NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 1154

під час якої останній ударив К. цеглиною. К. забіг на подвір’я до свого брата, схопив стамеску і, бажаючи вбити С., став розшукувати його. Прийнявши М. за С., якого він розшукував, К. ударивйоголезомстамескивголову, відчогоМ. помер. Обласнийсуд засудив К. за умисне вбивство. Судова колегія у кримінальних справах ВСУ, розглядаючи справу в касаційному порядку, кваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. та необережне вбивство М. ПВСУ визнав таку перекваліфікацію дії К. неправильною і вказав, що К., маючи намір вбити С., помилково прийняв за нього М. та вбив останнього. ТакапомилканевиключаєумисноївиниК. увчиненомувбивстві. Доситьтого, щоб винний усвідомлював, що внаслідок його дій може статися смерть людини (див.

РП. – 1962. – № 3. – С. 137).

Таким чином, особа, яка мала умисел на вбивство певної людини, але помилково вбила іншу, повинна відповідати за умисне вбивство.

15.Від убивства, пов’язаного з помилкою в особі потерпілого, слід відрізняти випадки так званого відхилення дії. Наприклад, А., бажаючи вбити Р., стріляє в нього, але влучає в І., який стояв неподалік, і вбиває його. У цій ситуації А. підлягає відповідальностізазамахнаумисневбивствоР. ізанеобережневбивствоІ. Якщостосовно смерті І. неможливо встановити необережну вину А., він підлягає відповідальності лише за замах на вбивство Р.

16.Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотивутаметивчиненнязлочину. Так, виходячизмотивутамети, вдеякихвипадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства при пом’якшуючих обставинах. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання. Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичному плані.

17.При аналізі суб’єктивної сторони вбивства може постати питання про відме-

жування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спри-

чинило смерть потерпілого. Визначальним при його вирішенні, як зазначив ПВСУ,

єсуб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. Вирішуючи це питання, суди повинніретельнодосліджуватидокази, щомаютьзначеннядляз’ясуваннязмістуіспря-

мованості умислу винного (див. п. 22 ППВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

С. бувзасудженийобласнимсудомзаумиснезаподіянняпотерпілійтяжкихушкоджень, що спричинили смерть. Перебуваючи у стані сп’яніння, С. завдав потерпілій удару в живіт. Судово-медична експертиза у своєму висновку зазначила, що була нанесена колото-різана рана в живіт розміром 20 см, причому через цей отвір відбулося випадіння кишечника. Смерть настала від гнійного перитоніту, спричиненого проникаючим пораненням учеревну порожнину. ПВСУ, щорозглядав цюсправу, визнав, щосуд, виходячизвисновкусудово-медичноїекспертизищодопричинисмерті, дійшов неправильного висновку про те, що С. не мав наміру вбити потерпілу, а хотів заподі-

21

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

яти їй лише тяжке тілесне ушкодження. Суд не урахував знаряддя та спосіб вчинення злочину і сам характер поранення. Дії С. слід кваліфікувати як умисне вбивство. На підставі цього вирок було скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд

(див. РП. – 1964. – № 5. – С. 134).

ВСУ визнав неправильним засудження за умисне вбивство К., який завдав кілька ударівногоюсвоїйдружині, внаслідокчоговонапомерла. Судоваколегіязкримінальних справ вказала, що сам факт нанесення ударів ногами в різні частини тіла ще не свідчить про наявність умислу на вбивство. ВСУ дійшов висновку, що пояснення К., який заперечував умисел на вбивство дружини, нічим не спростовані, і кваліфікував його дії як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої

(див. РП. – 1973. – № 3. – С. 103).

18.Про необережну вину при вбивстві див. коментар до ст. 119 КК.

19.Згідно зі ст. 22 КК суб’єктом умисних вбивств, передбачених статтями 115– 117 КК, може бути особа, яка досягла 14-річного віку, а суб’єктом вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) тавбивства через необережність (ст. 119 КК) – особа, якадосягла16-річноговіку. Уразіпотребимаєпризначатися судово-психіатрична експертиза для вирішення питання про осудність особи, яка вчинила вбивство.

