NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 111

Для цієї кваліфікуючої ознаки не має значення, чи були всі учасники групи співвиконавцями, чи вони виконували різні ролі.

Дії, пов’язані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, мають місце в тих випадках, коли суб’єкт діє з метою викликати вороже ставлення до осіб іншої національності або релігії.

6. Частина 3 ст. 110 КК передбачає особливо кваліфікуючу ознаку – вчинення дій, передбаченихчастинами1 або2 ст. 110 КК, якщовонипризвелидозагибелілюдейабо іншихтяжкихнаслідків(наприклад, заподіяннятяжкихтілеснихушкоджень, знищення важливих об’єктів, пошкодження життєзабезпечуючих комунікацій тощо). Цей особливокваліфікований складсконструйованийякматеріальний, томувінєзакінченим тільки за фактичного настання зазначених у ч. 3 ст. 110 КК наслідків. Якщо такі наслідкиненастали, алеумиселбувспрямованийнаїхспричинення, відповідальність повинна наставати за замах на злочин (див. коментар до ст. 15 КК).

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бікворогавумовахвоєнногостануабовперіодзбройногоконфлікту, шпигунство, наданняіноземнійдержаві, іноземнійорганізаціїабоїхпредставникамдопомоги в проведенні підривної діяльності проти України, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. ЗвільняєтьсявідкримінальноївідповідальностігромадянинУкраїни, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації абоїхпредставниківніякихдійневчинивідобровільнозаявиворганамдержавної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1.Частина1 ст. 111 ККвизначаєдержавнузрадуякдіяння, умисновчиненегромадяниномУкраїнинашкодусуверенітетові(ст. 5 КонституціїУкраїни), територіальнійцілісностітанедоторканності(див. коментардост. 110 КК), обороноздатності(ст. 1 ЗаконуУкра-

їни «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р., в редакції Закону України від 5 жовтня

2000 р. // ВВРУ. – 2000. – №49. – Ст. 420) ідержавній(станзахищеностідержавноївлади), економічній (стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використаннямнаціональнихресурсів; захистекономічнихінтересівкраїнинанаціональному

іміжнародному рівнях) чи інформаційній (стан інформації, у якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації) безпеці України. Отже, державназрадамаєкількабезпосередніхоб’єктів, кожензякихскладаєсуспільнівідносиниусферіохоронизовнішньоїтавнутрішньоїбезпекиУкраїни.

2.Об’єктивна сторона державної зради може виражатися в різних формах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого

переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії

11

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України

ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у переходінатериторіюворожоїдержави(такзванийфізичнийперехід), таківнаданнідопомогитакійдержавіабоїїпредставникамнатериторіїУкраїни(такзванийінтелектуальнийперехід). Уційформідержавназрадавизнаєтьсязакінченоюзмоменту, колиособа почаланадаватидопомогуворогові. Обов’язковоюознакоюоб’єктивноїсторонианалізованої форми державної зради є час вчинення злочину – в умовах воєнного стану або вперіодзбройногоконфлікту. Поняттявоєнногостанувизначенеуст. 1 ЗаконуУкраїни «Про правовий режим воєнного стану» від 6 червня 2000 р. (ВВРУ. – 2000. – № 28. – Ст. 224). Збройнимконфліктомвизнаєтьсяукрайгостраформавирішеннясуперечностей між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили.

Шпигунство – друга форма державної зради – це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Наданняіноземнійдержаві, іноземнійорганізаціїабоїхпредставникам допомоги

упроведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенніпідривноїдіяльностіпротиінтересівУкраїни. Приційформінемаєзначення, як діяла особа – за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога

упроведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укритті розвідника або його спорядження, вербуванні агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією формою охоплюються й випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державногочигромадськогодіяча). Утакихвипадкахвідповідальність повиннанаставати за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 чи 112 КК).

Уційформідержавназрадавважаєтьсязакінченоюзмоменту, колиособафактичнопочаланадаватидопомогуіноземнійдержаві, іноземнійорганізаціїчиїхпредставникам у проведенні підривної діяльності проти України.

