). Цей злочин може бути вчинений як самостійно, так і разом із незаконною трансплантацією. Заумовисукупностівказанихзлочинівкваліфікаціяповиннабутизач. 4 ст. 143 КК та іншою відповідною частиною ст. 143 КК.

11.Частина5 ст. 143 ККвстановлюєвідповідальністьзавчиненнязлочинів, передбачених частинами 2, 3, 4 ст. 143 КК, за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю. Транснаціональними організаціями є організації, які створені з метою вчинення злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини і поширюють свою діяльність на територію декількох держав.

12.Суб’єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2, 3, 4, 5 ст. 143 КК, характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою вилучення

улюдинишляхомпримушуванняабообмануїїорганіваботканинєспеціальнамета– майбутня трансплантація вказаних анатомічних матеріалів реципієнту. Крім того, корисливий мотив і мета є обов’язковими ознаками для незаконної торгівлі органами або тканинами людини.

13.Суб’єктом незаконних трансплантацій, передбачених частинами 2, 3, 5 ст. 143 КК, є медичні працівники, які протиправно вилучають у людини анатомічні матеріали. Співвиконавцями цих злочинів можуть бути й інші особи, які застосовують примушування, обман або приводять донора в безпорадний стан, або особи, від яких донор є матеріально чи іншим чином залежний. Суб’єктом незаконної торгівлі органами або тканинами людини може бути будь-яка особа, яка досягла віку 16 років.

Стаття 144. Насильницьке донорство

1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора –

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох

102

Стаття 1414

років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2.Дії, передбаченічастиноюпершоюцієїстатті, вчиненіщодонеповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3.Дії, передбаченічастинамипершоюідругоюцієїстатті, вчиненізапопередньою змовою групою осіб або з метою продажу, –

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1.Донорство крові та її компонентів – добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використанняунауковихдослідженнях(див. ЗаконУкраїни«Продонорствокровіта

їїкомпонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95 ВР із змінами, внесеними 14 січня

1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 9–10. – Ст. 68; від 7 грудня 2000 р. // ВВРУ. – 2001. – № 2–3. – Ст. 10 та від 11 липня 2001 р. // ВВРУ. – 2001. – № 44. – Ст. 231). Взяття крові та її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди.

Відповідно до ст. 46 Основ законодавства України про охорону здоров’я (ВВРУ. – 1993. – № 4. – Ст. 9) забороняється взяття донорської крові примусово.

2.З об’єктивної сторони злочин виражається в насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фізичним або психічним.

3.При фізичному насильстві наносяться удари, побої, викручування рук, зв’язування і т. ін. Психічне насилля полягає в погрозі застосувати фізичне насилля. При вчиненні цього злочину насильство виступає як засіб примусити людину до здачі крові та її компонентів.

4.Злочин може бути вчинений і шляхом обману. Обман – це повідомлення неправдивихвідомостейдоноруабозамовчуваннятакихвідомостей, яківоназобов’язана повідомити. Обман може стосуватися кількості крові, мети її вилучення або реципієнта, якомуцякровбудевведена. Будучиобманутим, донордобровільно даєкровабо

їїкомпоненти.

5.Злочин є закінченим з моменту вилучення крові, поєднаного з насильством або обманом донора.

6.Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі. Обов’язковою ознакоюємета– вилученнякровідлявикористанняїїякдонора. Участині3 ст. 144 КК метою вилучення крові є її продаж.

7.Суб’єктом злочину є медичний працівник, який може здійснювати вилучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

8.У частині 2 ст. 144 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 ст. 144 КК, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному

103

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

стані чи в матеріальній залежності від винного. Стаття 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» встановлює, що донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає протипоказань.

9.Про безпорадний стан та особу, яка перебуває в матеріальній залежності, див. коментар до ст. 143 КК.

10.Частина 3 ст. 144 КК встановлює відповідальність за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або з метою продажу крові та її компонентів.

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, –

караєтьсяштрафомдоп’ятдесятинеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадянабогромадськимироботаминастрокдодвохсотсорокагодин, абопозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1.Відповіднодост. 40 ОсновзаконодавстваУкраїнипроохоронуздоров’я(ВВРУ. – 1993. – № 4. – Ст. 9) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних абослужбових обов’язківсталовідомопрохворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають праварозголошуватицівідомості, крімпередбаченихзаконодавчимиактамивипадків. Лікар повинен зберігати в абсолютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, як зазначається у Міжнародному кодексі медичної етики (прийнятий 3-ю Генеральною асамблеєю ВМА. – Лондон, 1949).