20.Закінченим злочином вбивство слід вважати з моменту настання смерті потер-

пілого.

Готування до злочину може полягати в підшукуванні або пристосуванні засобів чи знарядь, підшукуванні співучасників або змові на вчинення злочину, усуненні перешкод, а також іншому умисному створенні умов для вчинення злочину. Підшукування засобів або знарядь вбивства може полягати в придбанні вогнепальної або холодної зброї, отрути, виготовленні таких предметів та ін. Пристосування засобів або знарядь вбивства може виражатися у приведенні предметів, які є у злочинця чи придбані ним, до такого стану, що зробило б можливим або полегшило їх використання для вчинення вбивства. Під іншим умисним створенням умов для вчинення вбивства слід розуміти усунення можливих перешкод, створення умов для наступного приховування слідів злочину тощо.

Замах на злочин має місце тоді, коли діяння винного було безпосередньо спрямоване на позбавлення життя іншої людини, але злочинний наслідок (смерть) не настав

зпричин, не залежних від волі винного. До дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя, можна віднести, наприклад, нанесення жертві удару ножем в життєво важливі органи, постріл у жертву, давання отрути тощо.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавленняжиттяпотерпілого. Якщотакийумиселневстановлений, замахнавбивство відсутній, а вчинене належить кваліфікувати за наслідками, що настали. Так, Ф. було засуджено за замах на вбивство свого брата Ф.І. за таких обставин: перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння під час сварки з Ф.І., він вдарив останнього молотком по голові, заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Смерть Ф.І. не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі. Разом із тим будь-яких доказів того, що Ф. мав намір позбавити брата життя, у справі немає. Про відсутність такого наміру свідчить характер взаємовідносин між

22

Стаття 1154

братамиякдо, такіпіслявчиненнязлочину, тафактзавданнязасудженим лишеодного удару і припинення злочинних дій за відсутності перешкод для їх продовження. За таких обставин ВСУ кваліфікував дії винного як умисне тяжке тілесне ушкодження

(див. ВВСУ. – 2002. – № 3. – С. 16–17).

ПВСУ в п. 4 постанови «Про судову практику в справах про злочини проти життя

іздоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 звернув увагу судів на те, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом – коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Судова практика повністю поділяє точку зору, згідно з якою прямий умисел має місце, зокрема, у випадках, коли винний усвідомлював, що внаслідок його дій з невідворотністю настане смерть іншої людини. Нанесення ушкоджень у життєво важливіорганитіла, котрі, якправило, спричиняютьсмертьпотерпілого, аленепризвели до смертельного наслідку лише в силу випадкового збігу обставин, не залежних від волі винного, належить кваліфікувати не за наслідками, що сталися, а як замах на умисне вбивство (див. СП. – К., 1998. – С. 26).

Якщо ж винний діяв не з прямим, а з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство. Тому у випадках, коли особа, завдаючи іншій особі тілесних ушкоджень, свідомо допускає настання будь-яких наслідків, у тому числійсмерті, вонанеможебутипритягнутадовідповідальностізазамахнавбивство.

Злочиннеможебутикваліфікований якзамахнавбивствойувипадках, коливиннийдієзнеконкретизованимумислом, допускаючиможливістьякзаподіяннябудь-якої шкоди здоров’ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.

Уразі добровільної відмови від вчинення вбивства відповідальність може наставати лише за фактично вчинене діяння, якщо воно становить інший склад злочину. ПВСУ спеціально зазначив, що якщо відмова мала місце вже після вчинення дій, які особавважалазанеобхідневиконатидлядоведеннязлочинудокінця, алейогонебуло закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити

(див. п. 4 ППВСУ«Просудовупрактикувсправахпрозлочинипротижиттяіздоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

Відмова від повторення посягання, що сталася після закінченого замаху на умисне вбивство, не може впливати на кваліфікацію вчиненого злочину.

21. Умисне вбивство може бути вчинене у співучасті, що підвищує його суспільну небезпечність. У цих випадках суд зобов’язаний ретельно з’ясувати міру участі

іроль у вчиненому злочині кожного з притягнутих до відповідальності.

