NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 1194

перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст. 118 КК.

11. Встановивши в діях підсудного ознаки перевищення меж необхідної оборони, суд не може обмежитися загальним формулюванням і зобов’язаний увироку вказати, в чому полягає перевищення і які засоби захисту в конкретній ситуації не були використані винним, щоб уникнути таких наслідків.

Стаття 119. Вбивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, – карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлен-

ням волі на той самий строк.

2.Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1.За своїми наслідками вбивство через необережність нічим не відрізняється від убивства, вчиненого умисно. Проте злочин, що розглядається завдяки необережній вині, свідчить про меншу суспільну небезпечність винного і всього діяння в цілому порівняно з аналогічними діями, вчиненими умисно.

2.Об’єктивнасторонахарактеризується: 1) діянням увигляді посягання нажиття іншої людини; 2) наслідком у вигляді смерті людини; 3) причинним зв’язком між зазначеним діянням та наслідком.

3.Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті людини.

4.Ізсуб’єктивноїсторонивбивствочерезнеобережність можебутивчиненовнаслідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. Вид необережної вини на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає. Проте його встановлення є необхідним для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для правильного відмежовування даного злочину від умисного вбивства і випадкового спричинення смерті.

5.При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на цілком реальні, певні обставини, які, на думку винного, мають здатність відвернути настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть виступати його власні, особисті якості, дії інших осіб тощо. При вчиненні злочину, що розглядається, характерним є те, що винний впевнений у ненастанні злочинного наслідку.

6.Вбивствочерезнеобережність внаслідок злочинноїсамовпевненості необхідно відмежовувати від вбивства з непрямим умислом, коли винний, передбачаючи можливість настання смерті, свідомо її допускає. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в даному випадку від його поведінки, не бажаючи разом із тим злочинного наслідку або байдуже ставлячись до його настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання», а не на конкретні обставини.

51

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

7.При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненого ним діяння (дії або бездіяльності), хоча повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ визнав наявність злочинної недбалості в діях П., який під час сварки ударивкулаком уживіт п’яногоС., внаслідок чоготойупаві, ударившись головоюоб асфальт, помер від одержаної травми. Суд мотивував свій висновок тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння потерпілого і настання від цього суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті (див. РП. – 1970. – № 9. – С. 105).

На практиці часто зустрічаються справи, коли внаслідок недбалого поводження

звогнепальною зброєю настає смерть потерпілого, яку винний міг і повинен був передбачити. Такі дії становлять злочин, передбачений ст. 119 КК.

8.Вбивствочерезнеобережністьвнаслідокзлочинноїнедбалостіслідвідрізнятивід випадкового спричинення смерті, коли особа не тільки не передбачала можливості настання смерті іншої людини, а й не могла її передбачити. При випадковому невинному спричиненні смерті скоєне не містить у собі складу злочину, за відсутності вини.

9.Для застосування ст. 119 КК необхідно встановити наявність необережності стосовнозлочинногонаслідку – смертііншоїлюдини. Саме ждіяння, щопризвелодо даного результату, може бути як умисним, так і необережним.

10.Виходячи з того, що співучасть є можливою при вчиненні умисного злочину, відповідальність за співучасть у вбивстві через необережність настати не може.

11.Вбивство через необережність слід відрізняти від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Якщо умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях є необережна вина, вчинене належить кваліфікувати як убивство через необережність (див. коментар до ст. 121 КК).

12.Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16 років.

13.Обставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність за цей злочин

(ч. 2 ст. 119 КК), є вбивство через необережність двох або більше осіб.

14.Необережне заподіяння смерті, відповідальність за яке охоплюється іншим складом злочинів (наприклад, ч. 2 ст. 134, ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 271, частини 2 та 3 ст. 286 КК тощо), додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує.

Стаття 120. Доведення до самогубства

1.Доведення особи до самогубства абодозамаху насамогубство, щоєнаслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, –

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2.Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

52

Стаття 12014

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1.Злочин, щорозглядається, являєсобоюзначнусуспільнунебезпечність, оскільки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського співжиття.

2.З об’єктивної сторони він характеризується такими ознаками: 1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, примусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками.

3.Жорстоке поводження – це безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо) (див. абз. 2

п. 28 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

4.Шантаж – це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти

втаємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні стосунки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.

5.Примус до протиправних дій – це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.

6.Систематичне приниження людської гідності – це тривале принизливе став-

лення до потерпілого (постійні образи, глум над ним тощо) (див. абз. 2 п. 28 ППВСУ

«Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від

7 лютого 2003 р. № 2). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних стосунків одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.

7.Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з роботи), а також унаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але правильних, таких, що відповідають дійсності відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

8.Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення себе життя) або замах на самогубство(спробапозбавитисебежиття). Прицьомуєнеобхідним, щобпотерпілий свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які безпосередньо спричиняють смерть потерпілому.