2.Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: 1) діянням;

2)тяжкими наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

3.Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідомленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися врозмові, утомучислі телефонній, у листах, доповідях, виступах, лекціях, по телебаченню, радіо або в періодичній пресі. Розголошення може мати місце і при наданні можливості стороннім особам ознайомитися з лікарською таємницею.

4.Тяжкі наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Ними можуть визнаватися: самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

5.Між тяжкими наслідками і розголошенням медичної таємниці має бути встановлений причинний зв’язок.

6.Суб’єктивна сторона злочину виражається в умислі. Особа усвідомлює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і вона не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її

104

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

РОЗДІЛ ІІІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Конституція України у розд. ІІ закріпила достатньо широкий та різноманітний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини і громадянина. До їх числа, зокрема, належать право кожної особи на повагу до її гідності (ч. 1 ст. 28) й право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми розд. ІІІ Особливої частини КК України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забез-

печують особисту волю, честь та гідність особи.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі

на той самий строк.

2.Тісамідіяння, вчиненіщодомалолітньогоабозкорисливихмотивів, щодо двохчибільшеосібабозапопередньою змовоюгрупоюосіб, абоспособом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3.Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Безпосереднімоб’єктомцьогозлочинуєсуспільнівідносини, щозабезпечують особисту волю людини та її недоторканність. Під особистою волею розуміється свобода вибору людиною місця свого знаходження, включаючи переміщення. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (ВВРУ. – 2004. – № 15. – Ст. 232) кожна людина маєправонасвободу пересування, підякоюрозуміється «правогромадянина України, а також іноземця таособи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по те- риторіїУкраїниубудь-якомунапрямі, убудь-якийспосіб, убудь-якийчас, завинятком обмежень, які встановлюються законом» (ст. 3). Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за іншими статтями закону про кримінальну відповідальність (див., наприклад, ст. 444 КК).

106

Стаття 146

2.Об’єктивнастороназлочинупередбачаєтакідіяння: 1) незаконнепозбавлення волі; 2) викрадення людини. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’єктивної сторони злочину. Склад цього злочину – формальний.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині обирати за своєю волею місце знаходження. Воно може виявитися у затриманні потерпілоговтомумісці, де вінзнаходитися небажає, або поміщення йоговтаке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють у підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують залишатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють у будь-яке місце і зачиняють з метою позбавлення волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірногозатриманняособи, щовчинилазлочин(ст. 38 КК), абокрайньоїнеобхідності(ст. 39 КК). Виключаєтьсявідповідальність увипадках, колибатьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законногопозбавленняволірегулюютьсяКонституцієютаіншимизаконамиУкраїни.

Найнебезпечнішою формою незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення потерпілого, переміщення його

зтого місця, де він знаходився, та подальше утримання потерпілого викрадачем або іншоюособою. Викрадення майжезавждисупроводжується фізичнимабопсихічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що вчиняються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком випадків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мови про згоду потерпілого, якщоостаннійвизнанийсудомнедієздатним внаслідок психічноїхвороби або недоумства.

3.Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людинивважаються закінченими змоменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього дії особи, яка приєднується до утримування потерпілого, що перебуває у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконання або інша співучасть у вчиненні цього злочину.

4.Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчинюється.

5.Суб’єктомнезаконногопозбавленняволіабовикраденнялюдини, передбачених ст. 146 КК, єлишеприватнаособа, щодосягла16-тироків. Службовіособизаподібні діїнесутьвідповідальність заперевищення владиабослужбових повноважень, тобто за ст. 365 або статтями 3651, 371, 375, 424 КК.

107

Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи

6.Згідно з ч. 2 ст. 146 КК обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більшеосіб, запопередньоюзмовоюгрупоюосіб, абоспособом, небезпечнимдляжиттячи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазначених

уч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. коментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб передбачає випадки вчинення одиничного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти випадкинезаконногопозбавленняволіабовикраденнялюдини, колидіяннямивинної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або загроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 КК.

Заподіяння фізичних страждань – це випадки, коли потерпілому спричиняється сильний фізичний біль або його тримають у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, у холодному чи вологому приміщенні, без їжі).

Застосування зброїозначаєвикористання підчасвчинення злочинувогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове положення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозволу щодо законного поводження з нею, дії особи додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалийчас. Цяобставинастосується, якправило, незаконногопозбавленняволі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астрономічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпілого тощо.

