Глава 10. Державна влада 1 53

Державній владі властиві певні ознаки, що відрізняють її від інших різновидів політичної влади.

1. Державна влада має публічний характер: вона поширю­ ється на всіх членів суспільства.

2. Державна влада є універсальною. Вона забезпечує вплив на найширший спектр суспільних відносин. Це випливає з того широкого кола внутрішніх і зовнішніх функцій, які покладено на державу. Усі інші види влади зачіпають більш вузьке коло суспільних відносин.

3. Державна влада характеризується багатоманітністю ре­ сурсів, які вона використовує, та засобів, на які вона спирається. Йдеться, зокрема, про економічні, силові, соціальні, інформаційні ресурси державної влади та про засоби примусу, переконання, рекомендації, стимулювання тощо.

4. Для здійснення державної влади як влади найбільш орга­ нізованої необхідна розгалужена, складна ієрархічна система органів та установ, що входять до державного механізмі/. Діяль­ ність саме цих органів забезпечує цілеспрямованість, упорядко­ ваність і координованість діяльності державного механізму.

5. Державна влада є владою територіальною - вона виникає, існує, функціонує та здійснюється в межах чітко окресленої за­ коном території.

6. Одна з принципових ознак державної влади - її суверен­ ність. Ця влада вирізняється своїм верховенством на певній території і незалежністю у зовнішніх відносинах.

7. У часі державна влада діє безперервно і постійно, Методи здійснення державної влади.

Методами здійснення державної влади визнаються ті при­йоми, за допомогою яких держава нав'язує свою волю грома­дянам країни.

Арсенал методів здійснення державної влади є досить різно­манітним. Традиційно теорія держави і права виділяє два мето­ди здійснення державної влади - переконання і примус. Поєд­нуючись певним чином, вони супроводжують державу весь її шлях. Сьогодні до зазначених методів додається метод мораль­ного і матеріального стимулювання. Його використання дозво­ляє державним органам впливати на інтереси людей і тим са­мим підкоряти своїй волі.

Переконання - це метод активного впливу на волю і свідо­мість людини ідейно-моральними засобами для формування в

1 54 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

нього поглядів і уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей і функцій.

Переконання має місце там, де особа, що піддається переко­нанню, внутрішньо погоджується з протилежними доводами, тобто коли особа подумки відзначає, що опонент правий.

Переконувати - означає схиляти суб'єктів до певної діяльно­сті, що відповідала б їх волевиявленню, без силового тиску, розши­рюючи свободу вибору. Переконання є можливим за допомогою таких юридичних засобів як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги тощо. Переконання засновується на зацікавленості, дока­зах законності та доцільності свідомої поведінки, що відповідала б нормам права, і має використовуватись як основний метод.

До важливих форм переконання належить правовиховна робота, обговорення законопроектів. У цьому сенсі велике зна­чення мають преамбули нормативних актів, що обґрунтовують цілі та завдання їх прийняття.

Примус державної влади здійснюється в рамках так званого державного примусу.

Державний примус - психологічний, матеріальний або фі­зичний (насильницький) вплив повноважних органів І посадо­вих осіб держави на особу з метою примусити її діяти з волі пануючого суб'єкта, в інтересах держави.

Примушувати - означає схиляти людей до певної діяльності шляхом силового тиску (усупереч волі об'єктів влади), обмежу­ючи свободу їх вибору.

Державний примус буває двох типів: правовий і неправовий.

Правовий примус — державний примус, вид і міра якого стро­го визначені правовими нормами і який застосовується в проце­суальних формах (чітких процедурах).

Державно-правовому примусу притаманні такі риси:

1. Це більш жорсткий метод впливу на суб'єктів.

2. Він є другорядним, застосовується вже після переконання.

1. Він реалізується в особливій процесуальній формі, що вста­ новлюється в праві.

2. Виступає не як самоціль, а як засіб виправлення і перевихо­ вання, тобто включає риси переконання правопорушника та інших членів суспільства в необхідності виконувати правові розпорядження.

Прикладом державно-правового примусу є кримінальна від­повідальність за скоєння навмисного вбивства.

На відміну від правового примусу неправовий примус є фор­мою державного свавілля.