53

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

9.Міжпередбаченоюуст. 120 ККповедінкоювинногоісамогубствомабозамахом насамогубствопотерпілогоповиненбутипричиннийзв’язок. Відсутністьтакогозв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

10.Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

11.Суб’єктивнастороназлочину, щорозглядається, характеризуєтьсявиною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Особа може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких наслідків, за умови, що вона могла і повинна була цепередбачити. Якщо особа непередбачала інемогла передбачити самогубства абозамахунасамогубствозбокупотерпілого, відповідальністьзадоведеннядосамогубства наставати не може.

12.Суб’єктом передбаченого в ч. 1 ст. 120 КК злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

13.Обставинами, щообтяжуютькримінальнувідповідальність зацейзлочин

єдоведення до самогубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в мате-

ріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох чи більше осіб (ч. 2

ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. 3 ст. 120 КК).

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінкивідчоловіка, неповнолітніх дітейвідбатьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

14.Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік чи стан психіки не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1.Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будьякого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2.Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної не-

54

Стаття 12114

терпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

(Стаття 121 у редакції Закону України № 1707-VI від 5 листопада 2009 р.)

1.Належна кримінально-правова охорона здоров’я людини – важливе завдання кримінальногоправа, успішневиконанняякогозначноюміроюзалежитьвідправильного застосування кримінального закону.

2.До числа злочинів проти здоров’я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправ-

незаподіянняшкодиздоров’юіншоїлюдини, щовиражаєтьсявпорушенніанатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

3.Безпосереднім об’єктом тілесного ушкодження виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я людини. Будь-яке тілесне ушкодження незалежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров’ю людини. Здоров’я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим посягання на здоров’я людини заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують охорону здоров’я людини. В тих випадках, коли заподіянняшкодиздоров’ювиступаєякзасіб заподіяння шкодиіншимсуспільним відносинам, відповідальністьзацюшкодуможеохоплюватисяіншимистатямиКК(наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне за собою відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК).

4.Здоров’я людини може виступати як об’єкт тілесного ушкодження з моменту початкупологовогопроцесу. Законрівноюміроюохороняєздоров’ябудь-якоїлюдини незалежно від того, яким би не було це здоров’я фактично (здоров’я бездоганно здоровоїлюдини, здоров’яхворого, божевільного, людини, якаперебуваєвбезнадійному стані внаслідок травм, хвороби тощо), а також незалежно від її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

5.Тілесним ушкодженням є посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння самомусобітілесногоушкодження, навітьтяжкогозазагальнимправиломнеєзлочином

ітягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.

6.З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується: 1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої людини; 2) наслідками у вигляді спричиненнятілеснихушкоджень; 3) причиннимзв’язкомміжзазначенимдіяннямта наслідками.

Привчиненнірозглядуваногозлочинушляхомдіїможебутизастосованоякфізичнийвпливнапотерпілого(нанесенняудару, спричиненняопікутаін.), такіпсихічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння тілесного ушкодження винний може застосувати м’язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, сокиру тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пі-

55

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

столет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані природні фактори, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров’ю іншої людини, за умови, щовінбувзобов’язанийздійснитиїїтамавможливістьзробитице. Такийобов’язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов’язок батьків турбуватися про здоров’я дітей); службового становища або професійних обов’язків(наприклад, обов’язокмедичногопрацівника– лікуватихворого); попередніх дій винного (наприклад, поставлення когось у небезпеку покладає на винного обов’язок вжити заходів охорони здоров’я потерпілого) тощо.

7.Необхідноюознакоюзакінченого складутілесногоушкодження єнастання злочинного наслідку у вигляді різної тяжкості шкоди здоров’ю людини. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчене тілесне ушкодження. Втакихвипадках може виникнутипитанняпронаявність вдіях винногоознакзамахуназлочин, аувипадках створення умовдлявчиненняумисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) або умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК) – готування до злочину.

8.Дляпритягненнядовідповідальностізазаподіяннятілесногоушкодженнянеобхіднимєвстановлення причинногозв’язкуміждіянням винногоішкідливими наслідками, що настали для здоров’я потерпілого. Це питання повинно вирішуватися слідчими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відсутність необхідногопричинногозв’язкуміждіяннямвинногоінаслідком, що стався, – шкодою здоров’ю, – означає відсутність складу тілесного ушкодження. Так, Ш. був визнаний винним і засуджений за вчинення хуліганства й умисне заподіяння тілесногоушкодження. Яквстановленоусправі, Ш. разомзД. розпивавспиртнінапої. Потім між ними сталася бійка, яка була припинена працівниками міліції. Виходячи

зкімнати після бійки, Д. внаслідок сп’яніння упав і одержав струс головного мозку. Вища судова інстанція скасувала вирок в частині засудження Ш. за нанесення Д. тілесного ушкодження, визнавши, що це ушкодження не перебувало в причинному зв’язку з діями Ш., бо струс головного мозку у Д. стався внаслідок падіння.