Кожна з осіб, які з умислом на вбивство нанесли потерпілому поранення в життєво важливі органи, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні нести відповідальність за умисне вбивство як співвиконавці.

Підбурювання до вбивства проявляється у схиленні до злочину різними способами (умовляння, прохання, переконання, підкуп, погроза, обман, примус тощо). Відповідальність за підбурювання до вбивства може настати лише в тому разі, якщо

23

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

винний, маючи намір позбавити життя потерпілого, схиляв до цього виконавця злочину.

Пособництво у вбивстві полягає в сприянні вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням зброї, транспортних засобів, інших засобів чи знарядь вбивства, усуненням перешкод, а також заздалегідь даною обіцянкою переховати учасників вбивства, знаряддя чи засоби його вчинення, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню вбивства.

Для визнання особи винною у співучасті у вбивстві необхідне встановлення причинногозв’язкуміждіямицієїособиішкідливиминаслідкамивчиненоговиконавцем злочину, а також наявність умислу, спрямованого на сприяння виконавцю злочину.

Співучасть у вбивстві припускає умисел усіх співучасників злочину, тому співучасть у необережному вбивстві є неможливою.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров’ю, належить кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне вбивство. Дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочину, кваліфікуються за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

При ексцесі виконавця, тобто коли один зі співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження – позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчинені ними в межах домовленості (див. абз. 2 п. 3 ППВСУ «Про судову практикувсправахпрозлочинипротижиттяіздоров’яособи» від7 лютого2003 р.

№ 2).

Так, у справі Ш. ПВСУ констатував, що відсутні які-небудь докази того, що Ш. сприяв Б. вчиненню вбивства. На досудовому слідстві та в судовому засіданні Ш. не визнав себе винним у співучасті у вбивстві Ф. і стверджував, що умислу на вбивство Ф. у нього не було. Як повідомив Ш., він і Б. домовилися ударом молотка оглушити особу, яка перебуватиме у квартирі, з метою заволодіння майном. Б., у свою чергу, пояснив, що мав намір спочатку тільки оглушити молотком Ф., яка була у квартирі, але удар прийшовся по бігудях. Ф. почала кричати і чинити опір. Злякавшись можливого викриття, він став наносити Ф. удари молотком по голові, від чого потерпіла померла. Ш. у той час був у коридорі і безпосередньої участі у вбивстві не брав. Виходячизцихобставин, Пленумвизнав, щоспричиненнясмертіпотерпілоїнеохоплювалося умислом Ш. В діях Б., котрий вчинив умисне вбивство в процесі розбійного нападу, мавмісцеексцесвиконавця, заякийШ. неможенестивідповідальності. Тому в частині засудження Ш. за співучасть в умисному вбивстві провадження було при-

пинено (див. СП. – К., 1998. – С. 80–82; див. також ВВСУ. – 2001. – № 2. – С. 12–14).

22.Заздалегідьнеобіцянеприховуванняумисноговбивства, передбаченогост. 115 КК,

атакож вбивства через необережність двох або більше осіб (ч. 2 ст. 119 КК) тягне кримінальну відповідальність за ст. 396 КК. Кримінальна відповідальність за заздалегідьнеобіцянеприховуванняіншихвидіввбивства, зазначенихурозд. ІІОсобливої частини КК, не передбачена.

24

Стаття 1154

23.Вимога закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин вчиненого злочину, обов’язкове при розгляді будь-якої справи, повинна особливо враховуватися у справах про умисні вбивства, оскільки до винного у вчиненні цього злочинуприобтяжуючихобставинахможебутизастосованедовічнепозбавленняволі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених КК, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватисяувирокузобов’язковимнаведенням обставин, які, надумкусуду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винними у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі,

увироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожного з них (див.

абз. 2 п. 2 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

24.За ступенем суспільної небезпечності умисні вбивства поділяються на:

а) умисне вбивство без обтяжуючих обставин і без пом’якшуючих обставин (ч. 1

ст. 115 КК);

б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК); в) умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (статті 116–118 КК).

Умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, належить кваліфікувати як вбивство при пом’якшуючих обставинах. Так, вбивство, вчинене устанісильногодушевногохвилювання, щораптововиникловнаслідокпротизаконногонасильства, систематичногознущанняаботяжкоїобразизбоку потерпілого, або при перевищенні меж необхідної оборони чи у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, хоча його і вчинено з ознаками особливої жорстокості шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень, або у присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати відповідно до статей 116 чи 118 КК.

П. було засуджено за умисне вбивство без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК) зате, щовіннаподвір’їбудинкусвогобратаП.М. ізпомповоїрушниці умисновбивК.Я. Суд, визнавшиП. виннимвумисномувбивстві, незазначивувироку, зякихмотивівбуловчиненоцейзлочин. Буловстановлено, щопотерпілийК.Я. вчинив протиправнідії– зайшовнаподвір’я, почаввимагатигрошіуП.М., ображавтабивйого. З метою припинити це протиправне посягання й захистити свого брата, П. вибіг із будинку з рушницею і, коли К.Я. побіг до нього, вбив його пострілом. Разом із тим П., захищаючи брата і себе від посягання з боку К.Я., застосував таку зброю і завдав потерпілому такої шкоди, які явно не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, тобтоперевищивмежінеобхідної оборони. ЗатакихобставинВСУпереквалі-

фікував дії П. на ст. 118 КК (див. ВВСУ. – 2002. – № 3. – С. 17–18).

25. Частина 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за вбивство без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин (так зване просте умисне вбивство). Ця норма застосовується у випадках, коли умисне вбивство не містить ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК та статтями 116–118 КК. Необхідно ретельно дослідити усі обставини умисного вбивства для того, щоб жодна обтяжуюча або пом’якшуюча його ознака не залишалася нез’ясованою. І лише в разі відсутності таких ознак можлива

25

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

кваліфікація за ч. 1 ст. 115 КК. Наявність у вчиненому умисному вбивстві обтяжуючих або пом’якшуючих обставин, не передбачених у зазначених статтях, не виключає застосування ч. 1 ст. 115 КК і може враховуватися при визначенні конкретної міри покарання.

Цієюстаттеюзвичайноохоплюютьсявбивствавбійцібезознакхуліганства, зпомсти на ґрунті особистих стосунків, із почуття жалю до потерпілого та деякі інші.

26. Увипадкахумисноговбивстваубійціособи, щоб’ються, якправило, немають заздалегідь обдуманого умислу позбавити життя когось із учасників бійки. Частіше за все тут має місце неконкретизований умисел, коли винний, завдаючи ударів супернику, припускає можливості спричинення останньому будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає.

Вбивство у бійці або сварці за відсутності обтяжуючих обставин повинно кваліфікуватися як просте умисне вбивство незалежно від того, за чиєю ініціативою виниклабійка абосварка. Слід матинаувазі, щопозбавлення життя наґрунтіособистої сварки, яка переросла в бійку, може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК за умови, що відсутні обтяжуючі обставини, передбачені в ч. 2 ст. 115 КК. Так, зокрема, вбивство убійці, вчиненезхуліганськихмотивів, повиннокваліфікуватисязап. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Вирішальне значення в таких випадках має наявність або відсутність хуліганського мотиву (див. п. 39 коментаря до ст. 115 КК).

При вбивстві в бійці можуть мати місце й пом’якшуючі обставини, що дає підстави для кваліфікації його як вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) чи при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). У випадках, коли умисне позбавлення життя в бійці вчинено у стані необхідної оборони без перевищення її меж, або при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, ці дії не містять складу злочину – вбивства.

Унаслідокбійкиможематимісцевбивствочерезнеобережність, якекваліфікується за ст. 119 КК. Тому з’ясування мотивів та обставин вчиненого у бійці вбивства

єнадзвичайно важливим.

