Глава 16. Типологія держави: иивілізашйний підхід 335

Рецензия // Советское государство й право. - 1986. - № 3. -С. 148-150.

160. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежньїх стран. - М.: Юрист-ь, 1999. -568с.

161. Чугуенко М. Шокирующая Украйна. ЛабиринтьІ истории. - X.: КнижеьІЙ клуб «Клуб семейного досуга», 2003. - 320 с.

162. Шаповал В.М. Державний лад країн світу. - К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. - 320 с.

163. Шаповал В.М. Парламент // Юридична енциклопедія. - К., 2002. - Т. 4. - С, 434-435.

164. Шаповал В.М. Форма державного правління // Юридична ен­ циклопедія. - К., 2004. - Т. 6. - С. 295-296.

165. Шаталин С.С. й др. Переход к рьінку. Концепция й програмна.

- М.: Архангельское, 1990. - 239 с.

166. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади реформування правової системи України. // Правова держава. - К., 1996. - Вип. 7. - С.50-56.

167. Шемшученко Ю.С., Тимошенко В.І. Типологія держав // Юри­ дична енциклопедія. - К., 2004. - Т. 6. - С. 65-66.

168. Шемякин Я.Г. Специфика латиноамериканской цивилизации // Сравнительное изучение цивилизации: Хрестоматия: Учеб. пособ. / Сост. Б.С. Ерасов. - М.: Аспект Пресе, 1999. - С. 453- 463.

169. Якушик В.М. Государство переходного типа (вопросьі теории).

- К.: Льібидь, 1991. - 199 с.

Глава 17. Норма права

339

Соціальні норми є мірою свободи індивіда, що встановлює межі його поведінки, соціальної експансії, способів задоволення по­треб і інтересів.

Обов'язковість означає, що соціальні норми як нормативне вираження соціальної необхідності завжди так чи інакше є обо­в'язковими, тобто мають характер припису.

Наявність процедури, тобто тих чи інших процедурних форм, детально регламентованих порядків реалізації і дії соціальних норм, завжди притаманна соціальному регулюванню.

Санкціонованість передбачає механізми забезпечення реалі­зації приписів кожного нормативного регулятора.

Системність притаманна як окремим нормам, так і їх маси­ву в масштабі суспільства. У будь-якому разі кожне суспільство повинно прагнути до формування такої системи, удосконалення їх системних якостей, налагодження взаємодії між видами соці­альних норм.

Проблема класифікації соціальних норм передбачає чіткий їх поділ. Найкраще соціальні норми можуть класифікуватися за способом утворення або ж за формою.

Класифікація за способом утворення дозволяє поділити со­ціальні норми на ті, що носять стихійний характер (певні звичаї і моральні норми), і на ті, що носять свідомий характер (релігій­ні і корпоративні норми).

Зовсім інша річ, коли соціальні норми поділяються за спосо­бом закріплення і вираження. У цьому випадку вони можуть бути усними або письмовими.

Крім того, соціальні норми мають два виміри. Перший по­в'язаний зі способом встановлення і забезпечення. У цьому випадку соціальні норми розрізняються як норми моралі, звичаї, норми права, корпоративні і релігійні норми. Другий вимір по­в'язаний зі змістом сфери врегульованих відносин. При цьому вимірі соціальні норми поділяються на політичні, організаційні та естетичні (див. табл. 17.1).

Соціальні норми за змістом сфери врегульованих відносин. Політичні норми - норми у сфері політики, тобто правила боротьби за владу. Політичні норми можуть бути різними. Так, ще в епоху Відродження був сформульований принцип: «Мета виправдовує засоби». Це — політична норма, яка з'явилася в той час, коли на уламках феодальної роздробленості знову почали формуватися централізовані держави. «Мета виправдовує засоби» - саме так, можливо, говорили Іван Калита або Людовик Лисиця, знищуючи Твер чи Льєж, щоб задовольнити своїх союзників монголо-татар