7.У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою або спричинення внаслідок позбавлення волі чи викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК. Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин,

108

Стаття 147

передбачений ст. 146 КК, і умисно вбила потерпілого, який був викрадений, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК (за обставиною – умисне вбивство викраденої людини). Умисне вбивство особи, яка була незаконно позбавлена волі, кваліфікується за ч. 3 ст. 146 КК і за частинами1 або2 ст. 115 ККзалежновідобставин, щосупроводжувалитакевбивство. Засукупністю злочинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин (за ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 146 КК).

Стаття 147. Захоплення заручників

1.Захопленняаботриманняособиякзаручниказметоюспонуканняродичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2.Тісамідії, якщовонибуливчиненіщодонеповнолітньогоабоорганізованою групою, абобулипоєднанізпогрозоюзнищеннялюдей, аботакі, щоспричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

1.Ця стаття включена до КК відповідно до Міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої у 1987 р. приєдналася й Україна.

2.Об’єктом злочину є не тільки суспільні відносини, що забезпечують особисту волю людини, а й такі, що забезпечують безпеку особи, захопленої як заручника. Потерпілимвідзлочинуєфізичнаособа– заручник(див. коментардоп. 3 ч. 2 ст. 115 КК). Захопленняаботриманняякзаручникапредставникавлади, працівникаправоохоронногоорганучиїхблизькихродичівтягневідповідальністьзаст. 349 КК(див. коментар доцієїстатті). Викраденняабопозбавленняволіосіб, якімаютьміжнароднийзахист, за умов, що відповідають захопленню заручників, тягне відповідальність за ст. 444

КК(див. коментар до цієї статті).

3.Об’єктивна сторона полягає в захопленні або триманні особи як заручника. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для її встановлення.

Захопленнязаручника– цейоговикрадання, якеможебутитаємнимабовідкритим; воно може бути вчинене шляхом обману; супроводжуватися насильством, у тому числі із застосуванням зброї, або може обійтися без такого насильства. Оскільки викрадення людини є одним із способів захоплення заручників, то дії винної особи при застосуванні нею такого способу достатньо кваліфікувати лише за ст. 147 КК. Разом з тим, якщо викрадення людини буде супроводжуватися обтяжуючими обставинами, які містяться у ст. 146 КК і не передбачені ст. 147 КК, то такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Тримання заручника – це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участі у захопленні. Також три-

109

Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи

мання може бути здійснене і без попереднього захоплення заручника. Тримання – це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зробити. Як і при викраденні людини, тримання заручника може супроводжуватися обтяжуючими обставинами, що зазначені в ч. 2 ст. 146 КК і не передбачені ст. 147 КК. У такому разі дії особи також кваліфікуються за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичногопозбавленнязаручникаправавільнопересуватися. Подальшінасильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

4.Суб’єктивна сторона. Вина – прямий умисел. Обов’язковою ознакою цього злочину є також мета. Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 147 КК особа вчинює злочин

зметоюспонуканняродичівзатриманого, державноїабоіншоїустанови, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи, навпаки, утримання від вчиненнябудь-якоїдіїякумовизвільненнязаручника. Злочинецьпов’язуєзвільнення заручника із задоволенням вимог, які він висуває вказаним вище особам, органам державної влади чи іншої установи (це, наприклад, вимога надання зброї, звільнення заарештованого, надання транспортних засобів тощо).

5.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення службовоюособоюзвикористаннямсвоїхслужбовихповноваженьдій, зазначенихуст. 147 КК, вони кваліфікуються за сукупністю цієї статті та ст. 365 або ст. 3651 КК.

6.У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: вчиненняцьогозлочинущодонеповнолітньогоабоорганізованоюгрупою, абоякщовчиненідіїбулипоєднанізпогрозоюзнищеннялюдей, абоякщовониспричинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній – потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання її як заручника не виповнилося 18 років.

Організована група – див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей, – це випадки погрози вбивства однієї чибільшеосіб (доїхнеобмеженого кола). Погрозаможе стосуватися яксамого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, у якій перебуває затриманий), так і інших осіб (наприклад, близьких родичів заручника або осіб, які будуть намагатися його звільнити). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоплюється злочином, передбаченим ч. 2 ст. 147 КК

іне потребує додаткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи декількох осіб, самогубство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи уста-

нови, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, такінеобережним. «Діїособи, якавчинилазлочин, передбаченийст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК» (п. 7 абз. 3 ППВСУ «Про судову прак-

тику в справах про життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

110