3. Із суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою державної зради є мета – заподіяння шкоди суверенітетові, територіальнійцілісностітанедоторканності, державній, економічнійчиінформаційній безпеці України.

4. Суб’єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) – ним може бути тільки громадянинУкраїни, якийдосягдовчиненнязлочину16-тироків(поняття«громадянин України» – див. коментар до ст. 7 КК). Співучасниками (співвиконавцями, організаторами, підбурювачами, пособниками) можутьвиступатийіншіособи(див. коментар до ст. 27 розд. VI Загальної частини КК).

5. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримінальної відповідальності громадянина України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної організації чиїїпредставників ніякихдійневчинивідобровільно заявив про свій зв’язок з ними та про отримання завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов’язкову сукупність двох умов: 1) невчинення громадянином України жодних дій на виконання злочинного завдання, отриманого від іноземної держави, іноземної організації, їх представників;

12

Стаття 112

2) добровільназаяваорганамдержавноївладипросвійзв’язокзіноземноюдержавою, іноземною організацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об’єктивно, реально особа могла виконати завдання і нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значення не мають (каяття чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народногодепутатаУкраїни, Прем’єр-міністраУкраїни, членаКабінетуМіністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, УповноваженогоВерховноїРадиУкраїнизправлюдини, ГоловиРахунковоїпалати, ГоловиНаціональногобанкуУкраїни, керівникаполітичноїпартії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Як випливає із самої назви ст. 112 КК, основним безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.

Обов’язковим додатковим об’єктом є життя людини.

Потерпілим від злочину визнається державний чи громадський діяч. Стаття 112 КК передбачає вичерпне коло державних діячів: Президент України (розд. V Конституції України), ГоловаВерховноїРадиУкраїни(ст. 88 КонституціїУкраїни), народнийдепу-

тат України (ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р., в редакції Закону від 22 березня 2001 р. // ВВРУ. – 2001. – № 42. –

Ст. 212), Прем’єр-міністрУкраїни(ст. 114 КонституціїУкраїни), члениКабінетуМіні-

стрів України (особи, які у порядку ст. 114 Конституції України призначені до складу КабінетуМіністрівУкраїни), ГоловачисуддіКонституційногоСудуУкраїниабоВерховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України (див. статті 8, 20 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. // ВВРУ. – 1996. – №49. – Ст. 272 абостатті20, 31, 39 ЗаконуУкраїни«Просудоустрійістатуссуддів» від 7 липня 2010 р. // ВВРУ. – 2010. – № 41–42, 43, 44–45. – Ст. 529), Генеральний про-

курор України (ст. 122 Конституції України), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. // ВВРУ. – 1998. – № 20. – Ст. 99), Голова Рахункової палати (ст. 10 Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. // ВВРУ. – 1998. – № 24. – Ст. 137), Голова Національного банку України (ст. 10 Закону України

«ПроНаціональнийбанкУкраїни» від20 травня1999 р. // ВВРУ. – 1999. – №29. – Ст. 238)

тавідноситьдогромадськихдіячівкерівниківполітичнихпартій. Моментвиникненнячи припинення у потерпілого статусу державного чи громадського діяча пов’язаний із його призначеннямнавідповіднупосадучизвільненнямзнеї, щорегулюєтьсязаконодавством.

13

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України

2.Об’єктивна сторона цього злочину законодавцем визначається як посягання на життя державного чи громадського діяча.

Під посяганням розуміється вбивство або замах на вбивство. Тому цей злочин

єзлочином з усіченим складом і вважається закінченим не тільки при настанні смертізазначенихосіб, айзанаявностізамахуназлочин, якийкваліфікуєтьсябезпосередньо за ст. 112 КК, без посилання на ст. 15 КК.