27.Зачастиною1 ст. 115 ККкваліфікуються такожвипадкивбивствазпомстина ґрунті особистих стосунків. Йдеться про випадки, коли винний, вчиняючи вбивство, намагається помститися потерпілому, будучи незадоволеним його поведінкою. Так, ВСУ визнав наявність ознак злочину, що розглядається, в діях X., яка вбила свого чоловіка. Як встановлено у справі, чоловік X. у стані сп’яніння почав сварку і переслідував К., яка була змушена сховатися від нього у сусідів. Повернувшись вночі додому і побачивши, що X. спить, вона вдарила його сокирою по голові, унаслідок чого X. помер (див. РП. – 1961. – № 6. – С. 132–133).

Вбивство особи з помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК тоді, коли воно не пов’язанезвиконаннямпотерпілимслужбовогоабогромадськогообов’язку. Впротилежному випадку відповідальність настає за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 40 коментаря до ст. 115 КК).

Вбивство з помсти на ґрунті особистих стосунків можливе у зв’язку з різними діямипотерпілого. Так, данийвидвбивстваможебутивчиненийузв’язкузіздійсненням потерпілим якихось неправомірних або аморальних дій. При цьому у випадках,

26

Стаття 1154

колинеправомірні діїпотерпілоговиразилисявпротизаконномунасильстві, систематичному знущанні або тяжкій образі, для застосування ч. 1 ст. 115 КК необхідно виключити стан сильного душевного хвилювання, наявність якого може дати підстави для застосування ст. 116 КК. Так, Т. був засуджений за замах на умисне вбивство за те, що під час сварки і бійки з К. ударив його у груди ножем, але останньому вдалося врятуватися внаслідок своєчасної медичної допомоги. Розглянувши цю справу за касаційними скаргами засудженого та його захисника, ВСУ вказав, що посилання скаржників на те, що замах на вбивство вчинено в стані сильного душевного хвилювання, єнеобґрунтованими, оскільки потерпілий нездійснив стосовноТ. протизаконних дій, а навпаки, правомірно захищався від самого Т., котрий перший розпочав сваркуібійку. Крімтого, усправівстановлено, щоТ. вчинивзамахнавбивствоК. вже після припинення бійки між ними. У зв’язку з цим кваліфікація дій Т. була залишена без змін (див. РП. – 1986. – № 9. – С. 81).

Вбивство з помсти може бути вчинене у зв’язку з правомірними та етичними діями потерпілого (наприклад, вбивство винним свого родича за те, що останній неодноразово дорікав йому щодо аморальної поведінки).

Судова практика кваліфікує за ч. 1 ст. 115 КК випадки вбивства з помсти за несплату боргу, вбивство, вчинене при охороні особистого майна, а також вбивство на ґрунтітого, щопотерпілийбездозволукористувавсямайномвинного. Уцихвипадках мотивомпозбавленняжиттяєпомстазаматеріальнушкоду, заподіянувинному. Оскільки останній в даних випадках, вчиняючи вбивство, ніякої матеріальної вигоди не одержує, його дії не можуть кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як вбивство з корисливих мотивів.

Вбивство з помсти, незалежно від місця його вчинення, не може кваліфікуватися як вбивство з хуліганських мотивів.

28.Одним із видів простого умисного вбивства є вбивство з ревнощів. Йдеться про випадки, коли винний відчував недовіру, сумніви стосовно чийого-небудь кохання та вірності, що спонукало його вчинити вбивство.

Вбивство з ревнощів тягне відповідальність за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від того, чибулиревнощіобґрунтованимиабоуявними. Потерпілимуцихвипадкахможебути як особа, підозрювана або викрита в невірності, так і інші особи.

Вбивствозревнощівнеможевважатисяпростимікваліфікуватисязач. 1 ст. 115 КК, якщо мають місце обтяжуючі обставини, передбачені ч. 2 ст. 115 КК. Наприклад, вбивство з ревнощів жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, тягне за собою відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Вбивство з ревнощів може бути вчинене в стані сильного душевного хвилювання

іпідпадати під ознаки ст. 116 КК, яка повинна застосовуватися в цих випадках (див.

коментар до ст. 116 КК).