9.Спосібзаподіяннятілеснихушкоджень, зазагальнимправилом, накваліфікацію ушкоджень не впливає, за винятком умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особливого мучення. В таких випадках спосіб

єобов’язковою ознакою складу злочину (ч. 2 ст. 121 КК).

10.Длявідповідальностізатілеснеушкодженнянеобхідно, щобзаподіянняшкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження.

Так, зокрема, не є злочином заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини в стані необхідноїоборонизаумови, щонебулиперевищеніїїмежі. Ш. буввизнанийвинним ізасудженийзазаподіянняМ. тяжкоготілесногоушкодження. Яквстановленоусправі, на Ш. і Г. напали хулігани С. та М. Наздогнавши Г., який тікав від них, вони звалили його на землю і почали бити ногами. В той момент Ш., захищаючи Г., ударив ножемМ. упоперек, заподіявшиостанньомутяжкетілеснеушкодження. ВСУдійшов

56

Стаття 12114

висновку про відсутність у діях Ш. складу злочину, оскільки Ш. завдав удару ножем М., захищаючиГ. відзлочинногонападу, тобтодіючивстанінеобхідноїоборони(див.

РП. – 1970. – № 12. – С. 94).

Протиправність відсутня й у випадках, коли тілесне ушкодження заподіяне за наявностііншихобставин, щовиключаютьзлочинністьдіяння, зокремапризатриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, у стані крайньої необхідності при дотриманні усіх її умов тощо (див. коментар до статей 36–43 КК).

Не можна визнати протиправними й дії лікаря, який під час операції в інтересах пацієнта заподіює певну шкоду його здоров’ю. Заподіяння цієї шкоди, проте, попереджує настання більш тяжких наслідків. Відповідно до існуючих правил такі операції можуть здійснюватися лише за згодою хворого.

Немаютьпротиправногохарактеру йтілесні ушкодження, заподіяні під час спортивнихзмагань (футбол, хокей, бокс, боротьбатаін.), уякихдобровільнобравучасть потерпілий. При цьому необхідно, щоб такі змагання дозволялися компетентними органами і щоб заподіяння тілесних ушкоджень їх учаснику не було наслідком умисного порушення встановлених правил.

Згодапотерпілогоназаподіянняйомутілеснихушкодженьможеусуватиїхпротиправність лише за умови, що цю згоду не було дано для досягнення суспільно небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

11.Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися як в умисній (статті 121–125 КК), так і в необережній вині (ст. 128 КК).

12.Утихвипадках, колиумиселвинногобувспрямованийназаподіянняневизначеної шкоди здоров’ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, повинно тягти відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

13.Суб’єктом тілесних ушкоджень, передбачених статтями 121 і 122 КК, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку. За вчинення інших видів тілесних ушкоджень відповідальність настає із 16 років.

14.ЗаступенемтяжкостітілесніушкодженнявККкласифікуютьсянатривиди:

тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється на основі Правил судово-медичного визначення ступенятяжкостітілеснихушкоджень, затвердженихНаказомМОЗвід17 січня1995 р.

№6 (ЮВУ. – 1995. – № 18. – С. 5–9) (далі – Правила).

Відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК проведення судово-медичної експертизи у цих справахєобов’язковим. Судово-медичневизначенняступенятяжкостітілеснихушко- джень проводиться згідно з КК та КПК і зазначеними Правилами.

15.Стаття 121 КК, яка встановлює відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, в ч. 1 передбачає низку ознак. Наявність кожної з них окремо дає змогу визнати тілесне ушкодження тяжким.

16.До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя

вмомент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не

57

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка призвела до швидкого і повного одужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

До ушкоджень, що є небезпечними для життя, Правила відносять: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; б) відкриті й закритіпереломикістоксклепіннятаосновичерепа, завиняткомкістоклицевогоскелета таізольованоїтріщинитількизовнішньоїпластинкисклепіннячерепа; в) забійголовного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки; г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ; д) ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок; е) переломовивих та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийногохребця; утомучислі безпорушення функції спинного мозку; є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, атакожїхвивихи; ж) закритіушкодженняспинногомозкувшийномувідділі; з) перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців із порушенням функціїспинногомозкуабозанаявностіклінічновстановленогошокутяжкогоступеня; и) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувалися тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодженнязповним(усіхшарів) порушеннямцілостістінкиглотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкірних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті переломи під’язичноїкістки, закритійвідкритіушкодженняендокриннихзалозділянокшиї(щитоподібної, паращитоподібної, вилочкової– удітей) – усезанаявностізагрозливихдля життя явищ; й) поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнинуперикардучиклітковинусередостіння, утомучисліібезушкодженнявнутрішніх органів; к) ушкодження живота, із проникненням у черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнинітаза(сечовийміхур, матка, яєчники, передміхуровазалоза, верхнійісередній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри); л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза – все за наявності загрозливих для життя явищ; м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток; н) переломи кісток таза за наявності загрозливих дляжиттяявищ; о) ушкодження, щоспричинилишоктяжкогоступеня, масивнукрововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватися об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень; п) ушкодженнявеликихкровоноснихсудин, аорти, сонної(загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерії чи вен, що їх супроводять; р) загальнадіявисокоїтемператури(тепловийісонячнийудар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III–IV ступеня з площею ура-