3.Суб’єктивнасторонацьогозлочинухарактеризуєтьсяпрямимумислом, приякому суб’єктусвідомлюєправовийстатуспотерпілоїособи. Вчиненняпосяганнянажиттяособи, якапомилковосприйнятавиннимзадержавногочигромадськогодіяча, однак, наприклад, лише балотується на відповідну посаду, кваліфікується як замах на розглядуваний злочин. Свідоме вчинення посягання на життя кандидата на відповідну посаду за наявності необхідних ознак злочину кваліфікується як злочин проти особи за ознакою виконанняпотерпілимсвогослужбовогочигромадського обов’язку(п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчиненняпосяганняузв’язкуздержавноючигромадськоюдіяльністюпотерпілої особисвідчитьпрообов’язковунаявністьмотиву– помститисязадержавнучигромадську діяльність особи або мети – перешкодити цій діяльності чи змінити її характер.

Вбивство перелічених осібнаґрунтіособистих взаємовідносин кваліфікується як злочин проти життя.

4.Суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 113. Диверсія

Вчиненнязметоюослабленнядержавивибухів, підпалівабоіншихдій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1.Основним безпосереднім об’єктом диверсії є внутрішня безпека України, її економічна основа. Додатковими об’єктами можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека, власність.

Предметом диверсії є об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (електростанції, оборонні підприємства, шляхи сполучення, нафто- і газопроводи та ін.), тварини, рослини, земельні угіддя, водойми, ліси тощо.

2.Об’єктивна сторона диверсії виявляється: 1) у вчиненні вибухів, підпалів або іншихдій, спрямованихнамасовезнищеннялюдей, заподіянняїмтілеснихушкоджень чи іншої шкоди здоров’ю, зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) у вчиненні дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

3.Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров’ю виявляється в запо-

діянні смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян. Суб’єкт злочину вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організацій аварій транспортних засобів тощо).

14

Стаття 114

Зруйнування та пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного чи суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні в будь-який спосіб.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, є злочинною діяльністю, спря-

мованою на спричинення смерті чи шкоди здоров’ю значної, частіше невизначеної кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження їжі хвороботворними мікроорганізмами тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразних хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразних захворювань кормів, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія – розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну (наприклад, іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби).

Цим зумовлене віднесення диверсії до злочинів з усіченим складом і визнання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення зазначених у законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактичногоспричиненнясмерті, тілеснихушкоджень, зруйнуванняабопошкодженняоб’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

4.Суб’єктивнасторонадиверсії характеризується виноюуформі прямого умислу, щопоєднанийзметоюослабленнядержави, тобтозаподіянняшкодиїїекономічній системі, обороноздатності, внутрішнійбезпецітощо. Самецяметавідрізняєдиверсію від інших злочинів, пов’язаних із знищенням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров’ю, економічних та інших злочинів.

5.Суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 114. Шпигунство

1.Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

2.Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органидержавноївладипровчинене, якщовнаслідокцьогоівжитихзаходівбуло відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1.Безпосереднімоб’єктомшпигунстваєзовнішнябезпекаУкраїни, їїсуверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

2.Предметомцьогозлочинуєвідомості, щомістятьдержавнутаємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (уред. ЗаконуУкраїнивід21 вересня1999 р.) (ВВРУ. – 1999. – №49. – Ст. 428). Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх

15

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України

відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Ці відомості маютьгрифсекретності, якийвизначаєїїступінь. Спеціальним уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є СБУ.

3.Із об’єктивної сторони шпигунство може виявлятися у двох формах: 1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними

іповідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будьякими матеріалами, передача через Інтернет, по телефону, з використанням тайників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригіналидокументів, креслення, зразкипального), їхкопіїчилишевідомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, вчинені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, – це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховуваннятелефоннихрозмовтаін.). Нерідкодляотриманнятаких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.

Закінченим шпигунствовважається змоменту початку збирання зазначених відомостей або з моменту їх передачі.

4.Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомостізбираютьсяабопередаютьсяіноземнійдержаві, організаціїабоїхпредставникам

іщо ці відомості є державною таємницею. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впливають.

5.Суб’єкт злочину спеціальний – іноземець або особа без громадянства, які є осудними та досягли 16-річного віку.

Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 КК як державна зрада.