29.За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються випадки умисного вбивства, вчиненого на прохання потерпілого. Так, наявність ознак злочину, щорозглядається, буловстановлено в діях Б., який на прохання К. вбив його двома пострілами з рушниці.

Судовапрактикавідноситьсюдитакожвипадкиумисноговбивствазпочуттяжалю до потерпілого, унаслідок порушення правил караульної служби, порушення правил застосування зброї представником влади та деякі інші. Важливо, щоб у цих випадках

27

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

виключалася наявність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 та статтями 116–118 КК.

30.Чинне законодавство не розглядає як вбивство при обтяжуючих обставинах

вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого за винятком вбивства малолітньої дитини, відповідальність за яке передбачено у п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Тому вбивствопотерпілого, якийвнаслідок віку, стануздоров’я, сп’яніння, снутощонеміг чинити опір вбивці, у разі відсутності ознак ч. 2 ст. 115 КК підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

П. у стані сп’яніння повертався додому. Мешканець села А, який зустрівся йому на шляху, звернувся до нього з проханням допомогти відвести додому дуже п’яного С., котрий лежав на дорозі. П. намагався підняти С., але останній чинив опір, і між ними виникла бійка. Після того як їх розборонили, С. заснув у придорожньому кюветі. П. пішов додому, узяв там великий тупий предмет і, повернувшись до місця бійки, наніс сплячому С. тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер. ПВСУ визнав П. винним у вчиненні умисного вбивства без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин

(див. РП. – 1966. – № 8. – С. 99).

31.Найбільш небезпечним видом убивства є умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, перелічених у пп. 1–14 ч. 2 ст. 115 КК. Для застосування ч. 2 ст. 115 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених в ній обтяжуючої обставини.

Перелік обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Якщо умисне вбивство вчинено при обтяжуючих обставинах, зазначених у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115 КК, то при кваліфікації такого вбивства повинні бути зазначені всі пункти.

Призасудженніособизадекількомапунктамич. 2 ст. 115 ККпокараннязакожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину (див. п. 18

ППВСУ«Просудовупрактикувсправахпрозлочинипротижиттяіздоров’яособи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

32.Пункт 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб. Умисне вбивство має кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, щоїхвбивствоохоплювалосяєдинимумисломвинного. Длятакоїкваліфікації немає значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявністьрозривувчасіприреалізаціїєдиногоумислунавбивстводвохабобільшеосіб значеннядлякваліфікації злочинузап. 1 ч. 2 ст. 115 ККнемає(див. п. 5 ППВСУ«Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого

2003 р. № 2).

Дії особи не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо не доведено, що

їїумисел був спрямований на позбавлення життя двох або більше осіб. У випадках, коли умисне вбивство двох або більше осіб не охоплювалося єдиним наміром винного, вчинене не містить ознак злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК і може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

28

Стаття 1154

Увипадках, колиумиселвинногобувспрямованийнапозбавленняжиттядвохабо більше осіб, вбивство однієї людини і замах на життя іншої слід кваліфікувати за ст. 115 (частинами 1 або 2) та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій.

Так, М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час бійки з метою вбивствавдаривД. виламивголову, чимпозбавивйогожиття. Продовжуючи злочиннідії, спрямовані на вбивство ще двох осіб, М. завдав удар у ліву бокову частину грудної клітини Б.І., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а коли останній разом зі своїм братом Б.В. почав тікати з місця події, М. з вилами в руках намагався наздогнати їх, але умисел до кінця не довів, оскільки потерпілим вдалося втекти і Б.І. було своєчасно надано медичну допомогу. Суд визнав М. винним у вчиненні замаху на умисне вбивство двох або більше осіб. ВСУ, скасувавши цей вирок, зазначив, що при кваліфікаціївчиненогонеобхідновиходитизтого, щовразі, колиприреалізаціїумислунавбивстводвохабобільшеосіббулопозбавленожиттялишеоднузних, цейсклад злочину є закінченим і повинен мати самостійну кваліфікацію (див. ВВСУ. – 2002. –

№ 3. – С. 16–17).

