Глава 18. Форма права

361

І, нарешті, джерело права у формальному значенні - це сукуп­ність способів зведення в закон волі політичних сил, що знахо­дяться при владі. По суті, саме джерело права у формальному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права. До цього типу джерел належать нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент і нормативний договір.

Питання для самоконтролю

1. Що таке форма?

2. Що таке форма права?

3. Що таке джерело права в матеріальному значенні?

4. Що таке джерело права в гносеологічному значенні?

5. Що таке джерело права в ідеологічному значенні?

6. Що таке юридична доктрина?

7. Що таке релігійне-правова норма?

8. Що таке джерело права у формальному значенні?

§ 2. Правовий звичай Правовий звичай є історично першою формою права.

Правовий звичай — це санкціоноване державою, історично сфор­моване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багаторазового повторення тих самих дій і вчинків, які приводять до правових наслідків.

Як правило, звичай стає правовим лише тоді, коли з'являєть­ся держава, оскільки в цьому випадку він спирається на можли­вість застосування примусу з боку державних органів і стає обо­в'язковим. До цього ж звичай існував як неправовий, тобто як правило, що не потребує державного санкціонування. При цьому вимоги звичаїв дотримувалися добровільно, оскільки звичай був поєднаним з нормами моралі і релігії, ідеалами і уявленнями первісної людини.

Звичай як міра необхідної поведінки передавався від поколін­ня до покоління у формі легенд та міфів, приказок та прислів'їв. Лише на певному етапі розвитку людства, про що вже згадувалося в главі 6, звичаї набули певної письмової форми, адже перші зако­ни (Закони ХаммурапІ у Вавилоні, Закони Ману в Індії, Закони XII таблиць у Римі) були зібраннями звичаєвого права.

360 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Індії, «Руська Правда» на Русі, Закони Хаммурапі у Вавилоні тощо. Досить цікавим джерелом пізнання про право були літо­писи - своєрідна * журналістика» середньовічної Київської Русі, яка фіксувала певні історичні події. Саме тому в літописах мож­на зустріти певні згадки про законодавство минулого. Щодо іс­торичних хронік, то вони були своєрідним західноєвропейським аналогом літописів.

Джерела права в ідеологічному значенні - це правові ідеї і правосвідомість, що формують певне праворозуміння.

До джерел права в ідеологічному сенсі належить правосвідо­мість і політична орієнтація законодавця та груп тиску, правові вчення, принципи права, юридичні доктрини, погляди та ідеї ві­домих людей, релігійно-правові акти тощо.

Прикладом правового вчення може бути нормативізм Ганса Кельзена, який вплинув на сучасне право багатьох країн світу (Німеччина, Австрія тощо).

Водночас цікавим джерелом права є погляди і ідеї відомих людей: римських юристів, основоположників марксизму-ленініз­му тощо. Так, погляди та ідеї К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна вплинули на формування так званої соціалістичної правової сис­теми. Досить цікавою була також ситуація в Стародавньому Римі, де думка юристів (так звана }чз геарогкіепсіі) була джерелом пра­ва. Проблема поглиблювалася тим, що юристів у Римі стало до­сить багато. Усе це призвело до того, що в 426 році спеціальним едиктом імператора Валентинівна III твори таких юристів, як Папініан, Гай, Павел, Ульпіан і Модестін, стали обов'язковими до виконання. Твори ж інших юристів втратили силу закону.

Певний інтерес становить таке джерело права, як юридична (правова) доктрина.

Юридична доктрина - це акт-документ, що містить конце­птуально оформлені правові ідеї та принципи, яві розроблені вченими-юри стами з метою удосконалення законодавства, усві­домлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Прикладом юридичної доктрини е природно-правова кон­цепція, яка вплинула майже на всі сучасні демократичні краї­ни (країни англосаксонської правової системи - США, Велико­британія; меншою мірою - на країни романо-германської пра­вової системи - Франція).

У деяких країнах джерелом права є релігійно-правова норма.

Релігійно-правова норма - це акт-документ, який містить церковний канон чи іншу релігійну норму, що санкціонується і забезпечується державою для надання їй загальнообов'язкового значення.