6.Частина 2 ст. 114 КК передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114 КК; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

16

Стаття 14

РОЗДІЛ II

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ

Стаття 115. Умисне вбивство

1.Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, – карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

2.Умисне вбивство:

1)двох або більше осіб;

2)малолітньої дитиниабожінки, яказавідомодлявинногоперебувалаустані вагітності;

3)заручника або викраденої людини;

4)вчинене з особливою жорстокістю;

5)вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6)з корисливих мотивів;

7)з хуліганських мотивів;

8)особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9)з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10)поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11)вчинене на замовлення;

12)вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13)вчиненеособою, якаранішевчинилаумисневбивство, завиняткомвбивства, передбаченого статтями 116–118 цього Кодексу;

14)з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

(Стаття 115 у редакції законів України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. та

№1707-VI від 5 листопада 2009 р.)

1.Життя людини, згідно зі ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому охорона життя людини – найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з убивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

2.У частині 1 ст. 115 КК подається поняття вбивства як умисного протиправногозаподіяннясмертііншійлюдині. Крімтого, уст. 119 ККпередбаченавідповідаль-

17

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

ність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

3. Об’єктом вбивства є життя людини.

Початковим моментом життя як об’єкта посягання при вбивстві слід вважати початокфізіологічнихпологів. Томупосяганнянаплідпісляпочаткупологовогопроцесу є посяганням на життя людини. При цьому не має значення, що дитина, яка народжується, ще не розпочала самостійного, позаутробного життя і навіть не відділилася від утроби матері. Посягання на плід, що відділився від утроби матері внаслідок пологового процесу (незалежно від його життєздатності), тим більше є посяганням на життя. У свою чергу посягання на плід людини до початку пологового процесу не є посяганням на життя (незалежно від віку плода) і не може кваліфікуватисяяквбивство. Внутрішньоутробнезнищенняплодадопочаткупологівможетягти за собою відповідальність за незаконне проведення аборту. Як посягання на життя слід розглядати й умертвіння дитини, що народилася в результаті передчасних пологів (у тому числі штучних). Якщо було здійснено спробу позбавити життя дитину, щонародиласямертвою, відповідальність маєнаставатизазамахнавбивство(непридатний замах).

Кінцевим моментом життя вважається біологічна смерть, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Від біологічної смерті відрізняють клінічну, коли, незважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Навмисне приведення людини в стан клінічної смерті у випадку, коли біологічна смерть не настала, може кваліфікуватися як замах на вбивство. У свою чергу, за певних умов може бути визнано вбивством посягання на життя людини, що перебуває в стані клінічної смерті. Дії винного, спрямовані на вбивство померлого раніше, є замахом на непридатний об’єкт.

4.Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби тощо), моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

5.Вбивство – це позбавлення життя іншої людини. Самогубство і замах на самогубство не може розглядатися як злочин.

6.Об’єктивна сторона вбивства характеризується: 1) діянням у вигляді посягання на життя іншої людини; 2) наслідком у вигляді смерті людини; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком.

7.Вбивствоможебутивчинене шляхомякдії, такібездіяльності. Дляпозбавленнялюдинижиттяможебутизастосованийякфізичний(ударножем, здавлюванняшиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо). Длявбивствавиннийможевикористатим’язовізусиллясвоготіла, різнізнаряддя(ніж, камінь та ін.), а також привести в дію різноманітні механізми та речовини (пістолет, отрута тощо). Із цією ж метою можуть бути використані явища природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

18

Стаття 1154

Уразі вбивства шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка

бзапобігла настанню смерті, за умови, що він був зобов’язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Таке зобов’язання діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, мати, яка в силу закону зобов’язана піклуватися про немовля, не годує його), службового становища або професійних обов’язків (наприклад, особа медичного персоналу для спричинення смерті хворому не здійснює необхідного лікування), попередніх дій винного (наприклад, залишення будь-кого у небезпеці для позбавлення його життя і неприйняття заходів щодо його врятування) тощо.

8. Вокремихвипадкахнакваліфікацію вбивствможевпливатиспосібїхвчинення (наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

9. Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку– смертілюдини. Відсутністьтакогонаслідкувиключаєможливістьпритягненнядовідповідальностізазакінченийзлочин. Утакихвипадкахвдіяхвинногоможуть бути ознаки готування до вбивства або замаху на вбивство.