Замахнавбивстводвохабобільшеосіб, якийнепривівдосмертельнихнаслідків, кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Судова практика виходить з того, що вбивство двох осіб не може кваліфікуватися як вчинене при обтяжуючих обставинах, якщо одне з них вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством, систематичним знущаннямаботяжкоюобразоюзбокупотерпілого, приперевищеннімежнеобхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

33.Під убивством малолітньої дитини, відповідальність за яке передбачене п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака є наявною тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був

імігцеусвідомлювати (див. п. 6 ППВСУ«Просудову практикувсправахпрозлочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

Якщо ж унаслідок сумлінної помилки він не усвідомлював, що потерпілому не виповнилося 14 років і не міг це усвідомлювати, кваліфікація за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

34.Вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2

ч. 2 ст. 115 КК) припускає, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої. Особа, яка не знала про вагітність потерпілої, не може нести відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Застосування п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не залежить від тривалості вагітності та життєздатності плода. Мотиви даного виду вбивства можуть бути різними.

35.Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукання її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК. Разом з тим

29

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи

мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу, підприємство, організацію довчиненнячиутриманнявідвчиненняпевнихдій, помстазаневиконаннявисунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, маютькваліфікуватися зач. 2 цієїстаттізаознакоюспричиненнятяжкихнаслідків і п. 3 ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 7 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, а також коментар до ст. 147 КК).

36.Вбивство викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) має місце, коли потерпілого було захоплено та переміщено з того місця, де він знаходився. Вбивство може бути вчинене як припереміщенні людини, так івмісці, де уподальшому потерпілий утримується. Суб’єктом вбивства може бути як сам викрадач, так і інша особа, яка усвідомлює, що позбавляє життя викрадену людину. Дії особи, яка вчинила викрадення людини, утримувалапотерпілоготаумиснойоговбила, кваліфікуютьсязач. 3 ст. 146 КК заознакоюспричинення тяжких наслідків іп. 3 ч. 2 ст. 115 КК(див. такожкоментар до ст. 146 КК).

37.У пункті 4 ч. 2 ст. 115 КК передбачається відповідальність за вбивство, вчинене з особливою жорстокістю. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити наявність не просто жорстокості, яка фактично має місце при кожному умисному вбивстві, а особливої жорстокості.

Проособливужорстокістьможесвідчитисамспосібвчиненнявбивства. Вчиненим

зособливою жорстокістю є вбивство, здійснене способом, особливо болісним для вбитого. Так, В. з помсти вирішив вбити Ф. шляхом спалення тимчасової споруди, де спала потерпіла. Він попередньо обрізав електропроводку, підставив під двері дошку як підпору, котра перешкоджає відчинити двері зсередини, і, знаючи про те, що Ф. зазвичайспить, розташовуючисьголовоюдовікна, розбивломомвіконнескло, вилив через нього з трилітрової банки бензин та підпалив його. Коли приміщення зайнялося полум’ям, В. втік з місця події. Тільки випадок урятував потерпілу, яка одержала тяжкіопіки. ДіїВ. булокваліфіковано якзамахнавбивствозособливоюжорстокістю

(див. СП. – К., 1998. – С. 37).

До випадків вбивства з особливою жорстокістю практика відносить також застосування для позбавлення життя потерпілого електроструму, оскільки такі дії поєднані зі спричиненням особливих страждань. Так А., вирішивши вбити дружину, спеціально виготовив електропровід зі штепсельними вилками на двох кінцях. Скориставшись тим, що дружина спала в ліжку, А. ввімкнув провід в електромережу, а іншим кінцем, де була вилка, став доторкуватися до обличчя, шиї, рук та інших частин тіла потерпілої. Рятуючись, потерпіла почала кричати і сусіди, що збіглися на її крики, не дали можливості А. довести злочин до кінця (див. СП. – К., 1998. – С. 45).

Судова практика розцінює як особливу жорстокість й застосування тортур і мордуваньдляпозбавленняпотерпілогожиття. Так, ВСУвизнавправильноюкваліфікацію умисного вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю, оскільки під час позбавлення потерпілого життя йому було нанесено протягом тривалого часу (більше годи-

30