58

Стаття 12114

ження понад 15 % поверхні тіла; опіки ІII ступеня понад 20 % поверхні тіла; опіки ІІ ступеняпонад30 % поверхнітіла, атакожопікименшоїплощі, щосупроводжувалися шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життяявищ; с) ушкодженнявіддіїнизькоїтемператури, променевіушкодженнятатакі, що були отримані в умовах баротравми – усі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєнняречовинамибудь-якогопоходженнязперевагоюякмісцевої, такізагальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місцезагрозливідляжиттяявища; у) усівидимеханічноїасфіксії, щосупроводжувалися розладами функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними.

Спосіб заподіяння тілесного ушкодження, а також засоби, які були використані при цьому, не є критерієм віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна визначатися лише характером самого ушкодження.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності прямогоумислу, спрямованогонапозбавленняжиття, повиннокваліфікуватисяякзамах на вбивство. Судова практика кваліфікує як замах на вбивство випадки умисного заподіяння ушкоджень життєво важливим органам тіла. Йдеться про ушкодження, які, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу випадкового перебігу обставин, не залежних від волі винного.

17. Тяжким визнається і тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій.

Під органом слід розуміти частину організму людини, яка виконує одну або кілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяльності всього організму.

До тяжкого тілесного ушкодження за цією ознакою Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. У тих випадках, коли має місце лише тимчасове позбавлення зазначених органівздатностівиконуватисвоїфункції, складтяжкоготілесногоушкодженнявідсутній. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися яктяжкетілеснеушкодженнялишезаумовинаявностібудь-якоїіншоїознаки(напри- клад, стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину).

Втрата руки, ноги – це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (паралічабоіншийстан, щоунеможливлюєїхдіяльність). Піданатомічноювтратоюруки чиногислідрозумітияквідокремлення відтулубавсієїрукичиноги, такіампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. Наприклад, втрата стопи приводить до втрати загальної працездатності більш ніж на одну третину і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодженням.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше(гостротазорунаобидваока0,04 інижче). Втратазорунаоднеокотягнезасобою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою належить до тяжких тілеснихушкоджень. Ушкодження сліпогоока, щопризвелодойоговилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.

59

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротнийстан, колипотерпілийнечуєрозмовноїмовинавідстані3–5 сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше однієї третини і за цією ознакою належить до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) Правила розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від втрати язика (мовлення) слід відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). За такою втратою вид тілесного ушкодження визначається ступенем втрати працездатності.

Втратарепродуктивноїздатностіозначаєвтратуздатностідозляганнячивтрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

18.До тяжких тілесних ушкоджень належить психічна хвороба, яка може бути наслідкомякфізичної, такіпсихічноїтравми, інфекції, отруєннятощо. Підпсихічною хворобоюслідрозумітипсихічнезахворювання. Дотакоїнеможнавідноситипов’язані

зушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежновідйоготривалостііступенявилікованості. Ступіньтяжкостіушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я.

Діагнозпсихічногозахворюванняіпричинно-наслідковийзв’язокміжушкоджен- ням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судовомедичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

19.Тілесне ушкодження єтяжким ітоді, коливонопотяглозасобоюіншийрозлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров’я слід розуміти ушкодження, яке не підпадає піджоднузпереліченихуст. 121 ККознактяжкоготілесногоушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, яку законодавець пов’язує лише з «іншим розладом здоров’я», яка не характеризує інші ознаки тяжкого тілесного ушкодження.

Правила мають на увазі загальну працездатність. Втрата у цих випадках професійної працездатності може бути взята до уваги тоді, коли умисел винного був спрямований спеціально на позбавлення такої працездатності.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %).

Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися

зурахуванням об’єктивних даних і документів згідно з Положенням про медико-со-

ціальну експертизу, затвердженим Постановою КМУ від 3 грудня 2009 р. № 1317.

Вінвалідів стійкавтратапрацездатності узв’язкузушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої

60