10. Для притягнення до кримінальної відповідальності за вбивство необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого. Данепитаннямаєвирішуватисяслідчимитасудовимиорганамивкожномуокремому випадкузурахуваннямконкретнихобставинсправи. Причиннийзв’язок, щовстановлюється, має бути не випадковим, а необхідним. Тому дія або бездіяльність особи може бути визнана причиною смерті іншої людини лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні, ним породжувався, тобто був його необхідним результатом.

Процесрозвиткупричинногозв’язкуприпускає, щопричиназавждивчасіпередує наслідку. Прицьомунемаєзначення, якшвидкопіслявчиненнязлочинноїдіїнастала смерть. Цей проміжок часу може бути значним. У справі М., засудженого за умисне вбивство з хуліганських мотивів, ВСУ вказав, що хоча смерть і настала на 37 добу після нанесення поранень, суд, виходячи з того, що засуджений з великою силою наносив удари ножем в місця розташування життєво важливих органів, а також з урахуванням висновків експертизи, правильно визнав, що смерть потерпілого перебуває в безпосередньому причинному зв’язку із заподіяними йому ушкодженнями

(див. СП. – К., 1998. – С. 6).

Нерідко помилки при дослідженні питання про наявність причинного зв’язку у справах про вбивство допускаються тоді, коли дії підсудного лише посередньо обумовили настання обставин, які стали безпосередньою причиною смерті потерпілого. Так, засуджений за умисне вбивство П., перебуваючи у стані сп’яніння, під час сварки зі своєю тещею С. завдав їй два удари молотком по голові, спричинивши відкриту черепно-мозкову травму з переломом правої тім’яної кістки, від чого через 25 днів теща померла. ВСУ констатував, що таке рішення не випливає з обставин справи. Судово-медичноюекспертизоювстановлено, щосмертьС. насталаневнаслідоктравмиголови, авід гнійногозапалення легень, атакож низкипатологічних змінсерцевосудинної системи. Із цього випливає, що смерть потерпілої не була необхідним наслідкомдійП., неперебувала знимиупрямомупричинномузв’язку. ТомуП. неможе

19

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

нести відповідальність за закінчений злочин і його дії належить кваліфікувати як замах на умисне вбивство (див. СП. – К., 1998. – С. 3–4).

11.Вбивство – цепротиправнепозбавлення життя. Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не

євбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

12.Ізсуб’єктивноїсторонивбивствоможебутиумисним(статті115–118 КК) або необережним (ст. 119 КК). Обвинувачення особи у вчиненні вбивства, яке ґрунтуєтьсятількинафактінаслідків, щонастали, завідсутностіумисноїабонеобережноївини, являє собою об’єктивне ставлення, невластиве кримінальному праву. Томуусправах про вбивство суд повинен ретельно досліджувати всі обставини, що свідчать про те, як діяв обвинувачений – умисно чи необережно.

13.Умисневбивствоможебутивчиненезпрямимумислом, колиособаусвідомлює суспільно небезпечний характер свогодіяння (дії абобездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом – коли особа хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер ілокалізаціюпораненьтаіншихтілеснихушкоджень, причиниприпиненнязлочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Якщо особа діяла з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту заподіяння ушкоджень до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (див. п. 22 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

Умиснепораненняжиттєвоважливихорганівпотерпілого, унаслідокчогосталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство (див. РП. – 1962. – № 1. – С. 151).

Вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і в тих випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоди потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, у тому числі й смерті, яка фактично настає. Так, удар, завданий каменем, який був кинутий з невеликої відстані в голову потерпілого, внаслідокчогосталасясмерть, слідкваліфікуватиякумисневбивство, оскількивцьому разі винний допускав можливість настання такого результату.

14.У разі так званої помилки в особі потерпілого, тобто коли позбавляють життя людину, яку помилково сприйняли за іншу особу, котру мали намір вбити, винний підлягає відповідальності за умисне вбивство, а не за вбивство через необережність. Неправильно також кваліфікувати ці дії за сукупністю злочинів як замах на вбивство івбивствочерезнеобережність. К., перебуваючиустанісп’яніння, вчинивбійкуізС.,

20